154/1076/21
3/154/495/21
20 липня 2021 року м. Володимир-Волинський
Суддя Володимир-Волинського міського суду Волинської області Лященко О.В., за участю особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали, які надійшли з Володимир-Волинського РВП ГУНП у Волинській області про притягнення до адміністративної відповідальності гр-на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , працюючого монтером ПАТ «Волиньобленерго», за ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,-
З протоколу про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 229468 від 23 березня 2021 року, складеного інспектором СРПП Володимир-Волинського РВП ГУНП у Волинській області Селещуком О.Г., вбачається, що 23 березня 2021 року о 09 год 00 хв, в м.Володимир-Волинський по вул.Павлова водій ОСОБА_1 керував автомобілем ВАЗ-2108 р.н.з. НОМЕР_1 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння (різкий запах алкоголю з ротової порожнини). Тестування проводилось на місці алкотестом «Драгер» в присутності двох свідків, чим порушив п.2.9А ПДР, за що передбачена адміністративна відповідальність за ст.130 ч.1 КУпАП.
Дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення ОСОБА_1 , приходжу до висновку, що в його діях відсутній склад правопорушення, передбаченого ч.2 ст.130 КУпАП, з наступних підстав.
Відповідно до ст.245 КУпАП, завданням провадження у справі про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об'єктивне з'ясування обставин справи, вирішення її у точній відповідності із законом.
Згідно ст. 280 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення, окрім іншого, підлягає встановленню чи було вчинено адміністративне правопорушення і чи винна дана особа в його вчиненні.
Згідно з вимогами ст.ст.252, 254, 255, 256 КУпАП, протокол про адміністративне правопорушення - це офіційний документ, відповідним чином оформлений уповноваженою особою про вчинення діянь, які містять ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого цим кодексом, є найважливішим джерелом доказів у справах про адміністративні правопорушення. У ньому, крім іншого, зазначаються відомості про особу, яка притягується до адміністративної відповідальності, місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення, прізвища, адреси свідків і потерпілих якщо вони є, пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності та інші відомості, необхідні для вирішення справи.
Судовий розгляд справи повинен проводитись у межах визначених у протоколі обставин про адміністративне правопорушення, який є фактичним обвинуваченням у вчиненні адміністративного правопорушення.
У відповідності до вимог ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходам впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням не інакше як на підставі і в порядку встановленому законом, а застосування заходів адміністративного впливу проводиться в межах компетенції того органу, який його застосовує у точній відповідності із законом.
Відповідно до диспозиції ч.1 ст.130 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Згідно з ч.1 ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ст.62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, що сформульована у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на п.282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), згідно яких «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом».
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 10 вересня 2013 року (справа № 21-183а13), також аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25 листопада 2014 року у справі № 21-519а14.
Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Обов'язок щодо збирання доказів, відповідно ст.251 КУпАП, покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення. Сам протокол про адміністративні правопорушення, за відсутності інших доказів, не є, на думку суду, належним і допустимим доказом в розумінні ч.1 ст.251 КУпАП.
Відповідно до ч.2, 3 ст.266 КУпАП огляд водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, проводиться з використанням спеціальних технічних засобів поліцейським у присутності двох свідків.
Процедуру проведення огляду водіїв транспортних засобів на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції та оформлення результатів такого огляду визначено Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 09.11.2015 р.
Відповідно до п.п. 6, 7 розділу І Інструкції, огляд на стан сп'яніння проводиться: поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом (далі - спеціальні технічні засоби); лікарем закладу охорони здоров'я (у сільській місцевості за відсутності лікаря - фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку).
Отже, притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі встановлення вини особи в його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами, а не підтвердження здійснення водієм правопорушення відповідними доказами, не породжує правових підстав для притягнення його до адміністративної відповідальності. Аналогічна права позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №536/1703/17, адміністративне провадження №К/9901/3839/17.
Суд не має права самостійно відшуковувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення.
В судовому засіданні ОСОБА_1 винним себе не визнав, суду пояснив, що у вказаний в протоколі час автомобілем не керував. Автомобіль знаходився з вимкненим двигуном на стоянці поблизу входу в приймальне відділення Володимир-Волинського ТМО, оскільки він у ньому перебував в якості пасажира. Коли на вимогу поліцейських від'їхати з даного місця, де на їхню думку стоянка автомобілів була заборонена, від від'їхав на незначну відстань, до нього відразу було заявлено вимогу пройти огляд на стан сп'яніння. Автомобілем мав керувати його знайомий, якого він чекав перебуваючи в салоні.
