ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
20.07.2021Справа № 927/337/21
Господарський суд міста Києва в складі судді Коткова О.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу № 927/337/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислова компанія «Магнат»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вольт Енерго Групс»
про стягнення грошових коштів
Без виклику учасників судового процесу.
02 квітня 2021 року до Господарського суду Чернігівської області надійшла позовна заява № 115 від 31.03.2021 року Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислова компанія «Магнат» (позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вольт Енерго Групс» про стягнення 6059,58 грн., з них: збитків - 5460,00 грн., завданих позивачу внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором на налаштування пристроїв компенсації реактивної енергії від 27.10.2020 року, індексу інфляції - 250,07 грн., 3% річних - 69,03 грн. та пені - 280,48 грн. за неналежне виконання відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 07.04.2021 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислова компанія «Магнат» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вольт Енерго Групс» про стягнення 6059 грн. 58 коп. направлено за встановленою підсудністю до Господарського суду міста Києва.
27 квітня 2021 року матеріали справи № 927/337/21 надійшли до Господарського суду міста Києва.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.04.2021 року матеріали позовної заяви передано на розгляд судді Коткова О.В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.04.2021 року позовну заяву № 115 від 31.03.2021 року Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислова компанія «Магнат» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вольт Енерго Групс» про стягнення грошових коштів залишено без руху, надано Товариству з обмеженою відповідальністю Агропромислова компанія «Магнат» строк для усунення встановлених недоліків позовної заяви протягом 5 (п'яти) днів з дня вручення даної ухвали.
У відповідності до відомостей з офіційного веб-сайту Державного підприємства «Укрпошта» за поштовим ідентифікатором № 0105480201694 вбачається, що поштове відправлення з ухвалою суду від 29.04.2021 року у справі № 927/337/21 було вручене уповноваженому представнику позивача - 07.05.2021 року.
Відповідно до положень ч.ч. 1, 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Тобто, строк для усунення встановлених недоліків позовної заяви до 12.05.2021 року (включно).
13.05.2021 року через відділ діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислова компанія «Магнат» надійшла заява № 194 від 11.05.2021 року на виконання вимог ухвали суду. Вказана заява направлена засобами поштового зв'язку 11.05.2021 року, тобто подана у встановлений судом строк.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.05.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи № 927/337/21 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено відповідачу строк у п'ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позов із урахуванням вимог, передбачених статтею 165 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство; докази направлення відзиву позивачу.
Як вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0105480081206 ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.05.2021 року у справі № 927/337/21 вручено уповноваженому представнику відповідача - 25.05.2021 року.
Тобто, строк для надання відзиву на позовну заяву до 09.06.2021 року (включно).
На адресу суду від відповідача відзиву на позов, клопотань, заяв тощо не надходило.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
27.10.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Агропромислова компанія «Магнат» (надалі - замовник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вольт Енерго Групс» (надалі - виконавець, відповідач) укладено договір на налаштування пристроїв компенсації реактивної енергії (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання по налаштуванню двох конденсаторних установок, що знаходяться на підприємстві замовника за адресою: Чернігівська обл., Ніжинський р-н, с. Безуглівка, вул. Заболотна, 24в та наданню акту обстеження та дефектного акту з переліком необхідних матеріалів для проведення реконструкції та відновлення їх працездатності.
Відповідно до п. 3.1. договору загальна вартість робіт по договору становить 5460,00 грн.
Пунктом 3.2. договору визначено умови оплати - 100% передоплата.
Згідно з п. 4.1. договору строки виконання робіт - 5 робочих днів після отримання передоплати згідно п. 3.2. договору.
В п. 4.3. договору передбачено, що виконавець після виконання роботи оформляє та передає замовнику акт приймання виконаних робіт, який підписується уповноваженими представниками сторін та скріплюється печатками.
Договір вступає в силу з моменту підписання і укладається строком до 31 грудня 2020 року, проте діє до моменту повного виконання сторонами зазначених в договорі зобов'язань (п. 5.1. договору).
29.10.2020 року позивач здійснив попередню оплату робіт за договором на загальну суму 5460,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 820 від 29.10.2020 року.
