Постанова
Іменем України
21 липня 2021 року
м. Київ
справа № 756/13292/15-ц
провадження № 61-19687св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - адвокат Земляной Дмитро Васильович,
відповідачі: комунальне підприємство «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Департамент міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу
Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 30 липня 2018 року у складі судді Шевчука А. В. та постанову Київського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С., Поливач Л. Д.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - КП «Київблагоустрій»),
Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), який змінив назву на Департамент міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про відшкодування шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що йому на праві приватної власності належить нежитлове приміщення - торгівельний павільйон загальною площею 41,20 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . 20 березня 2014 року між ним та товариством з обмеженою
відповідальністю «АЛЛО» (далі - ТОВ «АЛЛО») було укладено договір
оренди нежитлового приміщення № 07, за умовами якого він передав ТОВ «АЛЛО» у строкове платне користування на строк з 01 квітня 2014 року до 28 лютого 2017 року вищевказане нежитлове приміщення.
16 вересня 2015 року КП «Київблагоустрій» за дорученням Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 19 серпня 2015 року № 286/08-15 були вчинені дії з демонтажу вищевказаного приміщення, а саме: пошкоджено облицювання будівлі, знято двері та вікна.
У зв'язку з демонтажем орендованого нежитлового приміщення 16 вересня 2015 року між ним та ТОВ «АЛЛО» було укладено додаткову угоду до договору оренди № 07 від 20 березня 2014 року, за умовами якої сторони дійшли згоди про припинення договору оренди з 16 вересня 2015 року.
На виконання зазначеної додаткової угоди він повернув ТОВ «АЛЛО» грошові кошти у розмірі 20 579,43 грн та 6 870,58 грн, як сплачену орендну плату
за останній місяць користування приміщенням та за період
з 17 по 30 вересня 2015 року. Таким чином, він не отримав дохід у вигляді орендної плати за період з 17 вересня 2015 року по 28 лютого 2017 року в розмірі 885 382,95 грн.
17 вересня 2015 року між ним та приватним підприємством «СПРУТ-СБ»
(далі - ПП «СПРУТ-СБ») було укладено договір на фізичну охорону об'єкта,
на виконання якого він сплатив 79 693,00 грн за послуги охорони
з 17 вересня 2015 року по лютий 2017 року.
15 жовтня 2015 року між ним та ПП «СПРУТ-СБ» було укладено договір № 1094/М про проведення робіт з монтажу засобів охоронної сигналізації,
на виконання якого він сплатив 6 113,40 грн.
Внаслідок демонтажу торгівельного павільйону йому завдано майнової шкоди у вигляді витрат, пов'язаних з охороною об'єкта, у розмірі 85 806,40 грн.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути солідарно з відповідачів на його користь 1 091 228,05 грн на відшкодування майнової шкоди, яка складається з: вартості робіт з відновлення попереднього стану будівлі - 92 588,69 грн; витрат, пов'язаних з охороною об'єкта, - 85 806,40 грн; збитків, понесених внаслідок припинення дії договору оренди, - 27 450,01 грн; упущеної вигоди - 885 382,95 грн.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Оболонського районного суду міста Києвавід 30 липня 2018 року у складі судді Шевчука А. В. позов задоволено частково.
Стягнуто з КП «Київблагоустрій» та Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в солідарному порядку на користь ОСОБА_1 : 92 588,69 грн в рахунок компенсації заподіяних збитків для відновлення пошкодженого об'єкта нерухомого майна, 79 693 грн - збитків, понесених у зв'язку з необхідністю охорони об'єкта, 27 450 грн - збитків, заподіяних припиненням дії договору оренди, та 885 382,95 грн - неотриманого доходу (упущеної вигоди) внаслідок вимушеного розірвання договору оренди. Стягнуто з КП «Київблагоустрій» та Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по 3 445 грн з кожного на користь ОСОБА_1 в рахунок сплаченого судового збору.
