08 липня 2021 рокуЛьвівСправа № 460/780/20 пров. № А/857/7106/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Запотічного І.І.,
суддів: Бруновської Н.В., Довгої О.І.,
при секретарі судового засідання: Герман О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2020 року ( суддя Друзенко Н.В., ухвалене в м. Рівне) у справі №460/780/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій,-
В лютому 2020 ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про : визнання за позивачем права на отримання 10 мінімальних пенсій за віком, 100 % додаткової пенсії від її мінімального розміру з часу призначення пенсії по інвалідності, яка пов'язана з Чорнобильською катастрофою, тобто з 22 листопада 1995 року та права на щомісячну грошову допомогу в розмірі 40 % від мінімальної заробітної плати згідно зі статтями 37, 50, 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (надалі також Закон № 796-XII); визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у проведенні позивачу перерахунку та виплати 10 мінімальних пенсій за віком, 100 % додаткової пенсії від її мінімального розміру і щомісячної грошової допомоги в розмірі 40 % від мінімальної заробітної плати відповідно до статей 37, 50, 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, з часу призначення пенсії, тобто з 22 листопада 1995 року; зобов'язання відповідача з часу призначення пенсії по інвалідності, яка пов'язана з Чорнобильською катастрофою, тобто з 22 листопада 1995 року здійснити позивачу перерахунок та виплату з урахуванням проведених виплат, який би відповідав розміру 10 мінімальних пенсій за віком, 100 % додаткової пенсії від її мінімального розміру, щомісячної грошової допомоги в розмірі 40 % від мінімальної заробітної плати відповідно до статей 37, 50, 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”; зобов'язання відповідача нарахувати позивачу компенсацію за втрату частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати позивачу належної додаткової пенсії з урахуванням проведених виплат, яка була нарахована відповідно до постанови Сарненського районного суду від 26 вересня 2012 року, яка ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2012 року залишена без змін, по справі № 1718/2-а-484/11, однак своєчасно не виплачена.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови ОСОБА_1 в перерахунку та виплаті: додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до статті 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", за період з 01 січня 2002 року по 25 грудня 2003 року в розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком, за періоди з 26 грудня 2003 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року та з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року в розмірі 100 % мінімальної пенсії за віком; державної пенсії особам, віднесеним до категорії 1 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", за період з 01 січня 2002 року по 25 грудня 2003 року в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, за періоди з 26 грудня 2003 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року та з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року в розмірі 10 мінімальних пенсій за віком. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату, з урахуванням раніше проведених виплат: додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до статті 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", за період з 01 січня 2002 року по 25 грудня 2003 року в розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком, за періоди з 26 грудня 2003 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року та з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року в розмірі 100 % мінімальної пенсії за віком; державної пенсії особам, віднесеним до категорії 1 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", за період з 01 січня 2002 року по 25 грудня 2003 року в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, за періоди з 26 грудня 2003 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року та з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року в розмірі 10 мінімальних пенсій за віком. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 згідно з Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", компенсацію за втрату частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати сум перерахованої пенсії на виконання постанови Сарненського районного суду Рівненської області від 26 вересня 2012 року по справі №1718/2-а-484/11 за період з 17 серпня 2010 року по 30 вересня 2020 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, його оскаржив відповідач- Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, подавши апеляційну скаргу до Восьмого апеляційного адміністративного суду, в якій покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати оскаржуване рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2020 року та ухвалити нове рішення про відмову в позові.
В обґрунтування апеляційної скарги, вказує, що судом першої інстанції при винесенні рішення не була враховано, що позивачем пропущено строк звернення до суду. Зазначає, що Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області не є належним відповідачем. Також зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що виплата коштів по рішенню суду носить разовий характер та не підпадає під дію статті 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати".
Сторони будучи повідомленими про час та місце розгляду справи явки уповноважених представників в судове засідання не забезпечили, що відповідно доч.2 ст.313 КАС України не перешкоджає розгляду справи без їхньої участі.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Протокольною ухвалою суду від 08.07.2021 продовжено строк розгляду справи на 15 днів.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково виходячи з наступного.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач є постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи (1 категорії), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Рівненською обласною державною адміністрацією 22 листопада 1995 року.
Позивач проживає в селі Корост Сарненського району Рівненської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106, віднесене до зони гарантованого добровільного відселення.
З 20 грудня 1994 року позивачу встановлена І група інвалідності (загальне захворювання), що підтверджується довідкою серії МСЕ № 117019, виданою 20 грудня 1994 року.
