Справа № 536/1755/20
Провадження № 2/536/346/21
06 липня 2021 року м. Кременчук
Кременчуцький районний суд Полтавської області у складі:
головуючого судді - Колотієвського О.О.,
за участю:
секретаря судового засідання - Пасєчнікової В.О.,
представника позивача - Гуйванюк Й.Є.,
представника відповідача - Підлипенського Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кременчуці справу за позовом ОСОБА_1 до ДП «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», третя особа ОСОБА_2 про поновлення на роботі та стягнення коштів за час вимушеного прогулу,
Позовна заява, з урахуванням збільшення розміру позовних вимог, обґрунтована зокрема тим, що з 21.02.2018 року він, призначений та працював в ДП «Укравтогаз» на посаді головного інженера регіонального виробничого управління «Харківавтогаз». Права, обов'язки та функції головного інженера регіонального виробничого управління закріплені у відповідній посадовій інструкції. Місце виконання посадових обов'язків - місто Харків.
Протягом 2019 року його відстороняли від роботи та наклали дисциплінарне стягнення у вигляді догани. Всі ці дії та рішення роботодавця він оскаржив у судовому порядку і вони були визнані незаконними.
Наказом № 658к від 26.06.2019 року його звільнено з роботи в ДП «Укравтогаз» за одноразове грубе порушення трудової дисципліни. На підставі рішення суду у справі № 536/1109/19 у травні 2020 року його поновлено на роботі.,
Після поновлення на роботі за рішенням суду, адміністрація ДП «Укравтогаз» повідомила його про скорочення його посади (повідомлення №24 від 06.11.2020 року). Йому були запропоновані вакантні посади. Він висловив бажання перейти працювати на нову запропоновану роботу. Для встановлення можливості переведення на нову роботу адміністрація ДП «Укравтогаз» викликала його до головного офісу в місті Києві.
На підставі листів - викликів та наказів про відрядження він прибув до ДП «Укравтогаз» (м. Київ, вул. Григоровича-Барського, 2). Протягом 09, 10 та 11 листопада 2020 року де вирішувалось питання по його переведенню на нову роботу. У ці дні він фактично перебував у відрядженні та підпорядковувався вказівкам різних посадових осіб адміністрації підприємства. Чітко визначеного робочого місця у цей період часу він не мав. Чітко визначених повноважень та завдань - теж. Займана ним посада підлягала скороченню і ставилось питання про можливість продовження трудових відносин на інших умовах.
09.11.2020 року відбулось засідання комісії ДП «Укравтогаз» з питання його переведення на нову роботу. Згідно протоколу комісії, йому надано час та можливість вивчити істотні умови праці на новій запропонованій роботі. Комісія надала йому час до 16-00 10.11.2020 року на ознайомлення з посадовими обов'язками нової роботи. Чергове засідання комісії призначене на 16-00 10.11.2020 року.
Отримавши посадові інструкції нових запропонованих йому посад, 09.11.2020 року він залишив приміщення головного офісу ДП «Укравтогаз» та продовжував знаходитись у місті Києві.
З ранку 10.11.2020, через погане самопочуття, він звернувся до лікаря. Про це в телефонному режимі він повідомив начальника управління по роботі з персоналом.
Після прийому у лікаря, він прибув у визначений йому комісією час та місце - головний офіс ДП «Укравтогаз», м. Київ, вул. Григоровича-Барського, буд.2, 16-00 год.
Перед початком роботи комісії, йому надали для ознайомлення акт про його відсутність на робочому місці. З цим актом він не погодився та висловив заперечення з приводу доводів адміністрації підприємства. Після цього, йому надали акт про відмову у надання пояснень.
І усно, і письмово він повідомляв керівництво ДП «Укравтогаз» про те, що з ранку 10.11.2020 він перебував у лікаря. Про це він зазначив на акті про відмову від пояснень та подав письмову окрему заяву. Тобто, 10.11.2020 він попередив та пояснив про відвідування лікарні
Цього ж дня, 10.11.2020 комісія продовжила свою роботу і він прийняв участь у її засіданні. Остаточне рішення по його працевлаштуванню цього дня комісія не прийняла і відклала засідання знову
З ранку 11.11.2020 року він прибув до головного офісу ДП «Укравтогаз», де йому вручили наказ про його звільнення №499к від 11.11.2020 року (за прогул). Йому видали довідку про заробітну плату та трудову книжку. З 12.11.2020 він не працює в ДП «Укравтогаз».
Таким чином, адміністрація ДП «Укравтогаз» розцінила відвідування ним лікарні 10.11.2020 року - як неповажну причину відсутності на роботі.
