20 липня 2021 рокуЛьвівСправа № 300/868/21 пров. № А/857/10672/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Шевчук С.М.,
суддів Кухтея Р.В., Шинкар Т.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2021 року (ухвалене у м. Івано-Франківськ в порядку спрощеного позовного провадження, судом під головуванням судді Боршовський Т.І., дата складення повного тексту рішення не зазначена) у справі № 300/868/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій, суд-
І. ОПИСОВА ЧАСТИНА
В березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до суду, в якому просив:
визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо не зарахування йому до трудового стажу роботу у Малому приватному підприємстві “Автомобіліст”;
зобов'язати відповідача зарахувати йому до загального трудового стажу роботу в Малому приватному підприємстві “Автомобіліст” у період з 06.05.1994 по 10.07.1998 на посаді шофера (водія), призначити йому з 18.11.2020 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, та нарахувати і виплатити недоотримані суми пенсії.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2021 року вказаний адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області № 3257 від 23.12.2020 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код 20551088, вулиця Січових Стрільців, 15, місто Івано-Франківськ, 76018) призначити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) з 18.11.2020 пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, зарахувавши до страхового стажу період роботи з 06.05.1994 по 10.07.1998 в Малому приватному підприємстві “Автомобіліст”.
В задоволенні решти позову відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківської області (ідентифікаційний код 20551088, вулиця Січових Стрільців, 15, місто Івано-Франківськ, 76018) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 454 (чотириста п'ятдесят чотири) гривні.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
На обґрунтування апеляційних вимог відповідач посилається на те, що із записів із трудової книжки вбачається, що запис про звільнення з роботи з 10.07.1998 з МПП «Автомобіліст» внесено з порушенням вимог Інструкції №58, так як не містить посилання на підставі чого внесено запис наказ (розпорядження), його дата та номер, а тому підстави для зарахування вказаного періоду роботи відсутні. Жодних інших документів щодо періоду роботи в МПП «Автомобіліст» за період з 06.05.1994 по 10.07.1998 до заяви про призначення пенсії за віком до управління не надано. У зв'язку з відсутністю документів, які б підтвердили вказаний період роботи позивача на зазначеному підприємстві в управління підстав для зарахування зазначеного періоду роботи немає. Також вказує, що питання про наявність підстав для призначення пенсії за віком відноситься до повноважень органу Пенсійного фонду України.
Представник позивача подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. По суті заперечення на апеляційну скаргу співпадають з мотивами та висновками, здійсненими в судовому рішенні судом першої інстанції.
У зв'язку з критичною ситуацією, що склалася із фінансовим забезпеченням діяльності судів, зокрема, відсутністю асигнувань на оплату послуг з пересилання поштової кореспонденції, копії ухвали суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення справи до апеляційного розгляду скеровано за допомогою електронних засобів зв'язку на електронну адресу представника позивача та відповідача, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази. Позивач повідомлений шляхом надіслання вказаних вище ухвал засобами поштового зв'язку.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідачем не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Отже, рішення відповідача в частині неврахування трудового стажу позивача в періоду роботи в Малому приватному підприємстві “Автомобіліст”, за період з 06.05.1994 по 10.07.1998, з мотивів відсутності запису в трудовій книжці про номер та дату наказу про припинення трудового договору, має формальні ознаки “законності”, однак на переконання суду, не відповідає духу закону, який надає право на призначення пенсії за віком за наявності встановлених ним умов, та є непропорційним меті такої відмови. З огляду на встановлені судом обставини щодо подання разом із заявою від 17.12.2020 всіх необхідних документів, при наявності всіх встановлених частиною 1 статті 26 Закону № 1058-IV умов для призначення ОСОБА_1 пенсії за віком, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач не може бути позбавлений гарантованого Державою права на пенсію за віком.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи обставини, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся 17.12.2020 року до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком.
