Справа № 216/2998/20
провадження 2/216/616/21
іменем України
19 липня 2021 року місто Кривий Ріг
Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі: головуючого - судді Бутенко М.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Клименко О.В.,
заочно розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у місті Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, -
встановив:
02.06.2020 ОСОБА_1 звернулась до Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.
У позовній заяві зазначено, що 18 серпня 2017 року ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 18 000$ (вісімнадцять тисяч доларів США 00 центів), що в еквіваленті на день складання розписки складало 459 000,00грн. (чотириста п'ятдесят дев'ять тисяч грн. 00коп). Факт передачі та розмір грошових коштів, одержаних в позику, підтверджується оригіналом Розписки від 18.08.2017. Розписка написана і підписана власноручно відповідачем. Кошти надавались для придбання шпунту ОСОБА_3 в строк, що не перевищує 4 календарних дня за ціною 15000,00 грн. (п'ятнадцять тисяч грн.00 коп.) за 1 тону. Залишок коштів ОСОБА_2 , зобов'язався повернути в строк не пізніше 22.08.2017. Зазначені матеріали придбались для виконання капітального ремонту верхньої будови причалу №9 Миколаївського порту. Але відповідач шпунт ОСОБА_3 не придбав взагалі та до цього часу жодного розрахунку за цією розпискою не здійснив.
Позивач та її представник - адвокат Біла О.М., які належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явились, просили розглянути справу у їх відсутності, про що надав письмову заяву, позовні вимоги підтримують у повному обсязі, проти винесення заочного рішення не заперечували.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи був сповіщений належним чином.
Відповідно до вимог частини 1 статті 280 Цивільного процесуального кодексу України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідач був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, не повідомив про причини своєї неявки та не подав відзив, а представник позивача не заперечував проти заочного розгляду справи, тому суд вважає за можливе розглянути справу у заочному порядку.
Під час здійснення судового розгляду були встановлені наступні фактичні обставини.
Відповідно до розписки ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 18 000$ (вісімнадцять тисяч доларів США 00 центів), які надавались для придбання шпунту ОСОБА_3 в строк, що не перевищує 4 календарних дня за ціною 15000,00 грн. (п'ятнадцять тисяч грн.00 коп.) за 1 тону, залишок коштів ОСОБА_2 , зобов'язався повернути в строк не пізніше 22.08.2017.
При цьому офіційний курс долара США до української гривні станом на день звернення до суду із позовною заявою - 26 травня 2020 року складає 26,88 грн.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на повному, всебічному та об'єктивному дослідженні обставин справи, дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову, виходячи з наступного.
За приписами ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При цьому згідно роз'яснень, наданих Пленумом Верховного Суду України у п. 2 постанови від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Уточнюючи позовні вимоги або заперечення проти позову, суд визначає характер спірних правовідносин сторін, зміст їх правових вимог і матеріальний закон, що їх регулює, і яким належить керуватися при вирішенні спору. Зокрема, у позивача суд повинен з'ясувати предмет позову (що конкретно вимагає позивач), підставу позову (чим він обґрунтовує свої вимоги) і зміст вимоги (який спосіб захисту свого права він обрав). З'ясовується правильність об'єднання кількох однорідних вимог, наявність у позивача інших вимог до відповідача, які можуть бути пов'язаними між собою, для вирішення питання про їх об'єднання або роз'єднання (стаття 126 ЦПК). У відповідача суд з'ясовує суть заперечення проти позову та характер такого заперечення (процесуальний чи матеріально-правовий). З урахуванням вимог і заперечень сторін, обставин, на які посилаються інші особи, які беруть участь у справі, а також норм права, які підлягають застосуванню, суд визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору, і які з них визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню (предмет доказування; стаття 179 ЦПК). Оскільки підставою позову є фактичні обставини, що наведені у заяві, то зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 №5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду»).
Відповідно до ст. ст. 1046, 1047 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Частиною 1 статті 1049 діючого Цивільного кодексу України, передбачено, що Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до статей 525 та 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов позики та Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до частини першої ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей того ж роду та такої ж якості.
Таким чином, з урахуванням викладеного, суд вважає позовні вимоги позивача обґрунтованими та такими, що узгоджуються з нормами цивільного законодавства, через що такі вимоги підлягають задоволенню.
За приписами частини 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч.1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Отже з урахуванням задоволення позову в повному обсязі з відповідача на користь позивача підлягає відшкодуванню судовий збір в розмірі 4838,40 грн.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 12, 13, 141, 264-265 ЦПК України, ст. ст. 610, 612, 625,1046,1047,1049 ЦК України, суд -
ухвалив:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу у розмірі - 18 000 (вісімнадцять тисяч) доларів США, що на момент подання позову, в еквіваленті складає 483840 (чотириста вісімдесят три тисячі вісімсот сорок) грн 00 коп., а також судовий збір у розмірі 4 838,40 грн. (чотири тисячі вісімсот тридцять вісім гривень сорок копійок).
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст.265 ЦПК України:
1) позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , яка проживає за адресою:
АДРЕСА_1 ) відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
Суддя: М.В. Бутенко