ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
14.06.2021Справа № 910/4009/21
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Літвінової М.Є.
за участю секретаря судового засідання: Зінчук С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА "ГАВАН" ПЛЮС"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетичний еквівалент"
про стягнення 2 364 923, 88 грн
Представники учасників справи:
Від позивача: Уланівський С.Є.;
Від відповідача: не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА "ГАВАН" ПЛЮС" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетичний еквівалент" (далі - відповідач) про стягнення 2 364 923, 88 грн, з яких: 2 100 000, 80 грн. основний борг, 146 694, 27 грн - інфляційні втрати та 118 228, 81 грн - 3 % річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору № К11/02/19-3 постачання карбаміду на внутрішній ринок України від 11.02.2019 в частині поставки товару у строк визначений договором. У зв'язку з чим позивач звернувся до суду за захистом свої прав та законних інтересів про повернення передплати, яка була сплачена позивачем на підставі рахунку на оплату № 32 від 11.02.2019.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/4009/21, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 21.04.2021.
Представник відповідача у підготовче засідання 21.04.2021 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час підготовчого засідання був повідомлений належним чином. Конверт з ухвалою суду від 23.03.2021 було повернуто до суду відділенням поштового зв'язку з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.04.21, яку занесено до протоколу судового засідання, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання по справі № 910/4009/21 на 31.05.2021.
Представник відповідача у підготовче засідання 31.05.2021 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час підготовчого засідання був повідомлений належним чином. Конверт з ухвалою суду від 21.04.2021 було повернуто до суду відділенням поштового зв'язку з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Ухвалою Господарського суду міста Києва 31.05.2021 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 14.06.2021.
Представник позивача у судовому засіданні 14.06.2021 підтримав заявлені позовні вимоги.
Представник відповідача у судове засідання 14.06.2021 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час підготовчого засідання був повідомлений належним чином. Конверт з ухвалою суду від 31.05.2021 було повернуто до суду відділенням поштового зв'язку з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського суду міста Києва, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про невручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі.
У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до ч. 1-3, 5 ст. 216 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.
Якщо спір, розгляд якого по суті розпочато, не може бути вирішено в даному судовому засіданні, судом може бути оголошено перерву в межах встановлених цим Кодексом строків розгляду справи, тривалість якої визначається відповідно до обставин, що її викликали, з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі.
Згідно з правовою позицією, викладеною Верховним Судом, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (постанова Верховного Суду від 24.01.2018 у справі №907/425/16).
З урахуванням викладеного, неявка представника відповідача, належним чином повідомленого про час та місце судового засідання, не є перешкодою для розгляду даної справи по суті.
Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
В судовому засіданні 14.06.2021 судом завершено розгляд справи по суті та оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва прийшов до висновку про можливість ухвалення рішення у даній справі у відповідності до приписів ч.ч. 4, 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України
11.02.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергетичний еквівалент» (далі - продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Гаван Плюс» (далі - покупець) укладено Договір № К11/02/19-3 постачання карбаміду на внутрішній ринок України, відповідно до п. 1.1. якого на умовах визначених договором продавець зобов'язується передати у власність покупця карбамід (далі - продукція), а покупець оплатити і прийняти продукцію на умовах EXW «Правил Інкотермс -2010».
Відповідно до п. 2.1 Договору кількість продукції, переданої продавцем покупцю за цим Договором становить 200.000 (двісті) тон. Покупець має право на додаткові обсяги поставки, в межах можливості продавця на умовах окремо укладених сторонами додаткових угод, які будуть вважатись невід'ємними частинами договору.
Відпуск карбаміду здійснюється в наданий покупцем автомобільний транспорт в Біг - бегах (800 кг) (п. 2.3 Договору).
Прийом продукції за кількістю та якістю здійснюється покупцем при отриманні продукції за місцезнаходженням потужностей ПАТ «ОПЗ», що є місцем виконання зобов'язань за Договором (п.2.5 Договору).
Згідно з п. 3.1 Договору продавець передає, а покупець приймає продукцію окремими партіями (власним або орендованим автомобільним транспортом) відповідно до погодженого графіка поставок на умовах «Франко - завод» EXW «Правил Інкотермс -2010» з місцем поставки за адресою: Одеська область, м. Южне, вул. Заводська, буд. 3, ПАТ «ОПЗ».
Як встановлено п. 3.2 Договору відвантаження продукції здійснюється у період з 22 лютого до 04 березня 2019 року в наданий покупцем автомобільний транспорт в Біг - бегах (800 кг). Остаточну дату відвантаження та інструкції по відвантаженню продукції сторони узгоджують додатково надаючи (елю поштою) лист із зазначенням відповідної інформації, після зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця. Датою переходу права власності на продукцію або партію продукції від продавця до покупця вважається дата, яка зазначається у видатковій накладній на продукцію. Продавець звільняється від відповідальності у випадку якщо у вищевказаний термін покупцем не поставлено транспортних засобів під завантаження.
Відвантаження продукції здійснюється продавцем за заявкою покупця, яка подається не пізніше ніж за три дні (до 15:00) до вказаної дати в заявці покупця (п. 3.4 Договору).
Ціна 1 тонни продукції упакованої в Біг - бегах на момент укладення договору становить 9 166, 67 грн, крім того ПДВ 1 833, 33 грн, ціна з ПДВ становить 11 000, 00 грн. Ціна за продукцію установлюється в національній валюті України гривні з урахуванням ПДВ (п. 4.1 Договору).
Відповідно до п. 4.2 Договору загальна сума договору становить 1 833 334, 00 грн без ПДВ, крім того ПДВ 366 666, 80 грн, сума з ПДВ становить 2 200 000, 80 грн.
Згідно з п. 4.3 Договору умова оплати - покупець здійснює передоплату у розмірі 100 % до 13.02.2019 (включно) на підставі рахунку, виставленого продавцем.
Договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 04 березня 2019 року (включно) (п. 8.1 Договору).
Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергетичний еквівалент» було виставлено рахунок на оплату № 32 від 11.02.2019 на суму 2 200 000, 80 грн.
Платіжним дорученням № 1513 від 13.02.2019 позивач сплатив передоплату відповідно до рахунку № 32 від 11.02.2019 у розмірі 2 200 000, 80 грн.
Відповідач не здійснив поставки продукції відповідно до умов Договору.
12.04.2019 позивач звернувся до відповідача з претензією № 1, в якій просив відповідача повернути передоплату у розмірі 2 200 000, 80 грн.
У відповідь на претензію відповідач в листі від 18.04.2019 № 18/04/19- 4 зазначив, що виробництво карбаміду, який є предметом договору здійснюється на АТ «Одеський припортовий завод», проте запуск роботи АТ «ОПЗ» відкладається з причин, які не залежать від Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергетичний еквівалент», а тому останній зазначив, що зобов'язується у майбутньому здійснити передбачене договором відвантаження карбаміду або повернути передоплату у повному обсязі.
Листом від 18.04.2019 № 9 позивач повідомив відповідача, що у зв'язку з невиконанням ним умов договору, позивач вимушений нарахувати відповідачу інфляційні втрати та 3 % річних.
Відповідач у листі від 19.04.2019 № 19/04/19-2 зазначив, що погоджується із застосуванням штрафних санкцій за невиконання зобов'язань за договором та здійснить повернення коштів.
Платіжними дорученнями № 57 від 10.05.2019, № 78 від 23.05.2019 відповідач повернув позивачу частину передоплати у розмірі 100 000, 00 грн.
В подальшому, листом від 26.11.2019 № 26/11/19-1 відповідач повідомив, що планує виконати зобов'язання за договором та здійснити відвантаження карбаміду або повернути грошові кошти до 15.01.2020.
Станом на момент розгляду справи відповідачем не повернуто позивачу суму передоплати у розмірі 2 100 000, 80 грн, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів та просить суд стягнути з відповідача суму у розмірі 2 100 000, 80 грн, інфляційні втрати у розмірі 146 694, 27 грн та 3 % річних у розмірі 118 228, 81 грн.
Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався, заперечень не надав.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
З огляду на правову природу укладеного між сторонами договору поставки, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов'язків, спірні правовідносини регламентуються положеннями глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).
Статтею 663 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містить частина 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Згідно ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (ч.1 ст.656 Цивільного кодексу України).
Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України).
Тобто з наведеного полягає, що чинним законодавством України визначено істотні умови договору купівлі-продажу, до яких віднесено, зокрема, предмет та ціну.
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі виставлено відповідачем рахунку № 32 від 11.02.2019 позивачем було перераховано 2 200 000, 80 грн попередньої оплати за продукцію, визначену договором.
Наявними в матеріалах справи документами підтверджується, що позивачем, як покупцем, було виконано обов'язок з перерахування відповідачу як продавцю 2 200 000, 80 грн попередньої оплати за продукцію, що підтверджується належними та допустимими доказами у справі, а саме: платіжним дорученням № 1513 від 13.02.2019.
Частиною 1 ст.662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до ч.1 ст.664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.
В той же час, в матеріалах справи відсутні докази передачі відповідачем товару на вказану суму.
При цьому на вимогу позивача про повернення грошових коштів за не поставлений товар відповідач частково повернув передоплату у розмірі 100 000, 00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 57 від 10.05.2019 та № 78 від 23.05.2019
Згідно ч.1, ч.2 ст.693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Як вбачається з матеріалів справи позивач звертався до відповідача з претензією від 12.04.2019 № 7, № 9 від 18.04.2019.
За висновками суду, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньо сплачені останнім. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Брумареску проти Румунії", "Пономарьов проти України", "Агрокомплекс проти України").
Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами ст.193 Господарського кодексу України.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідач в останньому листі від 26.11.2019 № 26/11/19-1 повідомив позивачу, що планує виконати свої зобов'язання за договором та здійснити відвантаження карбаміду або повернути грошові кошти до 15.01.2020.
Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та умов договору, виконання грошового зобов'язання відповідача по поверненню суми передоплати у розмірі 2 100 000, 80 грн, станом на момент розгляду справи, настало. Доказів протилежного матеріали справи не містять.
За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми передоплати у розмірі 2 100 000, 80 грн підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо стягнення з відповідача суми інфляційних втрат у розмірі 146 694, 27 грн та 118 228, 81 грн - 3 % річних нарахованих за загальний період з 26.04.2019 по 10.03.2021, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вже вказувалось судом, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Перевіривши заявлену до стягнення з відповідача суму 3% річних у розмірі 118 228, 81 грн та інфляційних втрат у розмірі 146 694, 27 грн нараховану на суму боргу 2 100 000, 80 грн за період з 26.04.2019 по 09.04.2019, на суму 2 150 000, 80 грн за період з 10.05.2019 по 22.05.2019, на суму 2 100 000, 80 грн за період з 23.05.2019 по 10.03.2021 суд встановив, що розрахунок позивача в цій частині є законними та обґрунтованими, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню у вказаному позивачем розмірі.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Як встановлено ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
У відповідності до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбаченим цим Кодексом.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Надаючи оцінку іншим доводам сторін судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen . ), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. ), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА "ГАВАН" ПЛЮС" задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетичний еквівалент" (01023, м. Київ, площа Спортивна, буд. 1 А; ідентифікаційний код 40651177) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА "ГАВАН" ПЛЮС" (74900, Херсонська область, м. Нова Каховка, вул. Першотравнева, буд.17; ідентифікаційний код 35836889) 2 364 923, 88 грн, з яких: 2 100 000 (два мільйони сто тисяч) грн 80 коп. основний борг, 146 694 (сто сорок шість тисяч шістсот дев'яносто чотири) грн 27 коп. інфляційні втрати, 118 228 (сто вісімнадцять тисяч двісті двадцять вісім) грн 81 коп 3 % річних, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 35 473 (тридцять п'ять тисяч чотириста сімдесят три) грн. 85 коп.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 19.07.2021.
Суддя М.Є.Літвінова