Його вимушений прогул триває з 12.11.2020 року. Таким чином, розмір компенсації вимушеного прогулу, станом на 22 червня 2021 року складає 1 154 676 грн.
На підставі вищевикладеного просив суд ухвалити рішення, яким:
- визнати незаконним та скасувати наказ Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» від 11.11.2020 року №499к про звільнення ОСОБА_1 .
- поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді головного інженера регіонального виробничого управління «Харківавтогаз» Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України».
- стягнути з Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу у сумі 1 154 676 грн.
- судові витрати покласти на відповідача.
16 лютого 2021 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позов, який обгрунтовано зокрема тим, що 06.11.2020 року позивач прибув до адміністративного будинку ДП «Укравтогаз». В цей же день позивачу було вручено повідомлення № 24 від 06.11.2020 року із пропозицією вакантних посад. ОСОБА_1 висловлено згоду на переведення на одну із запропонованих посад, у зв'язку із чим йому видано лист-виклик на 15:00 годину 09.11.2020 року для участі у Комісії з питань встановлення (визначення) відповідності працівників запропонованій роботі.
09.11.2020 року позивач прийняв участь у засіданні Комісії з питань встановлення (визначення) відповідності працівників запропонованій роботі, за результатами якого позивачу надано для ознайомлення посадові інструкції до обраних ним посад та запропоновано у строк до 16:00 години 10.11.2020 року надати заяву про переведення на бажану посаду. Крім того, на підставі заяви ОСОБА_1 09.11.2020 року підприємством видано наказ № АП/ВУ-451 про відрядження позивача з 09 по 10 листопада 2020 року до ДП«УКРАВТОГАЗ».
10.11.2020 року ОСОБА_1 , з'явився до ДП «УКРАВТОГАЗ» о 16:03 годині, що зафіксовано у Журналі обліку відвідувачів адміністративного будинку ДП«УКРАВТОГАЗ». У зв'язку із запізненням працівника, засідання комісії розпочалось о 16:15 годині.
На початку засідання Комісії начальником управління по роботі з персоналом повідомлено ОСОБА_1 про те, що відповідно до названого наказу про відрядження та правил внутрішнього трудового розпорядку, він зобов'язаний знаходитись у адмінбудівлі ДП «УКРАВТОГАЗ» ( АДРЕСА_1 ) протягом робочого часу - з 08:00 по 17:00, зокрема і 10.11.2020 року, на що останній повідомив, що був присутній за адресою Підприємства протягом дня, поблизу адмінбудівлі.
Зауваження позивача до протоколу не містять заперечень щодо фіксації його пояснень стосовно відсутності на роботі.
Жодних інших обставин у поясненнях на поставлені питання з приводу його відсутності на роботі протягом 10.11.2020 року ОСОБА_1 не надав, від надання пояснень з приводу його відсутності на роботі відмовився, у зв'язку із чим комісією складено акт про відмову від надання пояснень, у якому позивач зазначив про те, що був 10.11.2020 року у лікаря.
Жодних підтверджуючих документів такій обставині він не надав, про існування листка непрацездатності не повідомляв.
Твердження про те, що ОСОБА_1 повідомляв начальника управління по роботі з персоналом про його знаходження 10.11.2020 року у лікаря спростовується службовою запискою за підписом начальника управління по роботі з персоналом.
Зважаючи на ненадання ОСОБА_1 доказів щодо поважності причин його відсутності на роботі 10.11.2020 року понад три години, а також зважаючи на суперечливість його пояснень з цього приводу, ДП «УКРАВТОГАЗ» визнано позивача таким, що здійснив прогул, тобто був відсутнім на роботі більше трьох годин протягом дня без поважних причин, та видано оскаржуваний наказ про його звільнення.
Наголошували на тому, що позивач до ДП «УКРАВТОГАЗ» листок непрацездатності не надавав, 06, 09 та 11 листопада був у адміністративній будівлі ДП «УКРАВТОГАЗ».
Вирішуючи питання про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, взято до уваги протокол засідання Комісії від 10.11.2020 року, Акт від 10.11.2020 року про відмову від надання письмових пояснень, службову записку № 21-3478-20 від 11.11.2020 року, враховано протокол засідання профкому Об'єднаної профспілкової організації працівників ДП «УКРАВТОГАЗ» № 21/1 від 11.11.2020 року, а також відмову позивача надавати пояснення та докази поважності причин його відсутності в ДП «УКРАВТОГАЗ» протягом 10.11.2020 року.
