20 липня 2021 рокуЛьвівСправа № 165/3657/20 пров. № А/857/12638/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,
суддів Шинкар Т.І., Хобор Р.Б.
за участі секретаря судового засідання Лутчин А.М.,
представника позивача: не з'явився
представника відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 03 червня 2021 року у справі № 165/3657/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головне управління Національної поліції у Волинській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, інспектор СРПП №1 Нововолинського ВП Володимир-Волинського ВП ГУНП у Волинській області Яшнюк Андрій Ігорович про визнання протиправною та скасування постанови,-
суддя в 1-й інстанції - Ушаков М.М.,
час ухвалення рішення - 10 год. 57 хв.,
місце ухвалення рішення - м. Нововолинськ,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,-
ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся в суд з адміністративним позовом до Головне управління Національної поліції у Волинській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, інспектор СРПП №1 Нововолинського ВП Володимир-Волинського ВП ГУНП у Волинській області Яшнюк Андрій Ігорович та просив поновити строк адміністративного оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення; визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі серія БАА №886963 від 25.11.2020, винесеною інспектором СРПП №1 Нововолинського відділення поліції Володимир-Волинського відділу поліції ГУНП у Волинській області, старшим лейтенантом поліції Яшнюком Андрієм Ігоровичем за вчинене адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 126 та ч. 2 ст. 122 КУпАП та накладення адміністративного стягнення виді штрафу в розмірі 425,00 грн..
В обгрунтування вимог зазначає, що дана постанова є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки правопорушень, які зазначені в постанові він не вчиняв, телефоном під час керування транспортним засобом не користувався, а посвідчення водія та документи реєстрації транспортного засобу було надано на вимогу інспектора на місці зупинки транспортного засобу двічі, перший раз на вимогу, а другий раз для складання адміністративних матеріалів.
Також зазначає, що Інспектор СРПП №1 Нововолинського відділення поліції Володимир- Волинського відділу поліції ГУНП у Волинській області, старший лейтенант поліції Яшнюк А.І. не пред'явив жодного доказу щодо порушення п. 2.9 д ПДР. На питання щодо фіксації вказаного пункту ПДР ОСОБА_2 повідомив, що у нього відсутні докази щодо фото чи відео фіксації порушення п. 2.9д ПДР, а саме: користуватися засобами зв'язку, тримаючи їх у руці під час руху транспортного засобу, мотивуючи наявною темної пори доби.
Вважає, що при винесенні оскаржуваної постанови інспектор ОСОБА_2 проігнорував вимоги ст. 251 КУпАП та порушив вимоги ст. 283 КУпАП.
Рішенням Нововолинського міського суду Волинської області від 03 червня 2021 року поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду з адміністративним позовом. Позов задоволено частково. Скасовано постанову серії БАА №886963 від 25.11.2020, винесену інспектором СРПП№1Нововолинського відділенняполіції Володимир-Волинськоговідділу поліціїГУНП уВолинській областістаршим лейтенантомполіції ЯшнюкомАндрієм Ігоровичем, в частині накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за ч.2 ст.122 КУпАП, та в цій же частині закрити справу про адміністративне правопорушення.
У задоволенні решти позовних вимог про скасування постанови про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за ч.1 ст.126 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 425 грн. відмовлено.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в частині скасування постанови серії БАА №886963 від 25.11.2020 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за ч. 1 ст. 126 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 425 грн. та прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Зокрема, апелянт покликається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що поза увагою суду залишилось твердження позивача про надання працівникам поліції посвідчення водія, а відтак, в інспектора патрульної поліції були відсутні правові підстави приймати рішення про притягнення до адміністративної відповідальності, передбаченої ч.1 ст.126 КУпАП.
Скаржник вказує на допущені судом порушення норм процесуального права, зокрема, щодо прийняття судом відеозапису, наданого відповідачем, який не може бути визнаний належним та допустимим електронним доказом у адміністративній справі, оскільки він не підтверджує наявність правоворушення та про такий в порушення вимог ч. 3 ст. 283 КУпАП не зазначено в оскаржуваній постанові.