З 17 листопада 1995 року позивачу встановлена І група інвалідності (захворювання пов'язане з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС), що підтверджується довідкою серії НОМЕР_2 , виданою 17 листопада 1995 року.
З 05 грудня 1997 року позивачу встановлена ІІ група інвалідності (захворювання пов'язане з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС), що підтверджується довідкою серії НОМЕР_3 , виданою 05 грудня 1997 року.
З 15 грудня 2000 року позивачу встановлена ІІ група інвалідності (захворювання пов'язане з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС), що підтверджується довідкою серії НОМЕР_4 , виданою 15 грудня 2000 року.
З 26 грудня 2003 року та довічно позивачу встановлена І група інвалідності (захворювання пов'язане з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС), що підтверджується довідкою серії НОМЕР_5 , виданою 04 лютого 2004 року
З 1 січня 2002 року позивач перебуває на обліку в територіальному органі Пенсійного фонду України та отримує пенсію по інвалідності в розмірі відшкодування фактичних збитків на умовах Закону України “Про статус і соціальний захист осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Постановою Сарненського районного суду Рівненської області від 26 вересня 2012 року по справі № 1718/2-а-484/11 позов ОСОБА_1 задоволено, а саме: визнано протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в Сарненському районі Рівненської області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 державної та додаткової пенсії відповідно до положень статей 50, 54 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” з 17 серпня 2010 року; зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Сарненському районі Рівненської області здійснити перерахунок державної пенсії ОСОБА_1 та виплатити їй, як особі віднесеній до категорії 1, інваліду І групи інвалідності, пов'язаною з Чорнобильською катастрофою, в розмірі десяти мінімальних пенсій за віком, відповідно до положень статті 54 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, із розрахунку, що мінімальна пенсія за віком визначається на рівні прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 17 серпня 2010 року, з урахуванням виплачених сум; зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Сарненському районі Рівненської області здійснити перерахунок щомісячної додаткової пенсії ОСОБА_1 за шкоду заподіяну здоров'ю, та виплатити їй, як особі віднесеній до категорії 1, інваліду І групи інвалідності, пов'язаною з Чорнобильською катастрофою, в розмірі 100 % мінімальних пенсій за віком, відповідно до положень статті 50 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, із розрахунку, що мінімальна пенсія за віком визначається на рівні прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 17 серпня 2010 року, з урахуванням виплачених сум.
На виконання вказаного вище судового рішення, відповідачем здійснено відповідний перерахунок пенсії позивачеві та нараховано кошти в сумі 81036,54грн, що підтверджується протоколом від 05 квітня 2013 року, а фактичну виплату перерахованої пенсії здійснено у вересні 2020 року, що підтверджується випискою від 18 листопада 2020 року по картковому рахунку позивача № НОМЕР_6 .
10 грудня 2019 року позивач звернулася до відповідача із заявою, у якій просила провести нарахування та виплату грошової допомоги, додаткової та державної пенсій в розмірах, передбачених відповідно статтями 37, 50, 54 Закону України “Про статус і соціальний захист осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”. Також позивач просила провести розрахунок та виплату компенсації за втрату частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати пенсії згідно з постановою Сарненського районного суду Рівненської області від 26 вересня 2012 року по справі № 1718/2-а-484/11.
Листом від 23 січня 2020 року за № М-5563/07.1-59 відповідач повідомив позивачу про відсутність підстав для перерахунку пенсійних виплат, передбачених статтями 50, 54 Закону України “Про статус і соціальний захист осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, оскільки їх обчислення та виплата здійсненні у відповідності до вимог чинного законодавства України. Щодо грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, то відповідач роз'яснив позивачу, що її нарахування та виплата належать до компетенції органів праці та соціального захисту за місцем реєстрації особи. Також відповідач вказав на відсутність підстав для виплати позивачу компенсації за втрату частини доходу у зв'язку з порушенням строку виплати пенсії. Свою позицію відповідач обґрунтував тим, що сума перерахованої та сплаченої на виконання судового рішення пенсії носить разовий характер і не підпадає під визначення доходів, передбачених Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати", за порушення строків виплати яких сплачується компенсація. Крім того, пенсійний орган повідомив позивачу, що виплата коштів, нарахованих на виконання судових рішень, проводилась Державною казначейською службою України.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернулася до суду з вказаним позовом.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду першої інстанції в частині- щодо відмови у задоволенні позову фактично не оскаржується, а тому апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення тільки в частині задоволених позовних вимог.
Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною другою статті 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відтак, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.
ОСОБА_1 у своєму адміністративному позові зазначає, що дізналася про виплату пенсії в неповному розмірі з листа відповідача від 23.01.2020.
