пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
22 липня 2021 року справа №903/423/21
Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Ведмедюка Михайла Петровича
та за присутності представників сторін:
від позивача: Стасюк І.О. - адвокат (Ордер серія ВЛ №000014349 від 22.07.2021р., Свідоцтво серія ВЛ №1043 від 31.07.2020р., договір про надання правничої допомоги від 19.04.2021р.)
від відповідача: не з'явились
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Релівент Інвест", м. Луцьк
до відповідача: Приватного підприємства "Волиньтрансойл", м. Луцьк
про стягнення 129 448,00 грн.
встановив: 07 червня 2021 року на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Релівент Інвест" від 01.06.2021р. про стягнення на його користь з Приватного підприємства "Волиньтрансойл" 129 448,00 грн. в повернення безпідставно набутих коштів. При цьому позивачем засвідчувалось на понесенні витрат, пов'язаних із сплатою судового збору в розмірі 2 270 грн., а також витратах в розмірі 8 000 грн. у зв'язку з оплатою наданої професійної правничої допомоги.
Ухвалою суду від 08.06.2021р. за вказаним позовом було відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи в судовому засіданні призначено на 05.07.2021р., запропоновано учасникам судового процесу вчинити певні дії та надати суду відповідні додаткові матеріали.
Судом засвідчується, що ухвала від 08.06.2021р. направлялась рекомендованою поштовою кореспонденцією на адресу ПП "Волиньтрансойл", визначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (м. Луцьк, вул. Рівненська, 48), та була повернута до суду без вручення адресату з підстав: "адресат відсутній за вказаною адресою".
Судом, з метою належного повідомлення відповідача про розгляд справи за його участю, на офіційному сайті судової влади України 17.06.2021р. було опубліковане відповідне інформаційне повідомлення.
02 липня 2021 року відділом документального забезпечення та контролю Господарського суду Волинської області було зареєстровано клопотання ТОВ "Релівент Інвест" (за підписом адвоката Стасюк І.О., згідно договору про надання правничої допомоги №19/04/21-1 від 19.04.2021р., Свідоцтво серії ВЛ №1043 від 31.07.2020р.) про повне підтримання пред'явлених до відповідача позовних вимог та здійснення судового розгляду справи у відсутності представника товариства.
05 липня 2021 року, перед початком судового засідання, відділом документального забезпечення та контролю Господарського суду Волинської області було зареєстроване підписане адвокатом Осадовським Р.Е. (договір про надання правової допомоги від 05.07.2021р., ордер серії АС №1001032 від 05.07.2021р., Свідоцтво серії ВЛ №934 від 14.07.2017р.) клопотання ПП "Волиньтрансойл" про відкладення розгляду справи для надання можливості адвокату ознайомитися з її матеріалами.
Ухвалою суду від 05.07.2021р. розгляд справи (за клопотанням представника відповідача) було відкладено на 22.07.2021р., встановлено відповідачу строк до 19.07.2021р. включно для надання суду та позивачу відзиву на позовну заяву і всіх письмових, електронних та інших доказів (які можливо доставити до суду), що підтверджують правову позицію сторони стосовно позову.
Присутня в судовому засіданні 22.07.2021р. представник позивача позовні вимоги підтримала, просила суд їх задовольнити, зокрема, з підстав, викладених у позовній заяві.
Відповідач своїм правом на участь в судовому розгляді не скористався, причини неявки свого представника в судове засідання не повідомив, хоча про день на час розгляду справи в суді сторона повідомлялась належним чином (ухвала від 05.07.2021р. про відкладення розгляду справи, згідно поштового повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції, була вручена ПП "Волиньтрансойл" 09 липня 2021 року).
Суд зазначає, що відповідач вимог ухвал суду від 08.06.2021р. про відкриття провадження у справі та від 05.07.2021р. про відкладення розгляду справи не виконав, своїм процесуальним правом на подання до суду відзиву на позовну заяву, інших передбачених ГПК України заяв та клопотань не скористався, останніх суду у визначенні ГПК України строки та порядку не подав, причини неявки свого представника в судове засідання суду не повідомив, хоча належним чином повідомлявся про розгляд справи судом за його участі в якості відповідача, про день, час та місце проведення судового засідання.
Також судом засвідчується на тому, що заявивши до суду відповідне клопотання про відкладення розгляду справи, адвокат Осадовський Р.Е., як представник ПП "Волиньтрансойл", до суду з метою ознайомлення з матеріалами справи не з'являвся.
Судом враховано, що ухвалами від 08.06.2021р. про відкриття провадження у справі та від 05.07.2021р. про відкладення розгляду справи явка в судове засідання представників сторін обов'язковою не визнавалась.
