Справа № 640/7538/19 Суддя (судді) першої інстанції: Васильченко І.П.
20 липня 2021 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Аліменка В.О.,
суддів Безименної Н.В., Кучми А.Ю.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної фіскальної служби України на додаткове рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 березня 2021 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної фіскальної служби України про визнання протиправними та скасування наказів відповідача від 01.04.2019 р. № 632-о «Про затвердження результатів повторного оцінювання» та від 08.04.2019 р. № 680-о «Про припинення державної служби ОСОБА_1 »; поновлення позивача на посаді головного державного інспектора відділу загальної методології оподаткування управління координації роботи з вдосконалення податкової системи Департаменту методологічної та нормотворчої роботи Державної фіскальної служби України з наступного дня за днем звільнення та стягнення з відповідача на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу з дня звільнення з посади по день ухвалення судом рішення про поновлення на роботі.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 березня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Державної фіскальної служби України від 01.04.2019 р. № 632-о "Про затвердження результатів повторного оцінювання". Визнати протиправними та скасувати наказ Державної фіскальної служби України від 08.04.2019 р. № 680-о "Про припинення державної служби ОСОБА_1 ". Поновити ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу загальної методології оподаткування управління координації роботи з вдосконалення податкової системи Департаменту методологічної та нормотворчої роботи Державної фіскальної служби України з наступного дня за днем звільнення. Стягнути з Державної фіскальної служби України (04053, м.Київ, Львівська площа, буд. 8, код ЄДРПОУ 39292197) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 09.04.2019 р по 12.03.2020 р. 175 740,00 . Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу загальної методології оподаткування управління координації роботи з вдосконалення податкової системи Департаменту методологічної та нормотворчої роботи Державної фіскальної служби України та стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць.
24.03.2020 року через електронний кабінет системи «Електронний суд» представником позивача було подано до суду першої інстанції заяву про ухвалення додаткового судового рішення стосовно вирішення питання про судові витрати на професійну правничу допомогу. Заява обґрунтована тим, що позивачем понесено судові витрати у загальному розмірі 10 506,88 грн., із них 9 956,44 грн. витрати на професійну правничу допомогу та 550,44 грн. витрати на оплату виставлених відповідачем рахунків на копіювання та друк документів згідно із адвокатськими запитами у даній справі.
Додатковим рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 березня 2021 року заяву представника ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення задоволено частково. Стягнуто на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9 956 (дев'ять тисяч дев'ятсот п'ятдесят шість) гривень 44 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України (04953, м. Київ, Львівська площа, 8, код ЄДРПОУ 39292197).
Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати додаткове рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити у відшкодуванні витрат на правничу допомогу.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставина справи, рішення прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Також апелянт зазначає, що відшкодування витрат на професійну правничу допомогу повинно бути співмірним зі складністю справи, однак в даному випадку, стягнення такої суми витрат з відповідача не є справедливим. Також вказує, що позивачем не було доведено понесення ним витрат на правничу допомогу.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.
Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до вимог частини першої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно частини другої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Пунктом 1 частини третьої статті 134 КАС України передбачено, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 цього ж Кодексу).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п'ята статті 134 Кодексу).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев'ята статті 139 КАС України).
При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Аналогічна правова позиція міститься у додаткових постановах Верховного Суду від 11.12.2019 та від 12.12.2019 у справі №2040/6747/18.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Аналогічна правова позиція міститься у додаткових постановах Верховного Суду від 05.09.2019 у справі №826/841/17, від 24.10.2019 у справі №820/4280/17.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження розміру понесених судових витрат надано: копію договору про надання професійної правничої (правової) допомоги від 30.04.2019 року; рахунку № 04-09 від 04.09.2019 року та квитанція до прибуткового касового ордеру №16/19 від 04.09.2019.
Судом першої інстанції встановлено, що позивачем на користь Адвокатського бюро "Олег Зудінов та партнери" в особі власника - адвоката Зудінова Олега Олексійовича було перераховано 9 956,44 грн. за надання останнім правничої допомоги під час розгляду даної справи.
Крім того, суд першої інстанції зазначив, що у рахунку №04-09 від 04.09.2019 року визначено найменування наданих послуг адвокатом. Зокрема, 1) професійна правнича допомога згідно договором від 30.04.2019 №04/19 ПММ в обсязі 11,75 години. Вартістю 800 грн. за одну годину (а саме: складання та направлення до Окружного адміністративного суду м. Києва позовної заяви (6 годин); збір доказів шляхом направлення адвокатських запитів на адресу ДФС України (0,5 годин); складання та направлення до суду відповіді на відзив (4 години); складання та направлення запиту до Національного агентства з питань державної служби (0,25 години); складання та направлення до суду клопотання про приєднання доказів (1 година) - всього на суму 9400 грн.; 2) оплата рахунків ДФС від 07.05.2019 №24 та №25 про відшкодування фактичних витрат на копіювання та друк документів згідно адвокатськими запитами - на суму 556,44 грн.
Тобто, до суми судових витрат було включено витрати адвоката на оплату виставлених відповідачем рахунків на копіювання та друк документів згідно із адвокатськими запитами у даній справі (судові витрати у загальному розмірі 10 506,88 грн., із них 9 956,44 грн. витрати на професійну правничу допомогу та 550,44 грн. витрати на оплату виставлених відповідачем рахунків на копіювання та друк документів згідно із адвокатськими запитами у даній справі). Представник позивача у заяві про ухвалення додаткового судового рішення повторно просив стягнути витрати на оплату виставлених відповідачем рахунків на копіювання та друк документів згідно із адвокатськими запитами у даній справі.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що судові витрати на загальну суму 9 956,44 грн., (сплачені позивачем згідно рахунку №04-09 від 04.09.2019 та квитанції до прибуткового касового ордера №16-19 від 04.09.2019) з урахуванням наданих доказів є доведеними, співмірними з обсягом наданих адвокатами послуг у даній справі та повністю відповідають вимогам приписів статті 134 КАС України.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява №71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява №72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява №66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява №58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Таким чином, з огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9956,44 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для скасування оскаржуваного рішення. Апелянтом також не було спростовано обґрунтованість розміру присуджених судом першої інстанції витрат на професійну правничу допомогу адвоката, а лише здійснено посилання на неспівмірність таких витрат, проте без належних доказів в контексті того, в чому саме полягає помилковість висновків суду першої інстанції під час вирішення заяви.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що додаткове рішення суду є законним і обґрунтованим, ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не має.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 328 - 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу Державної фіскальної служби України - залишити без задоволення, а додаткове рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 березня 2021 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.
Суддя-доповідач В.О. Аліменко
Судді Н.В. Безименна
А.Ю. Кучма