22 липня 2021 р. Справа № 520/16809/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Перцової Т.С. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.02.2021 (суддя Спірідонов М.О., м. Харків) по справі № 520/16809/2020
за позовом ОСОБА_1
до Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України (далі по тексту - відповідач), в якому просить суд:
- визнати бездіяльність Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України (ЄДРПОУ: 40111732) адреса: 01601, м. Київ, вулиця Академіка Богомольця, буд.10, щодо невиплати на користь ОСОБА_1 1993 р.н. (РНОКПП: НОМЕР_1 ) середнього грошового забезпечення у розмірі 162 926,40 грн. за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 22.10.2019 року по 29.10.2020 року - протиправною;
- зобов'язати Ліквідаційну комісію Департаменту захисту економіки Національної поліції України (ЄДРПОУ: 40111732) адреса: 01601, м. Київ, вулиця Академіка Богомольця, буд. 10, виплатити на користь ОСОБА_1 1993 р.н. (РНОКПП: НОМЕР_1 ) середнє грошове забезпечення у розмірі 162 926,40 грн. за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 22.10.2019 року по 29.10.2020 року.
- стягнути з Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України (ЄДРПОУ: 40111732) адреса: 01601, м. Київ, вулиця Академіка Богомольця, буд.10 на користь ОСОБА_1 1993 р.н. (РНОКПП: НОМЕР_1 ) сплачену суму судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3 500 (три тисячі п'ятсот) гривень за рахунок бюджетних асигнувань.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01.02.2021 по справі № 520/16809/2020 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України (01601, м. Київ, вул. Академіка Богомольця, буд. 10) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України (ЄДРПОУ: 40111732) адреса.01601, м. Київ, вулиця Академіка Богомольця, буд.10, щодо невиплати на користь ОСОБА_1 1993 р.н. (РНОКПП: НОМЕР_1 ) середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 22.10.2019 року по 29.10.2020 року.
Зобов'язано Ліквідаційну комісію Департаменту захисту економіки Національної поліції України (ЄДРПОУ: 40111732) адреса-,01601, м. Київ, вулиця Академіка Богомольця, буд.10, виплатити на користь ОСОБА_1 1993 р.н. (РНОКПП: НОМЕР_1 ) середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 22.10.2019 року по 29.10.2020 року у розмірі 5000,00 грн..
В іншій частині задоволення позовних вимог відмовлено.
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його прийняття з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.02.2021 по справі № 520/16809/2020 в частині задоволених позовних вимог та прийняти в цій частині нове, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що даному випадку індексація була виплачена ОСОБА_1 . Департаментом на виконання рішення суду, а тому віднесення судом індексації грошового забезпечення до заробітної плати (або ж грошового забезпечення поліцейського) є помилковим. Відповідно і наслідки, встановленні статтею 117 КЗпП, при вирішенні спірних правовідносин до Департаменту застосовуватись не можуть. Також зазначає, що судом першої інстанції наведено принцип співмірності та необхідність зменшення розміру відшкодування працівникові, однак ні мотивувальна, ні резолютивна частина оскаржуваного рішення не містять розрахунку стягненої суми відшкодування ОСОБА_1 ..
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи, що відповідач оскаржує рішення суду першої інстанції лише в частині задоволення позовних вимог, оскаржене судове рішення переглядається судом апеляційної інстанції лише в цій частині в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.12.2019 по справі № 520/10866/19 в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Департаменту захисту економіки Національної поліції України про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити певні дії було відмовлено.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 12.05.2020 по справі № 520/10866/19 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.12.2019 по справі № 520/10866/19 скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності Департаменту захисту економіки Національної поліції України, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період: листопад 2015, грудень 2015, січень 2016, лютий 2016, березень 2016, квітень 2016, травень 2016, червень 2016, липень 2016, серпень 2016, вересень 2016, з 1 по 11 жовтня 2016, з 26 по 30 квітня 2017, травень 2017, з 01 по 25 червня 2017 та зобов'язання Департаменту захисту економіки Національної поліції України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період: листопад 2015, грудень 2015, січень 2016, лютий 2016, березень 2016, квітень 2016, травень 2016, червень 2016, липень 2016, серпень 2016, вересень 2016, з 1 по 11 жовтня 2016, з 26 по 30 квітня 2017, травень 2017, з 01 по 25 червня 2017.