У решті позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 квітня 2016 року, яке залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2016 року, у справі № 826/22540/15 за позовом ОСОБА_1 до КП «Київблагоустрій», Департаменту міського благоустрою
та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправними і скасування рішень визнано протиправним та скасовано припис від 05 травня 2015 року № 1503537, визнано протиправним
та скасовано доручення від 19 серпня 2015 року № 286/08-15 у частині нежитлового будинку, який належить на праві власності ОСОБА_1
та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ), а також визнано протиправними дії КП «Київблагоустрій» з демонтажу та знесенню вказаного нежитлового будинку.
Позивач довів завдання йому відповідачами майнової шкоди, яка складається з: вартості робіт для відновлення пошкодженого об'єкта нерухомого майна - 92 588,69 грн, витрат, понесених у зв'язку
з необхідністю охорони об'єкта, - 79 693 грн, збитків у зв'язку
з достроковим припиненням дії договору оренди - 27 450,01 грн, упущеної вигоди - 885 382,95 грн.
При цьому вартість обладнання та робіт у розмірі 6 113,30 грн щодо встановлення засобів охоронної сигналізації за договором від 15 жовтня 2015 року № 1094/М, укладеним між ПП «СПРУТ-СБ» та ОСОБА_1 ,
не підлягає відшкодуванню, оскільки позивач виявив бажання
на встановлення сигналізації виключно за власним переконанням та на свій розсуд, отримуючи при цьому послуги з фізичної охорони належного йому нерухомого майна.
Постановою Київського апеляційного суду від 04 грудня 2018 року
апеляційні скарги КП «Київблагоустрій» та Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) задоволено частково.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 30 липня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.
Стягнуто з КП «Київблагоустрій» на користь ОСОБА_1 46 294,34 грн на відшкодування майнової шкоди.
Стягнуто з Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на
користь ОСОБА_1 46 294,34 грн на відшкодування майнової шкоди.
В іншій частині позову відмовлено.
Стягнуто з КП «Київблагоустрій» на користь ОСОБА_1 судові
витрати у розмірі 292,13 грн.
Стягнуто з Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на
користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 292,13 грн.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 вересня 2020 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Земляного Д. В., задоволено частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 04 грудня 2018 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до КП «Київблагоустрій», Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про відшкодування збитків, понесених внаслідок припинення дії договору оренди, та упущеної вигоди скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
У решті постанову Київського апеляційного суду від 04 грудня 2018 року залишено без змін (провадження № 61-1909св19).
Останньою постановою Київського апеляційного суду від 03 грудня
2020 року апеляційні скарги КП «Київблагоустрій» та Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) задоволено частково.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 30 липня 2018 року
в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до
КП «Київблагоустрій» та Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про відшкодування збитків, понесених внаслідок припинення дії договору оренди, та упущеної вигоди змінено, викладено цю частину рішення в наступній редакції.
Стягнуто з КП «Київблагоустрій» на користь ОСОБА_1 13 725,00 грн збитків, завданих припиненням дії договору оренди, та 442 691,48 грн упущеної вигоди.
Стягнуто з Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь ОСОБА_1 13 725,00 грн збитків, завданих припиненням дії договору оренди, та 442 691,48 грн упущеної вигоди.
Стягнуто з КП «Київблагоустрій» та Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь ОСОБА_1 по 2 752,87 грн судових витрат з кожного.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що збитки, понесені внаслідок припинення дії договору оренди, у розмірі 27 450,01 грн були повернуті позивачем,
як орендодавцем, ТОВ «АЛЛО», як орендарю, у зв'язку з достроковим припиненням між ними договору оренди внаслідок незаконного демонтажу орендованого нежитлового приміщення КП «Київблагоустрій» на підставі листа Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища від 19 серпня 2015 року № 064-8274 (доручення № 286/08-15),
що призвело до неможливості використання приміщення за призначенням відповідно до умов договору.
