Провадження № 4-с/760/104/21
Справа №760/3379/20
24 лютого 2021 року м. Київ
Солом'янський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Козленко Г.О.,
секретаря судового засідання - Король О.О.
розглянувши скаргу Акціонерного товариства «Універсал Банк» на бездіяльність приватного виконавця, заінтересовані особи: ОСОБА_1 , приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Лановенко Людмила Олегівна,-
До Солом'янського районного суду м. Києва звернулося Акціонерне товариство «Універсал Банк» зі скаргою на бездіяльність приватного виконавця, заінтересовані особи: ОСОБА_1, приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Лановенко Людмила Олегівна, в якій просять:
- визнати протиправною бездіяльність приватного виконавця Лановенко Л.О. щодо невжиття усіх необхідних заходів щодо передачі на примусову реалізацію в рамках виконавчого провадження №59873445 квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 ;
- зобов'язати виконавця провести усі необхідні заходи щодо передачі на примусову реалізацію в рамках виконавчого провадження №59873445 квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 без отримання згоди органу опіки та піклування.
Скаргу мотивовано тим, що рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 07.06.2018, стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Універсал Банк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 117756,83 доларів США.
08.04.2019 на виконання рішення суду було видано виконавчий лист, який направлений приватному виконавцю Лановенко Л.О. для примусового виконання.
Приватним виконавцем було відкрито виконавче провадження за №59873445 про стягнення з боржника, суми заборгованості у розмірі 117756,83 доларів США та 3654 грн судового збору.
21.08.2019 виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника.
30.09.2019 проведено опис виконавцем та накладено арешт на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
Під час проведення виконавчих дій було з'ясовано, що в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрована неповнолітня дитина.
З відповіді Служби у справах дітей вбачається, що служба не надає дозвіл на реалізацію майна боржника, для запобігання порушенню житлових прав дитини.
Представник АТ «Універсал Банк» зазначає, що на момент укладення договору іпотеки дитина зареєстрованою в квартирі не значилася.
Вважає, що рішення приватного виконавця не ґрунтується на положеннях законодавства та порушує права банку, як стягувача, а тому просить задовольнити скаргу.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва відкрито провадження за скаргою Акціонерного товариства «Універсал Банк» на бездіяльність приватного виконавця, заінтересовані особи: ОСОБА_1 , приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Лановенко Людмила Олегівна.
Представник заявника в судовому засіданні не з'явився, про дату, час та місце розгляду скарги повідомлялися належним чином. 24.02.2021 від представника Ат «Універсал Банк» Марача В.В. до канцелярії суду надійшла заява, відповідно до якої останній просив розглядати скаргу без представника скаржника.
Приватний виконавець до суду не з'явилася, просила розглядати справу за її відсутності, подавши до суду письмові пояснення, в яких зазначила, що пунктом 28 Розділу VIII Інструкції з примусового виконання рішень, що затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012року №512/5, визначено, що у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої п.9 ч.1 ст.37 Закону. Приписами Інструкції не регульовані питання реалізації іпотечного майна взагалі, оскільки зазначені питання врегульовано виключно положеннями Закону України «Про іпотеку». Частина 7 ст.51 ЗУ «Про виконавче провадження» передбачає, що примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».
Таким чином вважає, що виконавець позбавлений права самостійно вирішувати питання про можливість передачі іпотечного майна на реалізацію.
Заінтересована особа в судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце розгляду скарги повідомлялась належним чином. 23.02.2021 ОСОБА_1 до канцелярії суду надійшло клопотання про перенесення розгляду справи, обставини зазначені в ньому не є поважними.
Відповідно до ч.2 ст.450 ЦПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
Вивчивши матеріали справи, письмові докази, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин справи, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного рішення, приходить до наступного висновку.
Відповідно до положень ст.ст.447, 448 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. Скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.
За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (ч.1 ст.451 ЦПК України).
Відповідно до ст.1 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно вимог ч.1 ст.5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
За змістом ч.1 ст.5 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» державний виконавець, приватний виконавець під час здійснення професійної діяльності є незалежними, керуються принципом верховенства права та діють виключно відповідно до закону.
Судом встановлено, що рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 07.06.2018 стягнуто солідарно з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» 117756,83 долари США заборгованості та 3654 грн судового збору.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Лановенко Л.О. від 21.08.2019 відкрито виконавче провадження за №59873445 з виконання рішення суду про стягнення з боржника ОСОБА_1 заборгованості.
В цей же день приватним виконавцем винесена постанова про арешт майна боржника.
З відповіді Служби у справах дітей та сім'ї Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації від 18.10.2019 щодо реалізації майна боржника, вбачається, що Служба уважно розглянула запит приватного виконавця від 10.10.2019 №7432 щодо надання дозволу на зняття з реєстрації малолітнього ОСОБА_2 та реалізацію майна боржника ОСОБА_1 , а саме квартири АДРЕСА_2 , в якій зареєстрована малолітня дитина. Служба не може надати дозвіл на реалізацію вищевказаної квартири, для запобігання порушенню житлових прав дитини.
Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Відповідно до ч.1 ст.48 Закону звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.
Статтею 56 Закону передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Відповідно до ст.41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Дана норма Конституції України кореспондується зі ст.321 ЦК України, згідно якої право власності є непорушним.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до п. 67 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №866 від 24 вересня 2008 року, дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким має дитина надається районною, районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об'єднаної територіальної громади за поданням служби у справах дітей після проведення зазначеною службою перевірки документів за місцем знаходження майна протягом одного місяця з дня надходження заяви на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини лише у разі гарантування збереження її права на житло і оформляється рішенням, витяг з якого видається заявникам службою у справах дітей.
Відповідно до п.7 ч.5 ст.177 СК України органи опіки та піклування можуть відмовити у наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини з одночасним зверненням до нотаріуса щодо накладення заборони відчуження такого майна лише у випадках, якщо ними встановлено, що вчинення правочину призведе до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини.
Відповідно до п.28 Розділу VIII Інструкції з примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012року №512/5, у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 37 Закону.
У п.18 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 07 лютого 2014 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» роз'яснено, що якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність було прийнято або вчинено відповідно до закону, у межах повноважень суб'єкта оскарження і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
При цьому, визнаючи доводи скарги необґрунтованими і відмовляючи в її задоволенні, суд має зазначити в ухвалі, у зв'язку з чим і на підставі яких саме норм закону він дійшов такого висновку.
Суд не має права зобов'язувати державного виконавця чи іншу посадову особу державної виконавчої служби до вчинення тих дій, які згідно із Законом «Про виконавче провадження» можуть здійснюватися лише державним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби, дискридиційні повноваження.
Суд не має права зобов'язувати зазначених осіб до вчинення тих дій, які згідно із Законом «Про виконавче провадження» можуть суперечити законодавству України.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням, у тому числі, таких засад, як верховенства права; обов'язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об'єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження.
Як зазначено вище, предметом спору в справі було саме стягнення заборгованості за умовами кредитного договору, а не звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок її погашення.
Обгрунтовуючи підстави для звернення до суду представник заявника зазначив, що дитина була зареєстрована в іпотечній квартирі без згоди банку, як іпотекодержателя, після укладення договору, що суперечить його умовам.
Виходячи з цього, вважає дії іпотекодавця по реєстрації дитини в спірній квартирі незаконними, і її реєстрація не є перешкодою для звернення стягнення на квартиру, як предмет іпотеки.
У пункті 9 ч.3 ст.129 Конституції України зазначено, що до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Порядок звернення стягнення на предмет іпотеки регулюється ст.ст.33, 39, 41 Закону України «Про іпотеку».
Згідно з ч.1 ст.2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням зокрема таких засад: обов'язковості виконання рішень; справедливості, неупередженості та об'єктивності; розумності строків виконавчого провадження.
Відповідно до ч.1 ст.18 Закону виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої в постанові від 02 жовтня 2019 року в справі № 754/15589/14-ц / провадження № 61-3066св19 / попередній дозвіл органу опіки та піклування на відчуження квартири, право користування якою належить дитині, законом не вимагається у разі саме звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду, оскільки такі дії є кінцевою стадією виконання рішення суду.
Верховний Суд зазначає, що така згода потрібна при укладенні договору іпотеки, якщо предметом іпотеки мають право користуватись чи володіти діти, а не при виконанні рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, коли дії по реєстрації місця проживання дітей вчинені без згоди іпотекодержателя після укладення договору іпотеки (наприклад, реєстрація неповнолітньої дитини в житловому будинку, народження дитини після укладення договору іпотеки).
Таким чином, при примусовому виконанні рішення суду шляхом накладення арешту та реалізації арештованого майна, а саме іншого рішення суду, ніж звернення стягнення на предмет іпотеки, згода органу опіки та піклування є обов'язковою.
Відповідно до частини другої статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника) (частина друга статті 451 ЦПК України).
Виходячи з цього, суд вважає, що дії приватного виконавця та вжиті ним заходи до виконання рішення суду у виконавчому провадженні відповідають вимогам закону, а тому підстави для задоволення скарги відсутні.
Керуючись ст.129, 129-1 Конституції України, Законом України «Про виконавче провадження», ЗУ «Про іпотеку», ст.ст.2, 10, 12, 76-81, 258, 259, 260, 261, 447-453 ЦПК України, суд, -
В задоволенні скарги Акціонерного товариства «Універсал Банк» на бездіяльність приватного виконавця, заінтересовані особи: ОСОБА_1 , приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Лановенко Людмила Олегівна- відмовити.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її проголошення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Солом'янський районний суд міста Києва.
Суддя - Г.О. Козленко