21 липня 2021 року
м. Черкаси
Справа № 712/9914/20
Провадження № 22-ц/821/1164/21
категорія: 304090000
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Василенко Л. І.,
суддів: Карпенко О. В., Нерушак Л. В.,
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 19 лютого 2021 року у справі за позовом акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, у складі: головуючого судді Пересунька Я. В.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 18 жовтня 2012 року ОСОБА_1 звернувся до Банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав анкету-заяву б/н.
Відповідач при підписанні анкети-заяви підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами, складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.
Зазначав, що при укладанні договору сторони керувалися ч. 1 ст. 634 ЦК України.
Формулярами та стандартними формами є саме «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи», які викладені на банківському сайті www.privatbank.uа, згідно яких обслуговується відповідач.
Відповідачу було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт. Для користування кредитним картковим рахунком відповідач отримав кредитну картку. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 5000 грн.
Пунктами 2.1.2.3, 2.1.2.4 договору відповідач надав згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку.
АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання за вказаним договором виконало, а саме відповідачу було надано можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту.
Вказує, що відповідач не здійснив належного погашення кредиту та не виконував власних зобов'язань за кредитним договором, у зв'язку з чим станом на 09 вересня 2020 року має заборгованість у розмірі 10015,70 грн, з яких 6698,10 грн - заборгованість за тілом кредиту в т.ч.: 0,00 грн - заборгованість за поточним тілом кредита; 6698,10 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн - заборгованість за нарахованими відсотками; 0,00 грн - заборгованість за простроченими відсотками; 1440,26 грн - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно з ст. 625 ЦК України; 1877,34 грн - нарахована пеня; 0,00 грн - нарахована комісія.
АТ КБ «Приватбанк» просив стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг № б/н від 18.10.2012 у розмірі 15306,24 грн станом на 12.10.2020 та судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 19 лютого 2021 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором № б/н від 18 жовтня 2012 року в розмірі 747,21 грн, а також судові витрати у вигляді судового збору 156,81 грн, а всього 904,02 грн.
Рішення суду мотивоване тим, що оскільки надані банком складові кредитного договору, крім заяви-анкети позичальника, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 18 жовтня 2012 року шляхом підписання заяви-анкети.
Суд також зазначив, що відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами та дійшов висновку, що банк має право вимагати стягнення лише тіла кредиту.
При цьому, суд першої інстанції, дослідивши виписку по рахунку, вказав, що відповідач активно користувався кредитними коштами банку, однак за розрахунками суду заборгованість ОСОБА_1 , яка утворилась за кредитним договором № б/н від 18 жовтня 2012 року (за вирахуванням відсотків, пені, штрафу), становить 747,21 грн, яка й підлягає стягненню з відповідача.
Підстав для стягнення інших нарахованих банком платежів суд першої інстанції не вбачав.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
В апеляційній скарзі, поданій 07 травня 2021 року, АТ КБ «ПриватБанк», вважаючи рішення суду незаконним, просило скасувати заочне рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 19 лютого 2021 року в частині незадоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задовольнити в повному обсязі. В іншій частині рішення залишити без змін.
Зазначає, що місцевий суд зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача частини заборгованості по тілу кредиту та процентів за користування кредитом, оскільки відповідачем не були підписані Умови та правила надання банківських послуг, чим грубо порушив норми цивільного права.
Вважає, що судом в порушення вимог ст. 534 ЦК України зменшено суму заборгованості за тілом кредиту, зарахувавши на її погашення всієї суми, що вносилася відповідачем на погашення заборгованості.
Вдповідач не звертався до Банку задля розірвання договору, а навпаки погодився з його умовами та прийняв їх до виконання, адже протягом тривалого часу користувався кредитною карткою та частково погашав заборгованість, що вбачається із виписки по рахунку та розрахунку заборгованості.
Крім того, відповідач звертався до Банку з метою перевипуску карти.
Також зазначає, що суд першої інстанції під час ухвалення рішення не врахував правову позицію Верховного Суду, а встановивши, що Банк надав відповідачу кредит, а він його не повернув, місцевий суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні заборгованості по кредиту.
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції
Відповідно до Статуту АТ КБ «Приватбанк» є правонаступником всіх прав та зобов'язань ПАТ КБ «Приватбанк», яке було правонаступником всіх прав та зобов'язань ЗАТ КБ «Приватбанк», яке було правонаступником всіх прав та обов'язків ТОВ КБ «ПриватБанк» (а.с. 49 -50).
Згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 14 червня 2018 року, АТ КБ «Приватбанк» зареєстроване як юридична особа 19 березня 1992 року, основний вид економічної діяльності, 64.19 - інші види грошового посередництва (а.с. 48).