Прийнято в цій частині нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Департаменту захисту економіки Національної поліції України, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період: листопад 2015, грудень 2015, січень 2016, лютий 2016, березень 2016, квітень 2016, травень 2016, червень 2016, липень 2016, серпень 2016, вересень 2016, з 1 по 11 жовтня 2016, з 26 по 30 квітня 2017, травень 2017, з 01 по 25 червня 2017. Зобов'язано Департамент захисту економіки Національної поліції України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період: листопад 2015, грудень 2015, січень 2016, лютий 2016, березень 2016, квітень 2016, травень 2016, червень 2016, липень 2016, серпень 2016, вересень 2016, з 1 по 11 жовтня 2016, з 26 по 30 квітня 2017, травень 2017, з 01 по 25 червня 2017.
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.12.2019 у справі № 520/10866/19 - залишено без змін.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачену суму судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 1000 (одна тисяча) грн. за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту захисту економіки Національної поліції України (вул. Академіка Богомольця 10, м. Київ, 01601, ЄДРПОУ 40111732).
Згідно з ч.4 ст.78 КАС України - обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як вбачається з матеріалів справи відповідачем було виконано вищевказану постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12.05.2020 по справі № 520/10866/19, а саме перераховано на банківський рахунок ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 892 грн. 61 коп. (вісімсот дев'яносто дві гривні) з коментарем до платежу “заробітна плата”, що підтверджується квитанцією AT КБ “Приват Банк” № QBDS51JB89ELB8HGU від 10.11.2020.
Оскільки відповідачем невчасно проведено розрахунок із позивачем, останній вважає, що він має право на виплату середнього грошового забезпечення у розмірі 162 926,40 грн. за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 22.10.2019 по 29.10.2020, у зв'язку із чим звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у визначені законодавством строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Враховуючи те, що сума середнього заробітку за своєчасно невиплачене грошове забезпечення становить 162 926,40 грн., що у багато разів перевищує розмір суми грошового забезпечення, яку було відповідачем своєчасно не виплачено, а саме - 892,61 грн., суд вважав за необхідне застосувати принцип співмірності, та стягнути на користь позивача суму середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, що складає 5000,00 грн..
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення)) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов'язків. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб), при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постановах Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 810/1549/17, від 17.10.2018 у справі № 805/2948/17-а, від 08.11.2018 у справі № 821/1333/16, від 18.04.2019 у справі № 806/889/17.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність застосування до спірних правовідносин КЗпП.
Згідно зі ст. 3 КЗпП, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Частиною 1 статті 47 КЗпП встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно зі ст. 117 КЗпП, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Згідно з правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, у тому числі захист права на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
При цьому, звертаючись із вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав.
Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України, обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
У той же час, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене ч. 1 ст. 117 КЗпП). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Враховуючи, що ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
Як вбачається з матеріалів справи, Харківським окружним адміністративним судом у справі №520/10866/19 встановлено, з 07.11.2015 наказом голови Національної поліції України №170 о/с від 11.11.2015 позивача було прийнято на службу в управління захисту економіки в Харківській області ДЗЕ Національної поліції на посаду оперуповноваженого та було присвоєно спеціальне звання - лейтенант поліції.
На підставі наказу №243о/с від 07.10.2016 начальника Департаменту захисту економіки Національної поліції України, ОСОБА_1 було звільнено зі служби в поліції за п. 5 (через службову невідповідність) ч. 1 ст. 77 Закону України “Про Національну поліцію” з 12.10.2016.
26.04.2017 Департамент захисту економіки Національної поліції України наказом №149 о/с поновив позивача в посаді оперуповноваженого УЗЕ в Харківській області ДЗЕ НП України на підставі рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.04.2016 у справі №820/5605/16.
20.06.2017 Наказом №206 о/с Департамент захисту економіки Національної поліції України звільнив позивача з посади оперуповноваженого УЗЕ в Харківській області ДЗЕ НП України та перевів для подальшого проходження служби до ГУНП в Харківській області Національної поліції України.
