Справа № 240/21318/20
Головуючий у 1-й інстанції: Семенюк М.М.
Суддя-доповідач: Полотнянко Ю.П.
19 липня 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Полотнянка Ю.П.
суддів: Драчук Т. О. Ватаманюка Р.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 14 січня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Житомирського районного відділу Державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Хмельницький), треті особи - суб'єкт оціночної діяльності фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , Акціонерне товариство КБ "Приватбанк", Державне підприємство "СЕТАМ" про визнання неправомірною оцінку майна,
в грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Житомирського районного відділу державної виконавчої служби Центрально - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), треті особи - Суб'єкт оціночної діяльності фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , Акціонерне товариство КБ "Приватбанк", Державне підприємство "СЕТАМ", у якому, з урахуванням уточненої позовної заяви від 28.12.2020 (т.1 а.с.48), просив визнати неправомірною, прийняту Житомирський РВ ДВС Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), як замовником, та виконану суб'єктом оціночної діяльності фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 , як виконавцем, у виконавчому провадженні ВП № 63741379, оцінку будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , за ціною 246 706,00 грн.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 14.01.2021 у задоволенні позову відмовлено.
Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив позивач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, з неповним з'ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовну заяву.
Зокрема в апеляційні скарзі зазначає, що відповідачі провели вказану оцінку майна не об'єктивно, неякісно та з порушеннями, які полягають в тому, що експерт не повідомляв позивача про здійснення огляду майна і взагалі такий огляд експертом не проводився, експерт істотно занизив вартість майна.
Всупереч вимогам п.56 Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна майнових прав» оцінювачем, при проведенні оцінки нерухомості не було проведено його особистий огляд, і не зазначено причини неможливості такого огляду.
Суд першої інстанції зазначив про те, що позивач в судове засідання не прибув та ніяких доказів щодо заниження вартості будинку не надав, однак позивач був позбавлений права довести ті обставини на які послався, так як представником позивача була подана заява про відкладення розгляду справи, яка не була задоволена судом.
Сторони в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити, з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, 02.07.2020 постановою державного виконавця Житомирського районного відділу державної виконавчої служби Центрально - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) було відкрито виконавче провадження ВП № 62447222 з виконання виконавчого напису № 1152, виданого 22.04.2019 приватним нотаріусом Дніпровського нотаріального округу Бондар І.М, про звернення стягнення на нерухоме майно - житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 та перебуває в іпотеці Акціонерного товариства КБ "Приватбанк", з тим, щоб за рахунок коштів, отриманих від реалізації нерухомого майна, задовольнити вимогу останнього на суму 934254,10 грн.
Постановою ВП № 62447222 від 02.07.2020 державним виконавцем було накладено арешт на все майно боржника ОСОБА_1 у межах суми боргу.
09.07.2020, відповідно до постанови про опис та арешт майна, державним виконавцем було проведено опис та арешт житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
25.09.2020 постановою державного виконавця ВП № 62447222, яка направлена боржнику з супровідним листом від 25.09.2020 № 8.5-20/09/2020/48381, було призначено суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання ФОП ОСОБА_2 для визначення ринкової вартості арештованого майна, а саме: житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
18.11.2020 відповідачу від суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання ФОП ОСОБА_2 надійшов звіт № 200925/4-Ж про оцінку житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Державний виконавець листом від 19.11.2020 № 8.5-20/9/2020/56618 повідомив позивача про результати визначення вартості чи оцінки майна.
Позивач звернувся до суду з позовом у зв'язку із тим, що вважає протиправними дії державного виконавця щодо визначення вартості будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірні дії відповідача щодо визначення та оцінки вартості майна боржника на відповідність приписам ч. 2 ст. 2 КАС України, суд вважає, що вони вчинені на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Щодо твердження позивача про не проведення суб'єктом оціночної діяльності особистого огляду будинку і не зазначення причин неможливості такого огляду, всупереч вимогам пункту 56 Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року №1440, то суд вважає його хибним, оскільки, як вбачається зі змісту звіту № 200925/4-Ж про оцінку житлового будинку, в ньому зазначено "під час зовнішнього огляду будівлі ніяких пошкоджень, що свідчать про розвиток деструктивних процесів в конструктивних елементах не виявлено. До внутрішнього огляду Оцінювачів не допущено."
Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII (далі Закон №1404-VIII), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною першою статті 5 Закону №1404-VIII, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Відповідно до частини першої статті 10 Закону №1404-VIII, заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Статтею 18 Закону №1404-VIII на виконавця покладено обов'язок вживати передбачених цим Законом заходи щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Положеннями пункту 6 частини третьої статті 18 Закону №1404-VIII визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
За приписами частини першої статті 48 Закону №1404-VIII звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.
Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 56 Закону №1404-VIII, арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
За змістом частин 1-4 статті 57 Закону України «Про виконавче провадження», визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження. У разі якщо сторони виконавчого провадження, а також заставодержатель у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника. Звіт про оцінку майна має бути складений не раніше дати винесення постанови про арешт такого майна. У разі якщо сторони виконавчого провадження не дійшли згоди щодо визначення вартості майна, визначення вартості майна боржника здійснюється виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання. У разі якщо визначити вартість майна (окремих предметів) складно, виконавець має право залучити суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для проведення оцінки майна.
За приписами частини 5 цієї статті, виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам не пізніше наступного робочого дня після дня визначення вартості чи отримання звіту про оцінку. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення.
Отже, визначення вартості майна боржника є процесуальною дією державного виконавця (незалежно від того, яка конкретно особа - сам державний виконавець чи залучений ним суб'єкт оціночної діяльності, здійснювала відповідні дії) щодо примусового виконання на підставі виконавчих документів. Тому, оскаржити оцінку майна можливо в порядку оскарження рішень та дій виконавців.
Правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб'єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів визначені Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" від 12.07.2001 № 2658-III (далі - Закон №2658-III).
Відповідно до статті 3 Закону № 2658-III, оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.
Згідно із частиною четвертою статті 3 цього Закону процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. У випадках самостійного проведення оцінки майна органом державної влади або органом місцевого самоврядування складається акт оцінки майна. Вимоги до звітів про оцінку майна та актів оцінки майна встановлюються відповідно до статті 12 цього Закону.
У частині 1 статті 12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" встановлено, що звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.
Відповідно до частини 1 статті 9 вказаного Закону, методичне регулювання оцінки майна здійснюється у відповідних нормативно-правових актах з оцінки майна: положеннях (національних стандартах) оцінки майна, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, методиках та інших нормативно-правових актах, які розробляються з урахуванням вимог положень (національних стандартів) і затверджуються Кабінетом Міністрів України або Фондом державного майна України.
Згідно із статтею 9 частиною 6 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", положення (національні стандарти) оцінки майна є обов'язковими до виконання суб'єктами оціночної діяльності під час проведення ними оцінки майна всіх форм власності та в будь-яких випадках її проведення.
Національний стандарт №1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав", затверджений постановою Кабінету міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440 (далі по тексту - Національний стандарт № 1)а відтак в розумінні статті 9 частини 6 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" є обов'язковим для застосування під час проведення оцінки майна та майнових прав суб'єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна. Поняття, що вживаються у цьому стандарті, використовуються в інших національних стандартах.
Національний стандарт № 2 "Оцінка нерухомого майна", затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1442 (далі по тексту - Національний стандарт № 2), також є обов'язковим для застосування під час проведення оцінки нерухомого майна (нерухомості) суб'єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна та проводять державну експертизу звітів з експертної грошової оцінки земельних ділянок державної та комунальної власності у разі їх продажу.
Отже, оцінка нерухомого майна має здійснюватись відповідно до Національного стандарту № 2 з урахуванням вимог Національного стандарту № 1, яким визначено загальні засади процедури оцінювання.
Згідно з положеннями пункту 50 Національного стандарту № 1 проведенню незалежної оцінки майна передує підготовчий етап, на якому здійснюється, зокрема, ознайомлення з об'єктом оцінки.
Відповідно до пункту 51 Національного стандарту № 1 незалежна оцінка майна проводиться у такій послідовності: укладення договору на проведення оцінки, ознайомлення з об'єктом оцінки, збирання та оброблення вихідних даних та іншої інформації, необхідної для проведення оцінки; ідентифікація об'єкта оцінки та пов'язаних з ним прав, аналіз можливих обмежень та застережень, які можуть супроводжувати процедуру проведення оцінки та використання її результатів; вибір необхідних методичних підходів, методів та оціночних процедур, що найбільш повно відповідають меті оцінки та обраній базі, визначеним у договорі на проведення оцінки, та їх застосування; узгодження результатів оцінки, отриманих із застосуванням різних методичних підходів; складання звіту про оцінку майна та висновку про вартість об'єкта оцінки на дату оцінки; доопрацювання (актуалізація) звіту та висновку про вартість об'єкта оцінки на нову дату (у разі потреби).
