04 березня 2010 р. Справа № 2-а-8974/08/1570
Категорія: 2.6.1 Головуючий в 1 інстанції: Корой С.М.
Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду в складі:
доповідача судді - Турецької І.О.
суддів -Стас Л.В., Косцової І.П.
при секретарі -Скоріній Т.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1, діючого на підставі довіреності в інтересах ОСОБА_2 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07 травня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_2 до державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Борейка В'ячеслава Сергійовича, відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, за участю третьої особи -Державного казначейства України, про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, -
У серпні 2008 р. позивачка, звернувшись до суду з вищезазначеним адміністративним позовом, просить визнати неправомірними дії відповідачів, пов'язані з прийняттям державним виконавцем Борейко В.С. постанови про повернення виконавчого документу від 27 червня 2008 р., скасувати вказану постанову та зобов'язати відповідачів вчинити дії по вжиттю заходів примусового виконання судового рішення, передбачені Законом України «Про виконавче провадження».
Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що державна виконавча служба безпідставно повернула ОСОБА_2 виконавчий документ, не здійснивши належних заходів, щодо його виконання.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 07 травня 2009 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 було відмовлено.
Відмовляючи позивачці в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вважав, що
системний аналіз правових норм, зокрема: ч. 1, 2 ст. 23 Бюджетного Кодексу, ст. 1 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 р.», п. 2 ч.1 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що відповідачем, у межах наданих йому законом повноважень, здійснені всі можливі дії з примусового виконання судового рішення на користь позивачки.
На думку суду, неможливість на певний час виконати судове рішення, пов'язана не з діями або бездіяльністю відповідачів, а з відсутністю законодавчо встановленого державою механізму відшкодування за її рахунок шкоди, заподіяної державними органами і виконавчою службою зокрема, а також відсутністю достатнього фінансового забезпечення такого відшкодування.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням, представник позивачки -ОСОБА_1 оскаржив його, посилаючись на те, що воно є незаконним та необґрунтованим з огляду на те, що суд першої інстанції, розглядаючи справу не застосував Конституцію України та практику Європейського Суду з прав людини.
ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та постановити нове про задоволення позовних вимог -ОСОБА_2.
В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції, ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Представник Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції апеляційну скаргу не визнала, просила в її задоволенні відмовити, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Інші особи, які брали участь у суді першої інстанції, в судове засідання до суду апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Згідно до ч.4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
З'ясувавши обставини справи, проаналізувавши доводи апелянта, рішення суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню - наступних підставах.
Згідно з вимогами ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, постановляючи рішення, зробив висновки, які не відповідають обставинам справи.
Так, судом першої інстанції встановлено, що згідно рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 06 червня 2007 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Державного казначейства України і Державної виконавчої служби у Суворовському районі м. Одеси про визнання дій неправомірними та відшкодування матеріальної та моральної шкоди, на користь позивачки стягнуто з Державного бюджету України матеріальну шкоду 7 622,03 грн. і моральну шкоду 1000 грн., а всього належить стягнути 8 622,03 грн..
10 жовтня 2007 р. позивачкою був отриманий виконавчий лист на підставі, якого 25 березня 2008 р. відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України було відкрито виконавче провадження.
У зв'язку з невиконанням боржником судового рішення в добровільному порядку, йому відділом примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України 26 травня 2008 р. була направлена платіжна вимога.
11 червня 2008 р. боржником, в особі Державного казначейства України, платіжна вимога була повернута без виконання з причин відсутності бюджетних призначень на відшкодування шкоди, завданою державною виконавчою службою, а також через відсутність відповідних рахунків, з яких би здійснювалось таке відшкодування.
27.06.2008 р. відповідачем була винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачеві, яка мотивувалася тим, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, і здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Суд першої інстанції правильно встановивши фактичні обставини справи, а саме те, що відповідач не виконав покладених на нього обов'язків, зробив помилковий висновок про відсутність в його діях -протиправності.
Так, ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження»(далі Закон № 606 -ХІY) зазначає, що виконавче провадження -це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів, які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом та іншими нормативно -правовими актами.