Зважаючи на доведеність факту неправомірності дій відповідачів
по демонтажу та знесенню належного позивачу нежитлового будинку, який був предметом оренди згідно з умовами договору оренди, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «АЛЛО», беручи до уваги ту обставину, що саме у зв'язку з демонтажем нежитлового будинку був достроково припинений вищевказаний договір, внаслідок чого позивач був позбавлений можливості отримувати орендну плату до закінчення строку дії договору, обґрунтованим є висновок суду про наявність підстав вважати вищевказану неотриману ОСОБА_1 орендну плату упущеною вигодою, яка підлягає стягненню з відповідачів на його користь на підставі положень статті 22
ЦК України.
Розмір упущеної вигоди, визначений та доведений позивачем, прийнятий до уваги судом, відповідачами спростований не був, у зв'язку з чим
правильним є висновок районного суду про стягнення з відповідачів на користь ОСОБА_1 упущеної вигоди у розмірі 885 382,95 грн.
Разом з тим суд першої інстанції, дійшовши правильного висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідачів на користь позивача збитків, понесених внаслідок припинення дії договору оренди, у розмірі 27 450,01 грн та упущеної вигоди у розмірі 885 382,95 грн, при ухваленні рішення допустив помилку в частині стягнення з відповідачів вищевказаних сум у солідарному порядку, тому рішення в цій частині підлягає зміні
із зазначенням у ньому про стягнення з кожного з відповідачів на користь позивача по 13 725,00 грн збитків, завданих припиненням дії договору оренди, та 442 691,48 грн упущеної вигоди.
В іншій частині рішення районного суду в апеляційному порядку не переглядалося, оскільки не скасовувалося Верховним Судом.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У грудні 2020 року Департамент міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржені судові рішення
й ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень
заявник посилається на те, щосуди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.
Крім того, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389
ЦПК України).
У січні 2021 року КП «Київблагоустрій» подало до Верховного Суду
касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржені судові рішення й ухвалити нове судове
рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині відшкодування збитків, завданих внаслідок припинення дії договору
оренди, та упущеної вигоди відмовити.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень
заявник посилається на те, щосуди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.
Крім того, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389
ЦПК України).
Позивач судові рішення не оскаржив.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та витребувано цивільну справу № 756/13292/15-ц
з Оболонського районного суду м. Києва. Надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз'яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2021 року клопотання
КП «Київблагоустрій» про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено. Поновлено КП «Київблагоустрій» строк на касаційне оскарження рішення Оболонського районного суду м. Києва від 30 липня 2018 року
та постанови Київського апеляційного суду від 03 грудня
2020 року. Відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою КП «Київблагоустрій». Надіслано учасникам справи копії касаційної скарги
та доданих до неї документів, роз'яснено їм право подати відзив
на касаційну скаргу.
У лютому 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 травня 2021 року справу за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про відшкодування майнової шкоди призначено до розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного
провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній
матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
Касаційна скарга Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) мотивована тим, що апеляційним судом не враховано положення частини четвертої статті 263 ЦПК України щодо стягнення з відповідачів у рівних частинах збитків, завданих припиненням дії договору оренди та упущеної вигоди.
Також судами не враховано, що демонтаж на виконання доручення Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 19 серпня 2015 року № 064-8274 (286/08-15) було доручено КП «Київблагоустрій».
Районним судом не досліджувались акти на проведення демонтажу/переміщення, не було встановлено суб'єкт демонтажу вказаного спірного приміщення, оскільки демонтаж міг проводитись як КП «Київблагоустрій», так і підрядною організацією, з якою укладався на той час договір підряду, що призвело до невірного вирішення спору.
Частиною четвертою статті 623 ЦК України встановлено, що при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи,вжиті кредитором щодо їх одержання.
Судами не враховано, що сторонами договору оренди від 20 березня 2014 року № 07 та додаткової угоди від 16 вересня 2015 року
вдобровільному порядку (за взаємною угодою) припинено договір оренди, що не узгоджується з частиною четвертою статті 623 ЦК України.
