79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
08.07.2021 Справа № 914/2282/19
Господарський суд Львівської області у складі судді Петрашка М.М., розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Агат-Комплекс”
до відповідача Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради
про визнання договору недійсним
за участю представників:
від позивача Кулик В.В.
від відповідач Чернобай С.С.
Суть спору: Позов заявлено Товариством з обмеженою відповідальністю “Агат-Комплекс” до відповідача Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта нерухомого майна способом продажу на аукціоні № 3257 від 18.04.2019р.
Хід розгляду справи викладено в ухвалах суду та відображено у протоколах судового засідання.
Ухвалою суду від 03.03.2020р. було призначено у справі судову експертизу, проведення якої доручено Львівському науково-дослідному інституту судових експертиз. На час проведення експертизи провадження у справі зупинено.
На вирішення судового експерта було поставлено такі питання:
1) Який вид будівництва (нове будівництво, реконструкція, капітальний ремонт тощо) у якому розміщені нежитлові приміщення першого та третього поверхів під індексами 8, 9, 9а, XX, XXI, XXII, 13, 14 загальною площею 85,3 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1463071146101?;
2) Чи можливо встановити період часу (роки) будівництва у якому розміщені нежитлові приміщення першого та третього поверхів під індексами 8, 9, 9а, XX, XXI, XXII, 13, 14 загальною площею 85,3 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1463071146101 ? Якщо можливо, тоді коли (у які роки)?
05.04.2021р. на адресу суду повернулись матеріали справи №914/2282/19, інвентаризаційна справа на будівлю та висновок експертизи Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз, у зв'язку з чим ухвалою суду від 15.04.2021р. було поновлено провадження у справі.
Крім того, ухвалами суду від 13.05.2021р., 25.05.2021р. та 08.06.2021р. в судове засідання викликася судовий експерт для надання пояснень щодо експертного висновку від від 31.03.2021р. №2240 у справі №914/2282/19.
На виконання вимог ухвал суду від 13.05.2021р., 25.05.2021р. та 08.06.2021р., судовий експерт з'явився в судове засідання 22.06.2021р. та надав пояснення щодо експертного висновку від 31 березня 2021 року №2240 у справі №914/2282/19.
В судовому засіданні 22.06.2021р. суд ухвалив закрити підготовче провадження у справі та призначити розгляд справи по суті на 08.07.2021р.
Представник позивача в судовому засіданні 08.07.2021р. позовні вимоги підтримав повністю, просив позов задовольнити з підстав, що наведені у позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні 08.07.2021р. проти позову заперечив, у задоволенні позовних вимог просив відмовити з підстав, що наведені у відзиві на позовну заяву.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши доводи та заперечення представників позивача та відповідача, суд встановив таке.
Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 05.01.2018р. №8 «Про реєстрацію права комунальної власності на нежитлове приміщення на площі Ринок, 40», виконавчий комітет вирішив зареєструвати за територіальною громадою міста Львова в особі Львівської міської ради право комунальної власності на нежитлове приміщення першого поверху під індексами 8, 9, 9а та третього поверху під індексами XX, XXI, XXII, 13, 14 загальною площею 85,3 кв. м на площі Ринок, 40, яке належить до комунальної власності територіальної громади міста Львова, є ізольованим, не належить до житлового фонду, не перебуває у загальному користуванні мешканців будинку та не є допоміжним. Технічні характеристики приміщення відображено у технічному паспорті, складеному Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради “Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки“ 18.09.2017 за інвентарним № 862.
Ухвалою Львівської міської ради «Про затвердження переліку об'єктів комунальної власності міста Львова, які підлягають приватизації способом продажу на аукціоні» від 18.05.2017р. №1994, затверджено перелік об'єктів комунальної власності, які підлягають приватизації способом продажу на аукціоні. В переліку об'єктів, а саме в пункті 10 вказано, що приватизації способом продажу на аукціоні підлягає об'єкт комунальної власності м.Львова - нежитлове приміщення 1-го та 3-го поверхів загальною площею 88,6 кв. м. на площі Ринок, 40.