Згідно з пунктами 15, 16 Національного стандарту № 1 методи проведення оцінки, що застосовуються під час визначення ринкової вартості об'єкта оцінки у разі використання порівняльного підходу, повинні ґрунтуватися на результатах аналізу цін продажу (пропонування) на подібне майно. Визначення ринкової вартості об'єкта оцінки за допомогою порівняльного підходу ґрунтується на інформації про ціни продажу (пропонування) подібного майна, достовірність якої не викликає сумнівів в оцінювача. У разі відсутності або недостатності зазначеної інформації у звіті про оцінку майна зазначається, якою мірою це вплинуло на достовірність висновку про ринкову вартість об'єкта оцінки.
Відповідно до пункту 52 Національного стандарту № 1 оцінювач самостійно здійснює пошук інформаційних джерел (за винятком документів, надання яких повинен забезпечити замовник оцінки згідно з договором), їх аналіз та виклад обґрунтованих висновків. При цьому оцінювач повинен проаналізувати всі інформаційні джерела, пов'язані з об'єктом оцінки, тенденції на ринку подібного майна, інформацію про угоди щодо подібного майна, які використовуються у разі застосування порівняльного підходу, та іншу істотну інформацію. У разі неповноти зазначеної інформації або відсутності її взагалі у звіті про оцінку майна зазначається негативний вплив цього факту на результати оцінки.
Зібрані оцінювачем вихідні дані та інша інформація повинні відображатися у звіті про оцінку майна з посиланням на джерело їх отримання та у додатках до нього із забезпеченням режиму конфіденційності згідно з умовами договору на проведення оцінки майна та з дотриманням вимог законодавства (пункт 54 Національного стандарту №1).
За змістом пункту 56 Національного стандарту № 1 звіт про оцінку майна може складатися у повній чи у стислій формі. Звіт про оцінку майна, що складається у повній формі, повинен містити: опис об'єкта оцінки, який дає змогу його ідентифікувати; письмову заяву оцінювача про якість використаних вихідних даних та іншої інформації, особистий огляд об'єкта оцінки (у разі неможливості особистого огляду - відповідні пояснення та обґрунтування застережень і припущень щодо використання результатів оцінки), дотримання національних стандартів оцінки майна та інших нормативно-правових актів з оцінки майна під час її проведення, інші заяви, що є важливими для підтвердження
Відповідно до статті 11 частини 1 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", замовники оцінки повинні забезпечити доступ суб'єкта оціночної діяльності до майна, що підлягає оцінці на законних підставах, отримання ним необхідної та достовірної інформації про зазначене майно для проведення його оцінки.
Аналіз указаних норм свідчить, що незважаючи на вибір експертом методичного підходу оцінки майна (дохідний, порівняльний) підготовці та проведенню незалежності експертизи майна передує, в будь-якому випадку, ознайомлення з обєктом оцінки шляхом доступу до нього.
Фактичне ознайомлення з майном, яке є предметом оцінки, можливе при доступі оцінювача до цього майна, тобто як зовнішнього огляду, так і внутрішнього.
Водночас, належних та допустимих доказів проведення особистого внутрішнього огляду об'єкта оцінки суб'єктом оціночної діяльності матеріали звіту не містять.
Суд зазначає, що у справі, яка переглядається, встановлено що експертна оцінка спірного нерухомого майна була проведена з порушенням норм чинного законодавства, оскільки суб'єкт оціночної діяльності не здійснював повного огляду нерухомого майна, зокрема його внутрішнього огляду, що могло вплинути на визначення вартості оцінюваного майна та, відповідно, могло призвести до реалізації описаного та арештованого нерухомого майна, зокрема, за заниженою ціною.
У постанові від 12.06.2019 в справі №308/12150/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що реалізація описаного й арештованого майна за заниженою ціною може завдати суттєвих збитків стягувачу у вигляді неотриманого доходу, а боржнику - у вигляді передачі майна на реалізацію за суттєво нижчою від ринкової вартості.
Колегія суддів не може погодитися із висновком суду першої інстанції щодо хибного твердження позивача про непроведення суб'єктом оціночної діяльності особистого огляду будинку і не зазначення причини неможливості такого огляду, з посиланням на те, що у звіті №200925/4-Ж про оцінку житлового будинку зазначено про те, що до внутрішнього огляду оцінювачів не допущено, оскільки у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач та третя особа зверталися до боржника з вимогою забезпечити доступ оцінювача до об'єкта для його об'єктивної оцінки, а боржник будучи повідомлений про день і час такого огляду не забезпечив доступу до приміщення.
