Провадження № 11-кп/821/486/21 Справа № 711/206/19 Категорія: ч.2 ст.286 КК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
20 липня 2021 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Черкаського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря судового засіданняОСОБА_5
прокурораОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_7
захисника ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9 на вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 11 травня 2021 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Черкаси, громадянина України, українця, розлученого, на утриманні неповнолітніх дітей не має, освіта середньо-спеціальна, інвалідом, учасником АТО, депутатом не являється, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк 3 /три/ роки, без позбавлення права керувати транспортними засобами.
На підставі ст.75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання у вигляді позбавлення волі з визначенням іспитового строку 1 /один/ рік з покладанням на нього обов'язків передбачених ч.1 ст.76 КК України.
Згідно з положеннями п.п.1,2 ч.1 ст.76 КК України покладено на ОСОБА_7 наступні обов'язки:
1) періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
В задоволенні цивільного позову ОСОБА_10 до ОСОБА_7 про стягнення матеріальної та моральної шкоди - відмовлено в повному обсязі.
Стягнуто із ОСОБА_7 на користь держави витрати на залучення експертів в сумі 2860,00 грн.
Вирішено долю речових доказів,
Згідно вироку, 08.10.2017, близько 10 год. 20 хв., ОСОБА_7 , керуючи автомобілем «CHEVROLET AVEO», реєстраційний номер НОМЕР_1 , та рухаючись в м. Черкаси по вулиці Чорновола, зі сторони проспекту Хіміків, в напрямку бульвару Шевченко, в порушення вимог пункту 18.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, на якому на той час перебувала пішохід ОСОБА_11 , не зменшив швидкість, та не зупинив керований ним автомобіль, щоб надати дорогу пішоходу для якого була створена небезпека, продовжив рух свого автомобіля, та скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_11 , яка перетинала проїзну частину вулиці Чорновола поблизу будинку №185, в межах дорожньої розмітки 1.14.1 «нерегульований пішохідний перехід» Правил дорожнього руху, з права на ліво відносно напрямку руху автомобіля «CHEVROLET AVEO», реєстраційний номер НОМЕР_1 .
В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_11 , згідно з висновком судово-медичної експертизи № 02-01/697 від 25.06.2018, отримала тілесні ушкодження у вигляді травми голови з переломом кісток склепіння та основи черепа, забоєм головного мозку, незначним крововиливом над правою півкулею головного мозку (субдуральне нашарування).
Порушення правил безпеки дорожнього руху водієм автомобіля «CHEVROLET AVEO», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_7 , а саме вимог пункту 18.1 Правил дорожнього руху, відповідно до висновку експерта №4/1030 від 19.12.2018, знаходиться в причинному зв'язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та настанням наслідків у вигляді заподіяння потерпілій ОСОБА_11 тяжких тілесних ушкоджень.
Вказаними діями обвинувачений ОСОБА_7 , вчинив кримінальне правопорушення (злочин), передбачене ч.2 ст.286 КК України - тобто порушення правил безпеки дорожнього руху, особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло потерпілому тяжкі тілесні ушкодження.
Не погоджуючись з вироком суду першої інстанції прокурор у кримінальному проваджені ОСОБА_9 подала апеляційну скаргу, в якій просить вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 11.05.2021 року стосовно ОСОБА_7 скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати винним ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначити покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у вигляді 3 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк - 2 роки. В решті вирок залишити без змін. Також просить під час апеляційного розгляду дослідити характеризуючи дані на обвинуваченого ОСОБА_7 .
Не оспорюючи доведеності вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та правильності кваліфікації дій обвинуваченого, прокурор вважає, що вирок місцевого суду є незаконним та підлягає скасуванню через невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості.
Вказує, що суд першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_7 в повному обсязі не виконав вимог ст. 370 КПК України, ст. ст. 50, 65 КК України, п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання».
Прокурор зазначає, що визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів, а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення.
Вважає, що суд при винесенні вироку обвинуваченому необґрунтовано вирішив що виправлення останнього можливе із застосуванням покарання за ч. 2 ст. 286 КК України - без позбавлення права керувати транспортними засобами та із застосуванням ст. 75 КК України. При цьому, вказує прокурор, обґрунтовуючи свій висновок про доцільність такого покарання, суд першої інстанції не в достатній мірі врахував характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, а саме нанесення тяжких тілесних ушкоджень, особу винного: ставлення ОСОБА_7 до цих порушень та поведінку після вчинення злочину.
Вказує, що ОСОБА_7 хоч і визнав вину, але на відшкодування завданих збитків сплатив 14 250 грн., цивільний позов не визнав, пояснивши в судовому засіданні, що відразу після ДТП сплачував кошти на лікування, а потім відмовився. Під час судового розгляду цивільний позов не визнав та відмовився сплачувати завдані збитки. Наведене ставить під сумнів щирість його каяття та ілюструє його ставлення до наслідків скоєної ДТП.
Також судом встановлено, що обставиною, яка пом'якшує покарання є активне сприяння розкриттю злочину. При цьому, судом не враховано, що під час надання показів ОСОБА_7 не вказав жодних даних, які б не були відомими слідству з інших джерел, зокрема такі дані встановлені з показів свідка ОСОБА_12 , а також зі слідчого експерименту, проведеного за участі потерпілої ОСОБА_11 .