26.03.2019 Наказом №82 о/с Департамент захисту економіки Національної поліції України призначив позивача, який прибув у порядку переведення з ГУНП в Харківській області, на посаду старшого оперуповноваженого (за рахунок посади старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах) відділу протидії хабарництву УЗЕ в Харківській області ДЗЕ НП України.
10.04.2019 Наказом №98 о/с Департамент захисту економіки Національної поліції України призначив позивача на посаду старшого оперуповноваженого відділу протидії хабарництву УЗЕ в Харківській області ДЗЕ НП України.
30.08.2019 Наказом №272 о/с Департамент захисту економіки Національної поліції України звільнив позивача з посади старшого оперуповноваженого відділу протидії хабарництву УЗЕ в Харківській області ДЗЕ НП України з 01 вересня 2019 та перевів для подальшого проходження служби до ГУНП в Харківській області.
Як вбачається з матеріалів справи, постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 12.05.2020 по справі № 520/10866/19 була виконана відповідачем 29.10.2020, а саме перераховано на банківський рахунок ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 892 грн 61 коп. (вісімсот дев'яносто дві гривні), з коментарем до платежу “заробітна плата”, що підтверджується квитанцією AT КБ “Приват Банк” № QBDS51JB89ELB8HGU від 10.11.2020.
Таким чином, остаточний розрахунок з позивачем при звільнені був здійснений 29.10.2020.
У рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012в щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу, установлено, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Також у вказаному рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Оскільки статтею 117 КЗпП України передбачена відповідальність власника за затримку розрахунку при звільненні, підставою для якої є факт порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність стягнення на користь позивача компенсації за час затримки розрахунку при звільненні.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права викладений в постанові Верховного Суду у складі касаційного адміністративного суду від 30.01.2019 у справі № 805/4523/16-а.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що право позивача на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні підлягає захисту.
Аналіз ст. ст. 116, 117 КЗпП вказує, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постановах Верховного суду України від 27.04.2016 по справі № 6-113цс16, від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15.
Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі по тексту - Порядок № 100), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Згідно із п. 5 Порядку № 100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до п.8 Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Таким чином, на користь працівника, щодо якого мала місце несвоєчасність розрахунку при звільненні, підлягає стягненню сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виходячи з кількості робочих днів протягом періоду такої затримки.
Як вбачається зі змісту архівної відомості № 1 за період з квітня 2019 року по серпень 2019 року, наявної в матеріалах справи, за 2 останні місця перед звільненням позивачу було нараховане грошове забезпечення в розмірі 27082,08 грн., а саме 13541,04 грн. - за липень 2019 року та 13541,04 грн. - за серпень 2019 року, тобто, середньоденна заробітна плата, з урахуванням кількості робочих днів за повні календарні місяці липень-серпень 2019 року становить 436,80 грн. (27082,08/62).
Слід зазначити, що оскільки остаточний розрахунок при звільнені відбувся 29.10.2020, то кількість днів затримки з 22.10.2019 по 29.10.2020 становить 373 календарних днів, а отже, з урахуванням середньоденного заробітку за час затримки у 373 календарних дні сума серкеднього заробітку за час затримки розрахунку становить 162926,40 грн. (436,80*373).
У висновках Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 щодо дотримання судом, який розглядає спір про стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, принципів розумності, справедливості та пропорційності суми відшкодування, та зменшення за певних умов розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, зазначено, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством. Колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Також Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Судовим розглядом встановлено, що сума середнього заробітку за своєчасно не виплачене грошове забезпечення становить 162926,40 грн., що у багато разів перевищує розмір суми грошового забезпечення, яку було відповідачем своєчасно не виплачено, а саме - 892,61 грн..
Таким чином, в даному випадку необхідно врахувати не тривалий час затримки розрахунку при звільненні більше одного року, що в разі застосування загального порядку обчислення компенсації призведе до значного перевищення розміру компенсації над сумою заборгованих виплат.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
У зв'язку з вищевикладеним суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для зменшення розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача та стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 5000 грн..
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.02.2021 по справі № 520/16809/2020 - залишити без змін в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 .
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя С.П. Жигилій
Судді Т.С. Перцова О.В. Присяжнюк