31 березня 2010 р. Справа № 2-а-413/09/1529
Категорія: 2.19.6 Головуючий в 1 інстанції: Приймак Г.І.
Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого судді - Семенюк Г.В.
судді - Потапчук В.О.
судді - Коваль М.П.
розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні Одеського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління пенсійного фонду України в Татарбунарському районі Одеської області на Постанову Татарбунарського районного суду Одеської області від 29 травня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_4 до Управління пенсійного фонду України в Татарбунарському районі Одеської області про визнання відмови відповідача виплатити щомісячну державну соціальну допомогу дітям війни та вчинити певні дії, -
встановиЛА:
Позивач, звернувся до суду з позовом до Управління пенсійного фонду України в Татарбунарському районі Одеської області (далі УПФУ), про визнання відмови відповідача виплатити щомісячну державну соціальну допомогу дітям війни та вчинити певні дії, мотивуючи його тим, що є пенсіонером за віком, має статус дитини війни та відповідно до статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни»його щомісячна пенсія повинна збільшуватися на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Посилаючись на наведені обставини, просив суд, відновити пропущений строк для звернення до суду, визнати відмову виплатити соціальну допомогу безпідставною. Зобов'язати відповідача, а саме: УПФУ нарахувати та виплатити позивачу як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу за період з 2007 року по грудень місяць 2008 року включно суму 2601,30 грн.
Постановою Татарбунарського районного суду Одеської області від 29 травня 2009 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність УПФУ щодо не нарахування підвищення пенсії за віком позивача, як дитині війни у період з 09 липня 2007 по 31 грудня 2007 року, та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року. Зобов'язано УПФУ здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії позивачу як дитині війни згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Зобов'язано УПФУ здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії позивачу як дитині війни згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з урахуванням фактично виплачених сум. У задоволені інших вимог позивачу до УПФУ відмовлено. Стягнуто з УПФУ на користь позивача судовій збір в сумі 3,40 грн.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, УПФУ подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду та прийняти нову постанову, якою у задоволенні вимог позивача відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги УПФУ посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що задовольняючи позов, суд першої інстанції не врахував, що на законодавчому рівні не вирішено питання щодо визначення величини мінімального розміру пенсії за віком, що повинна застосовуватися для обчислення підвищення пенсій згідно зі ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Крім того, Законом України № 2195-IV передбачено, що фінансування виплат за цим Законом проводиться із державного бюджету України, а не із бюджету Пенсійного фонду України.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»від 18.11.2004 № 2195-IV, має право на отримання державної соціальної грошової допомоги в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»в редакції, яка діяла до 01.01.2006 року, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»з урахуванням ст. 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»призупинено на 2007 рік.
Статтею 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
09 липня 2007 року рішенням Конституційного суду України № 6-рп/2007 визнано такими, що не відповідають Конституції України п. 12 ст. 71 та ст. 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».
Відповідно до п. 41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України»внесено зміни до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни, - 10 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Положення п. 41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України»були визнані такими, що не відповідають Конституції України, згідно з рішенням Конституційного суду України № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Згідно зі ст. 99 КАС України, - для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Річний строк для звернення до суду слід застосовувати у кожному випадку порушення права позивача, тобто відносно кожного місяця, в якому порушувалось право позивача на отримання підвищення до пенсії.
Позивач звернувся до суду з позовом 28 квітня 2009 року.
Враховуючи положення ст. 99 КАС України, позивачем було порушено строк для звернення до суду за захистом порушених прав.
Відповідно до ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
УПФУ на пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду ні в суді першої інстанції ні в суді апеляційної інстанції не посилалось, в зв'язку з чим у суду апеляційної інстанції відсутні правові підстави для застосування до спірних правовідносин приписів ст. 100 КАС України.
Отже в період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року УПФУ був зобов'язаний нараховувати та сплачувати підвищення до пенсії в розмірі, встановленому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», в редакції закону, яка діяла до 01.01.2006 року.
