20 липня 2021 року
м. Рівне
Справа № 567/4/21
Провадження № 22-ц/4815/675/21
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Ковальчук Н. М.
суддів: Хилевича С. В., Гордійчук С. О.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Хмарук Юлії Миколаївни на рішення Острозького районного суду Рівненської області від 11 лютого 2021 року у складі судді Назарука В. А., ухвалене в м. Острог Рівненської області о 10 годині 37 хвилини, повний текст рішення складено 17 лютого 2021року,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів. В обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 17.09.2013 року перебувала з відповідачем у шлюбі, в якому в них народилося двоє дітей: донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають разом з нею та перебувають на її повному матеріальному утриманні. Зазначила, що відповідач за віком, станом здоров'я є працездатним та періодично їздить за кордон, де отримує стабільний дохід, однак матеріальну допомогу на утримання дітей не надає. Вказувала, що відповідач ухиляється від участі в утриманні дітей, хоча має всі можливості брати достатню, належну та регулярну участь в їх матеріальному утриманні, у зв'язку з чим поставив дітей та її в скрутне матеріальне становище. Зазначала, що не має можливості самостійно надати дітям належне утримання, достатнє для їх віку. Посилаючись на те, що відповідач, будучи працездатним, свідомо ухиляється від належного утримання дітей, просила суд стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання доньок в розмірі 4000 грн. на кожну дитину щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Рішенням Острозького районного суду Рівненської області від 11 лютого 2021 року вказаний позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1700 грн., але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно на кожну дитину, починаючи з 30 грудня 2020 року і до досягнення дітьми повноліття. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави 908 грн. судового збору.
Рішення суду першої інстанції вмотивоване передбаченим законом обов'язком батьків утримувати дітей до досягнення ними повноліття, та обґрунтовано тим, що відповідач є фізично здоровою особою працездатного віку та спроможний і зобов'язаний утримувати своїх неповнолітніх дітей незалежно від працевлаштування, наявності постійного заробітку чи доходу. Часткове задоволення позову зумовлене відсутністю належних і достовірних доказів наявності у відповідача такого рівня заробітку, який би давав йому можливість сплачувати аліменти на утримання неповнолітніх дочок в заявленому позивачкою розмірі.
Вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, представник ОСОБА_3 - адвокат Хмарук Юлія Миколаївна оскаржила його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі вказує на помилковість висновку суду про відсутність підстав для призначення аліментів у заявленому позивачкою розмірі в сумі 4 000,00 грн щомісячно на кожну дитину та пояснює, що платник аліментів має достатній дохід для сплати аліментів у такій сумі, оскільки працює за кордоном, де його останній дохід складав 1000-1500 євро на місяць. Додає, що такі відомості про дохід відповідача були відомі позивачці безпосередньо, оскільки певний період вони разом проживали та разом працювали за кордоном, і на даний час, як відомо з он-лайн спілкування відповідача з його дочками, обставини його роботи та дохід не змінилися. Зазначає, що для підтвердження таких обставин суду було заявлено клопотання про допит позивачки в якості свідка в порядку ст. 234 ЦПК України, однак судом воно безпідставно відхилене з тих міркувань, що не оформлене в письмовому вигляді як заява про виклик свідка, що в свою чергу, суперечить положенням ст.234 ЦПК України, яка не вимагає для таких заяв письмової форми. Зазначає, що відповідач працює неофіційно та перебуває за кордоном, а тому позивачка не має будь-яких можливостей для надання суду інших доказів на підтвердження отримання відповідачем доходу за кордоном та його розміру, окрім як свідчень з приводу обставин, свідком яких була безпосередньо. З наведених міркувань просить оскаржуване рішення суду першої інстанції змінити, збільшивши розмір аліментів, які ним стягнуті до 4 000,00 гривень на кожну дитину щомісячно та допитати позивачку в якості свідка на предмет підтвердження обставин проживання відповідача за кордоном та отримання там доходу.
Відзиву на апеляційну скаргу не подано.
Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що в її задоволенні слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають двох дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ., та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданого 23.10.2013, та свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданого 22.01.2015, відповідно.
Рішенням Острозького районного суду Рівненської області від 23.09.2019 року шлюб між сторонами розірвано.
Станом на час розгляду цієї справи судом позивач та відповідач разом не проживають, а їх діти проживають з позивачкою та перебувають на її утриманні.
Стаття 12 Закону України «Про охорону дитинства» та ст. ст. 150, 180 Сімейного кодексу України передбачають, що батьки повинні проявляти турботу про дітей, утримувати їх до досягнення повноліття.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка була ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно з частиною 2 статті 3 Конвенції про права дитини, держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини (частина 2 статті 6 Конвенції про права дитини).
Частиною 1 та 2 статті 27 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною 2 статті 150 СК України визначено, що батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Згідно із ст. 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
У відповідності до ч.1 ст. 182 СК України, при призначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини, стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружину, батьків, дочки, сина, наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ч.2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», який діє на час апеляційного перегляду, встановлено прожитковий мінімум для дітей віком до 6 років: з 1 січня 2021 року - 1921 гривень, з 1 липня - 2013 гривень, з 1 грудня - 2100 гривня; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня 2021 року - 2395 гривень, з 1 липня - 2510 гривень, з 1 грудня - 2618 гривень.
