ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
01.07.2021Справа № 910/4813/21
За позовомКомунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація"
доФізичної особи-підприємця Кокшорова Ігоря Геннадійовича
простягнення 495 431,33 грн.
Суддя Бойко Р.В.
секретар судового засідання Кучерява О.М.
Представники сторін:
від позивача:Цимбаліст В.В.
від відповідача:Тараскіна К.О.
У березні 2021 року Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Фізичної особи-підприємця Кокшорова Ігоря Геннадійовича про стягнення 495 431,33 грн.
В обґрунтування позовних вимог Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" вказує, що Фізична особа-підприємець Кокшоров Ігор Геннадійович з лютого 2012 року по 10.12.2020 протиправно (без договору оренди) користувався нежилими приміщаннями площею 633,50 кв.м. у будинку №8 літ. А на вул. Підлісній у м. Києві , проте не сплачував належних платежів за користування вказаними приміщеннями.
У зв'язку з наведеним Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" стверджує про наявність правових підстав для стягнення з Фізичної особи-підприємця Кокшорова Ігоря Геннадійовича плати за фактичне користування нежитловими приміщеннями у період з 22.04.2019 по 09.12.2020 у розмірі 274 019,24 грн. та компенсації витрат підприємства за користування у період з 03.03.2013 по 09.12.2020 земельною ділянкою, на якій розташовані нежитлові приміщення, у розмірі 221 412,09 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/4813/21; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання); визначено сторонам строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив.
23.04.2021 через відділ діловодства суду від Фізичної особи-підприємця Кокшорова Ігоря Геннадійовича надійшов відзив на позов з доказами його направлення позивачу, в якому відповідач зазначає, що між ним та позивачем відсутні договірні відносини та він спірним приміщенням не користувався, а відтак відсутні підстави для стягнення плати за користування таким майном. При цьому, відповідач зазначає, що складений у 2012 році акт про фактичне використання нежилих приміщень підтверджує намір Фізичної особи-підприємця Кокшорова Ігоря Геннадійовича здійснювати оренду у 2012 році, однак жодним чином не підтверджує фактичне користування вказаним майном. Щодо рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2014 у справі №910/443/14, то останнє не може мати преюдиційного значення для розгляду даного спору, оскільки встановлені у ньому обставини не розповсюджуються на період, за який Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" просить стягнути кошти. Щодо акту державного виконавця, то в останньому вказано про відсутність у приміщенні як самого відповідача, так і його майна, що підтверджує, на думку Фізичної особи-підприємця Кокшорова Ігоря Геннадійович, безпідставність тверджень позивача про використання відповідачем приміщень. Крім того, відповідач звернув увагу суду, що позивачем здійснено розрахунок суми, яка підлягає стягненню з відповідача, за користування майном починаючи з 01.03.2013 на підставі методики, яка була затверджена 21.04.2015. Також у своєму відзиві відповідач просить застосувати наслідки позовної давності до заявлених позовних вимог та відмовити в їх задоволенні повністю. Також Фізична особа-підприємець Кокшоров Ігор Геннадійович у відзиві просив суд здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. У змісті відзиву відповідачем також викладено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, у відповідності до якого Фізична особа-підприємець Кокшоров Ігор Геннадійовича очікує понести витрати на професійну правничу допомогу у орієнтовному розмірі 20 548,63 грн.