На підтвердження вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення надано в якості доказу оптичний диск з відеозаписом події, з якого вбачається, що дійсно, у вказаний в протоколі час автомобілем він не керував. Автомобіль знаходився з вимкненим двигуном на стоянці поблизу входу в приймальне відділення Володимир-Волинського ТМО, оскільки він у ньому перебував в якості пасажира. Коли на вимогу поліцейських від'їхати з даного місця, де на їхню думку стоянка автомобілів була заборонена, ОСОБА_1 від'їхав на незначну відстань, до нього відразу було заявлено вимогу пройти огляд на стан сп'яніння.
Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлений Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 року.
Правилами дорожнього руху, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306, визначено, серед іншого:
У п.2.9А Правил дорожнього руху України зазначено, що водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Із наданого поліцейськими відеозапису події випливає, що працівник поліції підозрюючи про те, що ОСОБА_1 перебуває у нетверезому стані, сказав останньому покинути місце парковки транспортного засобу, тим самим спровокував його до вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки останній здійснив рух транспортного засобу на вимогу працівника поліції та сам працівник поліції підозрював, що останній перебував в стані алкогольного сп'яніння.
Таким чином, вищезазначена дія працівників поліції була спрямована не на усунення та припинення майбутнього адміністративного правопорушення, що на їх думку мало місце через парковку в недозволеному місці, як того вимагають вимоги Закону України „Про Національну поліцію”, а навпаки на вчинення дій з метою вчиненням водієм адміністративного правопорушення та складанням на нього протоколу про адміністративне правопорушення за більш тяжке правопорушення.
На підставі викладеного, приходжу до висновку про те, що відбулась провокація з боку працівників поліції стосовно вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
В силу положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що деякі справи про адміністративні правопорушення за своєю суттю мають кримінальний характер та повністю підпадають під гарантії ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.п. 21-22 рішення у справі "Надточій проти України", п. 33 рішення у справі "Гурепка проти України").
З огляду на передбачене санкцією ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративне стягнення (основне й додаткове), можна дійти висновку, що вказане адміністративне правопорушення носить кримінальний характер, адже розмір основного стягнення за його вчинення є більшим, ніж за вчинення деяких кримінальних правопорушень.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 5 лютого 2008 року у справі «Раманаускас проти Литви» зазначив, що підбурювання з боку міліції має місце тоді, коли відповідні працівники правоохоронних органів або особи, які діють за їхніми вказівками, не обмежуються пасивним переслідуванням, а з метою встановлення злочину, тобто отримання доказів і порушення кримінальної справи, впливають на суб'єкта, схиляючи його до вчинення злочину, який в іншому випадку не був би вчинений, для того, щоб можна було встановити факт злочину, тобто отримати докази і розпочати кримінальне переслідування.
При цьому, основні вимоги справедливості, зазначені в ст. 6 Конвенції відносяться до всіх видів злочинів, від самих незначних до особливо тяжких. Суспільний інтерес не може виправдовувати використання доказів, отриманих за допомогою провокації.
Згідно ст. 1 КУпАП завданням цього Кодексу є серед інших й запобігання правопорушенням, а не провокація громадян на їх вчинення.
Крім того, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 23 Закону України „Про Національну поліцію”, поліція відповідно до покладених на неї завдань здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень.
З даних відеозапису з відеокамери поліцейських було встановлено, що вони мали можливість відразу виявити у ОСОБА_1 ознаки алкогольного сп'яніння скласти щодо нього протокол про адміністративне правопорушення на місці неправильної парковки. Цього зроблено не було, оскільки ОСОБА_1 автомобілем не керував. Подальші дії поліцейських, за даних обставин, суд розцінює, як провокацію правопорушення, оскільки останні не встановили хто був водієм і не винесли відносно нього постанови про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП за неправильну парковку автомобіля.
Отже враховуючи, з боку працівників поліції була провокація у вигляді спонукання особи до вчинення адміністративного правопорушення, інспектори поліції діяли всупереч вищенаведених вимог Закону, суд приходить до висновку про те, що провадження по справі підлягає закриттю, на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, за відсутністю в діях останнього події і складу адміністративного правопорушення.
Керуючись ст.ст. 8, 27, 34, 35, 130, 247, 256, 266, 283, 284 КУпАП,-
Провадження у справі про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, закрити, у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги до Волинського апеляційного суду через місцевий суд, який виніс постанову, протягом десяти днів з дня її винесення.
Суддя /-/ підпис.
Згідно з оригіналом.
Суддя Володимир-Волинського
міського суду О.В. Лященко