Матеріали справи не містять належних і достовірних доказів про розмір доходу відповідача, місце його роботи, наявність інших утриманців. Разом з тим, відсутні і будь-які заперечення з його боку щодо можливості утримувати дітей шляхом сплати аліментів.
Викладені у апеляційній скарзі доводи про те, що відповідач, працюючи за кордоном, має постійний високий дохід, сума якого не нижча 1 000,00 євро на місяць, апеляційним судом не можуть братися до уваги.
Згідно відомостей Державної прикордонної служби України від 02.02.2021 року, ОСОБА_2 у період з 01.01.2018 року по теперішній час неодноразово перетинав кордон України, востаннє - 14.08.2020 року.
Такі відомості є доказом перетину особою державного кордону України, перебування за кордоном, однак не є підтвердженням факту її працевлаштування, не вказують на місце роботи, і, відповідно не можуть слугувати доказом отримання постійного доходу. Періодичне тривале перебування відповідача за кордоном може свідчити лише про те, що він має засоби для існування.
Згідно ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України)
Розмір доходу відповідача, про який вказує сторона позивача і в позові, і в апеляційній скарзі, може бути підтверджений фінансовими документами, платіжними відомостями, банківськими документами про зарахування певних сум на рахунок відповідача, відомостями з податкових органів, однак показаннями свідка такі факти не можуть бути підтверджені, оскільки це суперечить процесуальному принципу допустимості доказів.
Покликання апеляційної скарги на порушення судом першої інстанції вимог ст. 234 ЦПК України щодо відмови у допиті позивача в якості свідка, апеляційним судом відхиляються як такі, що суперечать нормам закону.
Так, відповідно до ст. 234 ЦПК України, якщо сторона, третя особа, їх представники заявляють, що факти, які мають значення для справи, їм відомі особисто, вони за їхньою згодою можуть бути допитані як свідки згідно із статтями 230-232 цього Кодексу.
Дійсно, вказана стаття не містить вимоги про письмову форму заяви про допит сторони в якості свідка, однак вона закріплює лише таке право сторони за її згодою бути допитаною як свідок. Положення ст. 230, 231, 232 ЦПК України, до яких відсилає зазначена норма, регулюють процедурний порядок допиту свідків у судовому засіданні, в тому числі малолітніх і неповнолітніх осіб, можливість використання ними письмових записів. Однак загальні вимоги до показань свідків як доказу, який підлягає оцінці судом при вирішенні спору, визначені §2 Гл.5 ЦПК України «Докази і доказування».
Зокрема, ст. 91 ЦПК України, встановлено, що виклик свідка здійснюється за заявою учасника справи. У заяві про виклик свідка зазначаються його ім'я, місце проживання (перебування) або місце роботи, обставини, які він може підтвердити. Заява про виклик свідка має бути подана до або під час підготовчого судового засідання, а якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, - до початку першого судового засідання у справі. В ухвалі про відкриття провадження у справі або в іншій ухвалі, якою суд вирішує питання про виклик свідка, суд попереджає свідка про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання чи відмову від давання показань на вимогу суду.
Як видно з матеріалів справи, письмове клопотання стороною позивача про допит позивачки ОСОБА_3 в якості свідка не подавалося, а тому відмова суду першої інстанції в задоволенні такого клопотання, що було заявлене усно під час розгляду справи, є обґрунтованою, і доводи апеляційної скарги її не спростовують.
Обов'язок утримувати дитину є рівною мірою обов'язком як матері так і батька, при чому обов'язком особистим, індивідуальним, який не залежить від віку батьків.
Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Зважаючи на те, що мінімальний розмір аліментів на дітей сторін на час апеляційного перегляду становить 50% від встановленого законом прожиткового мінімуму 2510 грн. - 1255 грн., визначений місцевим судом розмір аліментів в сумі 1 700,00 грн на кожну дитину перевищує мінімальний гарантований розмір аліментів для дитини відповідного віку та забезпечує мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину, встановлені абз. 2, 3 ч. 2 ст. 182 СК України.
Оцінивши обставини справи у взаємозв'язку із нормами закону, що регулює дані правовідносини, апеляційний суд приходить до переконання, що визначений місцевим судом розмір аліментів, які підлягають до стягнення з відповідача на користь позивачки на неповнолітніх дітей є достатнім та справедливим.
Відхиляючи апеляційну скаргу, суд також враховує закріплений ст. 141 СК України принцип рівності обов'язків батька і матері щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом
на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - адвоката Хмарук Юлії Миколаївни залишити без задоволення.
Рішення Острозького районного суду Рівненської області від 11 лютого 2021 року залишити без зміни.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 21 липня 2021 року.
Головуючий Ковальчук Н. М.
Судді: Гордійчук С. О.
Хилевич С. В.