справа № 631/297/20
провадження № 2/631/543/21
09 липня 2021 року селище міського типу Нова Водолага
Нововодолазький районний суд Харківської області у складі:
головуючого судді Мащенко С. В.
за участю:
секретаря судового засідання Колодяжної А. О.
розглянувши усно у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 1 приміщення суду цивільну справу з єдиним унікальним № 631/297/20 (провадження № 2/631/543/21) за позовом АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 «Про стягнення заборгованості»,-
У квітні 2020 року до суду надійшла позовна заява АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 «Про стягнення заборгованості», на обґрунтування якої позивач зазначив, що відповідач звернулась до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала Заяву № б/н від 27.01.2009 року. При укладанні договору сторони керувались положеннями частини 1 статті 634 Цивільного кодексу України. При підписанні анкети - заяви відповідач підтвердив те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами Банку», складають між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. 27.01.2009 року відповідачем була підписана також довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», та власним підписом підтвердив з фінансовими умовами надання кредитки і прикладами розрахунку суми плати за використання кредитних коштів ознайомлений. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався пунктом 3.2, та пунктом 3.3 Договору дав свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміни (збільшення або зменшення) за рішенням та ініціативою Банку. АТ КБ «Приватбанк» свої зобов'язання за договором та угодою виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому Кредитним договором. Відповідно до пункту 6.5 Договору, а також статей 509, 526, 1054 Цивільного кодексу України, відповідач зобов'язання за вказаним договором не виконав. У зв'язку із чим станом на 16.03.2020 року відповідач має заборгованість у розмірі - 52208,20 гривень, з яких: - 2282,62 гривень - заборгованість за тілом кредиту; в тому числі: 0,00 гривень - заборгованість за поточним тілом кредиту; - 2282,62 гривень - заборгованість за поточним тілом кредиту; - 0,00 гривень - заборгованість за нарахованими відсотками, 0,00 гривень - заборгованість за простроченими відсотками, 921,96 гривень - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно статті 625 Цивільного кодексу України; 46041,32 гривень - нарахована пеня; 0,00 гривень - нараховано комісії; а також штрафи відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: - 500,00 гривень - штраф /фіксована частина/, - 2462,30 гривень - штраф /процентна складова/. Тому просили стягнути з відповідача на їх користь зазначену заборгованість та судові витрати /а. с. 2 - 5/.
Заочним рішенням Нововодолазького районного суду Харківської області від 09.12.2021 року позовні вимоги АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 «Про стягнення заборгованості» задоволено повністю. З ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» стягнуто заборгованість за кредитним договором б/н від 27.01.2009 року у розмірі - 52208,20 гривень та судові витрати у розмірі 2102,00 гривень.
Не погодившись з цим рішенням ОСОБА_1 звернулась до суду через представника - адвоката Мякоту Т. М. - із заявою про перегляд заочного рішення, посилаючись на те, що про призначення судового засідання по справі 16.11.2020 року та 09.12.2020 року їй не було відомо, повістки про судові засідання не отримувала, що позбавило її можливості подати заперечення та докази з приводу позовних вимог по справі. Копію заочного рішення від 09.12.2020 року отримала 27.01.2021 року. Вважає, що заочне рішення слід скасувати, оскільки воно ухвалене без врахування її позиції у справі, а також просила узяти до уваги, що в неї на утриманні перебуває двоє малолітніх дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка має вроджені ваги мозку та потребує постійного нагляду, й інших членів сім'ї, які б могли доглядати за малолітньою донькою, відсутні, а отже вона не мала можливості самостійно прибути до суду та з'ясувати дати слухання справи. Просила скасувати заочне рішення, ухвалене 09.12.2020 року Нововодолазьким районним судом Харківської області у цивільній за позовом АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до неї «Про стягнення заборгованості», поновивши строк на звернення до суду із цією заявою, і розглянути справу за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області, постановленою 18.05.2021 року заяву адвоката Мякоти Т. М., яка діє від імені та інтересах ОСОБА_1 , про перегляд заочного рішення у цивільній справі № 631/297/20 (провадження № 2/631/528/20) за позовом АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 «Про стягнення заборгованості» задоволено частково. Заочне рішення, ухвалене 09 грудня 2020 року Нововодолазьким районним судом Харківської області у цивільній справі № 631/297/20 (провадження № 2/631/528/20) за позовом АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 «Про стягнення заборгованості» скасовано та вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження із повідомленням (викликом) сторін. В іншій частині вимог заявниці ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Мякота Тетяна Миколаївна, відмовлено.