29.04.2021 через відділ діловодства суду від Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" надійшла відповідь на відзив, в якій позивач вказує на необґрунтованість тверджень відповідача про не здійснення ним фактичного користування спірним майном, оскільки листом від 23.04.2016 Фізична особа-підприємець Кокшоров Ігор Геннадійович повідомив Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" про свою згоду із наявною на той час заборгованістю, а у листі від 31.01.2018 Фізична особа-підприємець Кокшоров Ігор Геннадійович просив прийняти частину приміщень за актом приймання-передачі, внаслідок чого сторонами 31.08.2018 було складено акт про прийняття частини приміщення площею 282,56 кв.м. та в подальшому плата за фактичне користування нараховувалась відповідачу на площу 404,30 кв.м. Крім того, позивач вказує, що листом від 14.04.2020 Фізична особа-підприємець Кокшоров Ігор Геннадійович просив Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" не начисляти орендну плату на час карантину, а у листі від 15.02.2021 просив реструкторизувати наявну в нього заборгованість на дванадцять місяців 2021 року. До того ж позивач стверджує про здійснення відповідачем у 2019-2020 роках часткової оплати як за фактичне користування майном, так і земельною ділянкою. Щодо методики нарахування компенсації за користування земельною ділянкою, то позивач вказує, що з 01.02.2012 здійснював розрахунок на підставі п. 6.5 Положення про орендну майна територіальної громади міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради №34/6250 від 22.09.2011, а в подальшому - на підставі Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради №415/1280 від 21.04.2015.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.05.2021 вирішено здійснювати розгляд справи №910/4813/21 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 20.05.2021.
18.05.2021 через відділ діловодства суду від Фізичної особи-підприємця Кокшорова Ігоря Геннадійовича надійшли пояснення з доказами їх направлення позивачу, в яких відповідач вказує, що оскільки площа спірних нежитлових приміщень складала 633,5 кв.м., у позивача немає повноважень виступати орендодавцем спірних приміщень, а відтак і стягувати орендну плату. Також відповідач повторно зазначив, що оскільки між сторонами не укладався договір оренди, то підстав стягувати орендну плату та плату за користування земельною ділянкою не існує. Крім того, відповідач звертає увагу суду, що у акті державного виконавця відсутній підпис боржника, а також зазначено про відсутність у приміщеннях майна боржника, в той час як відповідач не був присутнім під час здійснення виселення, оскільки не використовував приміщення, тому даний акт не є доказом використання Фізичною особою-підприємцем Кокшоровим Ігорем Геннадійовичем спірного приміщення.
Протокольною ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.05.2021 встановлено сторонам строк для надання доказів на підтвердження обставин, на які вони посилаються - до наступного засідання; оголошено перерву в підготовчому засіданні до 15.06.2021.
07.06.2021 через відділ діловодства суду від Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" надійшли пояснення з доказами їх направлення відповідачу, в яких позивач надає пояснення з приводу розрахунку плати за користування земельною ділянкою та нежилими приміщеннями у спірний період з посиланням на нормативно-правові норми та докази.
15.06.2021 через відділ діловодства суду від Фізичної особи-підприємця Кокшорова Ігоря Геннадійовича надійшли пояснення з доказами їх направлення позивачу, в яких відповідач зазначає, що акт від 11.01.2013 про фактичне користування нежилими приміщеннями та акт від 31.01.2018 обстеження нежилих приміщень були укладені Фізичною особою-підприємцем Кокшоровим Ігорем Геннадійовичем з метою укладення договору оренди, в той час як позивач вказував, що їх укладення є необхідним. В свою чергу, відповідач стверджує, що є власником комунікацій, розташованих у підвальному приміщенні в буд. 8-А по вул. Підлісній в м. Києві , та повинен був мати доступ до таких комунікацій, в той час як позивач надавав згоду для доступу до комунікацій лише після підписання відповідних документів. Щодо наданих позивачем доказів часткової сплати Фізичною особою-підприємцем Кокшоровим Ігорем Геннадійовичем плати за користування приміщеннями та земельною ділянкою, то відповідач зазначає, що дані кошти є безпідставно набутим Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" майном та підлягають поверненню відповідачу.
Протокольними ухвалами Господарського суду міста Києва від 15.06.2021 долучено подані позивачем докази до матеріалів справи; встановлено відповідачу строк для надання пояснень з доказами - до наступного засідання; роз'яснено сторонам про можливість мирного врегулювання спору на будь-якій стадії судового розгляду; закрито підготовче провадження по справі №910/4813/21; встановлено порядок дослідження доказів - в порядку їх розміщення в матеріалах справи; призначено розгляд справи по суті на 01.07.2021.
В судове засідання, призначене на 01.07.2021 представники сторін з'явились, надали пояснення по суті спору, за змістом яких представник позивача позовні вимоги підтримав та просив задовольнити, а представник відповідача проти позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні.
