15 квітня 2010 р. Справа № 2-а-974/09/1505
Категорія: 2.6.1 Головуючий в 1 інстанції: Боярський О.О.
Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду в складі:
доповідача судді - Турецької І.О.
суддів -Семенюка Г.В., Косцової І.П.
при секретарі - Скоріній Т.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на постанову Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 09 липня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Білгород-Дністровської державної виконавчої служби про визнання постанови про закінчення виконавчого провадження і актів -протиправними та їх скасування, -
Позивачі, звернувшись до суду з даним адміністративним позовом просили визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця від 27.10.2003 р. про закінчення виконавчого провадження, а також визнати протиправними та скасувати акти, які були складені державним виконавцем в процесі виконавчого провадження.
Вимоги позивачів обґрунтовувалися тим, що у державного виконавця не було підстав для закінчення виконавчого провадження і незважаючи на те, що стягувач відмовився від примусового виконання рішення суду, державний виконавець повинен був йому в цьому відмовити.
Що стосується актів державного виконавця, які були ним складені у зв'язку з виходом на місце виконання, то в них міститься недостовірна інформація і це є підставою для їх скасуванні.
Також позивачі у своєму позові зазначали, що про порушення свого права ним стало відомо лише 12.03.2007 р., тобто тоді коли вони отримали копію постанови про закриття виконавчого провадження.
На думку позивачів, звернення їх до суду за захистом порушеного права через чотири роки після винесення постанови, обумовлено прихованням посадовими особами оскаржуємого документу.
Постановою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 09 липня 2009 року в задоволенні позовних вимог відмовлено на підставі того, що відповідач діяв в межах повноважень та на підставі закону.
У своєї апеляційній скарзі позивачі просять скасувати постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення їх позову, мотивуючи це тим, що ухвалене рішення є незаконним та необґрунтованим, так як суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи і зробив висновки, що не відповідають дійсним обставинам справи.
В суді апеляційної інстанції позивач ОСОБА_1, яка також представляє і інших позивачів просила апеляційну скаргу задовольнити
Інші особи. які брали участь у суді першої інстанції до суду апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили.
Відповідно до ч.4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
З'ясувавши обставини справи, проаналізувавши доводи апелянта та постанову суду першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню на наступних підставах.
Відповідно до ч.1 п.1 ст. 201 КАС України, підставами для зміни постанови суду першої інстанції є правильно по суті вирішення справи чи питання, але з помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.
Проаналізувавши рішення суду першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що воно по суті є правильним, однак, суд вирішуючи спір, який виник між сторонами, повинен був взяти до уваги, що акти державного виконавця, які він складає в процесі виконавчого провадження не відносяться до рішень, а саме до нормативно -правових актів чи правових актів індивідуальної дії, а тому провадження в даній частині повинно бути закрито.
Цей висновок суду другої інстанції базується на вимогах частини 1 пункт 1 ст. 17 КАС України, яка передбачає передбачає, що компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно -правових актів чи правових актів індивідуальної дії).
У своєму рішенні суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи.
Так, суд першої інстанції зазначив, що 29.03.1996 р. рішенням Білгород-Дністровського міського суду Одеської області був частково задоволений позов ОСОБА_5.
Відповідно до цього рішення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зобов'язано звільнити самовільно захоплену земельну ділянку та знести самовільно споруджену огорожу на захопленої ділянці.
10.11.1998 р. на примусове виконання зазначеного рішення, судом був виданий виконавчий лист.
14 жовтня 2003 р. державним виконавцем Білгород-Дністровської державної виконавчої служби складалися акти про відмову боржників добровільно виконати рішення суду.
27 жовтня 2003 р. відповідачем була винесена постанова про закінчення виконавчого провадження на підставі того, що стягував відмовився від стягнення.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що Білгород-Дністровська державна виконавча служба прийняла правильне рішення про закінчення виконавчого провадження, так як ст. 37 п.1 Закону України «Про виконавче провадження»від 21.04.1999 р. № 606 ХІY (далі по тексту Закон № 606 ХІY) надає право державному виконавцю зробити зазначені дії у випадку прийняття відмови стягувача від стягнення.
Стаття 11-1 Закону № 606 ХІY передбачає, що стягувач має право відмовитися від стягнення і повернення виконавчого документа.
Відповідно до вимог даної статті, ОСОБА_5 скористався своїм правом та відмовився від виконання в подальшому рішення суду.
Державна виконавча служба, ухвалюючи постанову про закінчення виконавчого провадження, ніяким чином не порушила права позивачів, а тому суд першої інстанції правильно відмовив їм в задоволенні позовних вимог в даній частині.
Суд апеляційної інстанції погоджується з думкою суду першої інстанції про поважність причин звернення позивачів до суду, так як із доказів, які містяться в матеріалах справи вбачається, що ОСОБА_1 неодноразово зверталися до різних інстанції з вимогою щодо отримання інформації про хід виконавчого провадження, але отримали оскаржувану постанову лише 12 березня 2007 р. .
Керуючись п.2 ч.1 ст.198, п.1 ч.1 ст.201, п.2 ч.1 ст.205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на постанову Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 09 липня 2009 року -задовольнити частково.
Постанову Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 09 липня 2009 року - змінити.
У задоволенні вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Білгород-Дністровської державної виконавчої служби про визнання постанови про закінчення виконавчого провадження протиправною та її скасуванні -відмовити.
Провадження в частині вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Білгород-Дністровської державної виконавчої служби про визнання протиправними та скасуванні актів державного виконавця --закрити.
Постанова суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня складання її в повному обсязі.
Доповідач - суддя І.О. Турецька
суддя Г.В. Семенюк
суддя І.П. Косцова