Відповідно до відзиву, наданого представником відповідача ОСОБА_1 - адвокатом Мякотою Т. М., що зареєстрований 02.06.2021 року за вхідним № 2988/21-вх, сторона відповідач не згодна з позовними вимогами та просить відмовити у їх задоволенні з наступних підстав. Так, у заяві позичальника від 27 січня 2009 року процентна ставка не зазначена, не зазначені розміри штрафних санкцій та пені в разі порушення умов виконання зобов'язання. Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема, заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, пені та штрафу у фіксованій частині та процентній складовій. Посилання позивача в обґрунтування позовних вимог на «Умови та правила надання банківських послуг», «Правила користування платіжною карткою» та «Тарифами банку», які розміщені на сайті, як на невід'ємні частини спірного договору, є безпідставним, оскільки до позовної заяви позивачем не долучені належні докази, які б підтверджували, що саме з цими Умовами, Правилами та Тарифами була ознайомлена та погодилась відповідач по справі, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Із зазначених підстав позивачем при зверненні до суду не надані належні та допустимі докази, щодо належного погодження істотних обставин договірних відносин при кредитуванні між; сторонами договору за відсутності обґрунтованих підтверджень прийняття відповідачем цих умов. Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс, Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/tenns/, які містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами . Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань за договором від 27 січня 2009 року.
Представник позивача ОСОБА_4 , що діє на підставі довіреності № 367-К-Н-О, виданої 31.01.2019 року Головою Правління банка ОСОБА_5 із строком дії до 15.01.2021 року, у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце цього засідання повідомлявся належним чином відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України, про причини своєї неявки суд не повідомив, заяви про відкладення розгляду справи не надав, але скористався правом, визначеним частиною 3 статті 211 цивільного процесуального кодифікованого закону України, й звернувся до суду із відповідним письмовим клопотанням про розгляд справи за його відсутності, зазначивши, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі та не заперечує проти заочного розгляду справи (а. с. 4, 38, 43).
Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання теж не з'явилась, про дату, час і місце засідання та розгляду заяви сповіщалась своєчасно та належним чином відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України, про причини своєї неявки суд не повідомила, однак скористалася правом, наданим їй частиною 1 статті 58 зазначеного кодексу, щодо участі у судовому процесі через представника за ордером - адвоката Мякоту Т. М.
Представник заявника - адвокат Мякота Т. М., що діяла за ордером від 16.02.2021 року (серії ПТ № 188558), виданим на підставі договору про надання правничих послуг № 21/21, укладеного 16.02.2021 року між нею та ОСОБА_1 , а також свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю (серії ПТ № 1646), виданого 21.03.2017 року на підставі рішення Ради адвокатів Полтавської області № 4 від 21.03.2017 року, у судове засідання також не з'явилась, про дату, час і місце засідання та розгляду заяви була сповіщена своєчасно та належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомила, але скористалася правом, визначеним частиною 3 статті 211 цивільного процесуального кодифікованого закону України, й звернулася до суду із відповідним письмовим клопотанням, зареєстрованим за вхідним № 2573/21-вх від 18.05.2021 року, про розгляд справи за її відсутності та відсутності відповідача ОСОБА_1 , зазначивши, що проти задоволення вимог вони заперечують повністю.
Відповідно до змісту частини 1 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею, а згідно з частиною 3 статті 211 цього ж кодексу особи, які беруть участь у справі, мають право заявити клопотання про розгляд справи за їх відсутності. Про наявність такого клопотання у сторін свідчать відповідні заяви, долучені до матеріалів справи.
За таких обставин, приймаючи до уваги те, що підстав для визнання необхідним давання сторонами та їх представниками особистих пояснень не має, суд вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності.