18.04.2019р. між Управлінням комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агат-комплекс» (покупець) укладено договір купівлі-продажу об'єкта нерухомого майна способом продажу на аукціоні №3257, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пилипенком Ю.П. та зареєстрований в реєстрі за №531.
Відповідно до пункту 1.1. договору, продавець зобов'язався передати у власність покупцю нежитлове приміщення першого та третього поверхів під індексами 8, 9, 9а, XX, XXI, XXII, 13, 14 загальною площею 85,3 кв.м, що розташоване за адресою АДРЕСА_1 , а покупець зобов'язався прийняти зазначене нежитлове приміщення і сплатити ціну, відповідно до умов, що визначені у цьому договорі, та зареєструвати право власності на зазначене приміщення у органі державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.
Як також зазначено в пункті 1.1. договору, нежитлове приміщення є частиною пам'ятки архітектури національного значення (охоронний №326/370 згідно з Постановою РМ УРСР №970 від 24.08.1963р.) та наявний лист Міністерства культури України від 28.12.2018 року №1248/10-2/61-18 щодо погодження відчуження способом продажу на аукціоні.
Згідно із пунктом 1.2. договору, характеристика об'єкта продажу наводиться у технічному паспорті, виданому Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» станом 18.09.2017 року, інвентаризаційна справа №862.
Пунктом 13.1. договору передбачено, що всі витрати, пов'язані з укладенням цього договору, його нотаріальним посвідченням, реєстрацією та виконанням, бере на себе покупець.
Як стверджує позивач у позовній заяві, після зими, стіна, яка примикає до будівлі у дворі будинку і розділяє два житлових будинки на площі Ринок, є по суті аварійною, потребує значного ремонту і капіталовкладень, як і сам вхід в будинок, а триповерхова будівля у внутрішньому дворі, яка була виставлена на продаж (І і III поверхи) розділена другим поверхом, який орендують у відповідача треті особи, і збудована вона орієнтовно 20-30 років тому, а отже, на думку позивача, не може бути історичною пам'яткою, оскільки знаходиться окремо від основного будинку АДРЕСА_1 та не примикає до нього.
За твердженням позивача, ціна за об'єкт нерухомості (6000000,00 грн.) неспівставна ні з реальним станом об'єкту, ні з його якісними характеристиками, що в свою чергу призведе до понесення збитків внаслідок його придбання.
Враховуючи наведене, позивач зазначає, що він помилився щодо обставин та предмету правочину (об'єкту нерухомості, придбаного, як пам'ятку архітектури національного значення), які мають істотне значення, а саме щодо «таких можливостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням».
Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на Паспорт об'єкта культурної спадщини, що складений 05.04.2019р. Львівським комунальним підприємством «ААС» за підписом т.в.о. директора Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської облдержадміністрації - Ткачук О.В., відповідно до якого будівля за адресою АДРЕСА_1 є пам'яткою національного значення та створена у XVII столітті (1772-1773рр. - згідно з останніми пам'яткоохоронними дослідженнями).
Відповідно до пункту 4 Паспорта, об'єкт взято на державний облік та визначено категорію пам'ятки відповідно до Постанови РМ УРСР від 24.08.1963р. №970 «Про впорядкування справи обліку та охорони пам'ятників архітектури на території Української РСР».
Як зазначає позивач, у діючому сьогодні списку пам'ятників архітектури Української РСР, що перебувають під охороною держави, затвердженому вищеназваною постановою РМ, - по Львівській області у пункті 37 вказано: «Жилий будинок №40, площа Ринок, XVII століття», однак про жодні його окремі нежитлові будівлі, складові частини, комплекси, прибудови, надбудови, офіцини і т.п. там не йдеться.
Згідно із пунктом 7 Паспорту, користувачами будівлі є мешканці будинку. Нежитлові приміщення першого поверху загальною площею 33,8 кв.м і третього поверху загальною площею 51,5 кв.м, перебувають на балансі ЛКП «Старий Львів».