У судовому засіданні 01.07.2021 судом було закінчено розгляд справи №910/4813/21 по суті, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У засіданнях здійснювалась фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються правові позиції сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
10.12.2010 Київська міська державна адміністрація прийняла розпорядження №1112 "Про питання організації управління районами в місті Києві", яким вирішила закріпити на праві господарського відання за Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" нежитлові будинки та нежитлові приміщення згідно з додатком 11 до цього розпорядження, у тому числі нежилі приміщення площею 635,10 кв.м в будинку №8А по вул. Підлісній у м. Києві (згідно з поверховим планом БТІ - вул. Підлісна, 8а, літ. А) .
На виконання вказаного розпорядження Комунальному підприємству "Київжитлоспецексплуатація" було передано нежитлові приміщення по вул. Підлісна, 8А площею 635,10 кв.м, що підтверджується відповідним актом приймання-передачі основних засобів від 01.02.2012.
Згідно акту від 01.02.2012 про фактичне використання нежилих приміщень, складеного представниками Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" та Фізичною особою-підприємцем Кокшоровим Ігорем Геннадійовичем, останній фактично використовує приміщення загальною площею 480,1 кв.м. (у тому числі, підвал: 128,0 кв.м. - хлібопекарня; 352,1 кв.м. - склад продовольчих товарів), які перебувають на балансі Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація". У вказаному акті зазначено, що він складається для проведення розрахунків і нарахування платежів за користування приміщеннями у розмірі орендної плати за майно територіальної громади м. Києва, яке передається в оренду, до надання розпорядчих документів, але не більше трьох місяців. Сума до сплати за фактичне користування приміщеннями за місяць лютий 2012 року складає 13 389,10 грн. (без ПДВ). Крім орендної плати орендар компенсує орендодавцеві його видатки в сумі 1 591,78 грн. і підлягає подальшому коригуванню. Розмір плати на наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за поточний місяць. Податок на додану вартість нараховується додатково до плати за фактичне використання приміщення у розмірах та порядку, визначених законодавством України та сплачується разом з платою за фактичне використання.
11.01.2013 представниками Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" та Фізичною особою-підприємцем Кокшоровим Ігорем Геннадійовичем складено акт про фактичне використання нежилих приміщень у будинку №8А літ. А по вул. Підлісна , в якому зафіксовано, що Фізична особа-підприємець Кокшоров Ігор Геннадійович фактично використовує підвал площею 633,5 кв.м. у буд. №8А літ. А по вул. Підлісна у м. Києві , який перебуває на балансі Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація", для розміщення виробничих приміщень хлібопекарні. У вказаному акті зазначено, що він складається для проведення розрахунків і нарахування платежів за користування приміщеннями у розмірі орендної плати відповідно до діючої на момент складання цього акта Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду, до надання розпорядчих документів, але не більше трьох місяців. Сума до сплати за фактичне користування приміщеннями за місяць грудень 2012 року складає 8 066,90 грн. (без ПДВ). Крім плати за фактичне користування користувач компенсує балансоутримувачу його видатки по компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою, яка за грудень 2012 року складає 1 691,76 грн. (без ПДВ). Розмір плати за фактичне користування нежилих приміщень за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній місяць, опублікований у поточному місяці. Розмір нарахувань компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою визначається щомісячно, виходячи з фактичних витрат. Додатково до сплати за фактичне користування нежилих приміщень та компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою нараховується податок на додану вартість у розмірах та порядку, визначених законодавством України, який сплачує користувач разом із платою за користування та компенсацією витрат за користування земельною ділянкою.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.08.2014 у справі №910/443/14 позов Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" задоволено частково; виселено Фізичну особу-підприємця Кокшорова Ігоря Геннадійовича з нежилих приміщень загальною площею 633,50 кв.м, у т.ч. у підвалі - 633,50 кв.м в будинку №8-А літер А на вулиці Підлісній ; стягнуто з Фізичної особи-підприємця Кокшорова Ігоря Геннадійовича на користь Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" судовий збір.
08.09.2014 було видано накази Господарського суду міста Києва на примусове виконання рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2014 у справі №910/443/14, зокрема, щодо виселення Фізичної особи-підприємця Кокшорова Ігоря Геннадійовича з нежилих приміщень загальною площею 633,50 кв.м, у т.ч. у підвалі - 633,50 кв.м в будинку №8-А літер А на вулиці Підлісній .
10.12.2020 старшим державним виконавцем Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Горик Яною Євгенівною в межах виконавчого провадження з виконання наказу Господарського суду міста Києва №910/443/14 від 21.08.2014 з виселення відповідача із спірних приміщень складено акт державного виконавця, в якому зафіксовано, що вказаний наказ виконано, виселено Кокшорова І.Г. з нежилих приміщень площею 633,5 кв.м., майно боржника у вказаних приміщеннях відсутнє.
Спір у справі виник у зв'язку з твердженнями позивача про наявність правових підстав для стягнення з Фізичної особи-підприємця Кокшорова Ігоря Геннадійовича плати за фактичне користування нежитловими приміщеннями у період з 22.04.2019 по 09.12.2020 у розмірі 274 019,24 грн. та компенсації витрат підприємства за користування у період з 03.03.2013 по 09.12.2020 земельною ділянкою, на якій розташовані нежитлові приміщення, у розмірі 221 412,09 грн.
Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами Глави 83 Цивільного кодексу України.
Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Позивач стверджує, що відповідач фактично користувався належними територіальній громаді міста Києва нежилими приміщеннями у буд. 8-А по вул. Підлісній в м. Києві у період з 03.03.2013 по 09.12.2020.
Натомість відповідач заперечує щодо обставин користування спірними приміщеннями та вказує, що надані позивачем документи (рішення суду від 21.08.2014 у справі №910/443/14, акт від 01.02.2012 про фактичне використання нежилих приміщень, акти від 01.02.2012 та від 11.01.2013) не підтверджують фактичне користування Фізичною особою-підприємцем Кокшоровим Ігорем Геннадійовичем спірними приміщеннями у період з 03.03.2013 по 09.12.2020.
Однак, суд не погоджується з доводами відповідача з огляду на наступне.
По-перше, Фізична особа-підприємець Кокшоров Ігор Геннадійович вказує, що складав акти від 01.02.2012 та від 11.01.2013, оскільки мав намір укласти договір оренди з позивачем.
В свою чергу, суд критично оцінює такі доводи відповідача, оскільки законодавство та нормативні-правові акти, чинні станом на дати складення спірних актів, не визначали обов'язковість складення сторонами актів про фактичне користування майном, а також необхідність самого факту фактичного користування потенційним орендарем таким майном територіальної громади міста Києва для його набуття у користування за договором оренди.
Тобто, для одержання спірних нежилих приміщень у користування відповідач не зобов'язаний був фактично користуватись спірним майном та відповідно фіксувати таке користування у відповідних актах.
По-друге, рішенням Господарського суду міста Києва від 21.08.2014 у справі №910/443/14 встановлено факт користування відповідачем спірними приміщеннями станом на дату розгляду справи, що слугувало підставою для виселення Фізичної особи-підприємця Кокшорова Ігоря Геннадійовича з нежилих приміщень загальною площею 633,50 кв.м, у т.ч. у підвалі - 633,50 кв.м в будинку №8-А літер А на вулиці Підлісній у м. Києві .
Вказане рішення набрало законної сили.
Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду.
Частиною 1 статті 129-1 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.
Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України №8 від 13.06.2007 "Про незалежність судової влади" передбачено, що за змістом частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені.
Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відтак, обставини користування Фізичною особою-підприємцем Кокшоровим Ігорем Геннадійовичем спірними приміщеннями до серпня 2014 року не підлягають доказуванню та презюмуються, оскільки в протилежному випадку матиме місце поставлення під сумнів остаточного судового рішення у справі №910/443/14.
По-третє, відповідач вказує, що в акті державного виконавця від 10.12.2020 зафіксовано, що у спірних приміщеннях відсутнє майно Фізичної особи-підприємця Кокшорова Ігоря Геннадійовича та останній був відсутнім під час вчинення вказаної виконавчої дії, що додатково підтверджує факт нездійснення користування відповідачем спірними приміщеннями.
Однак, суд не погоджується з такими твердженнями відповідача, оскільки відсутність майна відповідача у спірних приміщеннях свідчить про фактичне виконання рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2014 у справі №910/443/14 в частині виселення, що і було зафіксовано у акті державного виконавця від 10.12.2020.
Натомість, якби в акті державного виконавця було зафіксовано наявність майна у спірному приміщення, то наведене свідчило б про невиконання такого рішення боржником та продовження використання відповідачем спірного приміщення, оскільки розміщення (зберігання) власного нерухомого майна у приміщенні є нічним іншим як використанням такого приміщення.
Отже, фіксація в акті державного виконавця від 10.12.2020 факту відсутності станом на 10.12.2020 майна відповідача у спірних приміщеннях жодним чином не свідчить про невикористання Фізичною особою-підприємцем Кокшоровим Ігорем Геннадійовичем таких приміщень до 09.12.2020 включно.
Більше того, зважаючи на факт ухвалення рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2014 у справі №910/443/14 та наявність виконавчого провадження із виконання такого рішення, фактичне залишення Фізичною особою-підприємцем Кокшоровим Ігорем Геннадійовичем спірних приміщень без документального оформлення такої дії суперечить засадам розумності та добросовісності.
По-четверте, позивачем на підтвердження обставин продовження користування Фізичною особою-підприємцем Кокшоровим Ігорем Геннадійовичем нежилими приміщеннями у буд. 8-А по вул. Підлісній в м. Києві було долучено до матеріалів справи:
- лист відповідача від 23.09.2016 (вх. №5347 від 23.09.2016), в якому Фізична особа-підприємець Кокшоров Ігор Геннадійович визнає заборгованість та вказує, що за необхідності може надати гарантійного листа, а також зазначає, що орендує приміщення з 2000 року та зробив ремонт у вказаному приміщенні;
- лист вх. №621/1 від 31.01.2018, в якому Фізична особа-підприємець Кокшоров Ігор Геннадійович вказує, що використовує частину приміщення в будинку №8-А літер А на вулиці Підлісній у м. Києві площею 350,94 кв.м., у зв'язку з чим просив Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" прийняти за актом прийому-передачі іншу частину приміщення площею 282,56 кв.м., яка не використовується, та з 01.02.2018 здійснити відповідний перерахунок орендної плати;
- складений представниками позивача та відповідачем акт обстеження нежилих підвальних приміщень у буд. 8-А по вул. Підлісній від 31.08.2018, в якому за наслідками проведення перевірки встановлено, що нежилі приміщення загальною площею 404,3 кв.м. (підвал) використовує Фізична особа-підприємець Кокшоров Ігор Геннадійович для розміщення спортивного закладу, в якому проводяться заняття різними видами спорту;
- лист вх. №1958 від 14.04.2020, в якому Фізична особа-підприємець Кокшоров Ігор Геннадійович, посилаючись на те, що приміщення у буд. 8-А по вул. Підлісній в м. Києві використовується ним як фітнес-клуб, в той час як постановою Кабінету Міністрів України запроваджено на території України карантин та заборонено діяльність фітнес-клубів, просив Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" не начисляти орендну плату за час карантину;
- лист вх. №777 від 15.02.2021, в якому Фізична особа-підприємець Кокшоров Ігор Геннадійович, посилаючись на своє скрутне фінансове становище через пандемію, просив Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" розстрочити наявну у нього заборгованість на 12 місяців;
- платіжні доручення, сформовані за період з липня 2016 року по жовтень 2020 року, з яких вбачається часткова оплата Фізичною особою-підприємцем Кокшоровим Ігорем Геннадійовичем за користування спірним майном та компенсація витрат балансоутримувача (про що чітко зазначалось у призначенні платежу).
Наведеними документами підтверджується факт продовження користування відповідачем спірними приміщеннями після ухвалення рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2014 у справі №910/443/14 про виселення.
Натомість відповідачем не надано жодних доказів припинення користування спірним майном до складення держаним виконавцем акту від 10.12.2020.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України).
Аналогічні приписи закріплені у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
З огляду на наведені приписи господарського процесуального закону, суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується фактичне користування Фізичною особою-підприємцем Кокшоровим Ігорем Геннадійовичем приміщеннями у буд. 8-А по вул. Підлісній в м. Києві у період з 03.03.2013 по 09.12.2020.
Крім того, наведене також свідчать про недобросовісність відповідача в частині користування своїми процесуальними правами, оскільки частиною 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи зобов'язані, зокрема, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні.
Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Очевидно, що дії Фізичної особи-підприємця Кокшорова Ігоря Геннадійовича, який здійснював фактичне користування приміщеннями (з 2000 року, як сам зазначає відповідач у листі вх. №5347 від 23.09.2016), частково сплачував за таке користування впродовж спірного періоду та відшкодовував плату за землю, у січні 2018 року ініціював повернення частини приміщень за актом, у квітні 2020 року просив позивача не нараховувати плату за фактичне користування приміщеннями з огляду на запровадження карантину, а у лютому 2021 року просив позивача розстрочити наявну у нього заборгованість на 12 місяців, проте через два місяці (у квітні 2021 року) в межах даного спору почав стверджувати, що не здійснював користування спірними приміщеннями взагалі, в тому числі до ухвалення рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2014 у справі №910/443/14 про його виселення, та про безпідставність набуття Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" від нього в якості оплати за користування майном коштів, суперечать його попередній поведінці і є недобросовісними.
Варто зауважити, що доктрина venire contra factum proprium застосовувалась Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 05.06.2018 у справі №338/180/17, а також у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17.
Встановлена судом недобросовісність відповідача в частині повідомлення суду повних та достовірних обставин правовідносин сторін ставить під сумнів правову позицію відповідача у даному спорі в цілому.
Отже, відповідач фактично користувався приміщеннями у буд. 8-А по вул. Підлісній в м. Києві у період з 03.03.2013 по 09.12.2020.
Вказані приміщення належать територіальній громаді міста Києва та знаходяться на балансі Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація".
Згідно з нормами статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина 1 статті 509 Цивільного кодексу України, частина 1 статті 173 Господарського кодексу України).
Статтею 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", який був чинним до 01.02.2020, передбачено, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ст. 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", який був чинним до 01.02.2020).
Тобто, єдиною правовою підставою для здійснення користування відповідачем нежилими приміщеннями, що належать територіальній громаді міста Києва та знаходяться на балансі Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація", міг бути відповідний договір оренди.
Як стверджують сторони, ними не укладався договір оренди нежитлових приміщень в будинку 8-А літер А на вулиці Підлісній у м. Києві .
Зокрема, відповідач у своїх заявах по суті справи неодноразово зазначав, що жодного договору, предметом якого б була оренда приміщень в будинку 8-А на вулиці Підлісній у м. Києві ним не укладалось.
Частиною 1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Отже, відповідач здійснював користування у нежитловими приміщеннями в будинку 8-А на вулиці Підлісній у м. Києві за відсутності на те відповідних правових підстав.
Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).
Отже, відповідач користувався за відсутності правових підстав не лише нежилими приміщеннями, а й земельною ділянкою, на якій такі приміщення розташовувались, в той час як позивач зобов'язаний сплачувати за вказану земельну ділянку податок.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень Глави 83 Цивільного кодексу України.
Обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Для висновку про наявність підстав для повернення безпідставно набутих коштів потрібно встановити обставини набуття або збереження майна за рахунок іншої особи (потерпілого), а також те, що набуття або збереження цього майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Відсутність укладеного у спірний період договору оренди спірних приміщень має фактичним наслідком користування відповідачем такими приміщеннями, а також земельною ділянкою, на яких вони розташовані без відповідної грошової компенсації. В результаті відбулося збереження (заощадження) відповідачем належних до сплати за таке володіння і користування приміщеннями та земельною ділянкою коштів, які мали бути відшкодовані.
Тотожний правовий висновок щодо того, що до оформлення права оренди відносини з фактичного користування майном без укладення договору оренди та недоотримання його власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Отже, фактичний користувач, який без достатньої правової підстави за рахунок власника майна зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування майном, зобов'язаний повернути ці кошти власнику майна на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України викладений у постановах Верховного Суду від 21.12.2020 у справі №924/1265/19, від 02.06.2020 у справі №922/2417/19, від 11.11.2019 у справі №925/626/18, від 10.02.2020 у справі №922/981/18, від 29.01.2020 у справі №922/2811/18, від 06.08.2019 у справі №922/3560/18, від 12.06.2019 у справі №922/902/18, від 11.06.2019 у справі №922/551/18, від 29.05.2019 у справі №922/955/18, від 09.04.2019 у справі №922/652/18, від 12.03.2019 у справі №916/2948/17, від 07.02.2019 у справі №922/3639/17, від 06.02.2019 у справі №923/921/17, від 28.01.2019 у справі №922/3782/17.
Правові підстави набуття прав користування приміщеннями та частиною земельної ділянки, на яких вони розташовані, безоплатно відсутні. Також відсутні правові підстави для ненарахування, невідшкодування плати за користування приміщеннями та частиною земельної ділянки, на яких вони розташовані, тощо.
В свою чергу, відповідач набув у користування майно саме за рахунок позивача, який є балансоутримувачем відповідного майна.
Отже, у разі коли особа користувалася приміщеннями, що належать територіальній громаді міста Києва та знаходяться на балансі Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" без достатньої правової підстави, у зв'язку з чим зберегла кошти, вона зобов'язана повернути ці кошти власникові такого майна на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.
Згідно розрахунків позивача розмір плати, яка підлягала сплаті за фактичне користування нежитловими приміщеннями у період з 22.04.2019 по 09.12.2020, складає 274 019,24 грн. та розмір компенсації витрат підприємства, яка підлягає сплаті за користування у період з 03.03.2013 по 09.12.2020 земельною ділянкою, на якій розташовані нежитлові приміщення, складає 221 412,09 грн.
Відповідачем зазначалось про невірність здійснених позивачем розрахунків з огляду на зміну нормативно-правового регулювання визначення таких платежів у спірний період, однак судом було перевірено здійснені Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" розрахунки та встановлено, що відповідні розрахунки здійснені позивачем вірно та з врахуванням як зміни законодавства, так і площі приміщень, якими користувався відповідач, у спірний період.
Положеннями ч. 1 ст. 1214 Цивільного кодексу України унормовано, що визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.
Враховуючи положення норми ч. 1 ст. 1214 Цивільного кодексу України та користуванням відповідачем спірними нежилими приміщеннями, а також посилання Фізичної особи-підприємця Кокшорова Ігоря Геннадійовича на те, що ним підписувались акти від 01.02.2012 та від 11.01.2013 (в яких зазначалось про тимчасовість такого користування та необхідність надання розпорядчих документів) з метою укладення договору оренду щодо вказаних приміщень, суд дійшов висновку, що відповідач був обізнаний про володіння ним майном без достатньої правової підстави, а отже він є таким, що прострочив виконання зобов'язання з відшкодування коштів у розмірі 274 019,24 грн., які були збережені (заощаджені) відповідачем внаслідок безпідставного користування спірними нежитловими приміщеннями у період з 22.04.2019 по 09.12.2020, а також коштів у розмірі 221 412,09 грн., які були збережені (заощаджені) відповідачем внаслідок безпідставного користування у період з 03.03.2013 по 09.12.2020 земельною ділянкою, на якій розташовані спірні приміщення.
В той же час, Фізичною особою-підприємцем Кокшоровим Ігорем Геннадійовичем у змісті відзиву було викладено заяву про застосування наслідків пропуску строку позовної давності за вимогою про стягнення компенсації витрат за користування земельною ділянкою з березня 2013 року по березень 2018 року.
Статтею 256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється Цивільним кодексом України.
Статтею 257 Цивільного кодексу України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 Цивільного кодексу України).
Відповідач зазначає, що позивачем було пропущено строк позовної давності щодо вимог про стягнення компенсації витрат за користування земельною ділянкою з березня 2013 року по березень 2018 року, оскільки останній виникав щомісячно починаючи з березня 2013 року, проте позивач звернувся до суду лише у березні 2021 року, а відтак пропустив строк позовної давності.
