Номер провадження 22-ц/821/1193/21Головуючий по 1 інстанції
Справа №707/1695/18 Категорія: 301030500 Смоляр О. А.
Доповідач в апеляційній інстанції
Новіков О. М.
15 липня 2021 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів:
Новікова О.М.,
Бондаренка С.І., Вініченка Б.Б.
за участю секретаряАнкудінова О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника позивача акціонерного товариства «ОТП Банк» - адвоката Стратілатова Костянтина Геннадійовича на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 13 квітня 2021 року (повний текст складено 19 квітня 2021 року) у цивільній справі за позовом акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - служба у справах дітей виконавчого комітету Руськополянської сільської ради, про зняття з реєстрації та заборону вчиняти дії, -
У серпні 2018 року акціонерне товариство «ОТП Банк» ( далі АТ «ОТП Банк», банк) звернулося до суду із вказаним позовом.
Позов обґрунтовано тим, що на підставі кредитного договору №ML-F00/173/2007 від 24 липня 2007 року позивач надав ОСОБА_4 кредит в розмірі 300 000 долларів США зі сплатою процентів річних за користування кредитом з щомісячним графіком повернення кредиту та кінцевим строком погашення до 24 липня 2031 року.
Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 17 грудня 2012 року у справі № 2320/3560/2012 встановлено факт неналежного виконання боржником своїх зобов'язань по кредитному договору № ML-F00/173/2007 від 24 липня 2007 року та заборгованість за цим кредитним договором.
Зобов'язання боржника за вказаним вище кредитним договором були забезпечені договором іпотеки № РСL - F00/173/2007 від 24 липня 2007 року, за умовами якого ОСОБА_4 передав АТ «ОТП Банк» в іпотеку житловий будинок площею 622,8 кв.м. та дві земельні ділянки, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно підпункту h пункту 5.2 статті 5 іпотечного договору, іпотекодавець зобов'язаний не прописувати (не реєструвати) право проживання будь-яких третіх осіб на території (площі) предмета іпотеки, за виключенням ОСОБА_4 , без попередньо отриманої на те письмової згоди іпотекодержателя.
На момент укладення іпотечного договору ОСОБА_4 надав довідку про склад сім'ї, з гідно якої у будинку, крім нього самого, зареєстрованих осіб не було.
Протягом всього часу дії договору іпотеки, банк не надавав ОСОБА_4 жодного дозволу на реєстрацію права проживання будь-яких осіб у вказаному будинку.
Однак, 01 серпня 2018 року Геронимівська сільська рада на запит приватного виконавця надала довідку про склад сім'ї, згідно якої у будинку, що є предметом іпотеки зареєстровані ОСОБА_4 , ОСОБА_1 (дружина), ОСОБА_2 (дочка), ОСОБА_3 (син).
Реєстрація місця проживання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в будинку, що є предметом іпотеки, без згоди іпотекодержателя не відповідає вимогам ч. 3 ст. 9 Закону України «Про іпотеку», суперечить умовам іпотечного договору та є нікчемною.
В зв'язку з чим, з урахуванням остаточної заяви про зміну (уточнення) предмету позову від 18.11.2020 року, позивач просив суд: відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом скасування реєстрації (зняття з реєстрації) місця проживання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в житловому будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; заборонити ОСОБА_4 прописувати (реєструвати) право проживання будь-яких третіх осіб та теріторії (площі) житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за виключенням ОСОБА_4 , без попередньо отриманої на те письмової згоди АТ «ОТП Банк», судові витрати покласти на відповідачів.
Рішенням рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 13 квітня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення мотивовано тим, що ОСОБА_4 , як власник будинку, не порушував умови іпотечного договору при реєстрації сленів своєї сім'ї у домоволодінні, що є предметом іпотеки, а тому немає підстав для зняття відповідачів з місця реєстрації.
Позовна вимога про заборону реєстрації права проживання будь-яких третіх осіб на площі будинку, що є предметом іпотеки, без попередньої згоди банку не може бути задоволена, оскільки захисту в судовому порядку підлягає тільки порушене право, а тому заборона відповідачу вчиняти певні дії в майбутньому є неналежним способом захисту.
