ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"21" липня 2021 р. справа № 300/1245/21
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого - судді Гундяка В.Д., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
29.03.2021 ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (надалі - відповідач) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю дій Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо відмови ОСОБА_1 в зарахуванні до трудового стажу періоду з 12.08.1981 року по 29.02.1991 року. Так трудова книжка ОСОБА_1 містить всі необхідні дані, які на її переконання, підтверджують факт роботи у спірний період та надають підстави для зарахування вищезазначеного періоду до її трудового стажу. За таких обставин позивач просила суд зобов'язати відповідача зарахувати до її трудового стажу період з 12.08.1981 року по 29.02.1991 року та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з урахуванням зазначеного стажу з 16.12.2020 року.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.04.2021 року вказану позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення її недоліків.
У строк, встановлений судом, позивач усунула вказані недоліки, тому ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26.04.2021 року відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
17.05.2021 року від Головного управління Пенсійного фонду України надійшов відзив на адміністративний позов за №0900-0802-8/8340 від 11.03.2021 року. У відзиві представник відповідача позовних вимог не визнала, просила в задоволенні позову відмовити. Так зазначила, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Вказала, що при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю. Проте як вбачається з довідки архівного відділу Галицької районної державної адміністрації від 09.11.2020 за №Я-711/04-01 підтвердити стаж роботи позивача в колгоспі ім. В.Стефаника з 09.01.1982 по 28.02.1991 немає можливості, оскільки в книгах розрахунків з членами колгоспу остання не числиться. Таким чином підстави для зарахування до стажу ОСОБА_1 зазначеного періоду відсутні. Додатково зазначила, що позовні вимоги в частині зарахування періоду трудового стажу з 12.08.1981 по 31.12.1981 є безпідставними, оскільки такий вже зарахований позивачу пенсійним органом. Просила суд у задоволенні позову відмовити.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши наявні письмові докази, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що позов слід задовольнити частково з наступних мотивів.
Судом встановлено, що 05.02.2021 року ОСОБА_1 звернулася із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області про призначення пенсії за віком. До вказаної заяви позивач надала відповідний пакет документів для призначення пенсії.
Головне управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області рішенням від 12.02.2021 за №297 відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком, посилаючись на те, що до страхового стажу, згідно записів трудової книжки № НОМЕР_1 , не зараховано період з 09.01.1982 по 28.02.1991 в колгоспі ім. В. Стефаника, оскільки довідкою Архівного відділу від 09.11.2020 за №Я-711/04-01 даний період не підтверджений.
Позивач, вважаючи рішення відповідача протиправним та таким, що порушує її право на належне пенсійне забезпечення, звернулася до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних правовідносин.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05 листопада 1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (надалі - Закон №1788) та Законом України від 09 липня 2003 року №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (надалі - Закон №1058), іншими законами і нормативно-правовими актами, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Згідно ч. 1 ст. 8 Закону №1058 право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно з цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Частиною 1 статті 24 Закону №1058 встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону №1058).
У відповідності до частини 4 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
До набрання чинності Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій, регулювалося Законом України "Про пенсійне забезпечення".
За приписами ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідно до частин 1, 2 статті 56 Закону №1788 до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до п.3 Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
З системного аналізу наведених норм слідує, що основним документом, який підтверджує стаж, є трудова книжка. Лише при наявності неправильності чи неточності записів у трудовій книжці, для підтвердження стажу приймаються до уваги інші документи, які визначені Порядком №637.
Як встановив суд, трудова книжка позивача містить усі необхідні записи та підтверджує роботу позивача у оскаржені періоди, а також суд не встановив жодних виправлень чи інших змін, у трудовій книжці ОСОБА_1 . Тобто, позивач має належним чином оформлену трудову книжку, в якій містяться відповідні записи про спірний період роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства.