На підставі вищевикладеного просив суд відмовити в задоволенні позову.
Позивач в судове засідання не з'явився. Його представник в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог.
Третя особа в судове засідання не з'явилася. На адресу суду надіслала заяву про розгляд справи за її відсутності.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить наступного висновку.
Так, судом встановлено, що 21.02.2018 року ОСОБА_1 призначений та працював в ДП «Укравтогаз» на посаді головного інженера регіонального виробничого управління «Харківавтогаз».
Протягом 2019 року ОСОБА_1 відстороняли від роботи та наклали дисциплінарне стягнення у вигляді догани. Всі ці дії та рішення роботодавця він оскаржив у судовому порядку і вони були визнані незаконними.
Наказом № 658к від 26.06.2019 року ОСОБА_1 звільнено з роботи в ДП «Укравтогаз» за одноразове грубе порушення трудової дисципліни. На підставі рішення суду у справі № 536/1109/19 у травні 2020 року його поновлено на роботі.,
Після поновлення на роботі за рішенням суду, адміністрація ДП «Укравтогаз» повідомила ОСОБА_1 про скорочення його посади (повідомлення №24 від 06.11.2020 року). Йому були запропоновані вакантні посади. ОСОБА_1 висловив бажання перейти працювати на нову запропоновану роботу. Для встановлення можливості переведення на нову роботу адміністрація ДП «Укравтогаз» викликала ОСОБА_1 до головного офісу в місті Києві.
06.11.2020 року позивач прибув до адміністративного будинку ДП «Укравтогаз», що підтверджується витягом з Журналу обліку відвідувачів адміністративного будинку ДП «Укравтогаз» (час входу відвідувача: 09:00; час виходу відвідувача: 16.49 (а.с.90)
В цей же день позивачу було вручено повідомлення № 24 від 06.11.2020 року із пропозицією вакантних посад. ОСОБА_1 висловлено згоду на переведення на одну із запропонованих посад, у зв'язку із чим йому видано лист-виклик на 15:00 годину 09.11.2020 року для участі у Комісії з питань встановлення (визначення) відповідності працівників запропонованій роботі.
09.11.2020 року позивач прийняв участь у засіданні Комісії з питань встановлення (визначення) відповідності працівників запропонованій роботі, за результатами якого позивачу надано для ознайомлення посадові інструкції до обраних ним посад та запропоновано у строк до 16:00 години 10.11.2020 року надати заяву про переведення на бажану посаду. Крім того, на підставі заяви ОСОБА_1 09.11.2020 року Підприємством видано наказ № АП/ВУ-451 про відрядження позивача з 09 по 10 листопада 2020 року до ДП«УКРАВТОГАЗ».
10.11.2020 року ОСОБА_1 з'явився до ДП «УКРАВТОГАЗ» о 16:05 годині, що зафіксовано у Журналі обліку відвідувачів адміністративного будинку ДП «УКРАВТОГАЗ». (а.с.90)
У зв'язку із запізненням працівника, засідання комісії розпочалось о 16:15 годині.
На початку засідання Комісії начальником управління по роботі з персоналом повідомлено ОСОБА_1 про те, що відповідно до названого наказу про відрядження та правил внутрішнього трудового розпорядку, він зобов'язаний знаходитись у адмінбудівлі ДП «УКРАВТОГАЗ» ( АДРЕСА_1 ) протягом робочого часу - з 08:00 по 17:00, зокрема і 10.11.2020 року, на що останній повідомив, що був присутній за адресою Підприємства протягом дня, поблизу адмінбудівлі.
Зауваження позивача до протоколу не містять заперечень щодо фіксації його пояснень стосовно відсутності на роботі.
Жодних інших обставин у поясненнях на поставлені питання з приводу його відсутності на роботі протягом 10.11.2020 року ОСОБА_1 не надав, від надання пояснень з приводу його відсутності на роботі відмовився, у зв'язку із чим комісією складено акт про відмову від надання пояснень, у якому позивач зазначив про те, що був 10.11.2020 року у лікаря.
Так, позивач вказував, що з ранку 10.11.2020 року, через погане самопочуття, він звернувся до лікаря. Про це в телефонному режимі він повідомив начальника управління по роботі з персоналом.
Також позивач зазначав, що після прийому у лікаря, він прибув у визначений йому комісією час та місце - головний офіс ДП «Укравтогаз», АДРЕСА_1 , 16-00 год.
Досліджуючи ці обставини, суд звертає увагу сторін на наступне.