Позивач, не погоджуючись з вказаним рішенням, оскаржив його в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі апелянт вказує, що на момент укладення договору іпотеки ОСОБА_4 був єдиною особою, яка зареєстрована в будинку. Будь-яких інших осіб у будинку зареєстровано не було, тому АТ «ОТП Банк» мав законні очікування того, що будь-які особи в цьому будинку не зареєстровані і проживати без згоди банку не будуть. Всі інші особи були зареєстровані в будинку після укладення договору іпотеки без згоди банку у порушення вимог ч. 3 ст. 9 Закону України «Про іпотеку» та умов п.п. «h» п.5.2 ст. 5 іпотечного договору, у зв'зку з чим така реєстрація є нікчемною
Твердженян суду про те, що положення іпотечного договору не забороняють вселяти малолітніх дітей прямо суперечить вказаним пунктам договору, який передбачає заборону реєстрації будь-яких третіх осіб, в тому числі і малолітніх дітей позичальника. Отже, висновок суду про те, що ОСОБА_4 мав право реєструвати в будинку місце проживання малолітнього ОСОБА_3 не відповідає нормам ст. 9, 12 вказаного вище закону та ст. 215 ЦК України.
Втсновок суду про неналежний спосіб захисту не відповідає нормам ст. 16, 386, 396 ЦК України, ст. 5 ЦПК України, оскільки позивач має право на захисть свого порушеного права шляхом заборони відповідачу вчиняти певні дії.
Керуючись такими доводами, вказуючи на порушення судом норм матеріального та процесуального права, його невідповідність дійсним обставинам справи та наявним у ній доказам, банк просить рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 13 квітня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення, якимпозов задовольнити повністю.
07 червня 2021 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника ОСОБА_4 адвоката Давигори С.А., в якому вказано на безпідставність доводів апеляційної скарги, просить її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає до задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, 24 липня 2007 року між акціонерним товариством «ОТП Банк» та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір № ML-F00/173/2007.
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором акціонерне товариство «ОТП Банк» 24 липня 2007 року уклало з ОСОБА_4 договір іпотеки № РСL - F00/173/2007 від 24.07.2007 року, за умовами якого ОСОБА_4 передав АТ «ОТП Банк» в іпотеку житловий будинок площею 622,8 кв.м. та дві земельні ділянки, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно підпункту h пункту 5.2 статті 5 іпотечного договору, іпотекодавець зобов'язаний не прописувати (не реєструвати) право проживання будь-яких третіх осіб на території (площі) предмета іпотеки, за виключенням ОСОБА_4 , без попередньо отриманої на те письмової згоди іпотекодержателя.
Згідно довідки виданої виконавчим комітетом Руськополянської сільської ради № 519/1 від 17 грудня 2020 року, ОСОБА_1 (дружина), ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована у спірному домоволодінні з 16 березня 2007 по 15 червня 2007 року та 23 вересня 2009 року по теперішній час; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована з 16 бересзня 2007 року по 15 червня 2007 року та 23 вересня 2009 року по теперішній час; ОСОБА_3 (син), ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований з 15 траня 2018 року.
Таким чином, матеріалами справи підтверджена реєстрація ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 власником після укладення договору іпотеки та без відповідного дозволу іпотекодержателя.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Частиною першою статті 1 протоколу № 1 до Конвенції визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
В частині ж другій цієї статті зазначено, що попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Таким чином, правомочності власника не є абсолютними, законом можуть встановлюватися певні обмеження здійснення права власності. Такі обмеження встановлюються з метою забезпечення балансу інтересів у суспільстві та здійснення майнових прав усіма суб'єктами права.
ЄСПЛ у своєму рішенні від 28 вересня 1995 року у справі «Сколло проти Італії» дійшов висновку, що необхідно зважати на той факт, що держава може приймати будь-які закони, які вважатиме за потрібне для встановлення контролю за використанням власності відповідно до суспільних інтересів. Відповідні закони, на думку суду, частіше за все приймаються у сфері забезпечення громадян житлом. З метою реалізації такої політики законодавчий орган має користуватися розсудом у широких межах як у питанні визначення наявності проблеми, що викликає занепокоєність суспільства, так і у питанні вибору детальних заходів та запровадження механізму для їх реалізації. ЄСПЛ зазначив, що погоджується на здійснення контролю за правом власності за умови, що відповідний контроль має під собою «розумні підстави».