До заяви додано: військовий квиток № 131 від 13.08.2020; атестат про навчання № 2944; довідку із СПОВ про заробітну плату з 01.07.2020 по день звернення; довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру; паспорт громадянина України НОМЕР_2 ; трудову книжку колгоспника № НОМЕР_3 ; трудову книжку НОМЕР_4 ; довідку Городенківського районного військового комісаріату Івано-Франківської області від 13.08.2020 № 131 про проходження військової служби; архівні довідки від 13.02.2020 № І-8/01-15, від 06.11.2020 № І-31/01-15, від 13.02.2020 № І-3/01-15 про роботу в колгоспі імені Калініна Городенківського району; довідку Незвиської сільської ради від 30.09.2020 № 565 про роботу в когоспі ім. 60-річчя СРСР; відомості Незвиської сільської ради від 30.09.2020 № 565 про кількість вироблених трудоднів; довідку ПАТ “Івано-Франківське СУМБ” від 30.07.2020 № 32; архівну довідку від 13.02.2020 № І-5/01-15 про роботу в Городенківському ремонтно-транспортному підприємстві Городенківського району Івано-Франківської області; витяги з наказів Воронівської лікарської амбулаторії від 18.02.1994 № 4, від 04.03.1994 № 5, від 05.05.1994, від 05.05.1994 № 7; лист Городенківської районної філії Івано-Франківського обласного центру зайнятості від 09.11.2020 № 1472-25.2/26-20; архівну довідку від 13.02.2020 № І-7/01-15 про роботу в Городенківському ремонтно-транспортному підприємстві Городенківського району Івано-Франківської області; довідку Незвиської сільської ради від 22.11.2017 № 1043 про перейменування колгоспів; архівну довідку від 13.02.2020 № І-6/01-15 про створення Городенківського ремонтно-транспортного підприємства Городенківського району Івано-Франківської області; архівну довідку від 13.02.2020 № І-4/01-15 про створення Городенківської міжколгоспної будівельної організації; архівну довідку від 13.02.2020 № І-9/01-15 про створення колгоспу в селі Олієво-Королівка; довідку від 11.09.2019 № 16195/04 про перебування Малого підприємства “Автомобіліст” на обліку в органах Пенсійного фонду України.
23.12.2020 Головне управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області прийняло рішення № 3257 про відмову позивачу в призначення пенсії за віком. Рішення відповідача від 23.12.2020 про відмову в призначенні пенсії № 3257 мотивоване тим, що страховий стаж роботи позивача становить 24 років 10 місяців, при необхідному 27 років. До страхового стажу не зарахований період роботи в Малому приватному підприємстві “Автомобіліст” з 06.05.1994 по 10.07.1998, оскільки запис про звільнення не містить підстави внесення такого запису. Вказано, що право на пенсію за віком відповідно до цього Закону при наявному страховому стажі 24 роки 10 місяців заявник набуде у віці 63 років (а.с.17-18).
Вважаючи вказану відмову суб'єкта владних повноважень протиправною, позивач звернулася до суду з даним позовом.
ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.
Рішення в частині відмови в задоволенні позову не оскаржене, тому відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України в апеляційному порядку не переглядається.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09 липня 2003 року № 1058-ІV (далі - Закон -№1058-IV), розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Відповідно до статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Умови призначення пенсії за віком визначені статтею 26 Закону № 1058-IV.
Так, згідно з частиною 1 статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Як встановлено судом, відповідно до копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_5 ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.7).
З огляду на зміст вказаних положень закону, позивач має право на призначення пенсії за віком, після досягнення 60 років та за наявності страхового стажу не менше 27 років.
Таким чином, для призначення ОСОБА_2 пенсії за віком необхідна наявність двох обов'язкових умов у сукупності: вік 60 років; страховий стаж не менше 27 років.
Як встановлено судом вище, позивач на час звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком від 17.12.2020 досяг віку 60 років.
Згідно з статтею 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення” основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637. Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до записів трудової книжки позивача НОМЕР_4 , судом встановлено, що позивач: з 28.07.1978 по 16.03.1979 працював в Городенківському міжколгоспбуді на посаді електрика; з 26.08.1982 по 12.01.1984 працював в Івано-Франківській плодоовочевій базі на посаді водія автонавантажувача; з 18.01.1984 по 09.07.1984 працював на Комбікормовому заводі на посаді шофера; з 15.10.1986 по 04.01.1987 працював на посаді машиніста автокрана; з 09.02.1987 по 06.02.1994 працював в Городенківськму ремонтно-транспортному підприємстві на посаді водія; з 04.03.1994 по 05.05.1994 працював на посаді водія Воронівської лікарської амбулаторії; з 06.05.1994 по 10.07.1998 працював в Малому приватному підприємстві “Автомобіліст” на посаді шофера (водія); з 01.12.1998 по 15.04.1999 працював в Воронівській загальноосвітній школі І-ІІ ступенів Городенківського району Івано-Франківської