Справа № 462/4411/21 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/692/21 Доповідач: ОСОБА_2
13 липня 2021 рокуколегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 ) та адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 5 липня 2021 року про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №22020140000000115 від 10 грудня 2020 року щодо ОСОБА_6 ),
ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 5 липня 2021 року клопотання прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ та Державної прикордонної служби ОСОБА_8 про продовження строку тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_9 ( ОСОБА_10 ) - задоволено.
Продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_11 ( ОСОБА_10 ) на 60 днів, а саме, до 02 вересня 2021 року, включно.
Не погоджуючись з даною ухвалою, обвинувачений ОСОБА_9 ( ОСОБА_10 ) та його захисник ОСОБА_7 подали апеляційну скаргу, відповідно до якої просять ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 5 липня 2021 року скасувати та постановити нову, якою застосувати до обвинуваченого ОСОБА_9 ( ОСОБА_10 ) запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою.
Крім того просять визнати причину пропуску строку поважною, та поновити строк на апеляційне оскарження, оскільки осатаній день строку на подання апеляційної скарги припадає на неробочий день, а копію повного тексту ухвали отримали 7 липня 2021 року.
Подану апеляційну скаргу мотивують тим, що ухвала є незаконною та необґрунтованою, постановлена з порушенням норм процесуального права.
Зазначають, що судом не дотримано норм ст. ст. 197, 196 КПК України, судом не об'єктивно встановлено обставини про наявність підозри, оскільки підозра не підтверджується наданими прокурором доказами, не надано оцінку всім доказам відповідно до ст. 94 КПК України.
Звертають увагу на те, що рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою/продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та рішень Європейського суду.
Зазначає, що прокурором не додано жодного суттєвого доказу, який би підтверджував наявність обґрунтованої підозри та наявність передбачених ст. 177 КПК України ризиків. На думку захисника, даний запобіжний захід є занадто суворим та необґрунтованим.
Повідомляє, що ОСОБА_12 ( ОСОБА_10 ) є особою пенсійного віку, раніше не судимий, має проблеми із здоров'ям.
Апеляційна скарга обвинуваченого та його захисника не містить клопотання про її розгляд за участю сторін, а відтак апеляційна скарга підлягає розгляду в порядку, передбаченому ч. 4 ст. 422-1 КПК України без участі сторін.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, вивчивши надані в копіях матеріали контрольного провадження, колегія суддів вважає, що строк на апеляційне оскарження не пропущений, а подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 7 ст. 115 КПК України при обчисленні процесуального строку в нього включаються вихідні і святкові дні, а при обчисленні строку годинами - і неробочий час. Якщо закінчення строку, який обчислюється днями або місяцями, припадає на неробочий день, останнім днем цього строку вважається наступний за ним робочий день, за винятком обчислення строків тримання під вартою та перебування в медичному закладі під час проведення стаціонарної психіатричної експертизи.
Як вбачається з матеріалів контрольного провадження ухвала Залізничного районного суду м. Львова була постановлена 5 липня 2021 року, останній день на подання апеляційної скарги на ухвалу припадає на 10 липня 2021 року який є вихідним днем, апеляційна скарга була подана 12 липня 2021 року в перший робочим день після вихідних, тобто відповідно до вимог КПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи (рішення у справі «Ilijkov v. Bolgaria»).
Аналогічне відображення принципів вирішення питання застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та продовження строків тримання під вартою щодо особи міститься і в положеннях ст. ст. 177, 178, 183, 199 КПК України.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.
Розглядаючи клопотання про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд повинен з'ясувати всі обставини, з якими пов'язана можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та умови, за яких таке продовження можливе та виправдане.
Під час розгляду клопотання колегією суддів першої інстанції встановлено, що відсутні переконливі докази на підтвердження обставин, які б вказували на зменшення або зникнення ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, оскільки ОСОБА_12 ( ОСОБА_10 ) обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів з корисливих мотивів, який має надзвичайно високий ступінь суспільної небезпеки, зумовленої тяжкими наслідками для суспільства.
Також колегією судів першої інстанції враховано дані про особу обвинуваченого, його вік, сімейний та матеріальний стан, крім того враховано необхідність забезпечення своїм рішенням не тільки поваги до особистої свободи обвинуваченого, але й високих стандартів охорони загальносуспільних інтересів, на підставі чого колегія суддів місцевого суду дійшла висновку про відсутність достатніх стримуючих факторів, які б дозволили менш суворим запобіжним заходам запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком колегії суддів першої інстанції щодо необхідності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_9 ( ОСОБА_10 ). Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. В той же час, у справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступлення від принципу поваги до особистої свободи, а також забезпечує не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Відтак, колегія суддів апеляційного суду погоджується з тим, що саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою має забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків у даному кримінальному провадженні.
Доводи апеляційної скарги про те, що прокурор не довів існування ризиків є необґрунтованими, оскільки питання щодо продовження строків тримання під вартою розглядалось судом в порядку, передбаченому ст. 331 КПК України, та з матеріалів провадження вбачається, що при продовженні строків тримання під вартою ОСОБА_11 ( ОСОБА_10 ) колегія суддів місцевого суду враховувала не лише тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винним у вчиненні злочину, а й існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, запобіганню яким може сприяти лише тримання обвинуваченого під вартою.
Європейський суд з прав людини у справах «Ілійков проти Болгарії», «Летельє проти Франції», «Москаленко проти України» зазначив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів», а особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Крім того, колегія суддів апеляційного суду вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги, щодо необґрунтованості та невмотивованості обвинувачення, оскільки суд на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу, та з огляду на наведені у клопотанні прокурора у суду були всі підстави для висновку про можливу причетність ОСОБА_9 ( ОСОБА_10 ) до зазначеного кримінального правопорушення.
Крім цього, оцінюючи сукупність обставин, а саме: вагомість наявних доказів про вчинення ОСОБА_13 (ОСОБА_10 ) особливо тяжкого злочину, тяжкість покарання, що загрожує йому у разі визнання винуватою у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого обвинувачується, а також ті обставини, що відсутні дані про його позитивну репутацію, колегія суддів не вбачає підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою.
З огляду на наведене, колегія суддів першої інстанції прийняла рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідивши належним чином всі матеріали провадження та навівши в ухвалі мотиви, на підставі яких прийняла відповідне рішення.
За сукупності таких обставин, колегія суддів апеляційного суду вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано продовжено раніше застосований до ОСОБА_9 ( ОСОБА_10 ) запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки відсутні підстави вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи, передбачені ст. 176 КПК України, можуть на даному етапі судового провадження забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, що випливають із ч. 5 ст. 194 КПК України, зокрема, прибувати за кожною вимогою до суду.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, - п о с т а н о в и л а :
ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 5 липня 2021 року - залишити без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 ) та адвоката ОСОБА_7 - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4