Здійснюючи правосуддя на засадах змагальності й рівності учасників судового процесу перед законом і судом, всебічно, повно, об'єктивно, справедливо, неупереджено та своєчасно з'ясувавши всі обставини справи і всі фактичні данні в межах заявлених вимог, що мають значення для вирішення справи за суттю й на які сторони посилались як на підставу своїх вимог та заперечень, перевіривши їх доказами, отриманими відповідно до правил цивільного процесуального кодифікованого закону й безпосередньо дослідженими у судовому засіданні, що відповідають вимогам закону про їх належність, допустимість, достовірність та достатність, а саме: дослідивши письмові докази у справі,- суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Так, пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року шляхом реорганізації (злиття) Валківського районного суду, Коломацького районного суду та Нововодолазького районного суду Харківської області утворено Валківський окружний суд - у Валківському, Коломацькому та Нововодолазькому районах Харківської області із місцезнаходженням у містах Валках, селищі міського типу Новій Водолазі та селі Різуненковому Коломацького району Харківської області.
За змістом пункту 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року районні суди продовжують здійснювати свої повноваження до утворення та початку діяльності місцевого окружного суду, юрисдикція якого розповсюджується на відповідну територію.
Окрім того, Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів», що набрала чинності 19.07.2020 року, змінений адміністративно-територіальний устрій нашої Держави.
Зокрема, відповідно до підпункту 20 пункту 3 та абзаців 3 і 6 підпункту 20 пункту 1 цієї Постанови ліквідований Нововодолазький район Харківської області та утворені Красноградській район Харківської області (з адміністративним центром у місті Красноград) у складі території Старовірівської сільської територіальної громади та Харківський район Харківської області (з адміністративним центром у місті Харків) у складі території Нововодолазької селищної територіальної громади, що затверджені Кабінетом Міністрів України, тощо.
При цьому, як чітко визначив законотворець у пункті 6 своєї Постанови, у продовж тримісячного строку з дня набрання нею чинності Кабінет Міністрів України повинен привести свої нормативно-правові акти у відповідність із нею та забезпечити таке приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів.
Одночасно із цим, приписами статті 125 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями), а також статтею 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», закріплено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності, спеціалізації, інстанційності і визначається законом.
Натомість, закон, який змінює існуючу систему судоустрою та приводить її у відповідність до нового адміністративно-територіального устрою, не прийнятий, Валківський окружний суд на цей час свою діяльність не розпочав, а тому справа перебувала на розгляді належного суду.
З огляду на предмет позову та згідно з приписами пункту 1 частини 1 статті 274 й пункту 1 частини 6 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до змісту частини 1 статті 279 цього ж кодифікованого акту України розгляд справи здійснювався у порядку спрощеного позовного провадження за правилами, встановленими цим кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними в главі 10 вказаного кодексу України.
Вирішуючи спірні правовідносини суд виходить з того, що завданням цивільного судочинства, визначеним у частині 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України, є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Тому згідно з частиною 1 статті 4 цього ж нормативно-правового акту, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Отже, суд відповідно до приписів частини 1 статті 13 цивільного процесуального кодифікованого закону України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
При цьому частиною 1 статті 77 вказаного нормативно-правового документа визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
У відповідності до припису частини 3 статті 12 та частини 1 статті 81 цивільного процесуального кодифікованого закону України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього кодексу.
Одночасно із цим, згідно з частиною 2 статті 77 та частиною 1 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Відтак, у ході розгляду справи в межах заявлених вимог та зазначених і доведених обставин, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини, що мають значення для вирішення справи за суттю.
Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 звернулась до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала Заяву № б/н від 27.01.2009 року.
27.01.2009 року відповідачем була підписана також довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», та власним підписом остання підтвердила фінансові умови надання кредитки і прикладами розрахунку суми плати за використання кредитних коштів та була з нею ознайомлена. Відповідно до довідки розмір щомісячних платежів становить 7 % від заборгованості, але не менше 50,00 гривень, які повинні бути здійснені до 25 числа місяця, що слідує за звітним. Також, передбачено сплату штрафу за порушення строків платежів у розмірі 500 грн. + 5 % від суми заборгованості за кредитним лімітом із врахуванням нарахованих і прострочених процентів і комісій.
Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту, то банк керувався пунктом 3.2 та пунктом 3.3 Договору, відповідно до яких відповідач дала свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміни (збільшення або зменшення) за рішенням та ініціативою Банку.
АТ КБ «Приватбанк» свої зобов'язання за договором та угодою виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому Кредитним договором.
У порушення вимог пункту 6.5 Договору, а також статей 509, 526, 1054 Цивільного кодексу України відповідач зобов'язання за договором не виконав.
З розрахунку заборгованості, наданого позивачем, вбачається, що станом на 16.03.2020 року відповідач має заборгованість у розмірі - 52208,20 гривень, з яких: - 2282,62 гривень - заборгованість за тілом кредиту; в тому числі: 0,00 гривень - заборгованість за поточним тілом кредиту; - 2282,62 гривень - заборгованість за поточним тілом кредиту; - 0,00 гривень - заборгованість за нарахованими відсотками, 0,00 гривень - заборгованість за простроченими відсотками, 921,96 гривень - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно статті 625 Цивільного кодексу України; 46041,32 гривень - нарахована пеня; 0,00 гривень - нараховано комісії; а також штрафи відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: - 500,00 гривень - штраф /фіксована частина/, - 2462,30 гривень - штраф /процентна складова//а. с. 6 - 16/.
Вирішуючи спірні правовідносини суд виходить з того, що їх правове регулювання здійснюється нормами чинного Цивільного кодексу України.
Так, виходячи з положень частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України укладений між сторонами по справі кредитний договір, за своєю правовою природою, є правочином, тобто діями особи, спрямованими на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно статей626 та 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 Цивільного кодексу України).
Частиною 2 статті 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 Цивільного кодексу України).
Згідно частини1 статті 633 Цивільного кодексу України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633 та634 Цивільного кодексу України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 Цивільного кодексу України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, тому він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів та заборгованості за простроченим тілом кредиту.
За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 1 та 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною 1 статті 1050 Цивільного кодексу України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, у разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Зі змісту заяви позичальника від 14 січня 2009 року вбачається, що процентна ставка картки «Універсальна» не зазначена.
У доданій до позову та підписаної сторонами заяви від 14.01.2009 року, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1 Цивільного кодексу України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 Цивільного кодексу України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України.
У частинах 1 та 3 статті 509 Цивільного кодексу України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина 1 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року № 1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини 1 статті 1 зазначеного Закону, споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 року, яка прийнята у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною 2 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення неустойки (пені, штрафів), крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/як невід'ємні частини спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послугрозумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
У даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини 1 статті 634 Цивільного кодексу України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 Цивільного процесуального кодексу України доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.
Крім того, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Разом з цим, Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, «Тарифи Банку» в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами, шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Зокрема до таких висновків прийшов Верховний Суд у своїй постанові від 14 лютого 2018 року у цивільній справі № 578/132/16-ц, а також в постанові від 03 липня 2019 року у цивільній справі № 342/180/17.
Тому позивачу слід відмовити у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з ОСОБА_1 нарахованої пені в розмірі 46041,32 гривень, а також за пенею та комісією в сумі 4080,61 гривень, а також штрафів відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: - 500,00 гривень - штраф /фіксована частина/, - 2462,30 гривень - штраф /процентна складова/.
Разом з цим, суд вбачає наявність правових підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника заборгованості за кредитним договором б/н від 27.01.2009 року у розмірі - 3204,58 гривень, з яких: - 2282,62 гривень - заборгованість за тілом кредиту; та 921,96 гривень - заборгованість за відсотками.
Ухвалюючи рішення та задовольняючи позов АТ КБ “Приватбанк” до ОСОБА_1 «Про стягнення заборгованості» частково, суд вважає за необхідне вирішити згідно підпункту 6 частини 1 статті 264 Цивільного процесуального кодексу України питання про розподіл між сторонами по справі судових витрат.
Так, відповідно до вимог частини 1 та 2 статті 141 зазначеного цивільного процесуального кодифікованого закону України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тоді як інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Приписи частини 1 та 2 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України передбачають, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Таким законом є Закон України «Про судовий збір» № 3674-VІ від 08.07.2011 року (із змінами та доповненнями), який встановлює правові засади справляння, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та його повернення.