області на посаді кочегара; з 13.05.1999 по 20.05.1999 перебував на обліку в службі зайнятості як безробітний; з 20.05.1999 по 23.08.1999 перебував на навчанні в Івано-Франківському обласному Навчально-курсовому комбінаті житлово-комунального господарства; з 20.08.1999 по 26.10.1999 отримував виплату допомоги по безробіттю в службі зайнятості; з 27.10.1999 по 15.04.2000 працював в Воронівській загальноосвітній школі І-ІІ ступенів Городенківського району Івано-Франківської області на посаді кочегара; з 26.05.2000 по 14.10.2000 отримував виплату допомоги по безробіттю в службі зайнятості; з 14.10.2000 по 15.04.2001 працював в Воронівській загальноосвітній школі І-ІІ ступенів Городенківського району Івано-Франківської області на посаді кочегара; з 14.10.2001 по 15.04.2002 працював в Воронівській загальноосвітній школі І-ІІ ступенів Городенківського району Івано-Франківської області на посаді кочегара; з 25.04.2002 по 15.10.2002 отримував виплату допомоги по безробіттю в службі зайнятості; з 16.10.2002 по 15.04.2003 працював в Воронівській загальноосвітній школі І-ІІ ступенів Городенківського району Івано-Франківської області на посаді кочегара; з 12.05.2003 по 15.10.2003 отримував виплату допомоги по безробіттю в службі зайнятості; з 16.10.2003 по 15.04.2004 працював в Воронівській загальноосвітній школі І-ІІ ступенів Городенківського району Івано-Франківської області на посаді кочегара; з 03.05.2004 по 24.06.2004 отримував виплату допомоги по безробіттю в службі зайнятості; з 20.07.2004 по 17.10.2004 отримував виплату допомоги по безробіттю в службі зайнятості; з 18.10.2004 по 16.04.2005 працював в Воронівській загальноосвітній школі І-ІІ ступенів Городенківського району Івано-Франківської області на посаді кочегара; з 28.04.2005 по 14.10.2005 отримував виплату допомоги по безробіттю в службі зайнятості; з 14.10.2005 по 15.04.2006 працював в Воронівській загальноосвітній школі І-ІІ ступенів Городенківського району Івано-Франківської області на посаді кочегара; з 05.05.2006 по 15.10.2006 отримував виплату допомоги по безробіттю в службі зайнятості; з 15.10.2006 по 15.04.2007 працював в Воронівській загальноосвітній школі І-ІІ ступенів Городенківського району Івано-Франківської області на посаді оператора котельні; з 24.04.2007 по 14.10.2007 отримував виплату допомоги по безробіттю в службі зайнятості; з 15.10.2007 по 19.11.2007 працював в Воронівській загальноосвітній школі І-ІІ ступенів Городенківського району Івано-Франківської області на посаді оператора котельні.
Відповідно до змісту рішення Головного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області від 23.12.2020 за № 3257, відповідач відмовив позивачу в призначення пенсії за віком, оскільки страховий стаж роботи позивача становить 24 років 10 місяців, при необхідному 27 років. До страхового стажу не зарахований період роботи в Малому приватному підприємстві “Автомобіліст” з 06.05.1994 по 10.07.1998, оскільки запис про звільнення не містить підстави внесення такого запису.
Стосовно даної підстави для відмови в зарахуванні позивачу періоду роботи в Малому приватному підприємстві “Автомобіліст” з 06.05.1994 по 10.07.1998, то апеляційний суд зазначає, що на час звільнення позивача з роботи в Малому приватному підприємстві “Автомобіліст” 10.07.1998, була чинною Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерства праці України за № 58 від 29.07.1993 (далі - Інструкція).
Відповідно до пункту 1.1 Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Згідно з пункту 1.3 Інструкції при влаштуванні на роботу працівники зобов'язані подавати трудову книжку, оформлену в установленому порядку.
Пунктом 2.2 Інструкції заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.
Відповідно до пункту 2.4 Інструкції усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Згідно з пунктом 2.27 Інструкції запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер. Днем звільнення вважається останній день роботи.
В даному випадку запис про прийом на роботу 06.05.1994 в Мале приватне підприємство “Автомобіліст” на посаду шофера записаний акуратно, є чітким та зрозумілим, вчинений на підставі наказу № 5 від 06.05.1994, що підтверджується копією трудової книжки позивача НОМЕР_4 .
Запис про звільнення з роботи 10.07.1998 з Малого приватного підприємства “Автомобіліст” записаний акуратно, є чітким та зрозумілим, містить відтиск печатки підприємства, назву та підпис посадової особи такого підприємства, однак такий запис не містить номер та дату наказу про звільнення.
Таким чином, за умови наявності в трудовій книжці НОМЕР_4 записів про початок та кінець періоду роботи позивача в Малому приватному підприємстві “Автомобіліст”, на переконання суду, відсутність запису на підставі чого припинено трудовий договір, з огляду на зміст таких записів, є несуттєвим недоліком, та не позбавляє можливості чітко встановити трудовий стаж позивача за період з 06.05.1994 по 10.07.1998.
Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України “Про трудові книжки працівників” від 27.04.1993 № 301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, зазначеній в постанові від 06.02.2018 в справі № 677/277/17.
