20 квітня 2010 р. Справа № 2-а-5-175/09/1423
Категорія:2.19.6 Головуючий в 1 інстанції: Алєйніков В.О.
Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного
суду у складі:
головуючого -Коваля М.П.
суддів -Потапчука В.О.
-Семенюка Г.В.
при секретарі -Пасинковій В.Е.
розглянувши у письмовому провадженні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України у Центральному районі районі м. Миколаєва та ОСОБА_2 на постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 січня 2009 року за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України у Центральному районі м. Миколаєва про відновлення пропущеного строку для звернення до суду та зобов'язання нарахувати та виплатити недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу «Дітям війни»,-
ОСОБА_2 звернувся до Центрального районного суду м. Миколаєва з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України у Центральному районі м. Миколаєва про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду та зобов'язання нарахувати та стягнути недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу за статусом «Діти війни»за 2006, 2007 та 2008 роки.
Постановою Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 січня 2009 року позов ОСОБА_2 задоволено частково, зобов'язано Управління Пенсійного фонду України у Центральному районі м. Миколаєва здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_2 за періоди : з 1 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 01 травня 2008 року, обчисливши її у ці періоди з урахуванням підвищення в розмірі 30% визначеної відповідно до ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»мінімальної пенсії за віком, та виплатити визначену різницю.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідач та позивач подали апеляційні скарги.
ОСОБА_2 в своїй скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Управління Пенсійного фонду України у Центральному районі м. Миколаєва в своїй скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. У своїй апеляційній скарзі відповідач зазначає, що щомісячна соціальна грошова допомога нараховувалася відповідно до чинного законодавства.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи вірність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Згідно з ст. 198, п. 4, п.3, ч.1 ст. 202 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Судом першої інстанції встановлено, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач має статус «дитина війни», що встановлено судом першої інстанції та підтверджується посвідченням .
Згідно зі ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»(далі Закону) від 18 листопада 2004 року, дітям війни, (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
Позивачу вищезазначене підвищення у 2006, 2007 та 2008 роках не виплачувалось.
Вирішуючи питання про можливість задоволення позовних вимог позивача за 2006 рік суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що відповідні умови не настали. Законом України від 19 січня 2006 року №3367-VI внесені зміни до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», відповідно до яких виключено пункт 17 статті 77, а стаття 110 викладена в іншій редакції. Зокрема установлено, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», запроваджуються з 01 січня 2006 року, а статтею 6, - у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Оскільки Кабінет Міністрів України в 2006 році не визначив порядку виплати надбавки до пенсії дітям війни, а тому суд обгрунтовано відмовив позивачу в задоволенні позову щодо підвищення пенсії за 2006 рік.
Дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»було зупинено на 2007 рік пунктом 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»від 19.12.2006 р. N 489-У, з урахуванням статті 111. Зазначеною статтею 111 було встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Рішенням Конституційного суду України від 9 липня 2007 року N 6-рп/2007 у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»(справа про соціальні гарантії громадян), визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням статті 111 цього Закону.
Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, з 09 липня 2007 року -дати ухвалення рішення Конституційним судом України N 6-рп/2007 -вищевказані норми Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»втратили чинність, отже з цього часу відновлено дію ст.6 Закону в повному обсязі.
Відповідно до пункту 5 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного суду, воно має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей законів, що визнані неконституційними.
Судом встановлено, що всупереч рішенню Конституційного Суду України відповідачем вказане підвищення позивачу за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року в межах бюджетного року не перераховано і не виплачувалось.
Як вбачається з матеріалів справи позивач дізнався про належні йому виплати як «дитині війни»та про порушення прав після висвітлення подій у пресі у зв'язку з ухваленням відповідного рішення Конституційним судом України 09 липня 2007 року. Разом з тим позивач звернувся до суду з проханням відновити пропущений строк звернення до суду тільки 18 вересня 2008 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод або законних інтересів.
Згідно з ч. 1 ст. 100 КАС України, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволені адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Як вбачається зі змісту позовних вимог, позивач просить суд поновити строк звернення, а отже погоджується з пропуском такого строку. Таким чином позивач особисто наполіг на застосуванні строків звернення, які, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, поновленню не підлягають за відсутністю поважних підстав, оскільки іншого не встановлено.
З огляду на вище зазначене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції помилково призначив виплати надбавки грошової допомоги починаючи з 01 липня 2007 року, оскільки враховуючи річний строк звернення до адміністративного суду та фактичну дату звернення позивача, позивач має право отримати зазначену грошову допомогу за період з 18 вересня 2007 року.
Постановляючи рішення суд першої інстанції вирішив зобов'язати відповідача виплатити заборгованість з 01 травня 2008 року та у подальшому підвищивши сплачувати її. Але судова колегія апеляційної інстанції, з таким висновком не погоджується з огляду на наступне .
Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»від 28.12.2007 року № 107-УІ підпунктом 2 пункту 41 розділу II внесено зміни до Закону України «Про соціальний захист дітей війни», відповідно до яких «дітям війни» (крім тих на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
Зміни внесені підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України від 28.12.2007 року №107-УІ «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), а отже з 22.05.2008 року позивач має право на підвищення пенсії за 2008 рік.
Не зрозуміло з яких підстав суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог позивача та вважав за можливе проведення призначення та нарахування пенсії на майбутнє при тому, що позивач у своїх доповненнях до позову просив стягнути грошову допомогу за період часу по 01 жовтня 2008 року.
Тобто позовні вимоги за 2008 рік підлягають задоволенню з 22 травня 2008 року по 01 жовтня 2008 року.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 195, 197; п.3 ч.1 ст. 198; п.4 ч.1 ст. 202; ч.2 ст. 205; ст. 207; ч.5 ст. 254 КАС України, судова колегія, -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Центральному районі м. Миколаєва -задовольнити частково.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 -задовольнити частково.
Постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 січня 2009 року -скасувати.
Прийняти по справі нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України у Центральному районі м. Миколаєва про відновлення пропущеного строку для звернення до суду та зобов'язання нарахувати та виплатити недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу «Дітям війни»-задовольнити частково.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у Центральному районі м. Миколаєва нарахувати та виплатити ОСОБА_2 доплату до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»за 2007 рік за період з 18 вересня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 01 жовтня 2008 року.
В решті позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду України у порядку передбаченому законодавством.
Головуючий: /М.П. Коваль/
Суддя: /В.О. Потапчук/
Суддя: /Г.В. Семенюк/