Згідно ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Суд зауважує, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній може здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 15.03.2010р. №01-08/140 "Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальним правами у господарському судочинстві").
Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, справи мають бути розглянуті впродовж розумного строку.
В поняття "розумний строк" розгляду справи, Європейський суд з прав людини включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади; важливість справи для заявника.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його правта обов'язків цивільного характеру. Право на справедливий судовий розгляд включає в себе право на доступ до суду та право на доступ до правосуддя в широкому розумінні.
Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України згідно зі ст. 9 Конституції України. Пріоритетність застосування норм таких міжнародних договорів у господарському процесі встановлена ст.3 ГПК України.
Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод" від 17.07.1997 дана Конвенція та Протоколи до неї № 2, 4, 7, 11 є частиною національного законодавства України.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ як джерело права Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини.
Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.
Критерій розумності строку розгляду справи також наведений в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 18.11.2003 р. №01-8/1427 (зі змінами та доповненнями, внесеними в останнє інформаційним листом ВГСУ від 24.07.2008р. №01-8/451). У цьому листі зазначено: "Критеріями оцінки розгляду справи упродовж розумного строку є складність справи, поведінка учасників процесу і поведінка державних органів (суду), важливість справи для заявника".
Визначаючи ці критерії, ВГСУ посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Красношапка проти України" № 23786/02 від 30.11.2006 р. (§ 51).
Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумності строку розгляду справи можна застосовувати, коли стороною у спорі є орган державної влади.
Відповідно до ст. 2 ГПК України, одним із основних завдань господарського судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Беручи до увагу ту обставину, що відповідач був повідомлений про дату, час і місце проведення судового засідання з розгляду даної справи по суті, а явка представників сторін обов'язковою не визнавалась, неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, відповідач мав достатньо часу для реалізації своїх процесуальних прав, зокрема, на подання відзиву на позовну заяву та будь-яких пояснень чи інших заяв по суті справи, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, може бути розглянута за наявними у ній документами, а також з огляду на розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, суд дійшов висновку про відсутність перешкод для розгляду даної справи по суті у даному судовому засіданні без участі представника відповідача за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутнього в судовому засіданні представника позивача, господарський суд, оцінюючи подані докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов до висновку, що пред'явлений до відповідача позов підставний та підлягає до задоволення.
Викладена позиція суду пов'язана з наступними встановленими в судовому засіданні обставинами:
Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Релівент Інвест" та Приватним підприємством "Волиньтрансойл" було попередньо досягнуто усної домовленості щодо майбутнього укладення між суб'єктами господарювання договору на надання транспортних послуг та виконання вантажно-розвантажувальних робіт, а також укладення договору суборенди приміщення.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, відповідно до досягнутих домовленостей ПП "Волиньтрансойл" було виставлено ТОВ "Релівент Інвест" рахунок-фактуру №СФ-0000353 від 04.12.2020р. на суму 70 048 грн. на оплату транспортних послуг по Україні та виконання вантажно-розвантажувальних робіт, а також рахунок-фактуру №СФ-0000358 від 08.12.2020р. на суму 59 400 грн. на оплату суборенди приміщення (листопад-грудень).
В подальшому платіжними дорученнями №635 від 04.12.2020р. на суму 70 048 грн. та №644 від 09.12.2020р. на суму 59 400 грн. ТОВ "Релівент Інвест" на рахунок ПП "Волиньтрансойл", визначені самостійно підприємством у наданих позивачу до оплати рахунках-фактурах від 04.12.2020р. та від 08.12.2020р., було перераховано грошові кошти в загальному розмірі 129 448 грн. із призначенням платежу: "Оплата за трансп. посл. зг. рах. №СФ-0000353 від 04.12.2020р. У сумі 58373,33 грн., ПДВ - 20% 11674,67 грн" та "Оплата за посл. субор. зг. рах. №СФ-0000358 від 08.12.2020р. У сумі 49500,00 грн., ПДВ - 20% 9900,00 грн.".
Також судом встановлено відсутність факту подальшого укладення між сторонами відповідно до досягнутих між останніми попередніх домовленостей договору на надання транспортних послуг та виконання вантажно-розвантажувальних робіт, а також договору суборенди приміщення, відсутність факту надання відповідачем позивачу будь-яких транспортних послуг, виконання тих чи інших робіт, факту передачі в оренду майна.
22 квітня 2021 року ТОВ "Релівент Інвест" на адресу ПП "Волиньтрансойл" було направлено листи №418 від 22.04.2021р. та №419 від 22.04.2021р. з вимогою повернення підприємством безпідставно збережених перерахованих на підставі платіжних доручень №635 від 04.12.2020р. на суму 70 048 грн та №644 від 09.12.2020р. на суму 59 400 грн. грошових коштів в загальному розмірі 129 448 грн.
