Ухвала
14 липня 2021 року
м. Київ
справа № 751/1185/20
провадження № 61-18728св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Державна казначейська служба України, Головне управління державної казначейської служби України в Чернігівській області, Прокуратура Чернігівської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернігівського апеляційного суду від 18 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Євстафіїва О. К., Бечка Є. М., Шарапової О. Л.,
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Прокуратури Чернігівської області, Державної казначейської служби України, Головного управління державної казначейської служби України в Чернігівській області про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, посилаючись на те, що вироком Деснянського районного суду міста Чернігова від 06 серпня 2015 року його було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 382 Кримінального кодексу України (далі - КК України) та призначено покарання у виді 1 року 6 місяців позбавлення волі. На підставі статті 75 КК України його було звільнено від відбування покарання з випробуванням. 15 лютого 2016 року Апеляційним судом Чернігівської області його апеляційна скарга була залишена без задоволення, а оскаржуваний вирок - без змін. Не погоджуючись з таким рішення Апеляційного суду Чернігівської області, його захисник подав касаційну скаргу, яка 22 вересня 2016 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ була задоволена частково, а саме: вирок Деснянського районного суду міста Чернігова від 06 серпня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 15 лютого 2016 року було скасовано і призначено новий розгляд в суді першої інстанції. За наслідками нового розгляду вироком Деснянського районного суду міста Чернігова від 23 червня 2017 року його було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 382 КК України та призначено йому покарання у виді 1 року 6 місяців позбавлення волі. На підставі статті 75 КК України його було звільнено від відбування покарання з випробуванням. Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року його апеляційну скаргу було задоволено, вирок Деснянського районного суду міста Чернігова від 23 червня 2017 року скасовано, а кримінальне провадження закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України у зв'язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення. Вважає, що під час незаконного перебування під слідством та незаконного засудження (загальний час перебування під слідством і судом становить 31 місяць) йому було завдано моральну шкоду, яка полягає в порушенні нормальних життєвих зв'язків, погіршенні відносин з оточуючими людьми, необхідності прикладення додаткових зусиль для організації свого життя, душевних стражданнях, які вплинули на його здоров'я. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Чернігівській області шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури і суду, на його користь 170 028 грн на відшкодування моральної шкоди та 42 000 грн витрат на правову допомогу адвоката.
Рішенням Новозаводського районного суду міста Чернігова від 14 квітня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 42 000 грн на відшкодування понесених витрат на правову допомогу у кримінальному провадженні шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди не доведені, а вимоги про відшкодування витрат на правову допомогу у кримінальній справі підтверджено належними й допустимими доказами.
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 18 листопада 2020 року апеляційні скарги ОСОБА_1 і Державної казначейської служби України задоволено частково. Рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 14 квітня 2020 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Деснянського районного суду міста Чернігова.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що вирок, яким ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 382 КК України, і який скасовано ухвалою апеляційного суду із закриттям провадження у справі у зв'язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, винесено Деснянським районним судом міста Чернігова. Тому в силу частини першої статті 12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» ця справа підсудна виключно Деснянському районному суду міста Чернігова. Отже, вказану справу Новозаводським районним судом міста Чернігова розглянуто з порушенням правил підсудності, що відповідно до положень статті 378 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) є підставою для направлення її на новий розгляд до Деснянського районного суду міста Чернігова.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
15 грудня 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Чернігівського апеляційного суду від 18 листопада 2020 року, а справу передати на новий апеляційний розгляд.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення заявник вказав, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 755/13879/16-ц, від 20 вересня 2020 року у справі № 686/23731/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15, від 20 березня 2019 року у справі № 161/15362/16-ц, від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, від 29 травня 2019 року у справі № 522/1021/16-ц щодо права на звернення до суду за захистом порушеного права в порядку цивільного судочинства з позовом про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду. Крім того, в касаційній скарзі зазначено, що апеляційним судом порушено вимоги частини другої статті 378 ЦПК України, відповідно до якої справа не підлягає направленню на новий розгляд у зв'язку з порушеннями правил територіальної юрисдикції (підсудності), якщо учасник справи, який подав апеляційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи. Однак в цій справі сторони не заявляли про непідсудність справи.
У січні 2021 року Чернігівська обласна прокуратура подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 21 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Деснянського районного суду міста Чернігова.
04 січня 2021 року справа № 751/1185/20 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. (частини перша, третя статті 400 ЦПК України).
Згідно з пунктом 5 частини першої, частиною другою статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними. Про закриття касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційне провадження підлягає закриттю з таких підстав.
Судами встановлено, що 13 листопада 2014 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 382 КК України (умисне невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню).
Цього ж дня, 13 листопада 2014 року, був складений обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 у кримінальному провадженні, внесеному 12 червня 2014 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42014270010000133. Вказаний акт направлено до Деснянського районного суду міста Чернігова.
Вироком Деснянського районного суду міста Чернігова від 06 серпня 2015 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 382 КК України, та призначено йому покарання у виді 1 року 6 місяців позбавлення волі. На підставі статті 75 КК України позивача було звільнено від відбування призначеного судом покарання з випробуванням.
Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 15 лютого 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а вирок Деснянського районного суду міста Чернігова від 06 серпня 2015 року - без змін.
22 вересня 2016 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційна скарга засудженого ОСОБА_1 та його захисника - адвоката Блохіної Н. В. була задоволена частково. Вирок Деснянського районного суду міста Чернігова від 06 серпня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 15 лютого 2016 року щодо ОСОБА_1 скасовано і призначено новий розгляд в суді першої інстанції.