Позивачем не дотримано вимоги статті 22 ЦК України в частині доведення наявності (об'єму) збитків та причинного зв'язку з діями відповідачів.
Згідно з наявних у справі доказів неможливо встановити фактичну площу спірного приміщення, що не було враховано судами при ухваленні судових рішень.
Задоволення районним судом позовної вимоги в частині вартості відновлення попереднього стану будівлі не узгоджується з вимогами статей 76-78, 89, 102,103, 110 ЦПК України. У матеріалах справи відсутня інформація, на підставі яких документів на спірний об'єкт здійснювалось визначення вартості відновлення приміщення, враховуючи відсутність документів на будівництво приміщення, різні загальні площі спірного
об'єкту, відсутність доказів відновлення спірного об'єкту, не врахування судамивартості демонтованого майна позивача, яке зберігається
на майданчику тимчасового зберігання.
При задоволенні позовних вимог суди послалися на судові рішення Окружного адміністративного суду м. Києва та Київського апеляційного адміністративного суду у справі № 826/22540/15, як на преюдиційні,
що не узгоджується з частиною четвертою статті 263 ЦПК України, оскільки суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З матеріалів справи неможливо встановити, що саме об'єкт нерухомості позивача був переданий ТОВ «АЛЛО» у зв'язку з різним адресами, а саме: АДРЕСА_1 у договорі купівлі-продажу від 01 вересня 2005 року, акті передачі нежилого будинку від 05 вересня 2005 року, додатку до технічного паспорту та АДРЕСА_1 у договорі оренди від 20 березня 2014 року № 07, що унеможливлює стягнення упущеної
вигоди.
ОСОБА_1 , заявляючи вимоги про відшкодування упущеної вигоди,
ненадав до суду доказів щодо здійснення конкретних заходів для забезпечення отримання доходів, не довів того, що він міг і повинен був отримати визначені доходи і лише неправомірні дії відповідача стали
єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.
При цьому суди не звернули уваги на відсутність обставин непереборної сили/форс-мажорних обставин (дії відповідачів) танаявність комерційного ризику у припиненні договору оренди від 20 березня 2014 року № 07,
що виключає відшкодування упущеної вигоди у спірних правовідносинах
та стягнення грошових коштів з відповідачів.
Інших підстав, крім зазначених у пункті 6 договору оренди № 07 для припинення зазначеного договору не передбачено.
Ураховуючи вищевикладене, є безпідставними й такими, що не підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення грошових коштів у зв'язку з припиненням договору оренди та упущеної вигоди у розмірі 923 525,00 грн, оскільки договір оренди № 07 було припинено за згодою сторін з порушенням вимог пункту 6 зазначеного договору.
Крім того, судами при ухваленні судових рішень не було враховано правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21 лютого 2020 року у справі № 910/4175/19.
Касаційна скарга КП «Київблагоустрій» мотивована тим, що суд апеляційної інстанції фактично відступив від правового висновку щодо доведення позивачем не абстрактності упущеної вигоди, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18) із посиланням на правову позицію, якої дотримувалися суди на підставі постанови Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі № 6-237цс16.
Доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів.
Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на особу обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними.
Позивач повинен довести також те, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості їх отримати.
ОСОБА_1 обґрунтовує збитки, понесені внаслідок припинення договору оренди нерухомого майна тим, що 16 вересня 2015 року між ним
та TOB «АЛЛО» було укладено додаткову угоду до договору оренди нерухомого майна, внаслідок якої припинено договір оренди нерухомого майна та визначено обов'язок ОСОБА_1 повернути TOB «АЛЛО» сплачені орендарем грошові кошти.
Упущену вигоду ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що вчинений протиправний демонтаж КП «Київблагоустрій» став підставою для розірвання укладеного між ним та TOB «АЛЛО» договору оренди нерухомого майна, тому позивачем недоотримано розмір орендної плати. З цим погодився і суд апеляційної інстанції.
