31 березня 2010 р. Справа № 2-а-46/09/1407
Категорія: 2.19.6 Головуючий в 1 інстанції: Старжинська О.Є.
Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого судді - Семенюк Г.В.
судді - Потапчук В.О.
судді - Коваль М.П.
розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні Одеського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління пенсійного фонду України в м. Вознесенську Миколаївської області на Постанову Вознесенського районного суду Миколаївської області від 17 березня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_4 до Управління пенсійного фонду України в м. Вознесенську Миколаївської області про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду, стягнення недоплаченого підвищення до пенсії «дітям війни»за 2006-2008 роки та його подальшої щомісячної виплати, -
встановиЛА:
Позивач, звернувся до суду з позовом до Управління пенсійного фонду України в м. Вознесенську Миколаївської області (далі УПФУ), про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду, стягнення недоплаченого підвищення до пенсії «дітям війни»за 2006-2008 роки та його подальшої щомісячної виплати, мотивуючи його тим, що є пенсіонером за віком, має статус дитини війни та відповідно до статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни»його щомісячна пенсія повинна збільшуватися на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Посилаючись на наведені обставини, просив суд, відновити пропущений строк для звернення до суду, визнати дії відповідача неправомірними та стягнути з УПФУ на користь позивача недоплачену як дитині війни підвищення до пенсії з січня 2006 року до жовтня 2008 року включно у сумі 3602,70 грн. Зобов'язати УПФУ надалі виплачувати позивачу підвищення до пенсії згідно до вимог чинного закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Постановою Вознесенського районного суду Миколаївської області від 17 березня 2009 року позов задоволено. Відмовлено позивачу в позові до УПФУ про захист соціальних прав шляхом визнання дій протиправними, стягнення підвищення до пенсії дітям війни за 2006 рік, за період з 01.01.2007 року по 09.07.2007 року, 01.01.2008 року по 22.05.22008 року в зв'язку з необґрунтованістю позовних вимог. Відмовлено позивачу в позові до УПФУ про захист соціальних прав шляхом визнання дій протиправними, стягнення підвищення до пенсії дітям війни за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року в зв'язку з пропуском строку на звернення до адміністративного суду. Відмовлено позивачу в позові до УПФУ про зобов'язання здійснювати в подальшому виплату щомісячного підвищення до пенсії дітям війни в редакції Закону України «Про соціальний захист дітей війни»на час розгляди справи. Визнано дії УПФУ з 22.05.2008 року щодо нарахування та виплати позивачу щомісячного підвищення до пенсії дітям війни у відповідності до Закону Украйни «Про соціальний захист дітей війни»в редакції Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України»-протиправними. Зобов'язати УПФУ здійснити нарахування та виплату з 22.05.2008 року позивачу щомісячного підвищення до пенсії дитині війни у відповідності до Закону України «Про соціальний захист дітей війни»з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, УПФУ подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду та прийняти нову постанову, якою у задоволенні вимог позивача відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги УПФУ посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що задовольняючи позов, суд першої інстанції не врахував, що на законодавчому рівні не вирішено питання щодо визначення величини мінімального розміру пенсії за віком, що повинна застосовуватися для обчислення підвищення пенсій згідно зі ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Крім того, Законом України № 2195-IV передбачено, що фінансування виплат за цим Законом проводиться із державного бюджету України, а не із бюджету Пенсійного фонду України.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»від 18.11.2004 № 2195-IV, має право на отримання державної соціальної грошової допомоги в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»в редакції, яка діяла до 01.01.2006 року, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Пунктом 17 ст. 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»зупинено на 2006 рік дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Законом України від 19 січня 2006 року № 3367-IV було внесені такі зміни до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»: виключено пункт 17 ст. 77; стаття 110 викладена в такій редакції: установити, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", запроваджуються з 1 січня 2006 року, а статтею 6, - у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету". Вказані положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»не були визнані неконституційними.
Порядок запровадження у 2006 році пільг, передбачених ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», Кабінетом Міністрів України визначений не був.
Таким чином у 2006 році відповідач не мав підстав проводити виплату підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, а тому суд правомірно відмовив в задоволенні позовних вимог у цій частині.
Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»з урахуванням ст. 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»призупинено на 2007 рік.
Статтею 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
09 липня 2007 року рішенням Конституційного суду України № 6-рп/2007 визнано такими, що не відповідають Конституції України п. 12 ст. 71 та ст. 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».
Відповідно до п. 41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України»внесено зміни до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни, - 10 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Положення п. 41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України»були визнані такими, що не відповідають Конституції України, згідно з рішенням Конституційного суду України № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Згідно зі ст. 99 КАС України, - для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Річний строк для звернення до суду слід застосовувати у кожному випадку порушення права позивача, тобто відносно кожного місяця, в якому порушувалось право позивача на отримання підвищення до пенсії.
Позивач звернувся до суду з позовом 20 листопада 2008 року.
Враховуючи положення ст. 99 КАС України, позивачем було порушено строк для звернення до суду за захистом порушених прав.
