Рішення від 19.07.2021 по справі 905/694/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002

РІШЕННЯ

іменем України

19.07.2021р. Справа №905/694/21 (266/944/21) за позовом ОСОБА_1 , м.Маріуполь

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “СРЗ”, м.Маріуполь

про стягнення заборгованості по заробітній платі в сумі 44841,75 грн. та моральної шкоди в сумі 5000,00 грн.

Суддя Левшина Г.В.

при секретарі судового засідання Ламановій А.В.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

В засіданні суду брали участь:

ОСОБА_1 , м.Маріуполь звернувся до суду із позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідача, ТОВ “Азовський судноремонтний завод”, заборгованість по заробітній платі в розмірі 44841,75 грн., з утриманням та покладенням витрат з ТОВ “Азовський судноремонтний завод” з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при виплаті, а також стягнути на користь позивача моральну шкоду у розмір 5000,00 грн.

Ухвалою Приморського районного суду м.Маріуполя від 22.02.2021р. у вказаній справі відкрито провадження.

10.03.2021р. до Приморського районного суду м.Маріуполя від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

Ухвалою Приморського районного суду м.Маріуполя від 20.05.2021р. передано справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю “СРЗ” (ЄДРПОУ 32183383) про стягнення заборгованості по заробітній платі на розгляд господарському суду Донецької області (61022, м. Харків, пр. Науки, 5).

15.06.2021р. до господарського суду Донецької області надійшла справа №266/944/21 (2/266/497/21).

Згідно витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 15.06.2021р. встановлений єдиний унікальний номер судової справи №905/694/21 (266/944/21), справу передано до провадження судді Левшиної Г.В. на підставі ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства, у зв'язку з перебуванням у провадженні судді Левшиної Г.В. справи №905/694/21 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “СРЗ”, м.Маріуполь (ЄДРПОУ 32183383).

Ухвалою господарського суду від 16.06.2021р. відкрито провадження у справі №905/694/21 (266/944/21); ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; судове засідання призначено на 19.07.2021р. о 12:30 год.

В судове засідання 19.07.2021р. сторони не з'явилися.

Відповідач у відзиві на позовну заяву підтвердив наявність заборгованості перед позивачем із заробітної плати, проти вимог про стягнення моральної шкоди заперечував.

Розглянувши у судовому засіданні 19.07.2021р. позовну заяву та додані до неї матеріали, дослідивши подані сторонами документи, за результатами оцінки матеріалів справи, суд встановив:

Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

За приписом ст.21 Закону України “Про оплату праці” працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (справа “Суханов та Ільченко проти України”) “майно” може являти собою “існуюче майно” або засоби, включаючи “право вимоги” відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні “законне сподівання”/“правомірне очікування” стосовно ефективного здійснення права власності.

Згідно ст.ст.115,116 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Як встановлено, ОСОБА_1 працював в Товаристві з обмеженою відповідальністю “СРЗ” слюсаром-ремонтником 3 разряду.

Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 16.10.2020р. ОСОБА_1 направлений для проходження служби у ВСУ на посаду сапера 3 інженерно-саперного забезпечення військової частини.

Відповідно до ст.119 КЗпП України на час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України "Про військовий обов'язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Згідно з розрахунковим листом табельний №20620 за січень 2021р. на кінець місяця заборгованість із заробітної плати дорівнює 44841,75 грн.

Відповідачем вказані обставини підтверджено у відзиві на позов від 10.03.2021р №80000/10010-11-365, всупереч вимог ст.ст.13, 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказів перерахування позивачу заробітної плати не надано.

Частиною 2 ст.233 КЗпП України передбачено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

За таких обставин, позовні вимоги в частині про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “СРЗ” заборгованості із заробітної плати в сумі 44841,75 грн. підлягають задоволенню.

Стосовно позовної вимоги позивача про стягнення моральної шкоди, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення.

У ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування моральної шкоди тощо.

Згідно ст.1 КЗпП України передбачено, що на трудові відносини поширюються норми цього закону.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст.237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику в разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, утрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону (ст.23701 КЗпП України) містить перелік юридичних фактів, які можуть бути підставою для виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом указаного положення, підставою для відшкодування моральної шкоди згідно зі ст.237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, утрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Встановлене Конституцією та законами право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб.

У п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.95 №4 (із відповідними змінами) судам роз'яснено, що відповідно до ст.237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя та здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, утрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації за моральну шкоду як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи винятків для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст.237-1 кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди в обраний ним спосіб, зокрема, повернення вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у житті та з урахуванням інших обставин.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.

Зазначена правова позиція висловлена ВСУ в постанові від 25.04.2012 у справі №6-23цс12, постанові Верховного Суду від 19.12.2018 року у справі № 640/14909/16-ц.

Вирішуючи вказаний спір, суд дійшов висновку, що позивачем доведено факт заподіяння йому неправомірними діями відповідача моральної шкоди, що полягало в несвоєчасній виплаті заробітної плати, що як наслідок вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п.9 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року за №4, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, ураховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих відносинах, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

З огляду на природу інституту відшкодування моральної шкоди цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, зокрема, ураховано тяжкість вимушених змін у його життєвих відносинах, суд вважає справедливим визначити суму компенсації в розмірі 5000,00 грн. та в цій частині позов задовольнити.

Судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь державного бюджету України.

Керуючись ст.ст.2, 7 Кодексу України з процедур банкрутства, ст.ст. ст.ст.13, 74, 76-79, 86, 91, 120, 129, 165, 210, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , м.Маріуполь до Товариства з обмеженою відповідальністю “СРЗ”, м.Маріуполь про стягнення заборгованості із заробітної плати в сумі 44841,75 грн. та моральної шкоди в сумі 5000,00 грн. задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “СРЗ” (87510 м.Маріуполь, пр.Луніна, буд.2, ЄДРПОУ 32183383) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , код НОМЕР_2 ) заборгованість із заробітної плати в сумі 44841,75 грн. та моральну шкоду в сумі 5000,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “СРЗ” (87510 м.Маріуполь, пр.Луніна, буд.2, ЄДРПОУ 32183383) на користь державного бюджету України судовий збір в сумі 1816,00 грн.

Видати накази після набрання рішенням суду законної сили.

В судовому засіданні 19.07.2021р. оголошено повний текст рішення.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Суддя Г.В. Левшина