У відповідності до Банківської ліцензії № 22 від 05 жовтня 2011 року, АТ КБ «Приватбанк» має право надання банківських послуг, визначених ч. 3 ст. 47 ЗУ «Про банки та банківську діяльність» (а.с. 47).
18 жовтня 2012 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 підписана анкета-заява № б/н про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с. 16).
В заяві, яка додана Банком до позовної заяви, містяться персональні дані ОСОБА_1 та визначено вид платіжної карти Кредитка «Універсальна» (а.с. 16).
Згідно довідки про видачу кредитних карток, ОСОБА_1 було надано кредитну картку № НОМЕР_1 , термін дії до 04/16; № НОМЕР_2 , термін дії до 12/18; № НОМЕР_3 , термін дії до 02/20; № НОМЕР_4 , термін дії до 03/21 (а.с. 15).
Відповідно до довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_1 , старт кредитного рахунку відбувся 18.10.2012 та встановлені наступні кредитні ліміти: 18.10.2012 - 0,00 грн, 25.08.2017 - 5000 грн, 16.05.2019 - 0,00 грн (а.с. 14).
До кредитного договору Банком додано Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку та виписку по рахунку (а.с. 17-43, 52-53).
Згідно розрахунку заборгованості за вказаним кредитним договором станом на 09 вересня 2020 року ОСОБА_1 має заборгованість у розмірі 10015,70 грн, з яких 6698,10 грн - заборгованість за тілом кредиту; в т.ч.: 0,00 грн - заборгованість за поточним тілом кредиту; 6698,10 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн - заборгованість за нарахованими відсотками; 0,00 грн - заборгованість за простроченими відсотками; 1440,26 грн - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно з ст. 625 ЦК України; 1877,34 грн - нарахована пеня; 0,00 грн - нарахована комісія (а.с. 10-13).
Мотивувальна частина
Позиція Черкаського апеляційного суду
Згідно з ч. 1ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Виходячи з положень ч. 13 ст. 7, ч. 6 ст. 19, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, враховуючи ціну позову, суд проводить розгляд справи без повідомлення учасників справи.
В позовній заві Банк не заперечував проти розгляду справи за відсутності його представника та винесення заочного рішення (а.с 8).
Черкаським апеляційним судом, згідно до вимог п. 2) ч. 7 ст. 128 ЦПК України, вся судова кореспонденція надсилалась сторонам на вказані ними поштові адреси.
Сторони отримали ухвалу про відкриття провадження, а ОСОБА_1 також копію апеляційної скарги, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 367 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
З матеріалів справи вбачається, що даний спір виник між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 з підстав зняття останнім кредитних коштів із банківської карти, отриманої згідно анкети-заяви від 18 жовтня 2012 року.
Предметом апеляційного перегляду є заочне рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 19 лютого 2021 року в частині відмови в задоволенні вимог.
В іншій частині скаржник просив залишити оскаржуване рішення без змін.
Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 526 ЦК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (ч. 1 ст. 634 ЦК України).
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст. ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом ст. 1056-1 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно зі ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами 1, 2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Виходячи з вимог ч. 2 ст. 1050 та ч. 2 ст. 1054 ЦК України наслідками порушення боржником зобов'язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право кредитора достроково вимагати від боржника повернення всієї суми кредиту.
При порушенні зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
У заяві від 18.10.2012 розмір кредитного ліміту та процентна ставка не визначені. Крім того, у заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Разом з тим, Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, в розрахунку заборгованості, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), яке в розрахунку Банка має дві складові: поточне тіло кредиту (0,00 грн) та прострочене тіло кредиту (6698,10 грн), просив стягнути повну вартість кредиту, а саме: заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України (1440,26 грн) та пеню (1877,34 грн).
АТ КБ «ПриватБанк», на підтвердження позовних вимог щодо стягнення заборгованості за договором, до суду першої інстанції, крім копії анкети-заяви про приєднання ОСОБА_1 до Умов і правил надання банківських послуг у ПриватБанку, надано довідку про умови кредитування з використанням кредитки « ІНФОРМАЦІЯ_1 », Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, довідку про зміну умов кредитування, довідку про видачу кредитної картки із зазначенням її строку дії, розрахунок заборгованості та виписку по рахунку боржника.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані Банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (18.10.2012) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (08.10.2020), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
З урахуванням наведеного суд правильно виходив з того, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме доданий до позовної заяви витяг з Умов, які надав Банк, відповідач розумів та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку.
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131 цс 19 та вірно враховані судом першої інстанції.
Тому, враховуючи вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, тому АТ КБ «ПриватБанк» вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, тобто тіла кредита.
Проте, Банк, вказуючи на тіло кредиту, зазначив, що воно складається з двох частин поточного тіла кредиту та простроченого тіла кредиту.