Положеннями статті 1 зазначеного Закону визначено, що судовий збір - це збір, який справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів і включається до складу судових витрат.
Відповідно до змісту частини 1 й підпункту 1 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України “Про судовий збір” за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана юридичною особою справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Із зазначеним позовом АТ КБ «Приватбанк» звернулось до суду у 2020 році.
Відповідно до приписів абзацу 3 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» № 294-ІХ від 14.11.2019 року з 01 січня 2020 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб встановлений в сумі 2102 гривень.
На виконання вимог частини 4 статті 177 Цивільного процесуального кодексу України до позовної заяви АТ КБ «Приватбанк» додав документ, що підтверджує сплату судового збору у розмірі 2102,00 гривень.
Таким чином, з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача АТ КБ «Приватбанк» слід стягнути судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 129,06 гривень (ціна позову 52208,20 гривень = 100%, сума задоволених позовних вимог - 3204,58 гривень = 6,14 %; сума судового збору, яка була сплачена позивачем 2102,00 гривень = 100 %, сума судового збору, яка підлягає стягненню з відповідача 6,14 % = 129,06 гривень).
На підставі викладеного, керуючись статтями 8, 42, 125 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями); статтею 17 і пунктом 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями), 1, 3, 11, 14 - 16, 202, частиною 1 та 2 статті 207, 509, 526, 549, частиною 1 та 2 статті 551, 626, 628, 633, 634, частиною 1 статті 638, 1048, 1049, частиною 1 статті 1050, частиною 1 та 2 статті 1054, 1055 Цивільного кодексу України, пунктом 22 частини 1 статті 1, частини 2 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року № 1023-XII,статтями 1, 3 - 6 Закону України «Про судовий збір» № 3674-VІ від 08.07.2011 року (із змінами та доповненнями), статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» № 294-ІХ від 14.11.2019 року (із змінами та доповненнями), пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року, та статтями 1 - 5, 10 - 13, 17 - 19, 23, 76 - 81, 89, 133, 141, 211, 214, частиною 3 статті 211, частиною 1 статті 223, пунктом 2 частини 1 та частиною 2 статті 258, статтею 259, статтями 263 - 265, 267, 268, частинами 5 та 11 статті 272, частинами 1 і 2 статті 273, статтями 279, 280 - 289,частиною 1 статті 352, статтями 354 і 355 Цивільного процесуального кодексу України № 1618-ІV від 18.03.2004 року (в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03.10.2017 року із змінами та доповненнями), -
Позовні вимоги АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 «Про стягнення заборгованості» задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором б/н від 27.01.2009 року у розмірі - 3204,58 гривень (три тисячі двісті чотири гривні 58 копійок), з яких: - 2282,62 гривень - заборгованість за тілом кредиту; - 921,96 гривень - заборгованість за відсотками.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ «ПРИВАТБАНК» понесені ним та документально підтверджені судові витрати, що складаються з судового збору у розмірі 129,06 гривень (сто двадцять дев'ять гривень 06 копійок).
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Нововодолазький районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну його частини (скорочене рішення) - в той же строк з дня складання повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано, а у разі подання - після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення, що набрало законної сили, обов'язкове для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Відомості щодо учасників справи, які не оголошуються при проголошенні рішення:
Позивач: АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК», місцезнаходження (вулиця Грушевського, будинок № 1Д, місто Київ, 01001), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (14360570);
Відповідач: ОСОБА_1 , місце проживання чи перебування ( АДРЕСА_1 ), реєстраційний номер облікової картки платника податків ( НОМЕР_1 ), паспорт громадянина України ( НОМЕР_2 ).
Скорочене рішення було ухвалено шляхом прийняття, складено за допомогою комп'ютерного набору, підписано суддею у нарадчій кімнаті в одному примірнику й оголошено 09.07.2021 року.
Повне рішення складено за допомогою комп'ютерного набору та підписано суддею в одному примірнику 19.07.2021 року.
Суддя: С. В. Мащенко