Суд першої інстанції зазначив, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком, покликаючись на правову позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 24 квітня 2018 року в справі № 646/6250/17.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Колегія суддів наголошує, що пенсійні виплати є періодичними, щомісячними платежами, які отримує безпосередньо особа, якій вони призначені, а тому в будь-якому разі їх розмір відомий особі, яка їх отримує щомісячно.
Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Таким чином, звернувшись 07.02.2020, через засоби поштового зв'язку, з позовом до суду, про визнання протиправними дій відповідача та зобов'язання вчинити дії, позивач пропустила шестимісячний строк звернення до суду, який встановлений частиною другою статті 122 КАС України.
Апеляційний суд звертає увагу, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Відтак, отримання позивачем листа відповідача від 23.01.2020 у відповідь на її заяву не може змінити момент, з якого вона повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду.
Такий висновок апеляційного суду узгоджується з висновком Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у справі № 240/12017/19 щодо застосування строків звернення до адміністративного суду, викладеним у постанові від 31 березня 2021 року.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд погоджується з доводами відповідача в частині пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду.
Оскільки в ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції, встановлено пропуск позивачем шестимісячного строку звернення до суду, який передбачений частиною другою статті 122 КАС України та достатніх підстав для поновлення такого строку не наведено, то суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що адміністративний позов у частині визнання протиправними дій відповідача та зобов'язання відповідача з часу призначення пенсії по інвалідності, яка пов'язана з Чорнобильською катастрофою, тобто з 22 листопада 1995 року здійснити позивачу перерахунок та виплату з урахуванням проведених виплат, який би відповідав розміру 10 мінімальних пенсій за віком, 100 % додаткової пенсії від її мінімального розміру, відповідно до статей, 50, 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” за періоди з 01 січня 2002 року по 25 грудня 2003 року в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, за періоди з 26 грудня 2003 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року та з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року та з 03 серпня 2014 року року по 06 серпня 2019 року необхідно залишити без розгляду.
Що стосується вимог позивача в частині нарахування та виплати додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до статті 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", та державної пенсії особам, віднесеним до категорії 1 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", за період з 07 серпня 2019 року, то суд враховує наступне.
Відповідно до статті 63 Закону № 796-XII, фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством.
Відповідно до частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачене законом про Державний бюджет України.
1 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» (надалі також Закон № 79-VIII), пунктом 63 якого розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України доповнений пунктом 26, яким установлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону № 796-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
При цьому, суд вважає за необхідне наголосити, що вказані вище положення Закону № 79-VIII не були визнанні неконституційними.
Таким чином, суд констатує, що із набуттям чинності Закону №79-VIII, Кабінету Міністрів України були надані повноваження щодо визначення розміру виплат передбачених, зокрема, статтями 50,54 Закону № 796-XII.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що виплачуючи позивачу щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, передбачену статтями 50,54 Закону № 796-XII у порядку та розмірах, встановлених Порядком №1210, відповідач діяв правомірно та, відповідно, жодним чином не порушив законні права та інтереси позивача щодо належного соціального забезпечення.
Аналогічна правова позиція щодо визначення розмірів пенсійних виплат, передбачених відповідними статтями Закону №796-XII висловлена Верховним Судом в постановах від 21.02.2018 по справі № 619/2262/17, від 19.06.2018 по справі №344/14522/17 та від 06.11.2018 по справі №303/6762/16-а.
Після прийняття Конституційним Судом України рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 правозастосування статтей 50,54 Закону №796-XII, жодним чином не змінилося.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача в частині нарахування та виплати додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до статті 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", та державної пенсії особам, віднесеним до категорії 1 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", за період з 07 серпня 2019 року, є безпідставними, а тому в їх задоволенні належить відмовити.
Щодо вимог позивача в частині нарахування та виплати грошової компенсації втрати частини доходу у зв'язку з несвоєчасною виплатою пенсії, нарахованої на виконання постанови Сарненського районного суду Рівненської області від 26 вересня 2012 року по справі № 1718/2-а-484/11, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини другої статті 46 Закону № 1058, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159).
Згідно зі статтями 1, 2 Закону № 2050-ІІІ, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Отже, дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується в усіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, в тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, зокрема, пенсії. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.
