Дата документу 20.07.2021
Справа № 501/1585/21
2/501/948/21
20 липня 2020 року Іллічівський міський суд Одеської області в складі головуючого судді Петрюченко М.І.
за участю секретаря судового засідання - Тейбаш Н.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Чорноморську Одеської області цивільну справу за
позовом ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1
до
відповідача ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_2
третя особа: служба у справах дітей виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області, місцезнаходження: м. Чорноморськ Одеської області, проспект Миру, буд. 33
предмет та підстави позову: про позбавлення батьківських прав,
негайно після закінчення судового розгляду, перебуваючи в нарадчій кімнаті, ухвалив рішення про наступне та
І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
Позивач ОСОБА_1 (далі позивач) 25.05.2021 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 (далі відповідач), третя особа: служба у справах дітей виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області про позбавлення батьківських прав.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідач є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Після розлучення в 2015 році відповідач самоусунувся від виховання батьківських обов'язків, не надає матеріальної допомоги на утримання дитини, життям донечки не цікавиться, не виявляє бажання спілкуватись з дитиною, не вітає зі святами, не приймає участі у вихованні дитини, в її фізичному і духовному розвитку, не піклується здоров'ям дитини. Свої батьківські обов'язки виконує не належним чином і взагалі втратив інтерес до дитини.
13 травня 2021 року відповідач надав письмову нотаріально засвідчену згоду на позбавлення його батьківських прав відносдно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Всі ці факти свідчать про ухилення батька від виконання батьківських обов'язків, що змусило позивача звернутись до суду з даним позовом.
Відповідач відзиву на позов не надав.
ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.
Позивач до суду не з'явилася, надала до суду заяву (а.с.35), в якій підтримала позовні вимоги, просила розглянути справу у її відсутності.
Відповідач до суду не з'явився, надав заяву (а.с.36), в якій визнав позовні вимоги, заявив клопотання про розгляд справи у його відсутності.
Представник третьої особи надала до суду висновок виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області.
ІІІ. Інші процесуальні дії у справі.
Судом на підставі частини другої статті 247 ЦПК України, в зв'язку з тим, що проведення судового засідання здійснювалося без участі учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
ІV. Фактичні обставини, встановлені Судом та зміст спірних правовідносин.
Судом встановлено, що відповідно до копії свідоцтва про народження ОСОБА_3 , народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.5). Її батьками записані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Відповідно до висновку виконавчого комітету Чорноморської міської ради як органу опіки та піклування (а.с.49-50), доцільно позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до нотаріально посвідченої заяви (а.с.16) відповідач не заперечує проти позбавлення його батьківських прав щодо неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно копії свідоцтва про зміну імені (а.с.11) позивач змінила прізвище « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_1 ».
V. Оцінка
Суду. А . Щодо позбавлення батьківських прав.
В даній ситуації Суд звертає увагу, що статтею 32 Конституції України передбачено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Сімейне життя - це особисті майнові та немайнові відносини між подружжям, іншими членами сім'ї, яке здійснюється на засадах, визначених у СК: кожна особа має право на повагу до свого сімейного життя (частина четверта статті 4); ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, встановлених Конституцією України (частина п'ята статті 5); регулювання сімейних відносин здійснюється з урахуванням права на таємницю особистого життя їх учасників, їхнього права на особисту свободу та недопустимості свавільного втручання у сімейне життя (частина четверта статті 7) та інше.
Неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб (див. пункт 3.1 рішення Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 у справі за конституційним поданням Жашківської районної ради Черкаської області щодо офіційного тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України).
Для Суду є безспірним, що в даних правовідносинах при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав відповідача відбувається втручання в його право на сімейне життя, яке не є абсолютним і може бути обмеженим в порядку передбаченому Конституцією України.
З іншої сторони обов'язковому дослідженню підлягає питання щодо забезпечення прав неповнолітніх дітей не розлучатися з батьками і врахування при цьому "якнайкращих інтересів дитини" (статті 1, 9 Конвенції).
Досліджуючи правомірність втручання в право відповідача на сімейне життя, Суд розуміючи місце Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року в сфері стандартів прав людини, вважає за необхідне звернутись до принципів викладених в статті 29 Декларації, згідно із якими:
Кожна людина має обов'язки перед суспільством, у якому тільки й можливий вільний і повний розвиток її особи.
При здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві.
Отже, в даному випадку допускається обмеження прав особи, а процедура, підстави та правові наслідки позбавлення батьківських прав передбачені нормами СК (статті 164-167).
Зокрема, відповідно до статті 164 СК батьки можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини (пункт 2 частини першої).
Тому, для Суду є беззаперечним те, що втручання у право відповідача має законні підстави, які є чинними протягом періоду, який розглядається.
Так само, Суд знаходить, що втручання у право відповідача спрямоване на захист «прав і свобод» неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Тобто, в даному випадку при втручанні у право відповідача вимоги статті 29 Декларації щодо законності та мети втручання дотримані.
Судом за обставинами справи встановлено, що відповідач практично весь час з моменту розірвання шлюбу, життям доньки не цікавиться, участі у її вихованні не приймає, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, зокрема: не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток, як складову виховання, не спілкується з донькою в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню донькою загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до її внутрішнього світу; не створює умов для отримання дитиною належного виховання, що свідчить про ухилення відповідачем від виконання своїх батьківських обов'язків. Вказані обставини, виходячи із положень статей 164-167 СК, є підставою для позбавлення батьківських прав..
Також, відповідач не навів докази, що позивач перешкоджає йому у спілкуванні з його дитиною.