За результатами нового розгляду кримінальної справи вироком Деснянського районного суду міста Чернігова від 23 червня 2017 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 382 КК України, та призначено йому покарання у виді 1 року 6 місяців позбавлення волі. На підставі статті 75 КК України позивача звільнено від відбування призначеного судом покарання з випробуванням, з іспитовим строком 1 рік.
Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 задоволено, вирок Деснянського районного суду міста Чернігова від 23 червня 2017 року скасовано, а кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 284 КПК України у зв'язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.
Згідно з договором про надання правової допомоги, розрахунками витрат на допомогу та квитанціями від 14 листопада 2014 року, 01 серпня 2015 року, 01 лютого 2016 року, 29 квітня 2016 року, 08 січня 2017 року, 15 липня 2017 року, 14 лютого 2020 року сума витрат, понесених ОСОБА_1 на оплату послуг адвоката Блохіної Н. В., становить 33 000 грн.
За змістом статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Статтею 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР).
Згідно з пунктом 1 частини першої, частиною другою статті 1 Закону № 266/94-ВР відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутності у діянні складу кримінального правопорушення або невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпання можливостей їх отримати.
Згідно зі статтею 3 Закону № 266/94-ВР в наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.
Тобто чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, в тому числі й відшкодування моральної шкоди та сум, сплачених громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.
Статтею 11 Закону № 266/94-ВР передбачено, що у разі виникнення права на відшкодування завданої шкоди відповідно до статті 2 цього Закону орган, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчий, прокурор або суд зобов'язані роз'яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди.
За змістом положень частини першої статті 12 Закону № 266/94-ВР розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пункті 1 статті 3 цього Закону (тобто заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив внаслідок незаконних дій), залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції.
Предметом позову в цій справі є відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
Підставою для відкриття касаційного провадження в цій справі став пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме неврахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 755/13879/16-ц, від 20 вересня 2020 року у справі № 686/23731/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15, від 20 березня 2019 року у справі № 161/15362/16-ц, від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, від 29 травня 2019 року у справі № 522/1021/16-ц.
Проте зазначені підстави касаційного оскарження не знайшли свого підтвердження, оскільки правовідносини у зазначених як приклади справах, та у справі, яка переглядається, не є подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 755/13879/16-ц, від 20 вересня 2020 року у справі № 686/23731/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15, від 20 березня 2019 року у справі № 161/15362/16-ц, від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, від 29 травня 2019 року у справі № 522/1021/16-ц сформульовано правовий висновок про те, що за змістом положень частини першої статті 12 Закону № 266/94-ВР розмір заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив внаслідок незаконних дій, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції. Частиною другою зазначеної статті встановлено, що у разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції в апеляційному порядку. Отже, чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду. Обов'язок роз'яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди у разі ухвалення виправдувального вироку покладається на суд, який повинен здійснити це шляхом направлення громадянинові повідомлення одночасно з копією виправдувального вироку, який набрав законної сили. При цьому в повідомленні має бути зазначено, куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав. Відсутність такого роз'яснення (повідомлення) не позбавляє особу права на відшкодування, встановленого законом. Законом установлено, що визначення розміру середнього заробітку, який громадянин втратив внаслідок незаконних дій, у разі ухвалення виправдувального вироку здійснює суд, про що виносить відповідну ухвалу. Відносно позивача не виконано передбачений статтею 11 Закону № 266/94-ВР обов'язок роз'яснення порядку поновлення її порушених прав, та встановлений пунктами 6, 11, 12 Положення порядок повідомлення про звернення за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав. Проте зазначені обставини не є підставою для відмови у захисті її порушеного права. Оскільки Закон № 266/94-ВР не містить вимог щодо процесуальної форми документа, з яким особа має звернутися до суду за захистом свого порушеного права, то таким способом захисту в силу положень статей 15, 16 ЦК України може бути, зокрема звернення до суду з відповідною позовною заявою.
Отже, вказаний висновок стосується правовідносин щодо права на звернення до суду за захистом порушеного права в порядку цивільного судочинства з позовом про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
Натомість в цій справі висновки апеляційного суду стосуються порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо правил територіальної юрисдикції (підсудності), а також - застосування статті 378 та пункту 6 частини першої статті 411 ЦПК України.
Тобто висновок щодо застосування норм права, викладений у постановах Верховного Суду, на який посилався заявник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Касаційна скарга не містить посилань на постанови Верховного Суду, висновки в яких щодо застосування правових норм, якими врегульовано правила територіальної юрисдикції (підсудності), та статей 378, 411 ЦПК України не врахував апеляційний суд в цій справі.
Що стосується доводів касаційної скарги про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема статті 378 ЦПК України, то частина друга статті 389 цього Кодексу не передбачає такої підстави касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції.
Тому, враховуючи вимоги статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції, у Верховного Суду відсутні підстави для перегляду оскаржуваного судового рішення апеляційного суду. Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом не встановлено.
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення від 21 жовтня 2010 року у справі «DIYA 97 v. UKRAINE», № 19164/04, пункт 47).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
З урахуванням того, що підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України (неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 755/13879/16-ц, від 20 вересня 2020 року у справі № 686/23731/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15, від 20 березня 2019 року у справі № 161/15362/16-ц, від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, від 29 травня 2019 року у справі № 522/1021/16-ц) не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, то відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України касаційне провадження щодо перегляду судового рішення за касаційною скаргою ОСОБА_1 підлягає закриттю.
Керуючись статтями 260, 396, 400 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Чернігівського апеляційного суду від 18 листопада 2020 року, відкрите на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, закрити.
Ухвала суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийІ. М. Фаловська
Судді:В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
С. Ю. Мартєв
В. А. Стрільчук