Зазначені вимоги було залишено ПП "Волиньтрансойл" без відповідей, належного реагування та безпосереднього задоволення по суті шляхом повернення отриманих коштів.
Невиконання відповідачем вимог в частині повернення суми отриманих коштів позивача виступили підставою для звернення ТОВ "Релівент Інвест" до суду з позовом про примусове стягнення з ПП "Волиньтрансойл" на підставі ст. 1212 ЦК України грошових коштів в загальному розмірі 129 448 грн., як безпідставно отриманих.
Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно ч. 1 ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частиною 2 статті 4 ГПК України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного Суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Конституційний Суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.
Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Таким чином, виходячи зі змісту ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 ГК України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством - ефективність), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав. Відповідно до зазначеної статті, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов'язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.
Кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 08.01.2019р. по справі №916/2927/17 та від 14.01.2019р. по справі №912/1188/17.
Конструкція ст. 1212 ЦК України, як і загалом норми глави 83 ЦК України, свідчать про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред'явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі. Узагальнюючи викладе, можна дійти висновку про те, що кондикція - позадоговірний зобов'язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб'єктним складом підпадає під визначення зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.
За змістом положень ст. 1212 ЦК України про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави цей вид зобов'язань породжується наявністю таких юридичних фактів: 1) особа набула або зберегла у себе майно за рахунок іншої особи; 2) правові підстави для такого набуття (збереження) відсутні або згодом відпали. А отже, кошти, отримані як оплата за виконання робіт за договором і набуті за наявності правових підстав для цього, не можуть бути витребувані згідно зі ст. 1212 Цивільного кодексу України як безпідставне збагачення.
Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені ст. 1212 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.
Таким чином, слід зауважити, що застосування ст. 1212 ЦК України має відбуватись за наявності певних умов та відповідних підстав, що мають бути встановлені судом під час розгляду справи на підставі належних та допустимих доказів у справі.
У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв'язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів).
Отже, при зверненні до суду з позовними вимогами про стягнення грошових коштів на підставі ст. 1212 ЦК України позивачем повинно бути доведено суду обставини отримання (утримання) відповідачем вказаних коштів без достатньої правової підстави або обставини того, що певна підстава набуття коштів припинилась.
Судом, як засвідчено вище, було встановлено, що ТОВ "Релівент Інвест" на підставі рахунків-фактур №СФ-0000353 від 04.12.2020р. на суму 70 048 грн. та №СФ-0000358 від 08.12.2020р. на суму 59 400 грн. було перераховано ПП "Волиньтрансойл" грошові кошти в загальному розмірі 129 448 грн. відповідно до платіжних доручень №635 від 04.12.2020р. на суму 70 048 грн. та №644 від 09.12.2020р. на суму 59 400 грн.
Зі змісту позиції сторони, засвідченої у позовній заяві та висвітленої в судовому засіданні відповідними поясненнями представника, вбачається, що в подальшому договору на надання транспортних послуг та виконання вантажно-розвантажувальних робіт та договору суборенди приміщення у формі єдиних документів у письмовій формі сторонами укладено не було, відповідні послуги не надавались та не отримувались, майно в оренду не передавалось та не орендувалось.
Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
У відповідності до норм ст.ст. 202, 205 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Статтею 208 ЦК України унормовано, що у письмовій формі належить вчиняти: 1) правочини між юридичними особами; 2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених ч. 1 ст. 206 цього Кодексу; 3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених ч. 1 ст. 206 цього Кодексу;
Статтею 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно з ч. 1 ст. 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
За приписами ч. 1 ст. 641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Статтею 642 ЦК України встановлено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (ч. 2 ст. 642 ЦК України).
Згідно норм ст. 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України (ч. 8 ст. 181 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 180 ГК України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Суд засвідчує, що договору на надання транспортних послуг та виконання вантажно-розвантажувальних робіт та договору суборенди приміщення між ПП "Волиньтрансойл" та ТОВ "Релівент Інвест" у порядку ст.ст. 205-208 ЦК України та ст.ст. 180-181 ГК України укладено не було, відтак, згоди щодо усіх їх істотних умов, а саме ціни та строку дії договорів не досягнуто. Отже, підстави вважати, що грошові кошти в загальному розмірі 129 448 грн. є такими, що набуті відповідачем на підставі договорів, відсутні.
Виходячи зі змісту спірних правовідносин та приписів цивільного законодавства, які наведено вище, суд зазначає, що усна довомленість сторін не є підставою для виникнення між позивачем та відповідачем взаємних прав та обов'язків у розумінні ст. ст. 11, 509 ЦК України.