В той же час, 02.04.2020 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", згідно якого Розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, яким передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Тобто, строк позовної давності за вимогою про стягнення з відповідача заборгованості в силу пункту 12 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України продовжено на строк дії карантину.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" установлено на всій території України карантин з 12.03.2020.
Таким чином, враховуючи, що борг зі сплати компенсації витрат за користування земельною ділянкою нараховується щомісячно, тому позовна давність до вимог про його стягнення обчислюється окремо за кожний місяць, то відповідно строк позовної давності за вимогою про стягнення заборгованості за березень 2017 року, яка є простроченою відповідачем з квітня 2017 року, а також за всі послідуючі місяці, станом на дату подання позову було продовжено в силу пункту 12 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України та відповідно не був пропущений позивачем.
В той же час, Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" не має зворотної дії в часі, а отже не може поширюватись на правовідносини, які існували до його прийняття.
Таким чином, Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" не було пропущено строк позовної давності за вимогами про стягнення компенсації витрат за користування земельною ділянкою у період з березня 2017 року по 09.12.2020.
Натомість в частині вимоги про стягнення заборгованості за користування майном у період з березня 2013 року по лютий 2017 року включно слід відмовити у зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності.
За таких обставин позовні вимоги Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" підлягають частковому задоволенню, а з Фізичної особи-підприємця Кокшорова Ігоря Геннадійовича підлягають стягненню безпідставно збережені кошти у розмірі 274 019,24 грн., які були збережені (заощаджені) відповідачем внаслідок безпідставного користування спірними нежитловими приміщеннями у період з 22.04.2019 по 09.12.2020, а також кошти у розмірі 113 261,98 грн., які були збережені (заощаджені) відповідачем внаслідок безпідставного користування у період з 01.03.2017 по 09.12.2020 земельною ділянкою, на який розташовані вказані спірні приміщення.
У п. 23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 (заява №63566/00) "Проніна проти України" зазначено, що п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Інші доводи учасників справи №910/4813/21 судом не досліджуються, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Щодо розподілу судових витрат на оплату судового збору.
За змістом пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставки судового збору за подання до господарського суду позовної заяви встановлюються у таких розмірах: майнового характеру - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" у своїй позовній заяві було заявлено майнову вимогу про стягнення з відповідача коштів у загальному розмірі 495 431,33 грн., за розгляд якої підлягав оплаті судовий збір у розмірі 7 431,47 грн.
В той же час, як вбачається із платіжного доручення №3591 від 17.03.2021 Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" сплачено судовий збір за звернення до Господарського суду міста Києва із даним позовом у розмірі 7 431,48 грн.
Таким чином, позивачем було надмірно сплачено судовий збір у сумі 0,01 грн., який підлягає поверненню з державного бюджету.
Натомість, у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати позивача на судовий збір, який підлягав сплаті за звернення до господарського суду із вимогою про стягнення коштів у розмірі 495 431,33 грн., покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у зв'язку із частковим задоволенням позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 73, 74, 75, 79, 123, 129, 233, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Кокшорова Ігоря Геннадійовича ( АДРЕСА_3 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" (01001, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 51-А; ідентифікаційний код 03366500) плату за фактичне користування майном у розмірі 274 019 (двісті сімдесят чотири тисячі дев'ятнадцять) грн. 24 коп., плату за фактичне користування земельною ділянкою у розмірі 113 261 (сто тринадцять тисяч двісті шістдесят одну) грн. 98 коп. та судовий збір у розмірі 5 809 (п'ять тисяч вісімсот дев'ять) грн. 22 коп. Видати наказ.
3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.
4. Повернути Комунальному підприємству "Київжитлоспецексплуатація" (01001, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 51-А; ідентифікаційний код 03366500) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 0,01 грн., сплачений за платіжним дорученням №3591 від 17.03.2021. Видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Відповідно до п.17.5 ч.1 ПЕРЕХІДНИХ ПОЛОЖЕНЬ Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається до Північного апеляційного господарського суду або через Господарський суд міста Києва.
Повний текст рішення складено 19.07.2021.
Суддя Р.В. Бойко