Виходячи з цього пункту позивач вказує на те, що це один житловий будинок, і при цьому не йдеться про окремо стоячу нежитлову триповерхову споруду у дворі або якусь відокремлену частину будинку.
Пунктом 9 Паспорту передбачено, що сучасним функціональним використанням будівлі є: житловий будинок, заклади торгівлі.
За твердженням позивача у пункті 9 Паспорта вказується призначення основного будинку, і при цьому не зазначено, що нежитлові приміщення другого поверху окремо стоячого будинку у дворі здаються в оренду відповідачем.
Також як стверджує позивач, у пункті 11 Паспорта, а саме в графах «Розташування об'єкта і його роль у навколишньому середовищу», «Опис об'єкта», «Перебудови, втрати й історичні нашарування» відсутня жодна інформація про існування окремої триповерхової будівлі у дворі. При цьому позивач звертає увагу, що в описі території об'єкта вказано про те, що будинок має внутрішнє подвір'я-колодязь складної конфігурації в плані, сформоване стінами головного будинку, офіцини, одноповерхової прибудови та межовими стінами сусідніх будинків № 39 і 41 на площі Ринок.
Крім того, позивач посилається на те, що у пункті 12 та пункті 19 Паспорта не вказано складових частин будинку та відсутні фото триповерхової будівлі, а в обліковій картці об'єкта культурної спадщини на житловий будинок XVII століття ( АДРЕСА_1 ), а саме в характеристиці об'єкта міститься лише опис головного житлового будинку, перелік складових відсутній, і в доданих історичних фото немає фото цієї будівлі.
В позовній заяві позивач також посилається на Акт технічного стану пам'ятки від 04.04.2019р., складеного ЛКП «ААС» за участю користувача - ЛКП «Старий Львів» та органу охорони - Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації, зазначаючи при цьому, що в ньому відсутня інформація про те, що приміщення першого поверху загальною площею 33.8 кв.м і третього поверху загальною площею 51,4 кв.м житлового будинку XVII століття (охоронний №326/37), розташованого за адресою АДРЕСА_1 , знаходяться не в житловому будинку-пам'ятці, а в окремо стоячій споруді у дворі. Тобто, як зазначає позивач, відомості про окремо стоячий будинок у дворі відсутні.
Крім того, як вказує позивач, згідно «Опису культурних цінностей і предметів, які належать до пам'ятки, знаходяться на її території чи пов'язані з нею і становлять історичну, наукову, художню цінність, з визначенням місця і умов зберігання та використання», складеного ЛКП «ААС» від 05.04.2019р., у приміщеннях користувача, розташованих на першому поверсі площею 33,8 кв.м виявлено: «ніші з півциркульними завершеннями на стінах приміщень, аркатурний пояс на стіні приміщення», а у приміщеннях користувача, розташованих на третьому поверсі, культурних цінностей і предметів, які належать до пам'ятки, не виявлено».
При цьому, як стверджує позивач, він може лише зробити припущення, що це була надбудова або перебудова, однак жодні конкретні дані в цій справі відсутні.
Враховуючи наведене, позивач стверджує, що жодним із наведених вище документів не підтверджується, що окремо стояча триповерхова будівля у внутрішньому дворі основного будинку на АДРЕСА_1 є пам'яткою архітектури національного значення, а також невідомо коли вказана будівля була збудована.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач стверджує, що в даному випадку з його сторони мала місце помилка, адже ним неправильно сприймалися фактичні обставини правочину, що вплинуло на його волевиявлення.
Таким чином, посилаючись на статтю 229 Цивільного кодексу України, Товариство з обмеженою відповідальністю «Агат-Комплекс» звернулось до Господарського суду Львівської області та просить визнати недійсним договір купівлі-продажу об'єкта нерухомого майна способом продажу на аукціоні №3257 від 18.04.2019р., що укладений між Управлінням комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агат-Комплекс».
Відповідач проти позову заперечив, подавши відзив на позовну заяву, в якому Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради вважає доводи позивача необґрунтованими, у зв'язку з чим позовні вимоги на думку відповідача не підлягають задоволенню.