Пунктом 2 статті 614 ЦК України встановлено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Станом на день винесення судом рішення, відповідачем - ПП "Волиньтрансойл" не було надано жодних доказів в підтвердження здійснення перерахування (повернення) на рахунок позивача отриманих коштів в сумі 129 448 грн. в досудовому порядку, як і не надано будь-яких документів в підтвердження перерахування попередньо отриманих грошових коштів на рахунок ТОВ "Релівент Інвест" на час розгляду справи судом.
За таких обставин, виходячи з наявних в матеріалах справи документів, суд дійшов висновку щодо наявності підстав вважати, що грошові кошти в сумі 129 448 грн. є такими, що набуті та збережені відповідачем без належної для цього правової підстави, а отже, підстав здійснювати висновоки щодо правомірності та обгрунтованості вимог позивача про їх стягнення з відповідача згідно та на підставі положень ст. 1212 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Беручи до уваги, що спір до суду було доведено з вини відповідача, суд вважає, що витрати, пов'язані з поданням позовної заяви до суду та розглядом справи в суді (сплата судового збору), котрі поніс позивач, слід відшкодувати йому у відповідності до ст. 129 ГПК України в повному об'ємі за рахунок ПП "Волиньтрансойл".
Разом з цим позивач при пред'явленні позову до суду та представник товариства при підтриманні позовних вимог в засіданні суду просили стягнути з ПП "Волиньтрансойл" понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000 грн.
Здійснюючи розподіл судових витрат суд враховує наступне:
Згідно ст. 123 ГПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Згідно із ст. 126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1)складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2)часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3)обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4)ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно п. 6.3 Постанови Пленуму ВГС України №7 від 21.02.2013 року "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.
Судом встановлено, що 19 квітня 2021 року між адвокатом Стасюк Іриною Олександрівною та ТОВ "Релівент Інвест" було укладено договір про надання правової допомоги №19/04/21-1.
Відповідно до п. 1.1. даного договору, клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов'язання надавати правничу допомогу щодо можливостей, механізмів і процедури судового захисту прав клієнта у зв'язку із зверненням до господарського суду про стягнення коштів з ПП "Волиньтрансойл".
Згідно п.п. 3.1., 3.2. договору від 19.04.2021р., вартість послуг адвоката по угоді визначається на підставі фактично наданих клієнту послуг і підписаних актів приймання-передачі. Оплата за надання юридичних послуг здійснюється в готівковій або безготівковій формі клієнтом протягом трьох банківських днів з моменту підписання акту приймання-передачі наданих послуг.
Згідно акту приймання-передачі надання послуг від 31.05.2021р. №31/05/21-1 до договору від 19.04.2021р., підписаного договірними сторонами, загальна вартість наданих послуг складає 8 000 грн., а з детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, вбачається, що вартість послуг на цю суму включає в себе: вивчення документів, надання правової інформації, консультації і роз'яснень з питань правомірності звернення до суду з позовом про стягнення коштів з ПП "Волиньтрансойл", підготовка вимоги для досудового врегулювання спору (3 год.) - 3 000 грн.; складання позовної заяви про стягнення коштів, підготовка необхідних документів для подачі позову до суду (5 год.) - 5 000 грн.
Як вбачається з квитанції до прибуткового касового ордера №31/05/21-1 від 31.05.2021р. на суму 8 000 грн. з призначенням платежу "договір про надання правничої допомоги №19/04/21-1 від 19.04.2021р.", адвокатом Стасюк І.О. прийнято від ТОВ "Релівент Інвест" грошових коштів в розмірі 8 000 грн.
При цьому, розмір витрат позивача на оплату послуг з правової допомоги у визначеному законодавством порядку відповідачем спростований чи заперечений не був.
Таким чином, вартість адвокатських послуг по справі складає 8 000 грн., перевірена судом, підтверджена відповідними матеріалами та підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок ПП "Волиньтрансойл".
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 75, 76-80, 129, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Приватного підприємства "Волиньтрансойл" (м. Луцьк, вул. Рівненська, 48, код ЄДРПОУ 40803310) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Релівент Інвест" (м. Луцьк, вул. Коперника, 8А, код ЄДРПОУ 42620884) 129 448,00 грн. безпідставно набутих коштів, 2 270 грн. витрат по сплаті судового збору та 8 000 грн. витрат по оплаті наданої професійної правничої допомоги.
3. Наказ на виконання рішення суду видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду
Відповідно до ст. ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У той же час згідно підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень ГПК України, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне судове рішення
складено 22.07.2021р.
Суддя В. А. Войціховський