З розрахунку заборгованості вбачається, що він виконаний у формі таблиці із зазначенням відповідних граф, зокрема поточне тіло кредиту та прострочене тіло кредиту, а в кінці розрахунку зазначені, як висновок, остаточні суми на кінець періоду за який вони виконані. При цьому, в розрахунку зазначено, що поточне тіло кредиту дорівнює 0,00 грн, а прострочене тіло кредиту - 6698,10 грн, тобто сума яку Банк і зазначає як тіло кредиту (а.с. 13 зворот).
При цьому, розрахунок заборгованості, як такий, без надання доказів про те, які умови кредитування досягнуто між сторонами на час укладення договору не є підтвердженням наявності заборгованості та її складових.
Апеляційний суд також зауважує про безпідставність вимог про стягнення простроченого тіла кредиту через відсутність передбаченого обов'язку відповідача по їх сплаті в анкеті-заяві від 18 жовтня 2012 року.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 190/1419/19-ц (провадження № 61-10096св20), від 04 листопада 2020 року у справі № 720/1394/19 (провадження № 61-8855св20).
Разом з тим, в постанові Касаційного Цивільного Суду Верховного Суду по справі № 200/564/7/18 від 16 вересня 2020 року встановлено: «доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
З наданої Банком виписки по рахунку відповідача вбачається, що ОСОБА_1 дійсно користувався кредитними коштами, а саме: знімав кошти з рахунку, розраховувався карткою в магазинах, гасив заборгованість, а сплачені ним кошти спрямовувалися на погашення не тільки тіла кредиту, а й процентів за користування ним та пені, що не було узгоджено сторонами договору.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що сплачені ОСОБА_1 кошти на погашення заборгованості необхідно спрямовувати виключно на погашення тіла кредиту, а виходячи із розміру отриманих та внесених, на погашення боргу, ОСОБА_1 коштів, - до відмови у стягненні решти вказаного Банком боргу за тілом кредиту.
Щодо вимог про стягнення заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно з ст. 625 ЦК України, то колегія суддів доходить наступних висновків.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитним договором припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронюваних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Таким чином якщо строк кредитування закінчився або кредитор реалізував своє право на дострокове повернення кредиту, то з цього моменту припиняється нарахування процентів за кредитом і позичальник зобов'язаний сплатити неустойку та суми передбачені ст. 625 ЦК України.
Відповідно до наданої Банком довідки про видачу кредитних карток ОСОБА_1 вбачається, що строк дії останньої № НОМЕР_4 визначено до 03/21 (а.с. 15), що свідчить про те, що з даної дати до вказаних правовідносин можуть бути застосовані положення ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Однак, АТ КБ «ПриватБанк», обґрунтовуючи вимоги щодо стягнення вищевказаних відсотків, у позовній заяві посилався на п. 2.1.1.2.12 Умов та правил надання банківських послуг, відповідно до якого в разі порушення зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, неустойки та виконання інших зобов'язань, починаючи з 181-го дня з моменту порушення зобов'язань Клієнта з погашення кредиту Клієнт зобов'язується сплатити на користь Банку заборгованість по кредиту, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі: 86,4 % - для картки «Універсальна», 84, 0% - для картки «Універсальна голд».
Із розрахунку заборгованості, доданого до позовної заяви, вбачається, що Банк нараховував відсотки згідно ст. 625 ЦК України з 01 грудня 2019 року за процентною ставкою 86,4 % (а.с. 13).
З матеріалів справи вбачається, що позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за відсотками згідно ст. 625 ЦК України, не у розмірі, встановленому законом (3% річних), а у розмірі 86,4%. Окремо слід звернути увагу, що у доданих Банком Умовах та Правилах взагалі відсутні зазначені пункти.
Оскільки строк кредитування на час звернення до суду не закінчився, що видно із довідки про видачу карток, а тому заявлені вимоги Банку про стягнення відсотків передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України є передчасними.
Отже, суд першої інстанції вірно дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в цій частині.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У ч. 1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Посилання АТ КБ «ПриватБанк» як на підставу апеляційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, не заслуговують на увагу, оскільки у справі, яка переглядається, та у справах, на які посилається скаржник, встановлені різні фактичні обставини.
З урахуванням наведеного, апеляційний суд відхиляє інші доводи апеляційної скарги, які фактично зводяться до посилань про доведеність пред'явлених позовних вимог у повному обсязі.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, тому підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення.
Заочне рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 19 лютого 2021 року в оскаржуваній частині залишити без змін.
В іншій частині рішення суду першої інстанції не переглядалось.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.
Текст постанови складено 21 липня 2021 року.
Головуючий Л. І. Василенко
Судді: О. В. Карпенко
Л. В. Нерушак