Заходами примусового виконання рішень є зокрема, відповідно до ст. 4 Закону № 606 -ХІY, звернення стягнення на майно боржника.
Глава 5 зазначеного Закону, передбачає перелік дії державного виконавця з приводу вказаних заходів виконання рішень.
Із доказів, які містяться в матеріалах справи вбачається, що жодної із дій суб'єктом владних повноважень в особі відділа примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України по виконанню рішення суду - не було зроблено.
Стаття 40 Закону № 606 -ХІY містить вичерпний перелік підстав для повернення виконавчого документу стягувачеві.
На думку колегії суддів, державний виконавець, виконуючи рішення суду, відносно ОСОБА_2 не мав підстав для повернення виконавчого документу.
Жодного доказу, щодо відсутності майна боржника, на яке може бути звернено стягнення і даних про те, що дії щодо його розшуку виявилися безрезультатними, в матеріалах справи -не має.
Апеляційний суд вважає, що при вирішенні даного спору, суд першої інстанції повинен був звернутися до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, яка зобов'язує судові органи застосувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав і основних свобод людини та практику Європейського суду з прав людини -як джерело права.
Так, слід зазначити, що Європейський суд з прав людини дійшов до висновку, що ст. 6 Конвенції поширює свою дію на всі стадії судового розгляду -як на доступ до органів правосуддя, так і на виконання судового рішення.
На думку Суду, було б неприйнятним, якби ст. 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонами у спорі, а саме справедливий, публічний і швидкий розгляд -і водночас не передбачала виконання судових рішень.
Якщо тлумачити ст. 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.
Отже, для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь -яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».
У справі «Шмалько проти України»Суд наголосив, що право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду однієї зі сторін.
У справі «Войтенко проти України», Суд зазначив, що Держава, не забезпечивши асигнувань у Державному бюджеті на відшкодування шкоди громадянинові, не виконала своїх зобов'язань за статтею 6 параграфа 1 Конвенції.
Враховуючи, що постанова про повернення виконавчого документу винесена незаконно, суд апеляційної інстанції вважає за необхідним застосувати статтю 41 Закону № 606 -ХІY, яка передбачає: якщо постанова державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачеві визнана судом незаконною, виконавче провадження підлягає відновленню у 3 -денний строк з дня отримання ухвали суду.
Суд апеляційної інстанції, частково задовольняючи вимоги позивачки, виходить із того, що відповідно до ч.3 ст. 181 КАС України, відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби.
Частина 1 ст. 3 Закону України «Про державну виконавчу службу»передбачає, що органом державної виконавчої служби є Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2007 р. затверджено положення «Про Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України», в пункті 12 якого зазначено, що до складу департаменту входять відділи, у тому числі і відділ примусового виконання рішень.
За таких обставин, державний виконавець не може бути належним відповідачем по справі.
Підставами для скасування судового рішення й ухвалення нового рішення, згідно до вимог ст. 202 КАС України є порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 195, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, діючого на підставі довіреності в інтересах ОСОБА_2 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07 травня 2009 року -задовольнити частково.
Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07 травня 2009 року -скасувати.
Ухвалити нову постанову, якою позов ОСОБА_2 до державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Борейка В'ячеслава Сергійовича, відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, за участю третьої особи - Державного казначейства України, про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії -задовольнити частково.
Визнати дії відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства Юстиції України по поверненню виконавчого документа стягувачеві ОСОБА_2 -протиправними.
Скасувати постанову відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства Юстиції України -ОСОБА_3 від 27 червня 2008 року про повернення виконавчого документа стягувачеві -ОСОБА_2.
Зобов'язати відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства Юстиції України відновити виконавче провадження по виконанню виконавчого № 2-а-73/06 виданого 10 липня 2007 р. Суворовським районним судом м. Одеси про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 матеріальної шкоди у розмірі 7622,03 грн., моральної шкоди у розмірі 1 000 грн.
В решті позовних вимог - відмовити.
Постанова суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня складання її в повному обсязі.
Доповідач - суддя І.О.Турецька
суддя Л.В. Стас
суддя І.П. Косцова