Стосовно тверджень позивача про те, що об'єкт продажу не належить до пам'ятки архітектури національного значення, відповідач зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Агат-комплекс» не надало доказів на підтвердження такої обставини.
При цьому відповідач звертає увагу на те, що позивач у позовній заяві сам вказує на те, що він припускає, що об'єктом продажу була надбудова або перебудова, однак, як вказано у позовній заяві, жодні конкретні дані в цій справі відсутні.
Отже на думку відповідача, твердження позивача про те, що об'єкт продажу не є пам'яткою архітектури є лише оціночним судженням позивача, що не підтверджене доказами.
Натомість, як зазначає Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, в матеріалах справи міститься достатньо доказів зворотнього, адже будинок АДРЕСА_1 є пам'яткою архітектури та містобудування національного значення згідно з Постановою РМ УРСР №970 від 24.08.1963р.
Як вказано у відзиві на позовну заяву, Постанова РМ УРСР №970 від 24.08.1963р., як і інше чинне пам'яткоохоронне законодавство України, ідентифікує пам'ятки за адресами їх місцезнаходження, і в даному випадку до переліку пам'яток віднесено весь будинок АДРЕСА_1 , а не його окремі частини.
Також відповідач звертає увагу на те, що у довідці Обласного комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» від 23.08.2017р. №3326 зазначено, що нежитлові приміщення 8/18.9, 9/9.3, 9а/5.6, ХХ/4.0, ХХІ/4.8, ХХІІ/2.0, 13/17.1, 14/23.6 загальною площею 85,3 кв.м знаходяться в будинку АДРЕСА_1 .
Стосовно посилання позивача на статтю 229 Цивільного кодексу України, відповідач зазначає, що таке є безпідставним, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «Агат-комплекс» при поданні документів на участь в електронному аукціоні подало згоду з умовами продажу об'єкта малої приватизації, яка засвідчила, що відповідач ознайомлений з усіма зобов'язаннями, які покладаються умовами продажу об'єкта малої приватизації, а саме нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 .
При цьому Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради зазначає, що електронний аукціон нежитлових приміщень загальною площею 85,3 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 у системі «Prozorro.Продажі» розпочався 24.02.2019р., а тому кожен учасник мав змогу до закінчення прийому пропозицій, а саме до 18.03.2019р., ознайомитися з об'єктом продажу за місцем його розташування у робочі дні, попередньо узгодивши з представником ЛКП «Старий Львів» годину огляду, а також мав змогу через систему «Prozorro.Продажі» поставити запитання відносно вищевказаного об'єкта продажу.
Враховуючи наведене, відповідач у відзиві на позовну заяву просить відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Агат-комплекс» у задоволенні позову.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши доводи та заперечення представників позивача та відповідача, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити з таких підстав.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Згідно із частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 стаття 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини 1 статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Як встановлено судом, 18.04.2019р. між Управлінням комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агат-комплекс» (покупець) укладено договір купівлі-продажу об'єкта нерухомого майна способом продажу на аукціоні №3257, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пилипенком Ю.П, зареєстрований в реєстрі за №531, відповідно до пункту 1.1. якого, продавець зобов'язався передати у власність покупцю нежитлове приміщення першого та третього поверхів під індексами 8, 9, 9а, XX, XXI, XXII, 13, 14 загальною площею 85,3 кв.м, що розташоване за адресою АДРЕСА_1 , а покупець зобов'язався прийняти зазначене нежитлове приміщення і сплатити ціну, відповідно до умов, що визначені у цьому Договорі, та зареєструвати право власності на зазначене приміщення у органі державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.
Як також встановлено судом, згідно із пунктом 1.1. договору, нежитлове приміщення є частиною пам'ятки архітектури національного значення (охоронний №326/370 згідно з Постановою РМ УРСР №970 від 24.08.1963р.) та наявний лист Міністерства культури України від 28.12.2018 року №1248/10-2/61-18 щодо погодження відчуження способом продажу на аукціоні.