Також звертає увагу суду на те, що відповідно до ч. 5 ст. 258 КУпАП, якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов'язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу. Цей протокол є додатком до постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Апелянт також вважає, що оскільки ОСОБА_1 заперечував факт вчинення правопорушення, інспектор ОСОБА_2 був зобов'язаний скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст. 256 КУпАП і не мав права виносити постанову про адміністративне правопорушення, а розгляд інспектором справи про адміністративне правопорушення та винесення ним 25.11.2020 постанови у справі про адміністративне правопорушення серія БАА № 886963 на місці вчинення правопорушення суперечить законним вимогам щодо об'єктивного і справедливого розгляду справи про адміністративне правопорушення, що було проігноровано судом першої інстанції.
Окрім того, звертає увагу апеляційного суду на те, що з відеозапису з боді-камер, який розпочався в 19 год. 41 хв., про що повідомив поліцейський ОСОБА_2 , останній не поінформував позивача про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, та пред'явлення відповідних доказів, а відразу почав вимагати надання документів для перевірки, а тому апелянт вважає, що з огляду на вимоги ст. ст. 32 та 35 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейські не наділені повноваженнями безпричинного зупиняти маршрутне таксі з підстав проведення перевірки наявності дозвільних та ліцензійних документів на перевезення пасажирів.
Вважає, що вказана протиправна поведінка інспектора виключає відповідальність позивача за ч. 1 ст. 126 КУпАП, який, у вказаній ситуації, мав законні та обґрунтовані підстави не пред'являти інспектору документи, оскільки, останній не надав водію належні та допустимі докази допущеного ОСОБА_1 порушення вимог ПДР.
Відповідач правом подачі відзиву у встановлений судом строк не скористався.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, а тому колегія суддів, відповідно до ч.4 ст.229 КАС України, вважає за можливе провести розгляд справи без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів наводить наступні обгрунтування.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серія БАА №886963 від 25.11.2020, винесеною інспектором СРПП №1 Нововолинського відділення поліції Володимир-Волинського відділу поліції ГУНП у Волинській області, старшим лейтенантом поліції Яшнюком Андрієм Ігоровичем визнано винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч.2 ст.122, ч.1 ст.126 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 425 грн..
У постанові зазначено, що водій ОСОБА_1 на вимогу не пред'явив документи зазначені в п.2.1. ПДР, чим порушив п. 2.4. ПДР, а також під час руху користувався засобом зв'язку тримаючи його в руці, чим порушив п. 2.9.д ПДР, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 126 КУпАП та ч. 2 ст. 122 КУпАП. За вчинені адміністративні правопорушення і остаточно відповідно до ст.ст. 36, 33 КУпАП накладено стягнення у розмірі 425 грн..
Позивач, вважаючи постанову відповідача протиправною та такою, що прийнята з порушенням його прав, звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що інспектор СРПП №1 Нововолинського відділення поліції Володимир-Волинського відділу поліції ГУНП у Волинській області Яшнюк А.І., приймаючи рішення про притягнення до адміністративної відповідальності позивача за ч.2 ст.122 КпАП України, не прийняв до уваги вимоги ст.268 КУпАП та не з'ясував всіх фактичних обставин справи, не надав суду належних та допустимих доказів, які б вказували на доведеність вини позивача, зокрема: матеріали адміністративної справи не містять фіксації події даного правопорушення.
Разом з тим, суд першої інстанції дійшов висновку, що факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КУпАП, підтверджується поясненнями третьої особи та оглянутим в судовому засіданні відеозаписом з боді-камери поліцейського, з якого вбачається, що позивач тривалий час безпідставно та без пояснення своїх дій відмовлявся пред'явити працівникам поліції документи, зазначені у п.2.1ПДР.
Колегія суддів погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції та зазначає наступне.
Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Стаття 14 Закону України «Про дорожній рух» зобов'язує учасників дорожнього руху знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року №3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (із змінами та доповненнями).
Положеннями пунктів 1.3 та 1.9 ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Пункт 2.9. «д» ПДР передбачає, що водієві забороняється під час руху транспортного засобу користуватися засобами зв'язку, тримаючи їх у руці (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання).
Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Частиною 2 статті 122 КУпАП, зокрема, зазначено, що користування під час руху транспортного засобу засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання) тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
У відповідності до статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Так, відповідно до статті 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України від 02 липня 2015 року №580-VIII «Про Національну поліцію» (надалі - Закон №580-VIII) визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.
Згідно статті 31 Закону №580-VIII, поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.
Проте, під час розгляду справи в суді першої інстанції та до суду апеляційної інстанції відповідачем не надано доказів (фото чи відео фіксації), які б свідчили про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 122 КУпАП, а отже встановлений факт фіксації правопорушення в матеріалах справи відсутній. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що позивач заперечував факт розмови по телефону під час керування транспортним засобом.
Під час розгляду справи відповідачем не надано відеозапис чи інший доказ, а отже встановлений факт фіксації правопорушення в матеріалах справи відсутній.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що позивач заперечував факт розмови по телефону під час керування автомобілем.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає вважає вірним висновок суду першої інстанції, що відповідачем не доведено порушення вимог пункту 2.9 «д» ПДР України та скоєння адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 122 КУпАП позивачем, а отже, оскаржувана постанова АР № 883835 прийнята не у межах повноважень особи, що її склала, визначених Конституцією та законами України, а тому не може вважатись правомірною і підлягає скасуванню, та в цій частині справу про адміністративне правопорушення слід закрити.
Щодо вимог апелянта про скасування постанови про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за ч.1 ст.126 КУпАП, слід зазначити таке.
Згідно п. 2.4 ПДР України, на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також: пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1; дати можливість перевірити номери агрегатів і комплектність транспортного засобу; дати можливість оглянути транспортний засіб відповідно до законодавства за наявності на те законних підстав, у тому числі провести з використанням спеціальних пристроїв (приладів) перевірку технічного стану транспортних засобів, які відповідно до законодавства підлягають обов'язковому технічному контролю.
Згідно з п. 2.1. Правил дорожнього руху водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі:
а) посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії;
б) реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, внутрішніх військ МВС, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - технічний талон);
в) у разі встановлення на транспортних засобах проблискових маячків і (або) спеціальних звукових сигнальних пристроїв - дозвіл, виданий Державтоінспекцією МВС;
г) на маршрутних транспортних засобах - схему маршруту та розклад руху; на великовагових і великогабаритних транспортних засобах та транспортних засобах, що здійснюють дорожнє перевезення небезпечних вантажів, - документацію відповідно до вимог спеціальних правил;
ґ) поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення).
Відповідно до ч.1ст.126 КУпАП керування транспортним засобом особою, яка немає при собі або не пред'явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка») тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається із відеозапису з нагрудної камери інспектора, яки навний у матеріалах справи на DVD-R диску (а.с.28/додаток 29/), водієві транспортного засобу «Volkswagen Crafter», номерний знак НОМЕР_1 працівником поліції було повідомлено про підстави зупинки транспортного засобу, а саме, що ним порушено правила дорожнього руху України, щодо користування засобами зв'язку, за що передбачена відповідальність ч.2 ст. 122 КУпАП.
З даного відеозапису також встановлюється, що в подальшому інспектор патрульної поліції неодноразово розяснював ОСОБА_3 , що у відповідності до п. 2.4.ПДР на вимогу поліцейського водій повинен пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1 ПДР.
Проте, на неодноразові вимоги пред'явити посвідчення водія, водій відмовився, при цьому сказав, що такі він показав швидше.
Таким чином, з наданого відповідачем відеозапису встановлено невиконання водієм вимоги поліцейського пред'явити посвідчення водія.
Суд першої інстанції вірно зауважив, що із оглянутого відеозапису встановлюється, що позивач тривалий час безпідставно та без пояснення своїх дій відмовлявся пред'явити працівникам поліції документи на їхню вимогу.
За змістом ст. 251 КУпАП та ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в зазначеній справі є будь - які фактичні дані, на основі яких компетентним органом (посадовою особою)/судом встановлюється наявність чи відсутність обставин, що мають значення для справи, в тому числі винність особи, обставини, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Зі змісту ч. 1 ст. 73 КАС України слідує, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 40 вказаного Закону поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Наданий відповідачем відеозапис містить інформацію про обставини події, підтверджує скоєння позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП, тому має розглядатись судом як доказ і оцінюватись у визначений процесуальним законом спосіб.