Разом з тим суд апеляційної інстанції не досліджував факти вжиття заходів позивачем щодо одержання таких доходів, а також чи були лише дії відповідача єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його
можливості їх отримати.
Укладаючи з TOB «АЛЛО» (орендарем) додаткову угоду від 16 вересня 2015 року (день пошкодження майна) про розірвання договору оренди від 20 березня 2014 року № 07, ОСОБА_1 діяв на власний розсуд. Пошкодження об'єкту оренди не виключали можливості його використання згідно з метою договору.
Суди не врахували, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.
У матеріалах справи відсутні будь-які докази передачі будівлі або іншої капітальної споруди у найм, а разом з тим і повернення будівлі з найму, відтак, відсутні й докази припинення договору оренди від 20 березня 2014 року № 07. Отже, висновок суду апеляційної інстанції про припинення договору оренди та неможливості позивачем отримувати орендні платежі
не ґрунтується на нормах права та матеріалах справи, тобто
є необґрунтованим і незаконним.
Судом апеляційної інстанції не взято до уваги що відповідач
не уповноважений приймати рішення щодо демонтажу будь-якої споруди. Натомість, відповідно до підпункту 13.3.3 Правил благоустрою м. Києва рішення про демонтаж приймається Департаментом міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської
міської ради (Київської міської державної адміністрації).
Рішення про демонтаж за наслідками невиконання вимог приписів КП «Київблагоустрій» не приймає, тому відсутні правові підстави для застосування статті 1166 ЦК України щодо КП «Київблагоустрій»
та необхідності застосування статті 1173 ЦК України у спірних правовідносинах.
Для вирішення питання про відшкодування матеріальної шкоди необхідно встановити: наявність шкоди, протиправність дій відповідача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням відповідача. Кожна із цих складових є обов'язковою умовою для відшкодування завданої
шкоди.
При цьому, враховуючи специфіку адміністративних правовідносин, відповідно до статті 1173 ЦК України вина органу місцевого
самоврядування як обов'язкова підстава матеріальної відповідальності виключається.
Судами при ухваленні судових рішень не були враховані правові позиції, викладені у відповідних постановах Великої Палати Верховного Суду.
Доводи особи, яка подала відзиви на касаційні скарги
У лютому 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Земляной Д. В., подав до Верховного Суду відзиви на касаційні скарги, в яких зазначено, що оскаржені судові рішення є законними
і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, надали належну правову оцінку доказам, наданим сторонами.
Також зазначив, що доводи касаційних скарг є надуманими,
не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, зводяться до незгоди з ними, містять посилання на факти, які були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
На підставі договору купівлі-продажу від 01 вересня 2005 року ОСОБА_1 на праві власності належить нежитловий будинок - торгівельний павільйон, загальною площею 41,20 кв. м, який знаходиться
за адресою: АДРЕСА_1 .
20 березня 2014 року між ОСОБА_1 (орендодавець) та ТОВ «АЛЛО» (орендар) укладено договір оренди № 07, за умовами якого орендодавець передав орендарю у строкове платне користування на строк з 01 квітня
2014 року по 28 лютого 2017 року нежитлове приміщення, що розташоване
за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до пункту 3.1 вищевказаного договору оренди орендна плата за повний місяць оренди з 01 квітня по 30 червня 2014 року становить за всю площу 14 000,00 грн, у тому числі податок з доходів фізичних осіб 17 %. Орендна плата за повний місяць оренди з 01 липня 2014 року обчислюється за формулою: орендна плата за поточний місяць Отек = 2 500 х Ктек, де Отек - орендна плата за поточний місяць, а Ктек -
офіційний курс Національного банку України долара США до гривні. Перший платіж за цим договором сплачується в момент підписання договору та складає 38 794,50 грн, у тому числі податок з доходів фізичних осіб 17 %. Ця сума є орендою платою за перший (14 000,00 грн) та останній
місяць оренди (24 794,50 грн).