Колегія суддів, не погоджується з висновками суду щодо задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність УПФУ щодо не нарахування підвищення пенсії за віком позивача, оскільки такі вимоги не були заявлені позивачем при звернені до суду з позовом, позивач не змінював та не доповнював позов під час судового розгляду, у зв'язку з чим, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, не мотивувавши таке рішення, чим порушив ч.2 ст. 11 КАС України.
При цьому колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги з наступних підстав:
Колегія суддів відхиляє доводи відповідача щодо не визначеності на законодавчому рівні питання відносно органу на який покладено обов'язок по виплаті підвищення до пенсії особам, які мають статус дитини війни. Так саме,
Пенсійний фонд України діє у відповідності Положення „Про Пенсійний фонд України” і здійснює свої повноваження на підставі п.15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.
Отже, обов'язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії, яка передбачена Законом України «Про соціальний захист дітей війни», покладено саме на управління пенсійного фонду України за місцем проживання позивача.
Посилання відповідача на відсутність коштів для забезпечення виплат доплати до пенсії не може братися до уваги, оскільки відсутність коштів не є підставою невиконання зобов'язань, покладених на управління законодавством.
Доводи апеляційної скарги про те, що поняття "мінімальна пенсія за віком", про яке йдеться в ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", застосовується виключно для визначення пенсій, що призначаються лише за цим Законом, і не стосується дітей війни відповідно до ст. 6 Закону, є непереконливим.
Положення ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат, пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого ч. 1 статті мінімального розміру пенсії за віком.
Згідно з положеннями статей 21, 105, 162 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може містити вимоги щодо визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності відповідача, зобов'язання його вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю.
Установивши, що відповідачі порушили норми права, які регулюють спірні правовідносини, адміністративний суд повинен визнати такі дії незаконними та зобов'язати відповідачів здійснити нарахування та виплату належних сум відповідно до закону, а не ухвалювати рішення про стягнення конкретних сум (п. 2 «Довідки про вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами законодавства про соціальний захист дітей війни, ветеранів війни, жертв нацистських переслідувань» Вищого адміністративного суду України від 1 травня 2009 року).
Враховуючи вищевикладене, приписи ч. 2 ст. 11, ст. 162 КАС України, колегія суддів дійшла до висновку про зобов'язання УПФУ нарахувати та виплатити позивачу доплату до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, встановленої ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Суд першої інстанції своєю Постановою стягнув з УПФУ на користь позивача судовий збір у сумі 3 грн. 40 коп.
Колегія суддів, не погоджується з висновками суду щодо задоволення позовних вимог в цієї частині виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Оскільки рішення у справі було ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, судові витрати підлягають стягненню з Державного бюджету України, а не з УПФУ.
Враховуючи часткове задоволення позову, згідно з частиною 3 ст. 94 КАС України відповідному перерозподілу між сторонами підлягає судовий збір сплачений позивачем при зверненні до суду першої інстанції.
З огляду на викладене, на користь позивача підлягає стягненню з державного бюджету України судовий збір в сумі - 1 грн. 70 коп.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 198, ст. 202 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 11, 162, 184, 185, 198, 202, 205, 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Управління пенсійного фонду України в Татарбунарському районі Одеської області, - задовольнити частково.
Постанову Татарбунарського районного суду Одеської області від 29 травня 2009 року по справі № 2-а-413/09, - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_4 до Управління пенсійного фонду України в Татарбунарському районі Одеської області про визнання відмови відповідача виплатити щомісячну державну соціальну допомогу дітям війни та вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати відмову Управління пенсійного фонду України в Татарбунарському районі Одеської області щодо не проведення вип лати ОСОБА_4 з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року підвищення розміру пенсії за віком в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»безпідставною.
Зобов'язати Управління пенсійного фонду України в Татарбунарському районі Одеської області нарахувати та виплатити ОСОБА_4 доплату до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, встановленої ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року.
Стягнути з державного бюджету України на користь ОСОБА_4 - 1 грн. 70 коп. судового збору.
В іншій частині позовних вимог в задоволені позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання законної сили Постанови апеляційного суду шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до судової палати у цивільних справах Верховного Суду України.
Головуючий суддя Г.В. Семенюк
суддя В.О. Потапчук
суддя М.П. Коваль