Ч.2 ст.5 ЦПК України визначено, що у випадку, якщо закон не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Отже, з викладеного вбачається, що суд має право застосувати інший спосіб захисту, якщо обраний заявником спосіб захисту не визначений законом.
Також, ст.13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог.
Принцип «суд знає закони», або ж jura novit curia, зобов'язує суд вирішити спір, застосувавши правильні норми, а не ті, на які послалася сторона.
При цьому суд, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Таким чином, саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
З викладеного вбачається, що самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не може призводити до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Тобто, визначення предмета та підстав спору є правом скаржника. Натомість, встановлення обґрунтованості позову - обов'язком суду.
Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів.
Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Суд звертає увагу, що обраний скаржником спосіб захисту свого порушеного права в частині підстав позову полягає безпосередньо в тому, що позивач вважає причини нез'явлення на роботу поважними, оскільки перебував у лікаря.
За викладених обставин, суд розглядає позов в межах заявлених вимог, тобто вирішуючи питання чи були причини нез'явлення на роботу поважними, через які позивача звільнили з роботи.
Отже, судом встановлено, що, по-перше, у витягу про відвідування лікаря (а.с.41, а.с. 142) вказано що ОСОБА_1 відвідував лікаря 10.11.2020 року о 12 годині 00 хвилин. При цьому, робочий день розпочинається з 08.00 години до 17.00 години. Тобто, позивач відвідував лікаря через 4 години після початку робочого дня. Відповідно до журналу відвідувань, ОСОБА_1 з'явився до місця роботи 10.11.2020 року о 16.05 год. Тобто, позивач після відвідування лікаря з'явився до місця роботи через 4 години.
По-друге, твердження позивача про те, що він в телефонному режимі повідомляв начальника управління по роботі з персоналом про те, що перебуває у лікаря не підтверджено жодними доказами, в той час така обставина спростовується службовою запискою за підписом начальника управління по роботі з персоналом № вх. 06-246-21 від 26.01.2021 року.
Також, твердження позивача, що 10.11.2020 року він прибув до місця роботи у призначений йому час не відповідає дійсності, оскільки позивача не викликали на 16 годину 00 хвилин до місця роботи, оскільки відповідно до протоколу засідання комісії від 09.11.2020 року (а.с. 91) йому надали строк до 16 години 00 хвилин подати заяву про переведення на обрану ним посаду.
Отже, позивачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що він повідомляв підприємство про перебування у лікаря в той день, більш того, як встановлено вище, на початку засідання Комісії позивачу повідомлено про те, що відповідно до названого наказу про відрядження та правил внутрішнього трудового розпорядку, він зобов'язаний знаходитись у адмінбудівлі ДП «УКРАВТОГАЗ» ( АДРЕСА_1 ) протягом робочого часу - з 08:00 по 17:00, зокрема і 10.11.2020 року, на що останній повідомив, що був присутній за адресою Підприємства протягом дня, поблизу адмінбудівлі.
Зауваження позивача до протоколу не містять заперечень щодо фіксації його пояснень стосовно відсутності на роботі.
Щодо письмового зауваження позивача на акті про відмову ОСОБА_1 від наданих письмових пояснень щодо відсутності на роботі від 10.11.2020 року - «перебував у лікаря», то воно не містить інформації у зв'язку з чим він перебував у лікаря, та чи перебуває він на лікарняному.
Жодних інших обставин у поясненнях на поставлені питання з приводу його відсутності на роботі протягом 10.11.2020 року ОСОБА_1 не надав.
Прогулом, передбаченим п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП, визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.
Законодавством не визначено перелік обставин, за яких прогул вважається вчиненим з поважних причин. Тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати наявні у справі докази. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника.
Відповідно до положень статті 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
Трудова дисципліна - це система правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов'язки працівників та роботодавця, визначають заохочення за успіхи в роботі й відповідальність за невиконання цих обов'язків.
Згідно з частиною першою статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано такі заходи стягнення як догана або звільнення.
Оскільки судом встановлено, що позивач не повідомляв роботодавця про причини своєї відсутності на роботі, протягом робочого дня сумарно був відсутній 8 годин, враховуючи, що доведення поважності причин є процесуальним обов'язком позивача, який не довів поважність причин відсутності на робочому місці сумарно протягом 8 годин, тому суд приходить висновку, що причини на які вказує позивач є неповажними, а отже і наслідки такого прогулу, які виразилися у звільненні є законними.
Крім цього, хоча це не є підставою даного позову, але враховуючи наявність у матеріалах справи листка непрацездатності, суд вважає необхідним надати оцінку такій обставині.