Як вбачається з дослідженої судом в якості належного письмового доказу, копії трудової книжки ОСОБА_1 БТ-І за №46609850:
- 09.01.1982 - прийнята на роботу в колгосп ім. В.Стефаника вихователькою дитячого садка (запис 6);
- 15.05.1983 - переведена в швейний цех на посаду швея (запис 7);
- 28.02.1991 - звільнена з роботи на підставі ст. 38 КЗпП УРСР за власним бажанням (запис 8).
Вказані записи у трудовій книжці скріплені підписами вповноважених осіб роботодавця та відповідними печатками.
Доказів, які б свідчили про недостовірність таких записів, відповідачем суду не надано, а тому останні безпідставно не взяті до уваги відповідачем для зарахування спірних періодів.
Крім цього суд зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Одночасно суд критично оцінює доводи відповідача про неможливість зарахування спірних періодів роботи позивача, у відповідності до довідки архівного відділу Галицької районної державної адміністрації від 09.11.2020 за №Я-711/04-01. Суд звертає увагу відповідача, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне виключно у двох випадках: за відсутності трудової книжки або необхідних записів у ній, які визначають право на пенсійне забезпечення. Обидві підстави у відповідача були відсутні.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправними дій відповідача щодо відмови в зарахування позивачу до трудового стажу вищевказаного періоду роботи з 09.01.1982 по 28.02.1991 в колгоспі ім. В.Стефаника є обґрунтованими, а тому відповідача слід зобов'язати зарахувати вказаний період до трудового стажу ОСОБА_1 .
Однак позовні вимоги до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області в частині зобов'язання зарахувати до стажу роботи позивача, періоди з 09.01.1982 по 31.12.1981 та з 29.02.1991 по 14.04.1996, не підлягають задоволенню з наступних мотивів.
Як вбачається з дослідженого судом в якості належного письмового доказу, рішення за №297 від 12.02.2021 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 , до стажу роботи позивача не зараховано лише період з 09.01.1982 року по 28.02.1991 року. Таким чином вищезазначені періоди Головним управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зараховано.
Частиною 2 статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:
- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);
- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);
- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);
- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З практики Європейського суду вбачається, що в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.
Відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», призначення, розрахунок, нарахування та виплата пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України, тобто, в даному випадку відповідач має виключну компетенцію щодо призначення позивачу пенсії.
Суд зазначає, що відмова відповідача у призначенні позивачу пенсії була обґрунтована відсутністю необхідного стажу. Зобов'язавши відповідача врахувати періоди роботи позивача до стажу, суд не може зобов'язати призначити пенсію, оскільки саме на пенсійний орган покладено обов'язок обрахування стажу роботи особи та встановлення всіх необхідних умов для призначення пенсії. Тому відповідачу слід повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії із врахуванням висновків суду про необхідність зарахування спірного періоду роботи з 09.01.1982 по 28.02.1991 в колгоспі ім. В.Стефаника до трудового стажу ОСОБА_1 .
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області підлягає до часткового задоволення, а в задоволенні позовних вимог в іншій частині слід відмовити з огляду на вищезазначене.
У відповідності до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Документально підтвердженими судовими витратами в даній справі є витрати позивача на сплату судового збору в розмірі 908 грн. згідно квитанції від 24.03.2021 за №ПН1961584.
Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області 454 грн. на користь позивача частину сплаченого судового збору, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
На підставі статті 129-1 Конституції України, Закону України «Про пенсійне забезпечення», керуючись статтями 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо відмови у зарахуванні до трудового стажу ОСОБА_1 період роботи з 09.01.1982 по 28.02.1991 в колгоспі ім. В.Стефаника.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати ОСОБА_1 до трудового стажу роботу період роботи з 09.01.1982 по 28.02.1991 в колгоспі ім. В.Стефаника.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком із врахуванням висновків суду.
В задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області частину сплаченого судового збору в розмірі 454 (чотириста п'ятдесят чотири) грн.
Згідно ст.255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування учасників справи:
позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ;
відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15,м. Івано-Франківськ,76018.
Суддя Гундяк В.Д.