Згідно із статтею 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Відповідно до частин 1, 3 та 5 статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно із частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до частини 1 статті 229 Цивільного кодексу України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною правочину предмета чи інших істотних умов останнього, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна вважати, що правочин не було б вчинено. Помилка повинна мати істотне значення, зачіпати природу правочину або такі якості його предмета, які значно знижують можливість його використання за призначенням. При цьому істотною вважається така помилка, наслідки якої неможливо усунути або їх усунення вимагає значних витрат від особи, що помилилася, - з урахуванням її майнового становища, характеру діяльності тощо.
Обставини, з приводу яких помилилася особа, мають бути наявними на час вчинення правочину. Обов'язок доведення відповідних обставин покладається на позивача.
Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Пленуму Вищого Господарського Суду України від 29.05.2013р. №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними».
Відповідно до статей 229-233 Цивільного кодексу України, правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.
Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 Цивільного кодексу України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.
Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».
Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.
У разі якщо сторона спірного правочину до та на момент вчинення цього правочину була обізнана або не могла не бути обізнана стосовно обставин, щодо яких стверджує про наявність помилки, це виключає застосування наведених норм статті 229 Цивільного кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.05.2018р. у справі №925/1040/17.
Як стверджує позивач, нежитлові приміщення першого та третього поверхів під індексами 8, 9, 9а, XX, XXI, XXII, 13, 14 загальною площею 85,3 кв.м, що є об'єктом продажу відповідно до оспорюваного договору, знаходяться в окремо стоячій трьохповерховій будівлі у внутрішньому дворі основного будинку на АДРЕСА_1 , та не є пам'яткою архітектури національного значення.
Позивач стверджує, що в даному випадку з його сторони мала місце помилка, адже ним неправильно сприймалися фактичні обставини правочину, що вплинуло на його волевиявлення.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини», пам'ятка культурної спадщини - об'єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, або об'єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об'єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
Постановою Ради Міністрів Української РСР від 24.08.1963р. №970 «Про впорядкування справи обліку та охорони пам'ятників архітектури на території Української РСР» затверджено список пам'ятників архітектури УРСР, поданий комісією, створеною у відповідності з постановою Ради Міністрів УРСР від 29.10.1962р. №1236 «Про впорядкування справи обліку, реєстрації та охорони історико-архітектурних пам'ятників УРСР».
Як вбачається із списку пам'ятників архітектури, що затверджений вказаною Постановою Ради Міністрів Української РСР від 24.08.1963р. №970, жилий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 споруджено у XVII столітті і віднесено до пам'яток архітектури та містобудування національного значення (охоронний номер 326).
При цьому слід зазначити, що до вказаного списку внесено весь жилий будинок за адресою АДРЕСА_1 , а не певна його частина чи його окремі елементи.
Також слід зазначити, що відповідно до довідки Обласного комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» від 23.08.2017р. №3326, виданої Управлінню комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради, будинок АДРЕСА_1 зареєстровано за територіальною громадою міста Львова в особі Львівської міської ради на праві комунальної власності, згідно рішення Галицького (Ленінського) райвиконкому міста Львова №222 від 14.04.1987р.
Крім того, як вбачається зі змісту вказаної довідки Обласного комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» від 23.08.2017р. №3326, нежитлові приміщення 8/18.9, 9/9.3, 9а/5.6, ХХ/4.0, ХХІ/4.8, ХХІІ/2.0, 13/17.1, 14/23.6 загальною площею 85,3 кв.м. знаходяться в будинку АДРЕСА_1 та є ізольованими.
Як зазначалося судом, ухвалою суду від 03.03.2020р. у даній справі було призначено судову експертизу та поставлено на вирішення судового експерта такі питання:
1) Який вид будівництва (нове будівництво, реконструкція, капітальний ремонт тощо) у якому розміщені нежитлові приміщення першого та третього поверхів під індексами 8, 9, 9а, XX, XXI, XXII, 13, 14 загальною площею 85,3 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1463071146101?;
2) Чи можливо встановити період часу (роки) будівництва у якому розміщені нежитлові приміщення першого та третього поверхів під індексами 8, 9, 9а, XX, XXI, XXII, 13, 14 загальною площею 85,3 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1463071146101 ? Якщо можливо, тоді коли (у які роки)?