Проте, в цій ситуації Суду залишається дослідити найважливіше і найскладніше питання наскільки позбавлення батьківських прав буде відповідати інтересам неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і чи не має в даному випадку підстав для попередження відповідача щодо зміни свого відношення до виховання доньки без позбавлення батьківських прав (пункт 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року №3 „Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав").
Отже, згідно з пунктом 1 статті 3 Конвенції дитина наділяється правом на те, щоб її найкращі інтереси оцінювалися і бралися до уваги в якості першочергового міркування при прийнятті в її відношенні будь-яких дій або рішень як в державній, так і в приватній сфері. Більш того, в ньому втілений один з фундаментальних принципів Конвенції.
Європейський Суд в своїй прецедентній практиці виробив дві умови, які необхідно враховувати при визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (наприклад див. пункт 100 рішення у справі „Мамчур проти України".
Повертаючись до обставин даної справи та оцінюючи проблему забезпечення як найкращих інтересів неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Суд підкреслює, що з огляду на те, що розлучення з батьками надає тяжкий вплив на дитину, таке розлучення повинно проводитися лише в крайньому випадку, наприклад коли існує небезпека неминучого заподіяння дитині шкоди або в інших необхідних випадках; розлучення не повинно проводитися, якщо дитина може бути огороджена від розлучення за допомогою менш радикальних заходів. Перш ніж вдатися до розлучення, держава повинна надати батькам сприяння у виконанні ними своїх батьківських обов'язків і відновити або зміцнити здатність сім'ї піклуватися про свою дитину, за винятком тих випадків, коли розлучення необхідне в інтересах захисту дитини. Матеріальна скрута не можуть служити виправданням для розлучення дитини зі своїми батьками.
В ситуації, що розглядається розлучення відповідача з донькою в першу чергу відбулось, ще після розірвання шлюбу батьками в 2015 році при ініціативі відповідача, який протягом тривалого часу не виявив бажання вчинити будь-які дії пов'язані з відновленням свого зв'язку із донькою.
Також, важливим для Суду є те, що при позбавленні батьківських прав відповідача, відносини, які склались між ним та донькою не зміняться в бік розлучення батька з дитиною, які разом не проживають з 2015 року.
Так само, позбавлення батьківських прав змінить ситуацію в бік поліпшення піклування про неповнолітню дитину, що як наслідок буде сприяти захисту інших прав дитини.
Отже, Суд зауважує, що в даних правовідносинах позбавлення батьківських прав буде сприяти інтересам неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та в подальшому зможе гарантувати повну та ефективну реалізацію прав дитини.
Крім того, Суд звертає увагу, що взаємовідносини між донькою на батьком склались таким чином, що дитина протягом більшого періоду свого життя проживає окремо від батька, а тому в даній ситуації Судом будуть враховані "інтереси дитини" в широкому розумінні на поняття сім'ї (включаючи біологічних батьків) (стаття 5 Конвенції про права дитини).
Суд повторює, що важливим в даній ситуації є те, що позбавлення батьківських прав не призведе до відібрання дитини у батька, оскільки він з донькою не проживає протягом тривалого часу, так само даний захід не виключає можливість побачення батька із своєю донькою.
Тобто, позбавлення батьківських прав відповідача фактично не змінить тривалу існуючу ситуацію між батьком та донькою.
Окремо Суд наголошує, що застосовуваний захід не є виключно безстроковим і відповідач має право у випадку зміни своєї поведінки на поновлення батьківських прав в порядку передбаченому СК України (стаття 169).
В даних правовідносинах Судом були створені передумови для дотримання процедури вирішення питання про втручання в право відповідача, в його сімейне життя та при визначенні „якнайкращих інтересів дитини".
Зокрема, враховуючи складність питання, що розглядається було призначено підготовче судове засідання, судовий розгляд справи, в яке були викликані всі сторони, була забезпечена участь в розгляді справи органу опіки та піклування, які мали можливість перевірити умови проживання дитини, питання вирішувалось з наданням можливості відповідачу, як висловити свою думку, так і змінити своє відношення до виховання та утримання дитини.
Отже, зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, Суд розцінює як ухилення від виховання дитини відповідачем, свідомого нехтування ним своїми обов'язками і не бажанням виконувати їх, що є підставою для позбавлення батьківських прав.
Таким чином, в даній конкретній ситуації існують виключні обставини, за яких відповідач може бути позбавлений батьківських прав, що не суперечить статті 9 Конвенції і в такому випадку Судом на перше місце ставляться „якнайкращі інтереси дітей", оцінка яких включала в себе оцінку і знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення в даному випадку стосовно даної особи.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція), була ратифікована Законом України №475/97-ВР від 17.07.97 року, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.10 ЦПК України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року).
Однак, статтю 6 п.1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін (див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року).
З огляду на викладене вище, приймаючи до уваги фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для надання оцінки решті доводів, наведених сторонами по справі в обґрунтування власних правових позицій, оскільки їх дослідження судом у будь-якому випадку не матиме наслідком спростування висновків, до яких суд дійшов по тексту рішення вище щодо суті вимог.Крім того, суд бере до уваги визнання позову відповідачем.
З цих підстав, керуючись статтями 2, 5, 10-13, 18, 141, 258-259, 263, 265 Цивільного-процесуального кодексу України, Суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (третя особа: служба у справах дітей виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області) про позбавлення батьківських прав - задовольнити повністю.
Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (РНОКПП НОМЕР_1 ) батьківських прав щодо неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Повний текст рішення виготовлено 20 липня 2020 року.
Суддя Іллічівського міського суду
Одеської області М.І.Петрюченко