За пунктами 3.3, 3.4 вищевказаного договору оренди орендна плата не включає в себе податок на додану вартість. Оплату за електроенергію, холодне і гаряче водопостачання, комунальні послуги та інші витрати орендодавця відшкодовуються орендарем за розцінками служб - постачальників. Оплату послуг телефонного зв'язку (у тому числі міського, міжміського та міжнародного), послуг з охорони приміщення та інші
орендар здійснює самостійно.
28 серпня 2015 року між ОСОБА_1 та ТОВ «АЛЛО» укладено додаткову угоду № 06 до договору оренди від 20 березня 2014 року № 07,
за умовами якої сторони домовилися, що орендна плата за повний місяць оренди з 01 вересня 2015 року по 31 грудня 2015 року складає 18 755,00 грн, у тому числі податок з доходів фізичних осіб 20 %. На період з 01 вересня
2015 року по 31 грудня 2015 року пункт 3.1 договору не діє.
14 вересня 2015 року ОСОБА_1 отримав від ТОВ «АЛЛО» орендну плату за вирахуванням податків на суму 14 722,67 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 14 вересня 2015 року № 91076 та довідкою АТ «Укрексімбанк» від 22 лютого 2016 року №153-04/272.
16 вересня 2015 року КП «Київблагоустрій» за дорученням Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 19 серпня 2015 року № 286/08-15 були вчинені дії з демонтажу нежитлового будинку, який належить на праві власності ОСОБА_1 , а саме: пошкоджено облицювання будівлі,
знято двері та вікна.
Також 16 вересня 2015 року між ОСОБА_1 та ТОВ «АЛЛО» було укладено додаткову угоду до договору оренди № 07 від 20 березня 2014 року, за умовами якої сторони дійшли згоди про припинення дії договору оренди з 16 вересня 2015 року у зв'язку з демонтажем орендованого нежитлового приміщення на підставі листа Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища від 19 серпня 2015 року № 064-8274 (доручення № 286/08-15), що призвело
до неможливості використання приміщення за призначенням відповідно до умов договору.
При цьому згідно з пунктами 2, 3 вищевказаної додаткової угоди орендодавець зобов'язався у строк до 15 жовтня 2015 року повернути орендарю сплачені останнім грошові кошти на підставі пункту 3.1 договору
у розмірі 20 579,43 грн, як орендну плату за останній місяць користування приміщенням, які не були використані в процесі оренди. Також
орендодавець зобов'язався у строк до 15 жовтня 2015 року повернути орендарю грошові кошти у розмірі 6 870,58 грн, які були сплачені орендарем, як орендна плата за період з 17 вересня 2015 року по 30 вересня
2015 року.
ОСОБА_1 повернув TOB «АЛЛО» грошові кошти у розмірі 27 450,01 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 21 грудня 2015 року № 1692.
17 вересня 2015 року між ОСОБА_1 та ПП «СПРУТ-СБ» укладено договір № 1086/ФО на фізичну охорону об'єкта, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 41,20 кв. м.
Крім того, 15 жовтня 2015 року між ОСОБА_1 та ПП «СПРУТ-СБ»
було укладено договір № 1094/М про проведення робіт з монтажу засобів охоронної сигналізації на об'єкті, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційні скарги КП «Київблагоустрій», Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) задоволенню не підлягають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не
може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржені судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав
та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає
права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно
до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода
на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує
при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини
як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства,
що регулює спірні відносини.
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини четвертої статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать
права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до частин першої-третьої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Частиною першою статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що внаслідок незаконних, доведених судом в іншій преюдиційній справі, дій відповідачів йому завдано матеріальних збитків і він поніс витрати,
пов'язані з охороною належного йому нерухомого майна.