31.03.2021р. за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи судовим експертом Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз надано висновок №2240 щодо вищезазначених питань.
Як зазначено у висновку, експертом було проведено візуальний огляд об'єкта дослідження (нежитлових приміщень першого та третього поверхів під індексами 8, 9, 9а, XX, XXI, XXII, 13, 14, що знаходяться на 1-му та 3-му поверсі будівлі) на місці його розташування (площа Ринок, 40 у місті Львові) та встановлено, зокрема, що у внутрішньому дворі будинку під АДРЕСА_1 , знаходяться триповерхові виступаючі частини «Г-подібної» форми (в глибині двору зі сторони входу) та одноповерхова виступаюча частина (справа від входу в двір зі сторони входу від площі Ринок).
Для відповіді на питання ухвали, судовим експертом проводилось порівняння даних, що були отримані під час проведення візуального огляду з відомостями, що містяться в наданих на дослідження матеріалах господарської справи та інвентаризаційної справи.
Як зазначено у пунті 1 висновку судової експертизи 31.03.2021р. №2240, в період з 1935 року до дати проведення огляду нежитлові приміщення під індексами 8, 9, 9а, XX, XXI, XXII, 13, 14 на 1-му та 3-му поверхах існували разом з будинком АДРЕСА_1 як один об'єкт та не були добудовані до нього в даний період часу. Встановити, чи були дані приміщення добудовані до будинку АДРЕСА_1 раніше, а відтак і вид будівництва, не надається можливим через відсутність в наданих на дослідження матеріалах необхідної інформації.
У пункті 2 висновку вказано, що встановити період часу (роки) будівництва у якому розміщені нежитлові приміщення першого та третього поверхів під індексами 8, 9, 9а, XX, XXI, XXII, 13, 14 загальною площею 85,3 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1463071146101 не надається можливим.
При цьому у висновку вказано, що дані приміщення входили до складу будинку №40 з 1935 року. Інформація про приналежність нежитлових приміщень під індексами 8, 9, 9а, XX, XXI, XXII, 13, 14 до складу будинку №40 до 1935 року, в наданих на дослідження матеріалах відсутня.
Отже, як вбачається з вищенаведеного, нежитлові приміщення під індексами 8, 9, 9а, XX, XXI, XXII, 13, 14 на 1-му та 3-му поверхах існували разом з будинком АДРЕСА_1 як один об'єкт ще з 1935 року, тобто не були добудовані до нього 20-30 років тому, як про це зазначає позивач. Також суд не виключає, що спірні приміщення були збудовані до 1935 року, оскільки через відсутність в наданих на дослідження матеріалах необхідної інформації, наявність нежитлових приміщень, які є предметом розгляду у даній справі, документально підтверджено лише з 1935 року.
Разом з тим, з історичної довідки, яка викладена у абзаці 3 пункту 10 Паспорта об'єкта культурної спадщини, вбачається, що у 1769 та 1770 р.р. було констатовано аварійний стан будинку (пл.Ринок, 40) і загрозу обвалу, у стані майже руїни, а відтак довелося взятися за ґрунтовну перебудову, яка тривала в 1772-1773 р.р. Як наслідок, кам'яниця набула тих форм, що збереглася сьогодні. У документах часів Дейма вона згадується як «новозбудована від фундаментів».
Таким чином, позивачем не доведено та матеріалами справи не підтверджено, що нежитлові приміщення під індексами 8, 9, 9а, XX, XXI, XXII, 13, 14 на 1-му та 3-му поверхах є окремою триповерховою будівлею у внутрішньому дворі будинку на пл.Ринок, 40 у місті Львові, яку збудовано 20-30 років тому.
Як вбачається із списку пам'ятників архітектури, що затверджений Постановою Ради Міністрів Української РСР від 24.08.1963р. №970, жилий будинок, що знаходиться за адресою: місто Львів, площа Ринок, 40 споруджено у XVII столітті і віднесено до пам'яток архітектури та містобудування національного значення (охоронний номер 326).
Тобто, 24.08.1963р. Постановою Ради Міністрів Української РСР №970 внесено до списку пам'ятників архітектури, що перебувають під охороною держави, весь об'єкт за адресою: м.Львів, Площа Ринок, 40, в тому числі нежитлові приміщення, які є предметом розгляду у даній справі, оскільки відомості про них є з 1935 року. Іншого судом не встановлено.
Таким чином, зважаючи на встановлені судом обставини з врахуванням наданого судовим експертом висновку, суд зазначає, що позивачем не доведено тієї обставини, що на час вчинення оспорюваного правочину об'єкт продажу не відносився до пам'яток архітектури національного значення, хоча обов'язок доведення такої обставини покладено саме на позивача.
Крім того, суд зазначає, що в даному випадку відсутні підстави вважати, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Агат-Комплекс» в особі директора - Низового Остапа Богдановича не було обізнано або не могло бути обізнаним стосовно обставин, які б свідчили про наявність помилки, оскільки як вбачається із оспорюваного договору, у зв'язку із виробничою необхідністю, він був нотаріально посвідчений за адресою: місто Львів, площа Галицька, 15, у зв'язку з чим норми статті 229 Цивільного кодексу України також не підлягають застосуванню в даному випадку.
При цьому, як вбачається із інформаційного повідомлення про проведення електронного аукціону з умовами об'єкта малої приватизації за адресою: місто Львів, площа Ринок, 40 (затверджене наказом Управління комунальної власності №29 від 12.02.2019р.), яке було завантажено у систему «Prozorro.Продажі», вказано, що нежитлові приміщення 1-го та 3-го поверхів загальною площею 85,3 кв.м за адресою: місто Львів, площа Ринок, 40 є частиною пам'ятки архітектури національного значення - «Жилий будинок» (постанова РМ УРСР від 24.08.1963р. №970, охоронний №326/37), що підтверджено листом Міністерства культури України №1248/10-2/61-18 від 28.12.2018р., що в свою чергу свідчить про існування можливості у Товариства з обмеженою відповідальністю «Агат-Комплекс» бути обізнаним щодо реального (фактичного) стану об'єкту продажу та його статусу.
Разом з тим, суд погоджується з доводами відповідача, що електронний аукціон нежитлових приміщень загальною площею 85,3 кв.м за адресою; м. Львів, пл. Ринок, 40 у системі «Ргогогго.Продажі» стартував 24.02.2019, тому кожен учасник мав змогу до закінчення прийому пропозицій, а саме до 18.03.2019р. ознайомитися з об'єктом продажу.
Таким чином, помилка внаслідок власного недбальства не є підставою для визнання правочину недійсним (Постанова Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).
У разі якщо сторона спірного правочину до та на момент вчинення цього правочину була обізнана або не могла не бути обізнана стосовно обставин, щодо яких стверджує про наявність помилки, це виключає застосування наведених норм статті 229 Цивільного кодексу України (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.05.2018р. у справі №925/1040/17).
Разом з тим, позивачем не доведено належними доказами, що придбані нежитлові приміщення у будинку АДРЕСА_1 є неспівмірними ціні продажу, зокрема у зв'язку з неналежним станом об'єкту, про що позивач зазначає у позовній заяві. Слід також враховувати, що нежитлові приміщення придбані на аукціоні.
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Враховуючи досліджені та встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено тих обставин, на які він посилається у позовній заяві, у зв'язку з чим у задоволенні позову слід відмовити.
Оскільки у задоволенні позову слід відмовити, тому судові витрати, що понесені позивачем у даній справі, у відповідності до норм Господарського процесуального кодексу України, покладаються на нього.
Керуючись статтями 2, 13, 74, 76, 77, 78, 86, 123, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. У задоволенні позову відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 19.07.2021р.
Суддя М.М. Петрашко