Згідно з пунктом 2 Порядку № 159, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Аналіз наведених вище нормативно-правових актів дає підстави вважати, що основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем пенсії, що носило триваючий характер. У зв'язку з цим, виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати. Водночас, слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 18листопада 2014 року в справі № 21-518а14, від 11 липня 2017 року в справі № 21-2003а16, а також Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року в справі № 522/5664/17, від 21 червня 2018 року в справі № 523/1124/17, від 3 липня 2018 року в справі № 521/940/17, від 5 жовтня 2018 року в справі № 127/829/17, від 12 лютого 2019 року в справі № 814/1428/18, від 8 серпня 2019 року в справі № 638/19990/16-а.
Зміст і правова природа спірних правовідносин в розумінні положень статті 1-3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159 дають підстави стверджувати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Доводи апелянта, що перерахунок пенсії позивача на виконання судового рішення не є доходом в розумінні статті 2 Закону № 2050-ІІІ, а має характер одноразової виплати, є безпідставними, оскільки вказані кошти нараховані в результаті перерахунку пенсії та з метою відновлення прав позивача, порушених при виплаті пенсії у розмірі меншому, ніж було передбачено чинним законодавством. Тобто, вказана сума є доходом в розумінні статті 2 Закону № 2050-ІІІ.
Висновки аналогічного характеру містяться у постанові Верховного Суду від 3 липня 2018 року в справі № 521/940/17.
Оскільки несвоєчасне нарахування належних позивачу сум пенсії відбулось у зв'язку з неправомірним нарахуванням пенсійним органом пенсії в меншому розмірі, що встановлено постановою Сарненського районного суду Рівненської області від 26 вересня 2012 року по справі № 1718/2-а-484/11, тобто з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, то позивач має право на отримання компенсації втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати.
Відтак, відмова відповідача у нарахуванні та виплаті позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії, є протиправною.
Щодо тверджень відповідача про те, що виплату суми заборгованості позивачу проведено відповідно до вимог Закону України "Про гарантії держави з виконання судових рішень" та постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою" від 03 вересня 2014 року № 440, якими передбачений інший механізм відшкодування Державною казначейською службою України коштів за рішенням суду, то суд зауважує, що спір у цій справі стосується нарахування компенсації на суму нарахованої, але несвоєчасно виплаченої пенсії, а тому спірні відносини не охоплюються дією зазначених нормативно-правових актів.
Відтак враховуючи, що постановою Сарненського районного суду Рівненської області від 26 вересня 2012 року по справі № 1718/2-а-484/11 орган Пенсійного фонду України було зобов'язано здійснити перерахунок та виплату позивачу пенсії з 17 серпня 2010 року, фактичну виплату сум перерахованої пенсії відповідачем проведено 30 вересня 2020 року, тому компенсація за період затримки виплати перерахованої пенсії підлягає нарахуванню та виплаті за період з 17 серпня 2010 року по 30 вересня 2020 року.
Аналогічна правова позиція щодо визначення періоду для нарахування та виплати компенсації втрати частини доходу у зв'язку з несвоєчасною його виплатою висловлена Верховним Судом у постанові від 15 жовтня 2020 року по справі № 240/11439/19 (адміністративне провадження № К/9901/14087/20).
Відтак, апеляційний суд прийшов до висновку про задоволення вимог позивача в частині, що стосується нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з несвоєчасною виплатою сум перерахованої пенсії на виконання постанови Сарненського районного суду Рівненської області від 26 вересня 2012 року по справі № 1718/2-а-484/11.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції при задоволенні позову допустив невідповідність своїх висновків обставинам справи та неправильно застосував норми процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення та задоволення позову частково.
Керуючись статтями 311, 315, 319, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області задовольнити частково.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2020 року у справі № 460/780/20 скасувати та прийняти постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області в частині визнання дій протиправними та зобов'язання нарахувати та виплатити додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до статті 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", за період з 01 січня 2002 року по 25 грудня 2003 року в розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком, за періоди з 26 грудня 2003 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року та з 03 серпня 2014 року року по 06 серпня 2019 року в розмірі 100 % мінімальної пенсії за віком, та державної пенсії особам, віднесеним до категорії 1 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", за період з 01 січня 2002 року по 25 грудня 2003 року в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, за періоди з 26 грудня 2003 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року та з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року та з та з 03 серпня 2014 року року по 06 серпня 2019 року в розмірі 10 мінімальних пенсій за віком залишити без розгляду.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 згідно з Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", компенсацію за втрату частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати сум перерахованої пенсії на виконання постанови Сарненського районного суду Рівненської області від 26 вересня 2012 року по справі № 1718/2-а-484/11 за період з 17 серпня 2010 року по 30 вересня 2020 року.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. І. Запотічний
судді Н. В. Бруновська
О. І. Довга
Повне судове рішення складено 19.07.2021