Постанова
Іменем України
21 липня 2021 року
м. Київ
справа № 699/1537/14
провадження № 61-16628св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на постанову Черкаського апеляційного суду від 23 вересня 2020 року, прийняту у складі колегії суддів: Василенко Л. І.,
Бородійчука В. Г., Нерушак Л. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2014 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовну заяву мотивувало тим, що 02 листопада 2007 року між ним та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № CSK0GА00000214, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 70 000 доларів США терміном до 02 листопада 2017 року, зобов'язувався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитними коштами.
Банк стверджував, що відповідач взяті на себе зобов'язання належним чином не виконував, станом на 29 вересня 2014 року має заборгованість 39 072,61 доларів США, що складається із: 35 641,91 доларів США - заборгованість за кредитом, 1 094 доларів США - заборгованість за процентами, 280 доларів США - заборгованість з комісії за користування кредитом, 177,65 доларів США - пеня, 19,38 - доларів США штраф (фіксована частина), 1 859,68 доларів США - штраф (процентна складова).
Уточнивши позовні вимоги, банк просив суд стягнути із ОСОБА_1 на свою користь заборгованість у розмірі 39 072,62 доларів США, що за курсом Національного банку України від 29 вересня 2014 року складає
504 036,77 грн.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 13 лютого 2015 року, ухваленим у складі судді
Савранського О. А., позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 02 листопада 2007 року № CSK0GА00000214 станом на 29 вересня 2014 року у розмірі 39 072,61 доларів США, що за курсом НБУ від 29 вересня 2014 року - 504 036,67 грн та понесенні судові витрати у розмірі 3 654,00 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач на законних підставах пред'явив позов, повністю його обґрунтував.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Черкаського апеляційного суду від 23 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, заочне рішення Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 13 лютого 2015 року скасовано.
Позов АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 02 листопада 2007 року № CSK0GА00000214 станом на 29 вересня 2014 року у розмірі 3 764,24 доларів США.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір
у розмірі 351,88 грн.
Стягнуто із АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір
у розмірі 4 953,18 грн.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що за умовами кредитного договору та статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» банк не звертався до позичальника із вимогою про повернення кредиту, а одразу звернувся з позовом до суду, тому дійшов висновку, що на момент звернення до суду з позовом у банку було відсутнє порушене право на дострокове отримання від відповідача всієї суми кредитної заборгованості. Позивач має право на захист порушеного права шляхом стягнення з позичальника лише сум простроченої заборгованості, що не було враховано судом першої інстанції.
Відмовляючи у задоволенні позову у частині стягнення комісії, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що встановлення банком комісії у вигляді винагороди за додатковий моніторинг погашення кредиту та за резервування ресурсів є нікчемним, суперечить вимогам нормативно-правових актів, ці невиправдані платежі спрямовані на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже такі умови договору порушують публічний порядок.
Відмовляючи у задоволенні позову у частині стягнення штрафів за порушення зобов'язання та стягуючи пеню за порушення строків виконання зобов'язання, суд апеляційної інстанції виходив з того, що умовами договору передбачено сплату штрафу та пені за порушення строків виконання зобов'язань. Одночасне їх застосування є подвійною цивільно-правовою відповідальністю за одне й те саме порушення, що суперечить положенням статті 61 Конституції України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Черкаського апеляційного суду від 23 вересня
2020 року в частині відмови у задоволенні позову про стягнення боргу за тілом кредиту у розмірі 32 745,75 доларів США та процентів за користування кредитом у розмірі 403,57 доларів США, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в цій частині. В іншій частині постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції не оскаржується в частині відмови
АТ КБ «ПриватБанк» у задоволенні позову про стягнення комісії та штрафів, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України в касаційному порядку в цій частині не переглядається.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
16 листопада 2020 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д., поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження, витребувано справу із Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області.
У листопаді 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2019 року у справі № 914/2649/17 (провадження № 12/216гс18),
від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц (провадження
№ 14-600цс18), постанові Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 910/5561/19, від 11 вересня 2019 року у справі № 133/1195/16-ц (провадження № 61-23848св18).
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У грудні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказував, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, постанова Черкаського апеляційного суду від 23 вересня
2020 року прийнята з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
02 листопада 2007 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № CSK0GA00000214.
Згідно з пунктом 7.1 кредитного договору ОСОБА_1 видано кредит на строк з 02 листопада 2007 року по 02 листопада 2017 року включно,
у вигляді не поновлюваної лінії на наступні цілі: 70 000 доларів США на споживчі потреби (кредит), а також у розмірі 9 000 грн на сплату страхових платежів у випадках та у порядку, передбачених підпунктами 2.1.3, 2.2.7 цього договору, зі сплатою за користування кредитом процентів у розмірі 0,92 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі суми 3 % від суми виданого кредиту у момент видачі кредиту і щомісяця в період сплати у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту, процентів за дострокове погашення кредиту згідно пункту 3.10 договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно пункту 6.2 договору.
Пунктом 7.2 договору визначено, що для виконання даного договору банк відкриває позичальнику рахунок НОМЕР_1 .
Відповідно до підпункту 1.1 пункту 7.1 договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати з 25 по
31 число кожного місяця позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, винагороди,
а також інших витрат згідно з кредитним договором, щомісячний платіж 1 111,93 доларів США.
Відповідно до заяви на видачу готівки від 02 листопада 2007 року № 12 на рахунок № НОМЕР_2 зараховано 70 000 доларів США.
Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором заборгованість ОСОБА_1 перед банком, станом на 29 вересня
2014 року, склала 39 072,61 доларів США, що за курсом Національного банку України від 29 вересня 2014 року становить 504 036,67 грн, із яких: 35 641,91 доларів США - заборгованість за кредитом, 1 094 доларів США - заборгованість за процентами, 280 доларів США - комісія, 177,65 доларів США - пеня, 19,37 - доларів США штраф (фіксована частина), 1 859,68 доларів США - штраф (процентна складова).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Оскаржуване судове рішення є законним і обґрунтованим та підстав для його скасування немає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
Одним з видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Відповідно до вимог частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
При цьому право дострокового повернення означає, що кредитор вимагає виконання зобов'язання до настання строку виконання, визначеного договором.
У підпункті «а» пункту 2.3.3 договору сторони передбачили право банку змінити умови договору - зажадати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати винагороди, комісії й процентів за його користування, виконання інших зобов'язань за цим договором у повному обсязі шляхом направлення відповідного повідомлення. При цьому, згідно статей 212, 611, 651 ЦК України щодо зобов'язань, строк виконання яких не настав, вважається, що строк настав у зазначену в повідомленні дату. На цю дату позичальник зобов'язується повернути банку суму кредиту в повному обсязі, винагороду й проценти за фактичний строк його користування, у повному обсязі виконати інші зобов'язання за договором.
Позичальник має право повернути банку суму кредиту в повному обсязі, винагороду, проценти за фактичний строк його використання, в повному обсязі виконати інші зобов'язання за договором протягом 30 календарних днів з дати отримання повідомлення про таку вимогу від банку.
За змістом пункту 2.3.7 банк має право стягнути кредит до настання дати, передбаченої пунктом 7.1 цього договору, у тому числі шляхом звернення стягнення на заставлене майно, при настанні умов, передбачених пунктом 2.3.3 кредитного договору.
Вирішуючи вказаний спір, апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що оскільки укладеним кредитним договором передбачений порядок зміни строку виконання основного зобов'язання, то обов'язковою умовою дострокового стягнення заборгованості за кредитом є збіг 30 календарних днів після отримання позичальником вимоги банку про дострокове повернення кредиту, сплати процентів та інших платежів.
Матеріали справи не містять доказів отримання відповідачем досудової вимоги банку, адресованої йому.
Доводи касаційної скарги про можливість звернення до суду з позовом до позичальника про стягнення заборгованості без застосування можливості позасудового врегулювання спору є помилковими.
Згідно з пунктом 7.1 кредитного договору від 02 листопада 2007 року ОСОБА_1 отримав кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу банку у розмірі 70 000 доларів США на споживчі цілі.
У постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц (провадження № 14-600цс18) Велика Палата Верховного Суду вказала, що боржник зобов'язаний виконати його обов'язок відповідно до умов договору. Тобто, порушивши права або законні інтереси кредитора, боржник зобов'язаний поновити їх, не чекаючи на повідомлення (вимогу) про дострокове повернення кредиту чи на звернення до суду з відповідним позовом. Враховуючи приписи статей 526, 527 і 530 ЦК України, направлення повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту стосується загального порядку досудового врегулювання відповідних спорів. Невиконання кредитором обов'язку з направлення такого повідомлення (вимоги) не означає відсутність порушення його прав, а тому він може вимагати у суді виконання боржником обов'язку з дострокового повернення кредиту.
У постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що висновок, наведений у постанові від 27 березня 2019 року у справі
№ 521/21255/13-ц, не враховує спеціальний порядок заявлення кредитодавцем вимоги про дострокове повернення коштів у разі неналежного виконання позичальником умов договору про надання споживчого кредиту, і вважала за необхідне відступити від зазначеного висновку, конкретизувавши його так: «суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до
10 червня 2017 року, в якій був встановлений обов'язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту».
Враховуючи, що за встановлених у цій справі обставин реалізації права кредитора на стягнення заборгованості у судовому порядку має передувати реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, відповідно до вимог частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, та згідно з підпунктом 2.3.3 кредитного договору від 02 листопада 2007 року, висновок апеляційного суду про передчасність позовних вимог
АТ «ПриватБанк» є обґрунтованим та узгоджується з нормами матеріального права, які застосовані судом правильно.
Посилання АТ КБ «ПриватБанк» як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2019 року у справі № 914/2649/17 (провадження
№ 12/216гс18), постанові Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 910/5561/19, від 11 вересня 2019 року у справі № 133/1195/16-ц (провадження № 61-23848св18) не заслуговують на увагу, оскільки у справі, яка переглядається, та у справах, на які посилається заявник, встановлені різні фактичні обставини.
Зокрема, у справах № 914/2649/17, № 910/5561/19 між сторонами укладено господарські договори, порядок зміни, розірвання яких урегульовано положеннями статті 188 Господарського кодексу України, натомість
у справі, що є предметом касаційного перегляду, встановлено, що кредитні кошти банк видав відповідачу на споживчі цілі.
При вирішенні спору суд апеляційної інстанції правильно застосував правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження
№ 14-680цс19), якою уточнено висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц (провадження № 14-600цс18), на яку, як на підставу касаційного оскарження, посилається заявник.
Таким чином, суд апеляційної інстанції виконав вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості судового рішення, повно і всебічно дослідив і оцінив докази та встановив обставини у справі.
Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення апеляційного суду не впливають.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Постанову Черкаського апеляційного суду від 23 вересня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник