вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"16" червня 2021 р. м. Київ Справа № 911/770/21
Господарський суд Київської області у складі судді Колесника Р.М., за участю секретаря судового засідання Ступаченко С.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження справу за позовом
Заступника Генерального прокурора (01001, м. Київ, вул. Різницька, 13/15) в інтересах держави в особі:
Київської обласної державної адміністрації (01196, м. Київ, площа Лесі Українки, буд. 1, код 00022533)
до
Ставищенської районної державної адміністрації (09400, Київська обл., Ставищенський р-н, смт Ставище, вулиця Сергія Цимбала, 35/1, код 23582170)
товариства з обмеженою відповідальністю «Ставищенський рибгосп» (09400, Київська обл., Ставищенський р-н, смт Ставище, вул. Хутірська, буд. 39, код 33625646)
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача:
приватного акціонерного товариства «Білоцерківсільрибгосп» (09132, Київська обл., Білоцерківський р-н, с. Вільна Тарасівка, вул. Травнева, буд. 2а, код 00476688)
про скасування рішення про державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою та повернення земельної ділянки
за участю представників учасників справи:
від прокуратури: Голуб Є.В.
від позивача: не з'явився;
від відповідача 1: не з'явився;
від відповідача 2: Назарук О.В.;
від третьої особи: не з'явився;
15.03.2021 до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Заступника Генерального прокурора (далі по тексту - прокуратура/прокурор) в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації (далі по тексту - Київська ОДА/позивач) до Ставищенської районної державної адміністрації (далі по тексту - Ставищенська РДА/відповідач 1) та товариства з обмеженою відповідальністю «Ставищенський рибгосп» (далі по тексту - ТОВ «Ставищенський рибгосп»/відповідач 2), в якій прокурор просить суд:
- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01.11.2017 № 378786643, прийняте державним реєстратором Ставищенської районної державної адміністрації Київської області Малиш Діаною Володимирівною та реєстрацію за товариством з обмеженою відповідальністю «Ставищенський рибгосп» права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3224285600:05:006:0703, площею 48,5 га, за № 23123094 від 26.10.2017;
- зобов'язати ТОВ «Ставищенський рибгосп» повернути державі в особі Київської ОДА земельну ділянку з кадастровим номером 3224285600:05:006:0703, площею 48,5 га.
В обґрунтування позову прокурор посилається на те, що спірне рішення державного реєстратора прийнято із порушенням вимог чинного законодавства та без наявності правових підстав для його прийняття, тому підлягає скасуванню, а земельна ділянка поверненню її законному власнику - державі в особі Київської ОДА.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 16.03.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 911/770/21, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження.
На адресу суду 01.04.2021 від відповідача 2 надійшов відзив на позов, за змістом якого відповідач заперечив проти пред'явлених позовних вимог та просив суд відмовити у задоволенні позову, з огляду на його недоведеність та необґрунтованість.
До суду 12.04.2021 від прокурора надійшла відповідь на відзив, в якій останній заперечує проти доводів відповідача 2 наведених у відзиві.
13.04.2021 від Київської ОДА надійшли пояснення, за змістом яких позивач підтримує заявлені вимоги прокурора та просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.04.2021 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - приватне акціонерне товариство «Білоцерківсільрибгосп» (далі по тексту - третя особа).
На адресу суду 05.05.2021 від відповідача 2 надійшли заперечення на відповідь на відзив із запереченнями проти доводів наведених у відповіді на відзив.
21.05.2021 від відповідача 2 надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів. Одночасно, у вказаному клопотанні відповідачем 2 заявлено клопотання про поновлення строку на подання доказів.
До суду 25.05.2021 від прокуратури надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів.
Підготовче засідання у справі неодноразово судом відкладалося та остаточно ухвалою суду, від 26.05.2021 підготовче провадження закрито та призначено розгляд справи по суті на 16.06.2021.
В судове засідання 16.06.2021 з'явилися прокурор та представник відповідача 2. Прокурор в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити. Представник відповідача 2 проти задоволення позовних вимог заперечив та просив суд відмовити у задоволенні позову.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
У відповідності до Державного акту на право користування землею від 01.03.1971 серії Б № LXXIV/1-283 (надалі - Державний акт) Ставищенському рибгоспу Білоцерківського рибкомбінату було надано в постійне користування 48,5 га землі в межах Ставищенського району згідно з планом землекористування.
Згідно витягу від 01.11.2017 № 1002225937 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, 26.10.2017 за ТОВ «Ставищенський рибгосп» зареєстровано право постійного користування земельною ділянкою із кадастровим номером 3224285600:05:006:0703, за цільовим призначенням - для рибогосподарських потреб, площею 48,5 га, що розташована за адресою: Київська область, Ставищенський район, смт Ставище.
З вказаного витягу вбачається, що підставою виникнення іншого речового права є: витяг з державного земельного кадастру, серія та номер НВ-3210198432017, виданий 24.10.2017, видавник - відділ у Ставищенському районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області; Державний акт на право постійного користування землею, серія та номер - б/н, виданий 01.03.1971, видавник - виконавчий комітет Ставищенського районну, міської ради депутатів трудящих на право користування землею. Підставою внесення запису є рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер - 37878643 від 01.11.2017, прийняте державним реєстратором Ставищенської РДА Малиш Діаною Володимирівною.
Звертаючись до суду із розглядуваним позовом прокурор зазначив, що зареєстроване за ТОВ «Ставищенський рибгосп», у порядку правонаступництва, право постійного користування земельною ділянкою водного фонду з кадастровим номером 3224285600:05:006:0703 площею 48,5 є незаконним та протиправним.
Так, прокурор вказує, що ТОВ «Ставищенський рибгосп» не є та не могло бути правонаступником Ставищенського рибгоспу Білоцерківського рибкомбінату, якому видавався Державний акт, та ВАТ «Білоцерківсільрибгосп», що у свою чергу свідчить про безпідставність набуття ТОВ «Ставищенський рибгосп» права постійного користування земельною ділянкою водного фонду площею 48,5 га у порядку правонаступництва, оскільки останнє є новоствореною юридичною особою, а будь-які підтверджуючі документи щодо факту правонаступництва від Ставищенського рибгоспу Білоцерківського рибкомбінату чи від ВАТ «Білоцерківсільрибгосп» відсутні.
Прокурор зазначає, що з огляду на те, що спірна земельна ділянка відноситься до категорії земель водного фонду та належить до земель державної форми власності, то і прийняття рішення щодо розпорядження цієї земельною ділянкою, в силу чинного законодавства, віднесено до компетенції Київської ОДА.
Окрім того, за доводами прокурора, під час реєстрації за ТОВ «Ставищенський рибгосп» права постійного користування земельною ділянкою, державним реєстратором не здійснено перевірки існування документів, які б посвідчували таке право за останнім, а ненадання таких документів є підставою для відмови у державній реєстрації прав на підставі ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Тож рішення державного реєстратора, яким посвідчено право постійного користування земельною ділянкою, на переконання прокурора, підлягає скасуванню, як таке що прийняте з порушенням вимог законодавства.
Та враховуючи, що спірна земельна ділянка перебуває у незаконному користуванні ТОВ «Ставищенський рибгосп», як стверджує про це прокурор, то в силу ст. 391 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України така земельна ділянка має бути повернута її законному власнику - державі.
Своєю чергою відповідач 2 заперечуючи проти пред'явлених позовних вимог вказував, що ТОВ «Ставищенський рибгосп» є правонаступником Ставищенського рибгоспу, який відокремився від ВАТ «Білоцерківсільрибгосп», про що свідчать складені між ВАТ «Білоцерківсільрибгосп» та ТОВ «Ставищенський рибгосп» акт приймання-передачі земельних ділянок водного фонду від 09.11.2005, розподільчий баланс від 01.03.2006, інвентаризаційний опис та акт передачі згідно розподільчого балансу станом на 01.03.2006. Отже, на думку відповідача 2, останній правомірно виготовив технічну документацію на встановлення (відновлення) меж земельної ділянки та зареєстрував право постійного користування на земельну ділянку водного фонду площею 48,5 га.
Відповідач 2 також посилається на те, що згідно п. 1.1. статуту ТОВ «Ставищенський рибгосп», товариство виступає правонаступником прав та обов'язків Ставищенського рибгоспу, яке входило до складу Білоцерківського рибкомбінату та було відокремлено від ВАТ «Білоцерківсільрибгосп», відповідно до протоколу Загальних зборів акціонерів ВАТ «Білоцерківсільрибгосп» від 05.03.2002 № 4. Вказана обставина, на думку відповідача 2, додатково підтверджує той факт, що ТОВ «Ставищенський рибгосп» є правонаступником всіх прав та обов'язків ВАТ «Білоцерківсільрибгосп», зокрема і відносно спірної земельної ділянки.
Крім того, на думку відповідача 2, той факт, що учасниками ТОВ «Ставищенський рибгосп» є - ОСОБА_3. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які були членами правління та акціонерами ВАТ «Білоцерківсільрибгосп», що підтверджується сертифікатами іменних акцій виданих на ім'я цих осіб, додатково свідчить про факт правонаступництва ТОВ «Ставищенський рибгосп» в частині прав та обов'язків ВАТ «Білоцерківсільрибгосп» щодо зазначеної земельної ділянки.
Стосовно заявленої прокурором вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою відповідач 2 зазначає, що така є передчасною з огляду на те, що, на його переконання, за змістом ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» скасування рішення про державну реєстрацію права постійного користування відбувається виключно лише у разі скасування, на підставі рішення суду, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію права користування.
Водночас, відповідач 2 зазначає, що прокурором не надано доказів скасування у судовому порядку документів, на підставі яких проводилась державна реєстрація права постійного користування земельної ділянки за ТОВ «Ставищенський рибгосп», зокрема, Державного акта та технічної документації із землеустрою щодо встановлення в натурі меж земельної ділянки.
В розрізі заперечень відповідача 2 прокурор у відповіді на відзив зазначив, що акти приймання-передачі, на які посилається останній як на підставу правонаступництва Ставищенського рибгоспу, не є належними та допустимими доказами цієї події, адже на підставі наказу Фонду державного майна України від 26.01.1999 № 140 «Про приватизацію Білоцерківського рибкомбінату» та наказу регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області від 18.08.1999 № 5-25-7/16 на базі Білоцерківського рибкомбінату створено ВАТ «Білоцерківсільрибгосп», яке зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців у 1999 році (код 00476688), а у результаті приватизації Білоцерківського рибкомбінату його структурний підрозділ - Ставищенський рибгосп припинив своє існування.
Тому, як вказує прокурор, створене у 2005 році ТОВ «Ставищенський рибгосп» не могло стати правонаступником Ставищенського рибгоспу, оскільки процес приватизації Білоцерківського рибкомбінату завершився у 1999 році.
При цьому, прокурор зауважує, що докази про виділ майна ВАТ «Білоцерківсільрибгосп» відсутні, а згідно листа ПрАТ «Білоцерківсільрибгосп» від 09.04.2019, останнє не передавало ТОВ «Ставищенський рибгосп» активів за актами приймання-передачі, розподільчим балансом чи іншими документами.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.
Щодо питань правонаступництва ПРАТ «Білоцерківсільрибгосп».
Як вже зазначалося, виконавчим комітетом Ставищенської районної міської ради депутатів трудящих Ставищенському рибгоспу Білоцерківського державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства (Білоцерківський рибкомбінат) видано Державний акт на право постійного користування землею площею 48,5 га в межах Ставищенського району, згідно з планом землекористування.
Наказом Фонду державного майна України від 26.01.1999 № 140 прийнято рішення, зокрема, про приватизацію Білоцерківського державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства, яку передбачено здійснити в 1999 році.
Як вказує прокурор згідно наказу регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області від 18.08.1999 № 5-25-7/16, у ході проведення приватизації на базі Білоцерківського державного сільськогосподарсько-рибоводного підприємства створено відкрите акціонерне товариство «Білоцерківсільрибгосп», яке зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців у 1999 році (код ЄДРПОУ 00476688).
Згідно наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відкрите акціонерне товариство «Білоцерківсільрибгосп» (яке в подальшому змінило організаційно-правову форму на приватне акціонерне товариство) зареєстроване 03.09.1999.
При перетворенні одного підприємства в інше до підприємства, яке щойно виникло, переходять усі майнові права і обов'язки колишнього підприємства (ч. 7 ст. 34 Закону України «Про підприємства в Україні»).
Відповідно до статті 5 частини 1 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» у редакції, чинній на час створення ВАТ «Білоцерківсільрибгосп», до об'єктів державної власності, що підлягають приватизації, належать: майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, що виділяються в самостійні підприємства і є єдиними (цілісними) майновими комплексами; незавершене будівництво; частки (паї, акції), що належать державі у майні господарських товариств та інших об'єднань.
Отже, чинним на час приватизації законодавством не передбачалось можливості здійснити приватизацію земельної ділянки, яка знаходилась у постійному користуванні державного підприємства, щодо якого прийнято рішення компетентним органом про його приватизацію.
Статтею 15 Земельного кодексу Української РСР (в редакції чинній на момент видачі державного акту) визначено, що безстроковим (постійним) визнається землекористування без заздалегідь встановленого строку.
Згідно ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України, у редакції чинній на момент прийняття державним реєстратором рішення, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Отже право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним, зокрема такою підставою є припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій.
Аналогічна норма закріплена і у ст. 27 Земельного кодексу України (в редакції станом на 1999 рік), коли право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється у разі припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства.
Таким чином, з урахуванням наведених норм, ст. 27 Земельного кодексу України (в редакції станом на 1999 рік), ст. 34 Закону України «Про підприємства в Україні», ст. 141 Земельного кодексу України (в чинній редакції), припинення права користування земельною ділянкою з підстав припинення юридичної особи відбувається у випадку, коли припинення виключає повне правонаступництво, тобто коли відбувається припинення особи без правонаступництва на певні майнові права (майно), то у такому випадку виникають підстави для припинення права користування земельною ділянкою згідно норм земельного законодавства.
Судом встановлено, що у відповідності до плану приватизації Білоцерківського державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства, затвердженого регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області 11.08.1999, об'єкти водного фонду не підлягають приватизації та залишаються на балансі підприємства без права відчуження.
Державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право. При цьому обов'язок переоформлення права користування земельною ділянкою, передбачений пунктом 6 Перехідних положень Земельного Кодексу України, визнано неконституційним на підставі Рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 (у справі 1-17/2005).
Таким чином, припинення права користування земельною ділянкою з підстави припинення підприємства, зважаючи на положення частини 1 статті 141 Земельного Кодексу України, допускається лише у випадку, коли припинення останнього виключає правонаступництво (правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 21.02.2011 у справі № 21-3а11, у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 911/4065/16, від 21.05.2018 у справі № 922/1017/17, від 31.10.2018 у справі № 916/1776/17, від 10.10.2018 у справі № 907/916/17, від 22.05.2019 у справі № 914/1104/18).
З огляду на викладене, із припиненням діяльності Білоцерківського державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства, як державного підприємства право користування земельною ділянкою відповідно до Державного акту на право постійного користування землею не припиняється через наявність правонаступника - ВАТ «Білоцерківсільрибгосп».
Зазначена позиція суду узгоджується із висновками, що викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 922/2723/17 та від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц.
Щодо питань правонаступництва ТОВ «Ставищенський рибгосп».
Так, на вирішення перед судом поставлено питання про те чи є ТОВ «Ставищенський рибгосп» правонаступником в частині прав та обов'язків ВАТ «Білоцерківсільрибгосп», щодо права користування земельною ділянкою площею 48,5 га в межах Ставищенського району.
ТОВ «Ставищенський рибгосп» посилаючись, зокрема, на акт приймання-передачі земельних ділянок водного фонду від 09.11.2005, складеного між ВАТ «Білоцерківсільрибгосп» та ТОВ «Ставищенський рибгосп» на підставі протоколу загальних зборів акціонерів ВАТ «Білоцерківсільрибгосп» від 05.03.2002 № 4, стверджує що є правонаступником Ставищенського рибгоспу.
Дослідивши зазначене питання, суд дійшов наступних висновків.
З матеріалів справи вбачається, що 05.03.2002 загальними зборами акціонерів ВАТ «Білоцерківсільрбгосп» прийнято рішення про надання згоди на відокремлення Ставищенського рибгоспу від ВАТ «Білоцерківсільрбгосп».
Втім, в цьому рішенні не зазначено та після залучення ПрАТ «Білоцерківсільрбгосп» до участі у справі не надано відповідних пояснень з приводу того, чи є рішення про схвалення відокремлення Ставищенського рибгоспу тотожним тим способам реорганізації підприємства, що було визначено законодавством, чинним на момент прийняття цього рішення та чи є це рішення саме рішенням про створення нової юридичної особи, не зазначено її організаційно-правової форми, не визначено умов наділення його майном, не зазначено про передання йому частини прав та/чи обов'язків ВАТ «Білоцерківсільрбгосп».
Так, за змістом ст. 19 Закону України «Про господарські товариства», в редакції чинній на момент прийняття цього рішення, припинення діяльності товариства відбувається шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) або ліквідації з дотриманням вимог антимонопольного законодавства. Реорганізація товариства відбувається за рішенням вищого органу товариства. При реорганізації товариства вся сукупність прав та обов'язків товариства переходить до його правонаступників.
З наведеного вбачається, що виділення віднесено до способу реорганізації товариства, яке призводить до припинення товариства, яке прийняло рішення про виділення.
При цьому, за змістом ст. 5 Закону України «Про підприємства в Україні», в редакції чинній станом на 05.03.2002 передбачена можливість створення нового підприємства шляхом виділення зі складу діючого підприємства зі збереженням за новим підприємством взаємозобов'язань та укладених договорів з іншими підприємствами.
Відповідно до ст. 34 Закону України «Про підприємства в Україні» при виділенні з підприємства одного або кількох нових підприємств до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права і обов'язки реорганізованого підприємства.
З огляду на викладене, суд не може дійти висновку про те, що рішення загальних зборів акціонерів ВАТ «Білоцерківсільрбгосп» від 05.03.2002, що оформлене протоколом № 4 направлене саме на реалізацію процедури реорганізації у спосіб виділення зі складу діючого підприємства нової юридичної особи, адже від моменту прийняття цього рішення жодних дій направлених на проведення державної реєстрації нової юридичної особи, складання та затвердження розподільчого балансу здійснено не було.
Судом встановлено, що тільки 01.10.2005 прийнято рішення про створення ТОВ «Ставищенський рибгосп». Державну реєстрацію юридичної особи ТОВ «Ставищенський рибгосп» проведено 20.10.2005, про що у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вчинено відповідний запис за номером 13471020000000262.
Дослідивши зміст рішення від 01.10.2005 та Статуту відповідача в редакції, що була чинною на дату реєстрації товариства, суд приходить до висновку, що жодних відомостей про те, що ТОВ «Ставищенський рибгосп» є правонаступником прав та обов'язків чи то Ставищенського рибгоспу чи то ВАТ «Білоцерківсільрбгосп», у зазначених документах не має.
Отже з наведеного слідує, що ТОВ «Ставищенський рибгосп» є окремою, самостійною, новоутвореною юридичною особою та жодної взаємопов'язаності новоствореного ТОВ «Ставищенський рибгосп» із Ставищенським рибгоспом, що входив до складу ВАТ «Білоцерківсільрбгосп», з наявних матеріалів справи взагалі не прослідковується.
Посилання відповідача на те, що у створенні зазначеного товариства приймали участь особи, які були акціонерами ВАТ «Білоцерківсільрбгосп» не може свідчити про той факт, що це товариство створено внаслідок виділення зі складу цього ВАТ із переданням частини його прав та обов'язків новоствореному товариству, адже особи, що були акціонерами одного підприємства не обмежені у можливості створювати будь-які інші товариства, та відносини правонаступництва лише за складом учасників відповідної юридичної особи не виникають.
До того ж, станом на дату створення ТОВ «Ставищенський рибгосп» (тут звертає на себе увагу та обставина, що рішення, на яке посилається відповідач про відокремлення прийнято ще 05.03.2002, а фактична реєстрація товариства відбулася тільки в жовтні 2005) значно змінилося законодавство, що регулює процедуру створення та реєстрації суб'єктів господарювання, прийнято Цивільний кодекс України та Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців», яке і має застосовуватися судом з метою перевірки виникнення у відповідача прав щодо частини майнових активів ВАТ «Білоцерківсільрбгосп».
Серед іншого, внаслідок прийняття зазначених нормативних документів, виділення було виключено зі способів припинення юридичної особи (ст. 104 Цивільного кодексу України). Разом з тим, відповідно до ст. 109 Цивільного кодексу України виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов'язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб. До виділу застосовуються за аналогією положення частин першої, другої та четвертої статті 105 та положення статей 106 і 107 цього Кодексу.
У ст. 32 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців», в редакції чинній станом на дату проведення державної реєстрації ТОВ «Ставищенський рибгосп», визначено особливості проведення державної реєстрації юридичної особи, що створюється шляхом виділу.
Так, для проведення державної реєстрації юридичної особи, що створюється шляхом виділу, засновники (учасники) або уповноважені ними орган чи особа крім документів, які передбачені частинами першою - сьомою статті 24 цього Закону, повинні додатково подати нотаріально посвідчену копію розподільчого балансу. Державна реєстрація юридичної особи, що створюється шляхом виділу, проводиться в порядку, встановленому статтями 25-27 цього Закону, не раніше двох місяців з дати публікації повідомлення про прийняття засновниками (учасниками) або уповноваженим ними органом рішення про виділ у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації. Виділ вважається завершеним з дати державної реєстрації юридичних осіб, утворених в результаті виділу.
Отже, для державної реєстрації юридичної особи, що утворюється в порядку виділу, серед іншого необхідно подати розподільчий баланс, але як вбачається із матеріалів справи певні дії щодо складання розподільчого балансу вчинялися сторонами вже після проведення державної реєстрації ТОВ «Ставищенський рибгосп», відомості про те, що ВАТ «Білоцерківсільрбгосп» здійснювало будь-які публікації про прийняте рішення про виділ, чи про затвердження розподільчого балансу у матеріалах справи відсутні.
З огляду на викладене, суд не може дійти висновку про те, що ТОВ «Ставищенський рибгосп» створювалося у спосіб виділу зі складу ВАТ «Білоцерківсільрбгосп», а також не погоджується із тим, що на момент його створення до нього перейшли будь-які права та обов'язки ВАТ «Білоцерківсільрбгосп» чи Ставищенського рибгоспу, як його частини.
Той факт, що в новій редакції Статуту ТОВ «Ставищенський рибгосп», що була затверджена у 2017 році було відображено, що товариство виступає правонаступником Ставищенського рибгоспу, яке входило до складу Білоцерківського рибкомбінату та було відокремлене відповідно до протоколу № 4 від 05.03.2002 від ВАТ «Білоцерківсільрибгосп», що є правонаступником Білоцерківського рибкомбінату, не може вважатися належним підтвердженням набуття відповідачем права користування земельною ділянкою, адже з матеріалів справи не вбачається, що Ставищенський рибгосп, існував, як самостійна юридична особа, а з тексту рішення від 05.03.2002 не можна дійти висновку про те, що рішення про надання згоди на відокремлення Ставищенського рибгоспу від ВАТ «Білоцерківсільрибгосп» може вважатися тотожним рішенню про створення ТОВ «Ставищенський рибгосп» в порядку виділу майна, прав та обов'язків зі складу ВАТ «Білоцерківсільрибгосп».
Крім того, з Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» щодо ВАТ «Білоцерківсільрибгосп» вбачається, що у розділі «Дані про юридичних осіб-правонаступників» жодні відомості відсутні.
Не відображено належним чином в зазначеному Реєстрі і відомості про те, що ТОВ «Ставищенський рибгосп» є правонаступником ВАТ «Білоцерківсільрибгосп».
Складені та долучені до матеріалів справи акт приймання-передачі земельних ділянок водного фонду від 09.11.2005, розподільчий баланс від 01.03.2006, інвентаризаційний опис та акт передачі згідно розподільчого балансу станом на 01.03.2006, висновків суду не спростовують, адже з них не вбачається, що між ТОВ «Ставищенський рибгосп» та ВАТ «Білоцерківсільрибгосп» виникли правовідносини, що передбачають передачу зазначених у цих документах активів саме в порядку правонаступництва, у зв'язку із виділом з ВАТ «Білоцерківсільрибгосп» частини його прав та обов'язків на користь ТОВ «Ставищенський рибгосп». Інших правових підстав для вчинення такої передачі судом в перебігу розгляду справи також не встановлено.
При цьому, окремо від процедури виділу та правонаступництва зазначені документи, належною правовою підставою для переходу до ТОВ «Ставищенський рибгосп» права постійного користування земельною ділянкою державної власності вважатися не можуть.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено, що він є правонаступником ВАТ «Білоцерківсільрибгосп» в частині прав та обов'язків щодо спірної земельної ділянки.
Щодо суті спірних правовідносин.
Відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, обсяг прав та обов'язків власників та землекористувачів, умови надання та використання земельних ділянок врегульовані нормами, зокрема, Земельного кодексу України.
Суб'єктами права власності на землю, згідно зі ст. 80 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття спірного рішення), є: громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.
Частиною 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що набуття права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
У відповідності до ст. 92 Земельного кодексу України права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації; релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування"; заклади освіти незалежно від форми власності; співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.
Отже, як слідує з положень названої норми право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності може набувати вичерпне коло осіб, до яких ТОВ «Ставищенський рибгосп» не належить, оскільки вказана особа не відноситься до суб'єктів які можуть набути відповідне право.
Згідно ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Статтею 59 Земельного кодексу України визначено, що землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Землі водного фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування державним водогосподарським організаціям для догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами, а також ведення аквакультури тощо та державним підприємствам для розміщення та догляду за державними об'єктами портової інфраструктури; в) державним рибогосподарським підприємствам, установам і організаціям для ведення аквакультури. Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об'єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об'єктів портової інфраструктури та інших об'єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом. Використання земельних ділянок водного фонду для рибальства здійснюється за згодою їх власників або за погодженням із землекористувачами.
Приписами ч. ч. 1, 2 ст. 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.
Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону (ч. 4 ст. 334 Цивільного кодексу України).
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що заявником є власник, інший правонабувач, сторона правочину, у яких виникло речове право, або уповноважені ними особи - у разі подання документів для проведення державної реєстрації набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав.
Відповідно до частини 3 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» Державний реєстратор: 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; 2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; 4) під час проведення реєстраційних дій обов'язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, а також використовує відомості, отримані у порядку інформаційної взаємодії Державного реєстру прав з Єдиним державним реєстром судових рішень.
Приписами ч. 4 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.
Статтею 27 названого закону встановлено перелік підстав для державної реєстрації прав.
Так, ч. 1 встановлено, що Державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі: 8) державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року; 14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.
Водночас стаття 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлює перелік підстави для відмови в державній реєстрації прав. Частиною 1 цієї статті унормовано, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, зокрема якщо: заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону; заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою; подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.
Згідно ч. 2 ст. 28 України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» під час проведення державної реєстрації права користування (постійне користування, оренда, користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), сервітут) земельними ділянками державної чи комунальної власності, право власності на які не зареєстровано в Державному реєстрі прав, державний реєстратор одночасно з проведенням такої реєстрації проводить також державну реєстрацію права власності на такі земельні ділянки без подання відповідної заяви органами, які згідно із статтею 122 Земельного кодексу України передають земельні ділянки у власність або у користування. Державна реєстрація права власності на земельні ділянки державної чи комунальної власності проводиться з обов'язковим урахуванням пунктів 3 та 4 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності».
Пунктами 3, 4 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» передбачено, що з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються: а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій; б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.
У державній власності залишаються: а) розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна державної власності; які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук; які належать до земель оборони; б) земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; в) землі зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; г) усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті "а" пункту 3 цього розділу, а також земель, які відповідно до закону віднесені до комунальної власності.
Згідно зі статтею 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення державної реєстрації прав забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Для перевірки інформації з метою недопущення одночасного існування подвійної державної реєстрації прав державний реєстратор не лише вправі, а й повинен, зокрема, запитувати від відповідних органів інформацію, які відповідно до чинного на момент оформлення права законодавства проводили таке оформлення, вимагати у разі потреби подання додаткових документів тощо.
Такий обов'язок узгоджується із закріпленими частиною першою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» засадами державної реєстрації прав, зокрема гарантуванням державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження (пункт 1).
Зазначена позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у від 12.06.2018 у справі № 823/378/16.
Отже перш ніж зареєструвати за особою відповідне право, на державного реєстратора покладений обов'язок здійснення перевірки підставності такої реєстрації, та за результатом здійснення перевірки документів поданих для реєстрації документів прийняти відповідне рішення.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч. 1 ст. 22 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Пунктом 6 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (далі - Порядок) передбачено, що, державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб'єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком.
Пунктом 47 Порядку встановлено, що для державної реєстрації права власності та права постійного користування на земельну ділянку, права на яку набуваються шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у постійне користування із земель державної або комунальної власності, подається рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність чи надання у постійне користування або про затвердження документації із землеустрою щодо формування земельної ділянки та передачу її у власність чи надання у постійне користування.
Частиною 2 статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.
Обов'язковою умовою правомірного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 10.02.2021 у справі №916/1709/19, від 05.06.2018 у справі № 910/12967/17.
Як слідує з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 01.11.2017 № 102225937, однією з підстав для прийняття державним реєстратором спірного рішення є Державний акт на право постійного користування землею, виданий 01.03.1971.
При цьому, як вже встановлено судом Ставищенський рибгосп, якому видавався Державний акт, у процесі приватизації припинив свою діяльність, а від ВАТ «Білоцерківсільрбгосп» на користь ТОВ «Ставищенський рибгосп» право користування земельною ділянкою в порядку правонаступництва, зокрема у зв'язку із виділом частини його прав та обов'язків, спірна земельна ділянка не передавалася.
ТОВ «Ставищенський рибгосп» не є правонаступником ні ВАТ «Білоцерківсільрбгосп», ні Ставищенського рибгоспу, а перехід права постійного користування земельною ділянкою між суб'єктами господарювання в інших випадках земельним законодавством не передбачений, землекористувач розпоряджатися правом постійного користування земельною ділянкою поза волі держави, як її власника, не наділений.
Отже, із встановлених судом обставин та положень законодавства, суд дійшов висновку, що до ТОВ «Ставищенський рибгосп» жодним чином не могло перейти право постійного користування земельною ділянкою, а державним реєстратором під час прийняття спірного рішення порушено вимоги законодавства, зокрема останнім не здійснено перевірки наявності у ТОВ «Ставищенський рибгосп» документів, які посвідчували б право ТОВ «Ставищенський рибгосп» на постійне користування спірною земельною ділянкою, зокрема документів щодо правонаступництва відповідача щодо ВАТ «Білоцерківсільрбгосп» або Ставищенського рибгоспу.
Стосовно доводів відповідача, що заявлена прокурором вимога про скасування рішення про державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою є передчасною, оскільки відсутні докази наявності судового рішення про скасування Державного акта, суд приходить до наступних висновків.
Так, відповідно до частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній з 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції, на відміну від положень частини 2 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав, як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є:
1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав;
2) судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав;
3) судове рішення про скасування державної реєстрації прав.
При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов'язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Отже, за змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 03.09.2020 у справі № 914/1201/19, від 23.06.2020 у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19, від 14.07.2020 у справі № 910/8387/19, від 20.08.2020 у справі № 916/2464/19, від 11.02.2021 у справі № 911/1530/19, від 03.03.2021 у справі № 913/175/20.
Таким чином, одним із способів захисту порушеного права, який передбачений законом для застосування до спірних правовідносин, є вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, водночас, позивач звертаючись до суду може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.
При цьому наведена норма не виключає можливості застосування альтернативного способу захисту, які можуть і не застосовуватися одночасно, але за умови якщо позивачем обрано будь-який із наведених способів захисту свого порушеного права, то такий спосіб підлягає захисту одночасно з визнанням, зміною чи припиненням судовим рішенням речових прав, обтяжень речових прав.
З огляду на викладене доводи відповідача 2 в цій частині є помилковими.
Таким чином, судом встановлено неправомірність спірного рішення державного реєстратора, тому вимога прокурора про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01.11.2017 № 378786643, на підставі якого за ТОВ «Ставищенський рибгосп» зареєстровано право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3224285600:05:006:0703, площею 48,5 га, за № 23123094 від 26.10.2017 підлягає задоволенню судом.
Судом встановлено, що Згідно Інформаційної довідки з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 16.01.2021, спірна земельна ділянка віднесена до категорії земель водного фонду, за формою власності належить до державної власності.
За змістом частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України).
У відповідності до ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 391 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України).
Вказаних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах, зокрема, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц.
Як уже зазначалося у розумінні норм статті 391 Цивільного кодексу України право власності може бути порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у такому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом.
При цьому підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17.
Отже, умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має бути чітко та конкретно визначено дії, які повинен здійснити відповідач щодо усунення порушень права власника (володільця). Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.07.2019 у справі № 926/3881/17.
При цьому Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи подібні спори, неодноразово вказувала на те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимог Земельного кодексу України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу.
Аналогічні правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 15.09.2020 у справі №469/1044/17, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц.
Таким чином, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов'язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду. Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.
Подібний висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц.