Крім того, зазначені дії призвели до неможливості використання належного йому нежитлового будинку - торгівельного павільйону, за призначенням і він був змушений укласти з ТОВ «АЛЛО» (орендарем) додаткову угоду від 16 вересня 2015 року про розірвання договору оренди від 20 березня
2014 року № 07, повернути орендарю орендну плату, сплачену за останній місяць користування приміщенням та за період з 17 по 30 вересня 2015 року, а також він не отримав доходів, які міг би реально отримати за звичайних обставин (упущена вигода).
Судом установлено, що рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 квітня 2016 року у справі № 826/22540/15 за позовом ОСОБА_1 до КП «Київблагоустрій», Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправними і скасування рішень визнано протиправним
та скасовано припис № 1503537 від 05 травня 2015 року, визнано протиправним та скасовано доручення № 286/08-15 від 19 серпня 2015 року в частині нежитлового будинку, який належить на праві власності ОСОБА_1 та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ( АДРЕСА_1 ), а також визнано протиправними дії КП «Київблагоустрій» з демонтажу та знесення вказаного нежитлового будинку.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2016 року апеляційну скаргу КП «Київблагоустрій» залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 квітня 2016 року - без змін.
Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У зв'язку з цим доводи касаційної скарги Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про те, що судові рішення Окружного адміністративного суду м. Києва та Київського апеляційного адміністративного суду у справі № 826/22540/15 не мають преюдиційне значення для справи, яка є предметом перегляду, є безпідставними,
оскільки учасники судового процесу не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.
Крім того, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24 вересня 2019 року касаційну скаргу КП «Київблагоустрій» залишено без задоволення. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 квітня 2016 року та ухвалу
Київського апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2016 року залишено без змін (адміністративне провадження № К/9901/14935/18).
Відповідно до частин першої, другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини.
Частиною першою статті 1190 ЦК України передбачено, що особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.
Виходячи зі змісту зазначеної норми матеріального права, особи, які спільно заподіяли неподільну шкоду взаємопов'язаними, сукупними діями або діями з єдністю наміру, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.
Таким чином, підстави для стягнення з відповідачів у солідарному порядку на користь ОСОБА_1 заподіяних збитків для відновлення пошкодженого об'єкта нерухомого майна відсутні, оскільки протиправність дій Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) полягає у видачі доручення на демонтаж нежитлової будівлі, а протиправність дій КП «Київблагоустрій» - в безпосередньому демонтажу цієї будівлі, тобто дії відповідачів, якими завдано шкоди, не були спільними.
Згідно з частиною другою статті 1192 ЦК України розмір збитків,
що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно
до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи
або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Тому висновок апеляційного суду про те, що вартість відновлювального ремонту підлягає відшкодуванню позивачу відповідачами залежно від ступеня вини кожного з них, є правильним.
При цьому позивач довів завдання йому відповідачами майнової шкоди у вигляді вартості робіт для відновлення пошкодженого об'єкта нерухомого майна у розмірі 92 588,69 грн і збитків у зв'язку з достроковим припиненням дії договору оренди - 27 450,01 грн.
Частинами першою-третьою статті 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням
або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право
не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Відповідно до правових висновків Верховного Суду (Касаційний господарський суд), викладених у постановах: від 12 березня 2019 року
у справі № 916/3211/16; від 25 червня 2019 року у справі № 910/422/18, при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо
одержання таких доходів. Якщо неодержання кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, така упущена вигода не підлягатиме відшкодуванню. Тобто підставою для відшкодування упущеної вигоди є протиправні дії, які мали наслідком не отримання позивачем доходу, на який він розраховував.
Крім того, для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди.
У постанові Вищого господарського суду України від 09 лютого 2017 року
у справі № 923/2075/15 вказано про те, що покладення на особу обов'язку відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди можливе тільки за умови реальної можливості одержання доходу особою, яка вважає, що їй завдано шкоди.
Отже, при обчисленні розміру упущеної вигоди першочергове значення має визначення реальності тих доходів, які особа передбачала отримати
за звичайних умов цивільного обороту. Обов'язок щодо доведення розміру тих доходів, які особа отримала б у випадку непосягання на її право, покладається на позивача.