Відповідно до ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
В своєму запереченні проти адміністративного позову УПФУ просить суд відмовити у задоволенні адміністративного позову з підстави пропущення строку звернення до адміністративного суду.
За таких підстав колегія суддів приходить до висновку, що права позивача підлягають захисту з 20 листопада 2007 року.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції не визначив кінцевої дати, до якої має здійснюватись такий перерахунок. Оскільки дія Закону про Бюджет на 2007 рік закінчується 31 грудня 2007 року, а дія Закону про Бюджет на 2008 рік закінчується 31 грудня 2008 року то й перерахунок повинен вчинятися до цих дат відповідно.
Отже в період з 20 листопада 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року УПФУ був зобов'язаний нараховувати та сплачувати підвищення до пенсії в розмірі, встановленому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», в редакції закону, яка діяла до 01.01.2006 року.
Колегія суддів, не погоджується з висновками суду щодо задоволення позовних вимог про визнання дії УПФУ з 22.05.2008 року щодо нарахування та виплати позивачу щомісячного підвищення до пенсії дітям війни у відповідності до Закону Украйни «Про соціальний захист дітей війни» в редакції Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України»-протиправними, оскільки такі вимоги не були заявлені позивачем при звернені до суду з позовом, позивач не змінював та не доповнював позов під час судового розгляду, у зв'язку з чим, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, не мотивувавши таке рішення, чим порушив ч.2 ст. 11 КАС України.
Колегія суддів вважає позовні вимоги про зобов'язання відповідача в послідуючому здійснювати позивачу як дитині війни доплати в розмірі 30% від розміру мінімальної пенсії безпідставними, оскільки відсутні факти порушення пенсійних прав позивача у майбутньому. За таких обставин у задоволенні цієї частини позовних вимог позивачу слід відмовити.
При цьому колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги з наступних підстав:
Колегія суддів відхиляє доводи відповідача щодо не визначеності на законодавчому рівні питання відносно органу на який покладено обов'язок по виплаті підвищення до пенсії особам, які мають статус дитини війни. Так саме,
Пенсійний фонд України діє у відповідності Положення „Про Пенсійний фонд України” і здійснює свої повноваження на підставі п.15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.
Отже, обов'язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії, яка передбачена Законом України «Про соціальний захист дітей війни», покладено саме на управління пенсійного фонду України за місцем проживання позивача.
Посилання відповідача на відсутність коштів для забезпечення виплат доплати до пенсії не може братися до уваги, оскільки відсутність коштів не є підставою невиконання зобов'язань, покладених на управління законодавством.
Доводи апеляційної скарги про те, що поняття "мінімальна пенсія за віком", про яке йдеться в ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", застосовується виключно для визначення пенсій, що призначаються лише за цим Законом, і не стосується дітей війни відповідно до ст. 6 Закону, є непереконливим.
Положення ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат, пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого ч. 1 статті мінімального розміру пенсії за віком.
Згідно з положеннями статей 21, 105, 162 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може містити вимоги щодо визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності відповідача, зобов'язання його вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю.
Установивши, що відповідачі порушили норми права, які регулюють спірні правовідносини, адміністративний суд повинен визнати такі дії незаконними та зобов'язати відповідачів здійснити нарахування та виплату належних сум відповідно до закону, а не ухвалювати рішення про стягнення конкретних сум (п. 2 «Довідки про вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами законодавства про соціальний захист дітей війни, ветеранів війни, жертв нацистських переслідувань» Вищого адміністративного суду України від 1 травня 2009 року).
Враховуючи вищевикладене, приписи ч. 2 ст. 11, ст. 162 КАС України, колегія суддів дійшла до висновку про зобов'язання УПФУ нарахувати та виплатити позивачу доплату до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, встановленої ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 198, ст. 202 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 11, 162, 184, 185, 198, 202, 205, 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Управління пенсійного фонду України в м. Вознесенську Миколаївської області, - задовольнити частково.
Постанову Вознесенського районного суду Миколаївської області від 17 березня 2009 року по справі № 2-а-46/09, - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_4 до Управління пенсійного фонду України в м. Вознесенську Миколаївської області про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду, стягнення недоплаченого підвищення до пенсії «дітям війни»за 2006-2008 роки та його подальшої щомісячної виплати, - задовольнити частково.
Визнати дії Управління пенсійного фонду України в м. Вознесенську Миколаївської області щодо не проведення вип лати ОСОБА_4 з 20 листопада 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року підвищення розміру пенсії за віком в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»неправомірними.
Зобов'язати Управління пенсійного фонду України в м. Вознесенську Миколаївської області нарахувати та виплатити ОСОБА_4 доплату до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, встановленої ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 20 листопада 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року.
В іншій частині позовних вимог в задоволені позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання законної сили Постанови апеляційного суду шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до судової палати у цивільних справах Верховного Суду України.
Головуючий суддя Г.В. Семенюк
суддя В.О. Потапчук
суддя М.П. Коваль