З огляду на те, що у розглядуваній справі суд дійшов висновку про неправомірність прийнятого державним реєстратором рішення, на підставі якого за ТОВ «Ставищенський рибгосп» без належних на те підстав зареєстровано право постійного користування земельною ділянкою, яка віднесена до категорії земель водного фонду та перебування цієї земельної ділянки у власності держави, то подальше перебування цієї земельної ділянки без правових підстав у володінні відповідача є протиправним та таким, що порушує приписи чинного законодавства.
Отже, суд дійшов висновку, що вимога прокурора про зобов'язання ТОВ «Ставищенський рибгосп» повернути державі в особі Київської ОДА земельну ділянку з кадастровим номером 3224285600:05:006:0703, площею 48,5 га, як спосіб відновлення права державної власності, підлягає задоволенню.
Щодо підстав представництва прокурором держави у суді в інтересах Київської ОДА, суд дійшов наступних висновків.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України «Про прокуратуру».
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому представництво прокурором в суді інтересів держави в особі державних компаній не допускається.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії земель, зокрема, водного фонду (ч. 1 ст. 19 Земельного кодексу України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Необхідність звернення до суду в інтересах держави в особі Київської ОДА прокурор обґрунтував тим, що вказаним органом, який в силу ст. 122 Земельного кодексу України з 01.01.2013 здійснює повноваження щодо володіння, користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду, не вживаються заходи щодо захисту інтересів держави, незважаючи на обізнаність цим органом про такі порушення з боку ТОВ «Ставищенський рибгосп». А тому, на думку прокурора, вказана обставина свідчить про бездіяльність та неналежний захист інтересів держави уповноваженим органом державної влади, що у свою чергу призводить до негативних наслідків у вигляді незаконного заволодіння юридичними особами державним майном - земельною ділянкою, що своєю черго і стало підставою для звернення прокурора з позовом в інтересах держави в особі Київської ОДА, як органу до якого віднесено повноваження щодо розпорядження земельними ділянками водного фонду.
Матеріалами справи підтверджується, що прокурор звернувся до Київської ОДА із листом від 09.11.2020 № 15/1/1-114вих-20, в якому просив повідомити останнього чи вживались та чи будуть вживатись заходи спрямовані на захист інтересів держави щодо скасування державної реєстрації права постійного користування ТОВ «Ставищенський рибгосп» на земельну ділянку із кадастровим номером 3224285600:05:006:0703.
У відповідь на вказаний лист Київська ОДА повідомила прокурора, що остання позбавлена можливості самостійно встановити порушення вимог законодавства, при цьому також зазначила, що у її розпорядженні відсутні документи, які підтверджують факт порушення вимог законодавства, що своєю чергою унеможливлює звернення до суду із відповідним позовом.
Суд зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що Київська ОДА зверталася до суду із позовом спрямованим на захист порушених з боку ТОВ «Ставищенський рибгосп» інтересів держави щодо зобов'язання останнього повернути спірну земельну ділянку у власність держави, що свідчить про бездіяльність вказаного органу.
Так, згідно висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (п. 43 постанови).
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк (пунк 77).
У відповідності до ч. ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Враховуючи, що відповідне обґрунтування підставності здійснення представництва інтересів держави прокурором визначено в позові, яке судом визнано обґрунтованим, та яке цілком узгоджується із вимогами, що ставляться до питань представництва прокурором інтересів держави, суд виходить із того, що звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації відповідає приписам ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 53 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно приписів п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відтак, витрати прокурора по сплаті судового збору у розмірі 4540 гривень, суд відносить порівну на відповідачів.
Керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 73-80, 86, 129, 226, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації задовольнити.
2. Скасувати рішення державного реєстратора Ставищенської районної державної адміністрації Київської області про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01.11.2017 № 378786643 та реєстрацію за товариством з обмеженою відповідальністю «Ставищенський рибгосп» права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3224285600:05:006:0703 площею 48,5 га від 26.10.2017 № 23123094.
3. Зобов'язати товариство з обмеженою відповідальністю «Ставищенський рибгосп» повернути державі в особі Київської обласної державної адміністрації земельну ділянку з кадастровим номером 3224285600:05:006:0703 площею 48,5 га.
4. Стягнути з Ставищенської районної державної адміністрації (09400, Київська обл., Ставищенський р-н, смт Ставище, вулиця Сергія Цимбала, 35/1, код 23582170) на користь Офісу Генерального прокурора (01001, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, код 00034051) 2270 гривень судового збору.
5. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Ставищенський рибгосп» (09400, Київська обл., Ставищенський р-н, смт Ставище, вул. Хутірська, буд. 39, код 33625646) на користь Офісу Генерального прокурора (01001, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, код 00034051) 2270 гривень судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення у відповідності до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 частини 1 Розділу XI «Перехідні положення» цього Кодексу.
Повний текст рішення складено та підписано 20.07.2021.
Суддя Р.М. Колесник