Крім того, вказує прокурор, судом не застосовано до засудженого додаткової міри покарання, хоча ОСОБА_7 збив пішохода ОСОБА_11 на пішохідному переході, не дотримавшись вимог Правил дорожнього руху, чим завдав особі похилого віку тяжких тілесних ушкоджень. Тому, звільнення засудженого ОСОБА_7 від додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами очевидно не сприятиме запобіганню вчиненню нових правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху ні засудженим, ні іншими особами.
За наведених обставин, прокурор вважає, що прояв гуманності та поблажливості до обвинуваченого є необґрунтованим та безпідставним, тому вирок суду підлягає до скасування.
У судовому засіданні прокурор підтримав апеляційну скаргу з мотивів в ній зазначених.
Обвинувачений та його захисник заперечили проти задоволення апеляційної скарги прокурора.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників судового розгляду, вивчивши матеріали кримінального провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги прокурора та обвинуваченого, колегія суддів вважає наступне.
Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до ст. 65 КК України, суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги прокурора, колегія суддів враховує, що вони стосуються лише аспектів м'якості призначеного судом покарання з мотивів недостатнього врахування судом першої інстанції характеру вчиненого злочину, особи обвинуваченого. Обставини вчиненого, кваліфікація діяння, винуватість ОСОБА_7 сторонами провадження не оскаржуються.
Колегія суддів вбачає, що суд першої інстанції цілком обґрунтовано визнав ОСОБА_7 винним за ч. 2 ст. 286 КК України, вірно кваліфікував його дії, і призначив покарання, яке за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для виправлення особи та запобіганню вчинення ним нових злочинів.
При цьому суд першої інстанції обґрунтовано врахував тяжкість скоєного кримінального правопорушення, щире каяття обвинуваченого, активне сприяння розкриттю злочину, як обставини, що пом'якшують покарання, та відсутність обтяжуючих покарання обставин. Це об'єктивно підтверджується показами обвинуваченого в ході судового провадження в суді першої та апеляційної інстанцій про повне визнання вини та щире каяття.
Стосовно обґрунтованості застосування судом першої інстанції до обвинуваченого положень ст. ст. 75 і 76 КК України колегія суддів вважає наступне.
Колегія суддів вбачає, що суд першої інстанції, звільняючи ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, вірно врахував характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого ним злочину, його характеризуючі дані, а саме те, що він позитивно характеризується за місцем роботи та проживання, раніше не судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має на утриманні непрацездатну матір, частково відшкодував завдану шкоду, вину у скоєному визнав, щиро кається.
Вказані обставини були належно враховані судом першої інстанції й давали йому обґрунтовані підстави для застосування до обвинуваченого положень ст.ст. 75,76 КК України. Тому для погіршення становища обвинуваченого в цьому аспекті, що зумовлювало б необхідність ухвалення нового вироку, колегія суддів не вбачає достатніх підстав.
Колегія суддів вважає, що в даному випадку, порівнюючи наявні обставини, які пом'якшують покарання, та відсутність обтяжуючих покарання обставин, а також враховуючи інші аспекти провадження, застосування до обвинуваченого реального покарання у виді позбавлення волі не виглядає необхідним.
Стосовно доводів апеляційної скарги прокурора щодо незастосування судом першої інстанції додаткової міри покарання, то із системного аналізу правових норм КК України слідує, що застосування чи незастосування додаткового покарання є правом, а не обов'язком суду, реалізація якого належить до його дискреційних повноважень.
На думку колегії суддів апеляційного суду, суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку про незастосування у даному випадку такого додаткового покарання до обвинуваченого ОСОБА_7 з урахуванням всіх обставин вчиненого кримінального правопорушення, а також особи обвинуваченого (раніше ні до кримінальної відповідальності, ні до адміністративної відповідальності за порушення ПДР не притягувався, працює водієм і це його єдиний вид доходу), і з таким висновком погоджується колегія суддів апеляційного суду.
За таких обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції не вбачає обґрунтованих підстав для задоволення апеляції прокурора ОСОБА_9 у частині призначення більш тяжчої міри покарання ніж та, яка була призначена місцевим судом та призначення додаткового покарання, оскільки нею не наведено переконливих підстав для цього, а місцевий суд обґрунтовано призначив обвинуваченому ОСОБА_7 покарання без ізоляції від суспільства із застосуванням ст.75 КК України.
При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_7 судом першої інстанції належним чином були виконані вимоги ст.65 КК України, оскільки призначене йому покарання є розмірним і достатнім скоєному ним.
Відповідно до ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, воно не має на меті завдати фізичних страждань або приниження людської гідності засудженого.
На думку колегії суддів суду апеляційної інстанції, місцевим судом не допущено суттєвих істотних порушень норм кримінального або кримінально-процесуального законів, які б давали підстави для зміни або скасування вироку суду.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9 - залишити без задоволення.
Вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 11 травня 2021 року, щодо ОСОБА_7 - залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий
Судді