Так, відповідно до листка непрацездатності серії АКА № 981119, ОСОБА_1 встановлено непрацездатність з 06.11.2020 року по 10.11.2020 року, який продовжено з 11.11.2020 року по 13.11.2020 року.
При цьому, у вказаному листку непрацездатності міститься режим лікування «Домашній».
Відповідно до Інструкції про порядок заповнення листка непрацездатності № 532/274/136-ос/1406 від 03.11.2004 р., а саме п. 3.4. У графі "Режим:" обов'язково вказати режим, який призначається хворому: стаціонарний, амбулаторний, постільний, домашній, санаторний, вільний тощо.
П.7 вказаної інструкції передбачає, що у разі медичного нагляду за особами, які були в контакті з хворими на інфекційні захворювання, та бактеріоносіями в графі "Причина непрацездатності:" підкреслюється "контакт з хворими на інфекційні захворювання та бактеріоносійство-6", у графі "Режим:" - "домашній"
З аналізу вищевикладеного вбачається, що домашній режим - це такий режим, відповідно до якого хворий повинен перебувати вдома та лікуватися в домашніх умовах відповідно до плану лікування.
В той час, як встановлено вище, ОСОБА_1 прибував на робоче місце у ДП «Укравтогаз» 06.11.2020 року, 09.11.2020 року, 10.11.2020 року, 11.11.2020 року, тобто не зважаючи на визначений лікарем режим, постійно перебував на роботі, і жодного разу не повідомив роботодавця про відкриття листка непрацездатності з 06.11.2020 року, більш того не повідомив про таку обставин і 10.11.2020 року в день засідання комісії, під час якої ОСОБА_1 запитували, чому він був відсутній на робочому місці протягом робочого дня.
Більш того, повідомлення роботодавця про перебування у тимчасовій непрацездатності - обов'язок працівника, що кореспондується з наявністю у законодавстві про працю положення про звільнення працівника за нез'явлення на роботу без поважних причин, тобто роботодавець не може самостійно з'ясувати такі обставини.
Верховний Суд у постанові по справі № 553/4211/15-ц від 18.09.2019 року, зробив висновок, що перебування позивача на робочому місці в період дії листка непрацездатності, не повідомлення ним відповідача про такий листок, дії відповідача щодо звільнення позивача згідно із пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, відповідали законодавству і такі не є протиправними.
Верховний Суд в цій постанові виходив з того, що частиною третьою статті 40 КЗпП України встановлена гарантія не звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності. Проте лише сам факт надання суду листка непрацездатності, який відкритий закладом охорони здоров'я, не є безумовною підставою для поновлення працівника на роботі, оскільки роботодавець має довести законність звільнення працівника. Відповідач надав докази суду про законність звільнення згідно із пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
Крім цього, будь-яких доказів, які б підтверджували, що позивач своєчасно повідомив відповідача про виданий на вказаний період листок тимчасової непрацездатності, матеріали справи не містять. Лише в день звільнення, позивач письмово повідомив, що він перебуває на лікарняному.
Листок тимчасової непрацездатності відповідачу не надавався і на час розгляду справи, а лише такий надано суду разом з позовом, що не може бути порушенням прав позивача.
Аналогічні висновки містяться у постанові ВС по справі № 712/508/19 від 20.01.2021 року,
Звільнення за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України не передбачає можливості звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності. Разом з тим, позивач не надав доказів своєчасного повідомлення роботодавця про свою тимчасову непрацездатність.
В даному випадку, з підстав відсутності у роботодавця відомостей про перебування позивача на лікарняному в день звільнення, таке порушення підлягає захисту шляхом зміни дати звільнення, тобто після закінчення періоду непрацездатності.
Аналогічні висновки містяться у постановах ВС справа № 757/40835/15-ц від 11.11.2020 року; справа № 761/23477/16-ц від 18 липня 2018 року.
Крім цього, відповідно до ст.235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
З аналізу цієї статі вбачається, що поновленню підлягає працівник, якого звільнено без законної підстави.
Отже, в даному випадку законною підставою є прогул без поважних причин, факт якого встановленого під час судового розгляду, а тому підстави для задоволення позову відсутні.
Керуючись ст. 259 ЦПК України, суд, ст.ст. 40 139, 147, 235КЗпП, ст. 76, 258-259, 263-265, 273, 352 ЦПК України,
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ДП «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», третя особа ОСОБА_2 про поновлення на роботі та стягнення коштів за час вимушеного прогулу - відмовити.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду через Кременчуцький районний суд Полтавської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги на рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяО. О. Колотієвський