Статтею 405 ЦК України передбачено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житловим відповідно до закону.
Аналогічні положення містить також стаття 156 ЖК Української РСР, яка передбачає, що члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім'ї власника будинку (квартири) користуватись цим житловим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї.
Згідно зі статтею 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При цьому ЦК України, як і спеціальний Закон України «Про іпотеку», не містять норм, які б зменшували або обмежували право членів сім'ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.
Дружина ОСОБА_4 та його неповнолітні (на час реєстрації) діти набули права користування спірним будинком як члени сім'ї власника відповідно до статей 29, 405 ЦК України, статті 18 Закону України «Про охорону дитинства», та зберігають це право допоки є членами сім'ї власника квартири, незалежно від того, чи перебуває будинок в цей час в іпотеці.
Аналогічна позиція викладена у постанові ВС від 28 січня 2019 року у справі № 569/15332/17.
Таким чином, право користування членам сім'ї власника будинку не може ставитися в залежність від передачі нерухомості в іпотеку в силу закону.
Крім того, колегія суддів зауважує, що відповідно до абзацу 2 частини першої статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі, зокрема судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Отже, вирішення питання про зняття відповідачів з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , залежить, зокрема від вирішення питання про позбавлення їх права користування житлом, в якому вони зареєстровані або виселення із цього житла. Однак такі вимоги у даній справі не заявлялись і не вирішувались.
Таким чином, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Такий висновок підтверджується позицією ВС, викладеній у постанові від 26 листопада 2020 року у справі № 303/2972/19.
Посилання банку на правову позицію ВС, викладену у постанові від 28 жовтня 2020 року за результатами розгляду справи № 607/41/19, колегією судді відхиляються.
У вказаній справі боржник вже на стадії примусового виконання судового рішення про стягнення заборгованості, яке тривалий час не виконувалося, надав дозвіл на реєстрацію малолітніх дітей у квартирі, яка була передана банку в іпотеку з метою забезпечення зобов'язань за кредитним договором, без дозволу іпотекодержателя, тому суд визнав ефективним способом захисту зняття з реєстрації місця проживання відповідачів.
Реєстрація відповідачів у будинку була проведена до ухвалення рішення судом про стягнення заборгованості від 17 грудня 2012 року. Так, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 прописані у будинку 23 вересня 2009 року, тобто до початку примусового виконання рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором, на забезпечення виконання якого будинк було передано в іпотеку. Виконавчий лист на виконання вказаного судового рішення було видано тільки 14 березня 2019 року, а примусове виконання розпочалося 10 квітня 2019 року. (а.с. 131)
Реєстрація малолітній ОСОБА_3 у спірному будинку проведена 15 травня 2018 року за місцем реєстраці обох батьків.
Посилання скаржника на початок примусового виконання рішення суду про стягнення заборгованості 26 січня 2017 року на підставі виконавчого листа від 07 листопада 2016 року матеріалами справи не підтверджено.
Доводи апелянта щодо врахування позиції Великої Палати ВС, викладеній у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 501/1703/16 є безпідставними, оскільки предметом розгляду у даній справі було визнання дійсності укладення договору оренди нерухомого майна, переданого в іпотеку, без дозволу іпотекодержателя, та зобов'язання звільнити приміщення у зв'язку із встановленням нікчемності підстав користування таким приміщенням, а не реєстрація місцяпроживання третіх осіб у будинку, що є предметом іпотеки, та юрисдикційність спору.
ЄСПЛ вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою.
За викладених обставин колегія суддів вважає, що районний суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права. Підстав для задоволення апеляційної скарги не встановлено.
Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст. 35, 258, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника позивача акціонерного товариства «ОТП Банк» - адвоката Стратілатова Костянтина Геннадійовича залишити без задоволення.
Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 13 квітня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 20 липня 2021 року.
Судді