22 липня 2021 року
м. Київ
справа № 360/2024/20
адміністративне провадження № К/9901/24788/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І. В.,
суддів - Шишова О. О., Яковенка М. М.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 03 березня 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2021 року у справі №360/2024/20 за позовом Автогаражного товариства «Автомобіліст» до Головного управління ДПС у Луганській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Автогаражне товариство «Автомобіліст» звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Луганській області, в якому просило: визнати протиправним та скасувати: податкове повідомлення-рішення від 11 січня 2020 року №00000070505 про застосування суми штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені, у тому числі за порушення строку розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності в розмірі 84496,40 грн, податкове повідомлення-рішення від 11 січня 2020 року №00000080505 про застосування суми штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) в розмірі 510,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що підставою для застосування фінансових санкцій у вказаних податкових повідомленнях рішеннях вказано акт фактичної перевірки №0051/12/32/05/05/21824076/315 від 19 грудня 2019 року. АТ «Автомобіліст» оскаржило вказані ППР до ДПС України. Рішенням ДПС України про результати розгляду скарги від 25 березня 2020 року №10847/6/99-00-08-05-06-06 ППР залишено без змін, а скаргу АТ «Автомобіліст» - без задоволення. Із винесеними податковими повідомленнями-рішеннями позивач не погоджується у зв'язку з наступним.
Висновки перевірки, на думку позивача, містять відомості про порушення пункту 1 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», п. 44.3 ст. 44 та 85.2 ст. 85 ПКУ. Вказане не відповідає дійсності, оскільки в касовій книзі відображені операції з приймання членських внесків членів АТ «Автомобіліст», яке відповідно до Статуту та відомостей ЄДРПОУ є неприбутковою громадською організацією, і ані відомості касової книги, ані пояснення посадових осіб АТ «Автомобіліст» відомостей про надання послуг та отримання за це готівкових коштів не містять (всі документи, витребувані перевіряючими, були надані їм під час здійснення фактичної перевірки відповідно до вимог ст. 85.2 ПКУ).
Також позивачем зазначено, що акт фактичної перевірки не містить відомостей про його реєстраційний номер, в акті розбірливо не зазначено посади осіб, що його підписали, що свідчить про порушення податковим органом порядку складання акту. ППР не містять граничні строки, передбачені для оскарження; розрахунки фінансових санкцій складено не за встановленою формою, не містять назви організації, дати складання та реєстраційного індексу документа, підписано неповноважною особою. Крім того, позивачем зазначено, що перевірку було проведено під час дії мораторію на проведення перевірок.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 03 березня 2021 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2021 року, позовні вимоги задоволено частково, а саме суд: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Луганській області від 11 січня 2020 року №00000070505 про застосування суми штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені, у тому числі за порушення строку розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності в розмірі 84496,40 грн; стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Луганській області на користь Автогаражного товариства «Автомобіліст» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2089,39 грн. В решті позовних вимог відмовив..
Не погоджуючись із зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з вказаною касаційною скаргою.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України, за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Проаналізувавши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням відповідає стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Відповідно до пункту 6 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З огляду на обставини, встановлені судовими рішеннями, предметом спору у цій справі є визнання протиправним та скасування рішення контролюючого органу, на підставі якого може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (85006,40 грн < 210200,00 грн).
Отже, ця адміністративна справа підпадає під критерій, встановлений пунктом 6 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України, для визначення справи незначної складності.
Оцінивши характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників, встановивши, що предмет спору не віднесений до переліку справ, які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження, колегія суддів вважає, що ця справа є справою незначної складності.
Випадків, які б виключали можливість застосування положень пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, не вбачається. У касаційній скарзі таких застережень не міститься.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» («Levages Prestations Services v. France») від 23 жовтня 1996 року, заява №21920/93; «Гомес де ла Торре проти Іспанії» («Brualla Gomes de la Torre v. Spain») від 19 грудня 1997 року, заява №26737/95).
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 248, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою Головного управління ДПС у Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 03 березня 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2021 року у справі №360/2024/20 за позовом Автогаражного товариства «Автомобіліст» до Головного управління ДПС у Луганській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Дашутін
Судді О. О. Шишов
М. М. Яковенко