При цьому, слід зазначити, що відповідно до пункту 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, основним документом, що підтверджує стаж є трудова книжка. Лише при наявності неправильності чи неточності записів у трудовій книжці, для підтвердження стажу приймаються до уваги інші документи, які визначені вищевказаним Порядком № 637, зокрема: дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; довідки; виписки із наказів; особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати; посвідчення; характеристики; письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про період роботи.
Така правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 08.05.2018 у справі № 559/484/17 та від 07.11.2019 у справі № 686/19477/16.
Згідно листа архівного відділу Городенківської районної державної адміністрації від 01.03.2021 № 1-1/01-15 документи Малого приватного підприємства “Автомобіліст” на зберігання до архівного відділу не надходили, місцезнаходження таких документів невідоме (а.с. 14).
Суд зазначає, що право на пенсійне забезпечення особи не повинно безумовно залежати від дій чи бездіяльності осіб, які зобов'язані вести облік трудового стажу працівників і відповідно забезпечувати зберігання цих даних та сама по собі не здача облікових книг в архівний відділ не є беззаперечним доказом відсутності у позивача страхового стажу у зазначений період. Тобто, відсутність відповідних документів на зберіганні в архівних установах не може анулювати записи трудової книжки та позбавити позивача права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого ним трудового стажу.
Верховний Суд в постанові від 12.12.2019 за результатом розгляду справи № 229/3431/16-а дійшов висновку про безпідставність доводів пенсійного органу про неможливість підтвердження трудового стажу через відсутність на зберіганні в державному архіві запитуваних документів та вказав про неможливість надання повного об'єму необхідних для реалізації прав позивача документів та повноти записів у наявних підтверджуючих страховий стаж документах з огляду на те, що обов'язок належного оформлення таких документів покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб.
Тобто однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що рішення відповідача в частині неврахування трудового стажу позивача в періоду роботи в Малому приватному підприємстві “Автомобіліст”, за період з 06.05.1994 по 10.07.1998, з мотивів відсутності запису в трудовій книжці про номер та дату наказу про припинення трудового договору, має формальні ознаки “законності”, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.
Підсумовуючи, з огляду на встановлені частиною 1 статті 26 Закону № № 1058-IV обов'язкові умови для призначення пенсії за віком, та встановлені судом в цій справі обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність таких умов щодо позивача, а саме: ОСОБА_1 досяг 60 років, страховий стаж становить не менше 27 років.
Відносно доводів апеляційної скарги стосовно того, що питання про наявність підстав для призначення пенсії за віком відноситься до повноважень органу Пенсійного фонду України, то колегія суддів зазначає наступне.
Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів і згідно усталеної судової практики слідує, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
«Ефективний засіб правового захисту» у розумінні ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає зазначеній нормі Конвенції (постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 р. у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 р. у справі № 826/14016/16, від 11.02.2019 р. у справі № 2а-204/12).
З огляду на необхідність обрання найбільш ефективного способу захисту порушеного права, рішення про відмову у призначенні пенсії з підстав «формалізму» свідчить про відсутність наміру суб'єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством. Оскільки судом встановлено протиправність дій відповідача щодо відмови в призначенні пенсії по віку, то в даному випадку належним способом захисту порушеного права є саме вирішення судом питання про визнання протиправним та скасування рішення щодо відмови у призначенні пенсії, та зобов'язання вчинити певні дії, зокрема шляхом зарахування певних періодів роботи та призначення пенсії позивачу.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи N R(80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 р. на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
З огляду на фактичні обставини справи колегія суддів не убачає будь-якого втручання суду першої інстанції у дискреційні повноваження відповідача, а обраний судом спосіб захисту прав позивача відповідає приписам ст.245 КАС України та усталеній судовій практиці вирішення аналогічних спорів з участю пенсійних органів.
Згідно з частиною 1 статті 45 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку. Так, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Як встановлено судом, позивач досяг пенсійного віку ІНФОРМАЦІЯ_2 , а звернувся за призначенням пенсії 17.12.2020, тобто не пізніше трьох місяців з дня досягнення пенсійного віку, а тому пенсія за віком має бути призначена позивачу з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, тобто з 18.11.2020.
З огляду на встановлені судом обставини щодо подання разом із заявою від 17.12.2020 всіх необхідних документів, при наявності всіх встановлених частиною 1 статті 26 Закону № 1058-IV умов для призначення позивачу пенсії за віком, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач не може бути позбавлений гарантованого Державою права на пенсію за віком.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Відповідно до положень статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
З врахуванням вказаного аналізу законодавства та матеріалів справи, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо частково задоволення позовних вимог, а тому рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.
Доводи апеляційної скарги, в силу викладеного вище, висновків суду першої інстанції не спростовують.
Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2021 року у справі № 300/868/21 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя С. М. Шевчук
судді Р. В. Кухтей
Т. І. Шинкар
Повне судове рішення складено 20 липня 2021 року.