Отже, посилання у звіті на те, що до внутрішнього огляду оцінювачів не допущено не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, оскільки доказів на підтвердження такого не було надано суду.
Суд вважає, що наявність зазначених недоліків могли вплинули на результат проведення оцінки, свідчить про неякісність протиправність проведення оцінки майна.
Схожі висновки зазначено в постановах Верховного Суду від 14 серпня 2019 року в справі № 766/7365/17 (провадження № 61-36614св18) і від 10 травня 2018 року в справі №759/8923/16-ц (провадження 61-17270св18), від 15.10.2020 в справі №917/628/17, від 20.11.2020 в справі №439/1223/18 (провадження №61-4494св19).
Також, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до п. 15 Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» методи проведення оцінки, що застосовуються під час визначення ринкової вартості об'єкта оцінки у разі використання порівняльного підходу, повинні ґрунтуватися на результатах аналізу цін продажу (пропонування) на подібне майно.
Як свідчать додатки до звіту, скріншоти сторінок мережі Internet з продажем подібних будівель зроблені 13.11.2020, натомість звіт про оцінку нерухомого майна складено 12.11.2020.
З вищевикладеного вбачається, що об'єкти порівняння для визначення вартості спірної нерухомості аналізувались оцінювачем вже після складання звіту про незалежну оцінку, що не грунтується на вимогах закону, та про що свідчать додатки до звіту.
З вищевикладеного вбачається, що об'єкти порівняння аналізувались оцінювачем після складання звіту №200925/4-Ж про незалежну оцінку майна, що суперечить ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», в якій передбачено, що датою оцінки є дата, станом на яку здійснюються процедури оцінки майна та визначається вартість майна, що є підставою для визнання такої оцінки майна необ'єктивною, а відтак неправомірною.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що при проведенні оцінки майна в межах виконавчого провадження були порушені ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», пункти 15, 50, 51, 56 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 № 1440, що могло вплинути на результати оцінки цього майна та є підставою для визнання неправомірною такої оцінки.
Відповідачем під час ознайомлення зі Звітом про оцінку майна та використанням його для виставлення нерухомого майна на прилюдні торги вказаного не взято до уваги, а суд першої інстанції не дослідив вказані обставини при розгляді справи, а тому суд апеляційної інстанції не погоджується із висновками суду першої інстанції, що спірні дії відповідача вчинені на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Отже, з урахуванням викладеного та з огляду на ту обставину, що державний виконавець вповноважений приймати рішення щодо належності до врахування звіту про оцінку майна, колегія суддів дійшла висновку про наявність в спірних діях (щодо визначення ринкової вартості арештованого майна позивача на підставі висновку про вартість описаного та арештованого майна) відповідача протиправності, що свідчить про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при вирішенні справи неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, а тому рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 14.01.2021 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог шляхом визнання неправомірною, прийняту Житомирський РВ ДВС Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), як замовником, та виконану суб'єктом оціночної діяльності фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 , як виконавцем, у виконавчому провадженні ВП № 63741379, оцінку будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , за ціною 246 706,00 грн.
Відповідно до ст.317 КАС України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, не повне з'ясування судом першої інстанції обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною 6 статті 139 Кодексу передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
При зверненні з позовом до суду першої інстанції позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн., що підтверджується квитанцією №6059440 від 07.12.2020.
При зверненні до суду апеляційної інстанції позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 3700,60 грн., що підтверджується квитанцією №72 від 13.05.2021.
З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що стягненню на користь ОСОБА_1 з Житомирського районного відділу державної виконавчої служби Центрально - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) підлягає сума сплачених позивачем судових витрат в загальному розмірі 3781,40 грн.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 14 січня 2021 року скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Визнати неправомірною, прийняту Житомирським районним відділом Державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м.Хмельницький), як замовником, та виконану суб'єктом оціночної діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 , як виконавцем, у виконавчому провадженні ВП №63741379, оцінку будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , за ціною 246 706 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Житомирського районного відділу Державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Хмельницький) судові витрати у вигляді судового збору в сумі 3781 (три тисячі сімсот вісімдесят одна) гривня 40 копійок.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Полотнянко Ю.П.
Судді Драчук Т. О. Ватаманюк Р.В.