Про те, що доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв'язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача вказано у постановах Великої Палати Верховного Суду:
від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17, провадження № 12-199гс18; від 14 квітня 2020 року у справі № 925/1196/18, провадження
№ 12-153гс19.
Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на особу обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними.
Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду
(Касаційний господарський суд) від 30 вересня 2019 року у справі
№ 921/377/14-г/7 та у постанові Вищого господарського суду України
від 09 грудня 2014 року у справі № 5023/4983/12.
Позивач повинен довести також те, що він міг i повинен був отримати визначені доходи, i тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною i достатньою причиною, яка позбавила його можливості їх отримати.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2018 року у справі № 127/16524/16-ц (провадження № 61-22106св18) зроблено висновок, що тягар доведення наявності і обґрунтування розміру упущеної вигоди покладається на позивача, який має довести, що він міг і повинен був отримати визначені ним доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток. Таким чином, незважаючи на те, що неодержаний прибуток - це результат, який не наступив, вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди також мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну
можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача.
Судом установлено, що ОСОБА_1 міг і повинен був отримати реальні доходи у вигляді орендної плати згідно з умовами укладеного між ним та
ТОВ «АЛЛО» договору оренди від 20 березня 2014 року, строк дії якого був обумовлений сторонами до 28 лютого 2017 року. Єдиною і достатньою причиною, яка позбавила позивача можливості отримати вищевказану орендну плату, стали неправомірні дії відповідачів по демонтажу вищевказаного належного йому павільйону, який перебував в оренді ТОВ «АЛЛО», що стало причиною для дострокового припинення дії договору оренди та, відповідно, унеможливило отримання позивачем доходів у вигляді орендної плати.
Неправомірність дій відповідачів встановлена рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 липня
2016 року та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів
Касаційного адміністративного суду від 24 вересня 2019 року.
Згідно з вимогами статей 12, 81 ЦПК України обов'язок доведення тих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим ЦПК України, покладається
на кожну із сторін.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані,
на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших
обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані
встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Розмір упущеної вигоди, визначений позивачем та прийнятий до уваги
судом на підставі висновку експертного економічного дослідження від 22 березня 2016 року № 3/1 відповідачами належними, допустимими
та достатніми доказами спростований не був.
Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, змінивши рішення в частині стягнення з відповідачів збитків, понесених внаслідок припинення дії договору, та упущеної вигоди в солідарному порядку, дійшов обґрунтованого висновку про завдання неправомірними діями відповідачів по демонтажу та знесенню належного позивачу нежитлового будинку, який був предметом оренди згідно з умовами договору оренди, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «АЛЛО», майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню.
Таким чином, суди з дотриманням вимог статей 89, 263-264,
382 ЦПК України повно та всебічно з'ясували обставини справи, надали належну правову оцінку доводам сторін, наданим ними доказам та дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .
Висновки судів відповідають обставинам справи, які встановлені
відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій. При цьому суди виконали вказівки Верховного Суду (частина п'ята статті 411 ЦПК України).
Посилання касаційних скарг на те, що позивачем не підтверджено належними доказами розмір понесених збитків та упущеної вигоди є безпідставним, оскільки спростовуються матеріалами справи та були предметом дослідження в місцевому та апеляційному судах із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи,
яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Доводи касаційних скарг щодо незастосування судами правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду не заслуговують на увагу, оскільки у наведених заявниками
постановах та оскаржуваних судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій встановлено різні фактичні обставини та доведення позовних вимог.
Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судових рішень не впливають, зводяться до незгоди заявника із висновками судів і спростовуються встановленими вище обставинами справи, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції (частина перша статті 400 ЦПК України).
Згідно з статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо
рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційні скарги комунального підприємства «Київблагоустрій»
виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 30 липня 2018 року з урахуванням змін, внесених постановою апеляційного суду, та постанову Київського апеляційного суду від 03 грудня 2020 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець