ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
26.05.2021Справа № 910/19228/20
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Літвінової М.Є.
за участю секретаря судового засідання: Зінчук С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
За позовом Вінницької міської ради
до Міністерства економіки України
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Приватне акціонерне товариство "Вінницький завод "Маяк"
про зобов'язання вчинити дії
Представники учасників справи:
від позивача (в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів): Марценюк В.С.;
від відповідача: Суховій О.В.;
від третьої особи (в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів): Лясковська І.В.
Вінницька міська рада (далі - позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства економіки України (далі - відповідач) про зобов'язання вчинити дії, а саме:
- передати гуртожиток, розміщений по вул. Василя Порика в буд. 43 у м. Вінниці, площею 5 658, 2 кв. м. до комунальної власності Вінницької міської територіальної громади в особі Вінницької міської ради (із урахуванням заяв про зміну предмету позову від 09.03.2021 та від 30.03.2020).
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначив, що з метою реалізації конституційного права мешканців гуртожитку на житло, посилаючись на приписи Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" , останній звернувся до суду із даним позовом.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.12.2020 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк та спосіб усунення недоліків.
У встановлений судом строк позивачем було усунуто недоліки вказані в ухвалі Господарського суду міста Києва від 15.12.2020.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.01.2021 відкрито провадження у справі № 910/19228/20, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, на підставі статті 50 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справу третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Приватне акціонерне товариство "Вінницький завод "Маяк", підготовче засідання призначено на 22.02.2021.
Представник відповідача у підготовче засідання 22.02.2021 не з'явився, про дату та час підготовчого засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105477268915.
12.02.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшов супровідний лист на виконання вимог ухвали суду.
12.02.2021 засобами поштового зв'язку Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла заява про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, яка була задоволена судом ухвалою від 15.02.21.
15.02.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти заявлених позовних вимог, з підстав його необґрунтованості та безпідставності.
19.02.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника третьої особи надійшли пояснення.
19.02.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника третьої особи надійшла заява про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.02.2021 заяву Приватного акціонерного товариства "Вінницький завод "Маяк" про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.
Представник позивача повідомив суду, що бажає надати відповідь на відзив та заявив усне клопотання про відкладення підготовчого засідання.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.02.2021, яку занесено до протоколу судового засідання відкладено підготовче засідання на 15.03.2021.
24.02.2021 засобами поштового зв'язку до Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач заперечив проти доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву та просив суд задовольнити позовні вимоги.
09.03.21 засобами поштового зв'язку до Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла заява про зміну предмету позову.
09.03.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відеконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.03.2021 у задоволенні заяви Вінницької міської ради про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду відмовлено.
15.03.21 через електронну пошту Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла заява про проведення підготовчого засідання без участі представника позивача.
Представники позивача, відповідача та третьої особи у підготовче засідання 15.03.2021 не з'явились, про дату та час підготовчого засідання були повідомлені належним чином.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.03.2021, яку занесено до протоколу судового засідання відкладено підготовче засідання по справі № 910/19228/20 на 07.04.2021.
15.03.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника третьої особи надійшло клопотання про проведення всіх наступних судових засідань по справі № 910/19228/20 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.03.2021 клопотання Приватного акціонерного товариства "Вінницький завод "Маяк" про проведення всіх наступних судових засідань по справі № 910/19228/20 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.
30.03.21 засобами поштового зв'язку до Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла заява про зміну предмету позову, в якій позивач просить суд змінити предмет позову та просив викласти прохальну частину позовної заяви в наступній редакції:
- зобов'язати Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України передати гуртожиток, розміщений по вул. Василя Порика в буд. 43 у м. Вінниці, площею 5 658, 2 кв. м. до комунальної власності Вінницької міської територіальної громади в особі Вінницької міської ради.
30.03.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла заява про проведення всіх наступних судових засідань по справі № 910/19228/20 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, яка була задоволена ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.03.21.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.04.21, яку занесено до протоколу судового засідання, прийнято до розгляду заяви про зміну предмета позову від 09.03.2021 і 30.03.2021 вирішено проводити подальший розгляд справи із їх урахуванням.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.04.2021 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 26.04.2021.
Представник позивача у судовому засіданні 26.04.2021 підтримав заявлені позовні вимоги, з урахуванням заяв про зміну предмету позову.
Представник відповідача у судовому засіданні 26.04.2021 заперечив проти заявлених позовних вимог, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.
Представник третьої особи у судовому засіданні 26.04.2021 надав пояснення по справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.04.2021, яку занесено до протоколу судового засідання оголошено перерву по розгляду справи по суті на 26.05.2021.
У судовому засіданні 26.05.2021 представник відповідача повідомив суд, що постановою КМУ від 21.05.2021 № 504 Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України перейменовано на Міністерство економіки України.
Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 року у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
У судовому засіданні 26.05.2021 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представникiв сторiн, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
Гуртожиток, який розташований за адресою: м. Вінниця, вул. Порика, буд. 43 перебуває на балансі Приватного акціонерного товариства «Вінницький завод Маяк», який не увійшов до статутного капіталу Товариства у процесі корпоратизації та належить до сфери управління Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (далі - відповідач).
Рішенням Вінницької міської ради № 2205 від 28.02.2020 вирішено надати згоду на безоплатне прийняття до комунальної власності Вінницької міської об'єднаної територіальної громади гуртожитків, згідно з додатком до цього рішення. Вінницька міська рада зобов'язується використовувати зазначене майно за цільовим призначенням.
Відповідно до Додатку до рішення № 2205 від 28.02.2020 до переліку об'єктів, що безоплатно передаються до комунальної власності Вінницької міської об'єднаної територіальної громади з поміж іншого належить гуртожиток, що розташований по вул. Василя Порика, в буд. 43 у м. Вінниці.
Пунктом 2 рішення № 2205 від 28.02.2020 вирішено Департаменту комунального майна міської ради в десятиденний строк із дня прийняття цього рішення направити звернення (поштове відправлення рекомендоване з повідомленням) до власників гуртожитків, визначених у додатку до цього рішення, щодо надання їхньої згоди на передачу таких гуртожитків до комунальної власності Вінницької міської об'єднаної територіальної громади на безоплатній основі. У разі наявності згоди, у десятиденний строк з дня отримання відповіді надіслати на адресу органу, уповноваженого управляти державним майном/органу, якому передано в користування державне майно та/або власникам, що володіють майном інших форм власності лист щодо здійснення передачі гуртожитків до комунальної власності Вінницької міської об'єднаної територіальної громади на безоплатній основі.
Департаменту правової політики та якості у разі відмови або невжиття заходів щодо передачі, у місячний термін з моменту настання вказаних подій, звернутись з відповідним позовом органу, уповноваженого управляти державним майном/органу, якому передано в користування державне майно та/або власникам, що володіють майном інших форм власності про передачу таких гуртожитків до комунальної власності Вінницької міської об'єднаної територіальної громади за рішенням суду (п. 3 рішення № 2205 від 28.02.2020).
В разі задоволення позову про передачу гуртожитків, визначених у додатку до цього рішення, до комунальної власності Вінницької міської об'єднаної територіальної громади на безоплатній основі, виконавчому комітету міської ради здійснити організаційно-правові заходи щодо виконання рішення суду та прийняття такого майна до комунальної власності Вінницької міської об'єднаної територіальної громади (п. 4 рішення № 2205 від 28.02.2020).
На виконання п. 2 вказаного рішення, 12.03.2020 позивач звернувся з листом № 01-00-013-13543 до Приватного акціонерного товариства «Вінницький завод «Маяк» з пропозицією про передачу гуртожитку, який розташований за адресою: м. Вінниця, вул. Порика, буд. 43 до комунальної власності з подальшою можливістю його мешканцями реалізувати право на житло.
Також, 12.03.2020 позивач звернувся з листом № 01-00-013-13542 до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій та Хмельницькій областях в якому просив передати гуртожиток, який розташований за адресою: м. Вінниця, вул. Порика, буд. 43 до комунальної власності з подальшою можливістю його мешканцями реалізувати право на житло.
30.03.2020 на адресу позивача надійшла відповідь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій та Хмельницькій областях № 05-2.2/948 в якій зазначено, що в управлінні регіонального відділення не перебуває державне майно - гуртожиток за адресою м. Вінниця, вул. Порика, буд. 43, яке під час корпоратизації державного підприємства Вінницький завод «Маяк» не увійшло до статутного капіталу ВАТ «Маяк».
Також повідомлено, що регіональне відділення не є суб'єктом управління об'єктів державної власності, які перебувають на балансі ВАТ «Маяк».
В листі повідомлено, що суб'єктом управління державного майна, яке перебувало на балансі ВАТ «Маяк» було Міністерство машинобудування, військово промислового комплексу і конверсії України, яке було ліквідовано, а його повноваження були передані Міністерству економіки України.
В подальшому, 07.04.2020 позивач звернувся з листом № 01-00-002-17975 до Міністерства розвитку, економіки, торгівлі та сільського господарства України з проханням передати гуртожиток, який розташований за адресою: м. Вінниця, вул. Порика, буд. 43 до комунальної власності з подальшою можливістю його мешканцями реалізувати право на житло.
Листом № 3213-06/29265-06 від 07.05.2020 Міністерство розвитку, економіки, торгівлі та сільського господарства України повідомило, що у сфері управління Мінекономіки знаходиться гуртожиток по вул. Василя Порика, буд. 43 у м. Вінниці, який перебуває на балансі ПрАТ «Вінницький завод «Маяк» та запропоновано Вінницькій міській раді разом з ПрАТ «Вінницький завод «Маяк» опрацювати питання щодо передачі гуртожитку по вул. Василя Порика, буд. 43 у м. Вінниці у власність Вінницької міської об'єднаної територіальної громади та надати Мінекономіки пропозиції разом з матеріалами визначеними Законом для погодження зазначеної передачі.
До матеріалів позовної заяви позивачем додано Акт державної прийомки будівлі на 9 аркушах, довідку про балансову вартість гуртожитку, який рахується на балансі Приватного акціонерного товариства «Вінницький завод «Маяк».
Як зазначає позивач, з метою реалізації конституційного права мешканців гуртожитку на житло, посилаючись на приписи Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" Вінницька міська рада звернулась з даним позовом.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Правові, майнові, економічні, соціальні, організаційні питання щодо особливостей забезпечення реалізації конституційного права на житло громадян, які за відсутності власного житла тривалий час на правових підставах, визначених законом, мешкають у гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян або для проживання сімей, врегульовано Законом України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків".
Частиною 3 ст.1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" передбачено, що його дія поширюється на гуртожитки, які є об'єктами права державної та комунальної власності, крім гуртожитків, що перебувають у господарському віданні чи в оперативному управлінні військових частин, закладів, установ та організацій Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Державної спеціальної служби транспорту, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій (крім тих, що знаходяться поза межами військових частин, закладів, установ, організацій), державних навчальних закладів (крім тих, яким надано статус гуртожитків сімейного типу та призначених для проживання сімей викладачів і працівників), Національної академії наук України (крім тих, яким надано статус гуртожитків сімейного типу та призначених для проживання сімей).
Частиною 4 ст.1 вказаного нормативно-правового акту унормовано, що дія цього Закону не поширюється на гуртожитки, побудовані або придбані за радянських часів (до 01.12.1991) приватними або колективними власниками за власні або залучені кошти (крім гуртожитків, що були включені до статутних капіталів організацій, створених у процесі приватизації чи корпоратизації, у тому числі тих, що у подальшому були передані до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб).
У ст.1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" вказано, що гуртожитки, включені до статутних капіталів, - це гуртожитки, збудовані за радянських часів (до 01.12.1991) за загальнодержавні кошти (у тому числі за кошти державних і колективних підприємств та організацій), що були включені до статутних капіталів (фондів) господарських товариств та інших організацій, створених у процесі приватизації (корпоратизації) колишніх державних (комунальних) підприємств (організацій), у тому числі ті, що в подальшому були передані до статутних капіталів (фондів) інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб, передбачений законом.
Згідно ч.1 ст.3 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" забезпечення реалізації конституційного права на житло мешканців гуртожитків, на яких поширюється дія цього Закону, здійснюється з дотриманням таких підходів: 1) всі гуртожитки, на які поширюється дія цього Закону, підлягають передачі у власність територіальних громад; 2) передача гуртожитків у власність територіальних громад відповідно до цього Закону здійснюється в порядку та строки, передбачені Загальнодержавною цільовою програмою передачі гуртожитків у власність територіальних громад, затвердженою законом; 3) передача гуртожитків згідно із цим Законом у власність територіальних громад здійснюється відповідно до порядку, передбаченого Законом України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" та прийнятих відповідно до нього підзаконних актів, з урахуванням особливостей цього Закону; 4) гуртожитки, включені до статутних капіталів товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), у тому числі ті, що в подальшому були передані до статутних капіталів (фондів) інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб, передаються у власність територіальних громад відповідно до Загальнодержавної цільової програми передачі гуртожитків у власність територіальних громад з урахуванням особливостей, визначених цим Законом; 5) рішення про передачу гуртожитків, на які поширюється дія цього Закону, у власність територіальних громад приймає орган, уповноважений управляти державним майном, інший орган, якому передано в користування державне майно, або суд.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" гуртожитки (як об'єкти нерухомого майна, житлові комплекси та/або їх частини), на які поширюється дія цього Закону, передаються у власність відповідних територіальних громад згідно з цим Законом у порядку та строки, визначені затвердженою законом Загальнодержавною цільовою програмою передачі гуртожитків у власність територіальних громад. Гуртожитки, включені до статутних капіталів товариств, передаються у власність територіальних громад відповідно до цього Закону в один із таких способів: 1) на безкомпенсаційній основі всі гуртожитки передаються: а) за згодою власника гуртожитку - за його рішенням; б) без згоди власника гуртожитку - за рішенням суду; 2) на частково-компенсаційній основі всі гуртожитки передаються: а) на договірних засадах з виплатою компенсації у розмірі, визначеному відповідно до частини четвертої цієї статті, - за рішенням власника гуртожитку та рішенням відповідної місцевої ради; б) відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, у розмірі, меншому за розмір, визначений відповідно до частини четвертої цієї статті, - за рішенням суду за позовом місцевої ради; 3) на компенсаційній основі, за умови попередньої повної компенсації в розмірі, визначеному відповідно до частини четвертої цієї статті, гуртожитки передаються: а) за згодою місцевої ради - за рішенням відповідної місцевої ради за поданням власника гуртожитку; б) без згоди місцевої ради - за рішенням суду за позовом власника гуртожитку.
Статтею 25-1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" визначено судовий порядок вирішення спорів щодо забезпечення майнових прав територіальних громад та власників гуртожитків. Зокрема, встановлено, що спори, пов'язані з порушенням майнових прав територіальних громад та власників гуртожитків, на які поширюється дія цього Закону, незалежно від форми власності розглядаються та вирішуються в судовому порядку, якому може передувати (за згодою сторін) досудовий (договірний) розгляд, що здійснюється відповідно до законодавства. Спори про порушення майнових прав територіальних громад розглядаються судами за позовами органів місцевого самоврядування.
У п.3 Прикінцевих положень до Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" вказано, що з метою захисту житлових прав мешканців гуртожитків, недопущення їх незаконного виселення із займаних ними на визначених цим Законом правових підставах жилих приміщень, недопущення відчуження гуртожитків, що будувалися за радянських часів (до 1 грудня 1991 року) за загальнодержавні кошти, запроваджується мораторій на виселення з гуртожитків мешканців (крім виселення мешканців гуртожитків за рішенням суду) та відчуження (крім передачі у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських рад відповідно до цього Закону) гуртожитків, що перебувають у повному господарському віданні або оперативному управлінні підприємств, організацій, установ незалежно від форми власності або увійшли до статутних фондів чи капіталів акціонерних чи колективних товариств (організацій), створених у процесі приватизації чи корпоратизації (у тому числі тих, що в подальшому були передані до статутних капіталів (фондів) інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб), з дня опублікування цього Закону до завершення виконання Загальнодержавної цільової програми передачі гуртожитків у власність територіальних громад.
Як вже було зазначено судом, Вінницька міська рада зверталась із листами від 12.03.2020, 07.04.2020 до Приватного акціонерного товариства «Вінницький завод «Маяк», Фонду державного майна України по Вінницькій та Хмельницькій областях, Міністерства розвитку, економіки, торгівлі та сільського господарства України щодо можливості передачі гуртожитку, який розташований за адресою: м. Вінниця, вул. Порика, буд. 43 до комунальної власності та який перебуває на балансі Приватного акціонерного товариства «Вінницький завод Маяк», що не увійшов до статутного капіталу Товариства у процесі корпоратизації та належить до сфери управління Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України.
У матеріалах справи міститься засвідчена належним чином копія рішення Вінницької міської ради № 2205 від 28.02.2020 «Про надання згоди на безоплатне прийняття до комунальної власності Вінницької міської об'єднаної територіальної громади гуртожитків», положення якого передбачають безоплатне прийняття до комунальної власності Вінницької міської об'єднаної територіальної громади гуртожитку відповідно до Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків".
Судом встановлено, що у відповідь на лист від 07.04.2020 № 01-00-002-17975 Вінницької міської ради Міністерство розвитку, економіки, торгівлі та сільського господарства України листом від 07.05.2020 № 3213-06/29265-06 повідомило, що у сфері управління Мінекономіки знаходиться гуртожиток по вул. Василя Порика, буд. 43 у м. Вінниці, який перебуває на балансі ПрАТ «Вінницький завод «Маяк». Для погодження передачі гуртожитку ініціатору необхідно надати до Мінекономіки такі документи: технічну документацію на гуртожиток, копію витягу з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно щодо об'єктів, права на які підлягають державній реєстрації; техніко - економічне обґрунтування.
В листі 07.05.2020 № 3213-06/29265-06 Міністерство розвитку, економіки, торгівлі та сільського господарства України запропоновано Вінницькій міській раді разом з ПрАТ «Вінницький завод «Маяк» опрацювати питання щодо передачі гуртожитку по вул. Василя Порика, буд. 43 у м. Вінниці у власність Вінницької міської об'єднаної територіальної громади та надати Мінекономіки пропозиції разом з матеріалами визначеними Законом для погодження зазначеної передачі.
Разом з цим, в матеріалах справи наявний лист від 18.06.2020 № 71/510 Приватного акціонерного товариства «Вінницький завод «Маяк» з якого вбачається, що підприємство не заперечує щодо передачі гуртожитку по вул. Василя Порика, буд. 43 у м. Вінниця у комунальну власність Вінницької міської об'єднаної територіальної громади.
Що ж стосується заперечень відповідача щодо відсутності відмови з його сторони у передачі гуртожитку до комунальної власності, як підстави для звернення із позовом то суд звертає увагу на наступне.
Відповідно до частини першої статті 14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", гуртожитки (як об'єкти нерухомого майна, житлові комплекси та/або їх частини), на які поширюється дія цього Закону, передаються у власність відповідних територіальних громад згідно з цим Законом у порядку та строки, визначені затвердженою законом Загальнодержавною цільовою програмою передачі гуртожитків у власність територіальних громад.
У першій редакції Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" (від 04.09.2008), у пункті 1 та 2 частини першої статті 3, зазначено, що всі гуртожитки, на які поширюється дія цього Закону, підлягають передачі у власність територіальних громад у визначений цим Законом строк - протягом трьох років з дня прийняття даного Закону.
Зазначений Закон набрав чинності з 1 січня 2009 року.
При цьому, відповідно до пункту 2 розділу VIII Прикінцеві положення Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", Закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до частини 2 статті 5 Житлового кодексу УРСР, у якій, з першої редакції кодексу від 30.06.1983, відзначено, що відповідно до Основ житлового законодавства Союзу PCP і союзних республік будинки відомчого житлового фонду в містах і селищах міського типу підлягають поступовій передачі до відання місцевих Рад народних депутатів у порядку і в строки, що визначаються Радою Міністрів СРСР і Радою Міністрів Української PCP.
Таким чином, законодавчо визначений обов'язок передати гуртожиток по вул. Василя Порика, буд. 43 у м. Вінниця до комунальної власності (до відання місцевих рад) уперше виник з 30.06.1983, і у наступному з 01.01.2009, але імперативні норми Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" відповідачем не виконано до теперішнього часу.
Суд приймає до уваги, що з урахуванням наданої місцевою радою згоди на прийняття до комунальної власності територіальної громади м. Вінниця гуртожитків та зокрема, звернення до відповідача щодо вирішення даного питання, відповідач у праві володіння та розпорядження якого знаходиться гуртожиток, маючи необхідну інформацію щодо майна (гуртожитку), в порушення вимог законодавства не вчинив необхідних дій для вирішення питання щодо передачі відповідного гуртожитку до комунальної власності Вінницької міської об'єднаної територіальної громади гуртожитку в особі Вінницької міської ради.
Відповідна бездіяльність порушує права третіх осіб, які є мешканцями вказаного гуртожитку та не можуть скористатися своїм правом на приватизацію кімнат гуртожитку.
За приписами ч.ч.1,5 ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
Згідно ч.ч.1, 2 ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Виходячи з положень Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" гуртожиток, який не увійшов до статутного капіталу Приватного акціонерного товариства «Вінницький завод «Маяк» у процесі корпоратизації підлягає передачі у власність територіальної громади, у тому числі за рішенням суду.
Як вже було зазначено вище, ч. 1 ст. 14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" гуртожитки (як об'єкти нерухомого майна, житлові комплекси та/або їх частини), на які поширюється дія цього Закону, передаються у власність відповідних територіальних громад згідно з цим Законом у порядку та строки, визначені затвердженою законом Загальнодержавною цільовою програмою передачі гуртожитків у власність територіальних громад.
Відповідно до пункту 19 частини 1 статті 18 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" органи місцевого самоврядування у житловій сфері щодо приватизації громадянами житла у гуртожитках, на які поширюється дія цього Закону, звертаються до суду з позовом про примусову передачу гуртожитків у належному стані у власність територіальної громади відповідно до цього Закону у разі відмови власника гуртожитку добровільно здійснити передачу гуртожитку згідно з пунктом 3 частини 3 статті 14 цього Закону.
Враховуючи покладений на відповідача Законом України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" обов'язок щодо передачі гуртожитку по вул. Василя Порика, буд. 43 у м. Вінниця до комунальної власності Вінницької міської об'єднаної територіальної громади в особі Вінницької міської ради та враховуючи, що станом на день ухвалення даного рішення відповідачем не здійснено відповідних дій щодо вирішення даного питання, суд дійшов висновку, щодо наявності підстав для задоволення вимог позову Вінницької міської ради.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Як встановлено ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
У відповідності до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбаченим цим Кодексом.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Надаючи оцінку іншим доводам сторін судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen . ), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. ), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не впливають на висновки суду щодо задоволення позовних вимог.
Згідно приписів ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Вінницької міської ради задовольнити.
2. Зобов'язати Міністерство економіки України (01008, м. Київ, вул. Михайла Грушевського, буд. 12/2; ідентифікаційний код 37508596) передати гуртожиток розміщений по вулиці Василя Порика в буд. 43 у м. Вінниці, площею 5658, 2 кв.м до комунальної власності Вінницької міської територіальної громади в особі Вінницької міської ради (21050, м. Вінниця, вул. Соборна, буд. 59; ідентифікаційний код 25512617).
3. Стягнути з Міністерства економіки України (01008, м. Київ, вул. Михайла Грушевського, буд. 12/2; ідентифікаційний код 37508596) на користь Вінницької міської ради (21050, м. Вінниця, вул. Соборна, буд. 59; ідентифікаційний код 25512617) судовий збір у розмірі 5 832 (п'ять тисяч вісімсот тридцять дві) грн 50 коп.
4. Після набрання рішенням законної сили видати накази.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 19.07.2021.
Суддя М.Є.Літвінова