Зазначений доказ відповідає критеріям належності та допустимості, оскільки одержаний з дотриманням закону та, як зазначалось вище, містить інформацію про обставини, які мають значення для справи.
Колегія суддів вважає, що відеозапис з нагрудної камери інспектора патрульної поліції, є документом, який відповідно до ст. 251 КУпАП може містити фактичні дані, встановлені таким документом, а тому є належним доказом у справі.
Відтак, доводи позивача щодо відеозапису як недопустимого доказу по справі, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки з урахуванням відсутності будь-яких заперечень в оскаржуваній постанові, дає підстави стверджувати, що такий доказ є належним та допустимим.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12 березня 2018 року по справі № 751/6165/17.
Твердження позивача про те, що оскільки поліцейським не доведено належними доказами факт порушення ним як водієм ПДР, то вимога інспектора до водія про пред'явлення документів, передбачених п. 2.1 ПДР є неправомірною, не береться до уваги судом, оскільки чинним законодавством визначено право органів Національної поліції перевіряти наявність посвідчення водія, що кореспондується із обов'язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред'явити такі документи. Окрім того, як встановлено з відеозапису, вимога поліцейських надати посвідчення мала місце також у зв'язку із порушенням щодо перевезення пасажирів.
Також слід звернути увагу апелянта на те, що відповідно до ст. 222 КУпАП України органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (статті 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частина перша статті 44, стаття 44-1, частина друга статті 106-1, частини перша, друга, третя, четверта і шоста статті 109, стаття 110, частина третя статті 114, частина перша статті 115, стаття 116-2, частина друга статті 117, частини перша і друга статті 119, частини перша, друга, третя, п'ята і шоста статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша, друга і третя статті 122, частина перша статті 123, статті 124-1 - 126, частини перша, друга і третя статті 127, статті 128-129, стаття 132-1, частини перша, друга та п'ята статті 133, частини третя, шоста, восьма, дев'ята, десята і одинадцята статті 133-1, частина друга статті 135, стаття 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), стаття 137, частини перша, друга і третя статті 140, статті 148, 151, статті 161, 164-4, статтею 175-1 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтями 176, 177, частини перша і друга статті 178, статті 180, 181-1, частина перша статті 182, статті 183, 184, 189-2, 192, 194, 195).
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
При цьому, уповноваженими працівниками підрозділів Національної поліції штраф може стягуватися на місці вчинення адміністративного правопорушення незалежно від розміру виключно за допомогою безготівкових платіжних пристроїв.
Крім того, Наказом Міністерства внутрішніх справ України №1395 від 07 листопада 2015 року затверджено Інструкцію з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, п. 4 якої визначено, що у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Також, визначено, що постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених статтями 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частинами першою, другою, третьою, п'ятою і шостою статті 121, статтями 121-1, 121-2, частинами першою, другою і третьою статті 122, частиною першою статті 123, статтею 124-1, статтями 125, 126, частинами першою, другою і третьою статті 127, статтями 128, 129, статтею 132-1, частинами шостою і одинадцятою статті 133-1, частинами першою, другою і третьою статті 140 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Відповідно до ч. 2 ст. 258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції.
Відтак, безпідставними є доводи апелянта про те, що розгляд інспектором справи про адміністративне правопорушення та винесення ним 25.11.2020 постанови у справі про адміністративне правопорушення серія БАА № 886963 на місці вчинення правопорушення суперечить законним вимогам щодо об'єктивного і справедливого розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
Так, у пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії та навести обґрунтування своїх рішень.
Підсумовуючи вищенаведене та оцінюючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з того, що судом першої інстанції було надано належну правову оцінку доводам, викладеним у позовній заяві, а також наведеним сторонами під час судового розгляду справи. Жодних нових доводів, які б вказували на порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного судового рішення, у апеляційній скарзі не зазначено.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Керуючись ч. 4 ст. 229, ст. ст. 243, 271, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 03 червня 2021 року у справі № 165/3657/20 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк
судді Т. І. Шинкар
Р. Б. Хобор
Повне судове рішення складено 20 липня 2021 року