Як вказує позивач, в обумовлений договором строк відповідач роботи не виконав.
Судом встановлено, що 30.12.2020 року позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення коштів у розмірі 5460,00 грн., втім кошти в розмірі 5460,00 грн. відповідач не повернув, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.
Пунктом 1 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
При зверненні до суду з даним позовом позивач просить стягнути з відповідача на свою користь збитки у розмірі 5460,00 грн., завдані йому внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором на налаштування пристроїв компенсації реактивної енергії від 27.10.2020 року. Позовні вимоги обгрунтовані положеннями ст. 653 Цивільного кодексу України та ст.ст. 218, 224 Господарського кодексу України.
Дослідивши зміст укладеного сторонами договору на налаштування пристроїв компенсації реактивної енергії від 27.10.2020 року, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором підряду, а заявлена до стягнення сума збитків - попередньою оплатою.
Відповідно до ч. 2 ст. 317 Господарського кодексу України загальні умови договорів підряду визначаються відповідно до положень Цивільного кодексу України про договір підряду, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
При цьому, щодо способу захисту порушеного права суд зазначає наступне.
Відповідно до вимог статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.
У статті 6 Конвенції закріплено принцип доступу до правосуддя.
Стаття 13 Конвенції гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ вважають здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції»).
Згідно ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. При цьому суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України визначено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Надаючи правову оцінку належності обраного заінтересованою особою способу захисту, суди повинні зважати і на його ефективність в контексті статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Сполученого Королівства» ЄСПЛ зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Оскільки положення Конституції України мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушене цивільне право чи інтерес підлягає судовому захисту у спосіб, який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають ураховувати його ефективність. Це означає лише те, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 Цивільного кодексу України і цей перелік не є вичерпним, про що прямо зазначено у вказаній статті.
Також у частині першій та пунктах 4, 5 частини третьої статті 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в позовній заяві позивач викладає зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову;
Отже, позовна заява обов'язково повинна містити предмет позову та підстави позову. Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яке опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Водночас правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
У статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено завдання суду при здійсненні правосуддя та вказано, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.
Аналогічна правова позиція викладена у п. 83 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 року у справі № 487/10128/14-ц.
Тому, обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.
При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови в позові, оскільки згідно з принципом jura novit curia неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.
Тобто суд, з'ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) та від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) зроблено правовий висновок про те, що посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені в позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв'язку із цим суд, з'ясувавши при розгляді справи, що позивач послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує в рішенні саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Посилання позивача у позовній заяві на норми права, які не підлягають застосуванню у справі, не є підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки суд при вирішенні справи враховує підставу (обґрунтування) та предмет позовних вимог.
Підставою позову є фактичні обставини, що наведені в заяві, тому зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.
Таким чином, визначення предмета та підстав спору є правом позивача, у той час як встановлення обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії, заява № 48778/99).
У разі неправильної кваліфікації позивачами змісту правовідносин не можуть наступати негативні для позивача наслідки, навіть за формальних підстав, тому що помилка у визначенні правової природи юридичних фактів, здійсненої позивачем, не має істотного значення. Неправильна юридична інтерпретація фактів не може позбавити сторону в праві на судовий захист права, інакше порушується фундаментальне право особи на справедливий суд.
Суд, який розглядає справу, має право і зобов'язаний самостійно визначити та кваліфікувати правовідносини, які виникли між сторонами, та застосувати відповідну норму права чи закон, який регулює спірні правовідносини.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 року у справі № 662/397/15-ц.
Як вже було встановлено судом вище, 27.10.2020 року між позивачем, як замовником, та відповідачем, як виконавцем, було укладено договір на налаштування пристроїв компенсації реактивної енергії, за умовами якого, замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання по налаштуванню двох конденсаторних установок, що знаходяться на підприємстві замовника за адресою: Чернігівська обл., Ніжинський р-н, с. Безуглівка, вул. Заболотна, 24в та наданню акту обстеження та дефектного акту з переліком необхідних матеріалів для проведення реконструкції та відновлення їх працездатності.
Пунктами 3.1., 3.2. договору передбачено, що загальна вартість робіт по договору становить 5460,00 грн. на умовах 100% передоплати.
В п. 4.1. договору визначено строки виконання робіт - 5 робочих днів після отримання передоплати згідно п. 3.2. договору.
Судом встановлено, що платіжним дорученням № 820 від 29.10.2020 року позивач здійснив попередню оплату послуг у розмірі 5460,00 грн.
При цьому, факт перерахування коштів на суму 5460,00 грн. відповідач жодним чином не спростував.
Враховуючи встановлені пунктом 4.1. договору строки виконання робіт та здійснену позивачем 29.10.2020 року попередню оплату робіт, суд дійшов висновку, що строк по виконанню робіт є таким, що настав 05.11.2020 року.
Проте, відповідач у встановлені договором строки обумовлені договором роботи не виконав.
Відповідно до приписів ст. 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
За змістом ст. 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
За приписами ч. 1 ст. 8 Цивільного кодексу України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Враховуючи те, що главою 63 Цивільного кодексу України не врегульовано особливостей повернення виконавцем замовнику попередньої оплати в разі невиконання виконавцем своїх зобов'язань за договором підряду та правового механізму її повернення, суд дійшов висновку про можливість застосування ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України за аналогією закону до правовідносин, що виникли між позивачем та відповідачем.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.03.2018 року у справі № 910/1030/17.
Так ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
З огляду на викладене, позивач правомірно скористався своїм правом на повернення попередньої оплати за не виконані відповідачем роботи, оскільки таке право у позивача, як замовника за договором, існує паралельно з правом вимагати виконання оплачених робіт, однак такі права замовника є альтернативними, тобто взаємовиключними.
Приймаючи до уваги, що під час розгляду справи судом була встановлена обставина невиконання відповідачем зобов'язань щодо виконання попередньо оплачених позивачем робіт, суд вважає, що позивач набув права вимагати від відповідача повернення сплаченої ним попередньої оплати в сумі 5460,00 грн.
Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як встановлено судом, 30.12.2020 року позивачем на адресу відповідача направлено претензію № 449 від 29.12.2020 року про повернення коштів в розмірі 5640,00 грн., що підтверджується фіскальним чеком від 30.12.2020 року.
Відповідно до строків, встановлених Нормативами і нормативними строками пересилання поштових відправлень, які затверджені Наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 року № 958 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 28.01.2014 за № 173/24950, нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку): 1) місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1; 2) у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3, пріоритетної - Д+2; 3) між районними центрами різних областей України (у тому числі для міст обласного підпорядкування) - Д+4, пріоритетної - Д+3; 4) між іншими населеними пунктами різних областей України - Д+5, пріоритетної - Д+4, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення.
При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 1 цього розділу нормативні строки пересилання збільшуються на один день (п. 2 розділу ІІ Нормативів).
За перерахунком суду, зважаючи встановлений нормативний строк пересилання рекомендованого поштового відправлення між обласними центрами України, без урахування вихідних днів об'єкту поштового зв'язку (Д+5+1), надісланий позивачем 30.12.2020 року рекомендований лист повинен був дійти до відповідача не пізніше 12.01.2021 року.
Таким чином, з урахуванням положень частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що відповідач повинен був повернути попередню оплату в сумі 5460,00 грн. протягом 7 (семи) календарних дні з дати отримання претензії ТОВ Агропромислова компанія «Магнат» № 449 від 29.12.2020 року, тобто у строк по 19.01.2021 року включно.
Отже, станом на час розгляду даної справи строк повернення відповідачем попередньої оплати в сумі 5460,00 грн. настав.
В силу ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Доказів повернення суми попередньої оплати у розмірі 5460,00 грн. матеріали справи не містять.
Суд звертає увагу на те, що відповідачем не вчинено жодної дії і не надано жодного доказу з метою спростування факту існування у нього заборгованості перед позивачем на заявлену до стягнення суму.
За таких обставин, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та положень договору, враховуючи, що позивач має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача попередньої оплати в розмірі 5460,00 грн.
Щодо позовних вимог про стягнення індексу інфляції в розмірі 250,07 грн., 3% річних в розмірі 69,03 грн. та пені в розмірі 280,48 грн. суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З положень п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
За приписами ст. 547 та п. 1 ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
В п. 6.1. договору передбачено, що у випадку невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно із чинним законодавством України.
З матеріалів справи не вбачається, судом не встановлено та позивачем не доведено укладення між сторонами у справі письмового правочину щодо забезпечення виконання відповідачем зобов'язання у вигляді пені, а розмір пені договором або актом цивільного законодавства у спірних правовідносинах сторін також не встановлено, що виключає правові підстави для стягнення пені, нарахованої позивачем.
Згідно з ч. 1 ст. 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
За таких обставин, чинне цивільне законодавство не передбачає можливість забезпечення виконання зобов'язань, що виникли між сторонами, шляхом позадоговірного встановлення пені, а договірні відносини між сторонами з цього приводу відсутні.
З огляду на викладені вище норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що підстави для стягнення з відповідача пені відсутні, відтак позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 280,48 грн. задоволенню не підлягають.
Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3% річних від простроченої суми.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3% річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови).
Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 року у справі № 910/12382/17).
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Відповідно до встановлених судами обставин справи, за змістом статті 625 Цивільного кодексу України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов'язання, стягувана позивачем з відповідача сума інфляційних втрат та 3% річних від несплаченої (неповернутої) суми попередньої оплати є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) визначено, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11.04.2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
У відповідача виникло грошове зобов'язання перед позивачем, розмір якого підтверджується, зокрема, платіжним дорученням № 820 від 29.10.2020 року.
Як вже зазначалося судом вище, строк по поверненню суми попередньої оплати в розмірі 5460,00 грн. по 19.01.2021 року включно, отже відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання з 20.01.2021 року, відтак правомірним є нарахування 3% річних та індексу інфляції з 20.01.2021 року.
При цьому, судом встановлено, що позивач здійснює нарахування 3% річних та індексу інфляції за період з 29.10.2020 року по 31.03.2021 року.
За вказаних обставин суд дійшов висновку зробити власний розрахунок 3% річних та індексу інфляції.
Здійснивши розрахунок 3% річних за період з 20.01.2021 року по 31.03.2021 року, судом встановлено, що загальна сума 3% річних, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, за розрахунком суду, становить 31,86 грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення 3% річних в сумі 37,17 грн. позивачу належить відмовити.
В частині нарахування інфляційного збільшення боргу судом враховується правовий висновок, викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 20.11.2020 року у справі № 910/13071/19. Зокрема, сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Оскільки прострочення виконання зобов'язання виникло з 20.01.2021 року правомірним є нарахування індексу інфляції з лютого 2021 року.
Здійснивши розрахунок індексу інфляції за період з 01.02.2021 року по 31.03.2021 року, судом встановлено, що загальна сума індексу інфляції, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, за розрахунком суду, становить 148,35 грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення індексу інфляції в сумі 101,72 грн. позивачу належить відмовити.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню про стягнення 5640,21 грн., з них: попередньої оплати - 5460,00 грн. (п'ять тисяч чотириста шістдесят гривень), індексу інфляції - 148,35 грн. (сто сорок вісім гривень 35 копійок) та 3% річних - 31,86 грн. (тридцять одна гривня 86 копійок).
Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 2112,90 грн. відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Керуючись ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вольт Енерго Групс» (ідентифікаційний код 38080721, адреса: 03170, м. Київ, вул. Янтарна, 5-в) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислова компанія «Магнат» (ідентифікаційний код 34490542, адреса: 16651, Чернігівська обл., Ніжинський р-н, с. Талалаївка, вул. Прилуцька, 125) грошові кошти: попередньої оплати - 5460,00 грн. (п'ять тисяч чотириста шістдесят гривень), індексу інфляції - 148,35 грн. (сто сорок вісім гривень 35 копійок), 3% річних - 31,86 грн. (тридцять одна гривня 86 копійок) та судовий збір - 2112,90 грн. (дві тисячі сто дванадцять гривень 90 копійок).
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 20.07.2021р.
Суддя О.В. Котков