Справа № 580/4895/20 Суддя (судді) першої інстанції: О.А. Рідзель
14 липня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді: Собківа Я.М.,
суддів: Глущенко Я.Б., Черпіцької Л.Т.,
за участю секретаря: Яковіна Б.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області, Державної казначейської служби України, Державної судової адміністрації України, про відшкодування шкоди,-
ОСОБА_1 звернулась до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області, Державної казначейської служби України, Державної судової адміністрації України, про стягнення з держави України за рахунок коштів Державного Бюджету України, головним розпорядником яких є Державна казначейська служба України, шляхом безспірного списання Державною судовою адміністрацією України з рахунку бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів" на користь позивача шкоду (компенсаційну виплату) у вигляді обмеження суддівської винагороди за період з 18.04.2020 до 27.08.2020, яке становить 196031грн 42 коп. відповідно до вимог ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", у зв'язку з прийняттям неконституційного правового акта згідно з довідкою відповідача 1 від 07.10.2020 №04-1598/20.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що нарахування відповідачем суддівської винагороди у періоді з 18 квітня по 27 серпня 2020 року відбулось всупереч вимогам статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року адміністративний позов задоволено.
Не погодившись із вказаним рішенням суду, Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області подало апеляційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції неповністю з'ясовані обставини справи, порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, проте рішення суду підлягає зміні, з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 працює на посаді судді Шполянського районного суду Черкаської області відповідно до Указу Президента України від 03.04.2017 №94/2017 "Про призначення суддів".
Суддівська винагорода ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 виплачувалась з урахуванням обмеження відповідно до ст. 29 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", а відповідно до довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області від 07.10.2020 №04-1597/20, загальна сума обмеження суддівської винагороди позивача за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 становить 196031 грн 42 коп.
Вважаючи такі дії протиправними, ОСОБА_1 звернулась з даним позовом до суду.
Постановляючи рішення про часткове задоволення позову, окружний суд виходив з того, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати частину 2 статті 130 Конституції України, а тому розмір суддівської винагороди належить визначати відповідно до статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" без застосування будь-яких обмежень, що не передбачені цим Законом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів приходить до наступного.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 130 Основного Закону держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
У преамбулі Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України № 1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
За частиною 1 статті 4 цього Закону судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Частина 2 цієї правової норми закріплює, що зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Відповідно до частини 1 статті 135 Закону України № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
За частиною 2 цієї правової норми суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до частини 3 статті 135 Закону України № 1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України № 553-IX, згідно з пунктом 10 розділа І якого Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-IX (далі - Закон України №294-ІХ) доповнено, зокрема, статтею 29 такого змісту:
" 1. Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
2. Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
3. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті.".
Відтак з 18 квітня 2020 року, змінами до Закону України №294-ІХ запроваджені обмеження суддівської винагороди розміром 10 мінімальних заробітних плат, встановлених станом на 1 січня 2020 року, що складає 47230 грн.
Разом з тим, відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Конституційний Суд України в пункті 4.1 рішення від 11 березня 2020 року в справі №4-р/2020 з посиланням, у тому числі, на норми міжнародного права зазначив, що неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11 -р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020.
Однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виці матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзаца 3 пункту 2 мотивувальної частини рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзаца 6 підпункта 2.2 пункта 2 мотивувальної частини рішення від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзаца 6 підпункта 3.2., абзаци 27, 33, 34 підпункта 3.3 пункта 3 мотивувальної частини рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).
Відповідно до пункта 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 01 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Європейська Комісія За демократію через право (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства України, яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня 2019 року № 969/2019 (далі - Висновок).
Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя.
Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.
Отже при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди застосуванню підлягає виключно Закон України "Про судоустрій і статус суддів", при цьому застосування статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" прямо суперечить статті 130 Конституції України.
Відповідно до частин 1-4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
Виходячи з наведених вимог процесуального права та враховуючи те, що стаття 29 Закону України №294-ІХ в частині суддівської винагороди не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, до спірних правовідносин необхідно застосовувати норми Конституції України як норми прямої дії.
Поряд із зазначеним правильність вищевказаних висновків стосовно неможливості застосування статті 29 Закону України №294-ІХ в частині суддівської винагороди на теперішній час підтверджується висновками Конституційного Суду України, викладеними в рішенні від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 у справі №1-14/2020(230/20), яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин 1, 3 статті 29 Закону України № 294-ІХ зі змінами та абзаца 9 пункта 2 розділа ІІ "Прикінцеві положення" Закону України № 553-ІХ.
Отже, зазначенні положення законів визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Також у цьому рішенні Конституційний Суд України зазначив про необхідність компенсувати обмеження суддівської винагороди відповідними виплатами.
Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції зроблено вірний висновок, що обмежуючи розмір суддівської винагороди шляхом внесення змін до Закону України №294-ІХ, всупереч вимогам частини 2 статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України №1402-VIII, а також юридичній позиції Конституційного Суду України щодо незалежності суддів, законодавець зумовив ситуацію, з огляду на яку розпорядники бюджетних коштів, серед яких і відповідач у цій справі, виконуючи вимоги Бюджетного кодексу України та Закону України №294-ІХ , вимушені вчиняти дії, що порушують права та гарантії суддів. Однак, необхідність виконання відповідачем, як розпорядником бюджетних коштів, вимог чинного законодавства не змінює правової природи таких дій, що за своєю суттю мають ознаки протиправності, оскільки порушують конституційні гарантії суддів. Отже, нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застосуванням обмеження її розміру, відповідач діяв з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України №1402-VIII, що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді.
Таким чином, обмеження виплати позивачу, починаючи з 18 квітня 2020 року, суддівської винагороди розміром, що не перевищує 10 прожиткових мінімумів на підставі статті 29 Закону України №294-ІХ з урахуванням змін, внесених Законом України № 553-IX, було неправомірним, на чому також наголосив і Верховний Суд у постанові від 03 березня 2021 року у справі № 340/1916/20.
Колегія суддів звертає увагу, що у період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року позивачу суддівська винагорода нараховувалася відповідачем у повному обсязі, однак її виплата здійснювалася з урахуванням обмежень, встановлених статтею 29 Закону України №294-ІХ з урахуванням змін, внесених Законом України № 553-IX.
Викладене, у свою чергу, свідчить, що нарахування позивачу суддівської винагороди здійснювалося відповідачем у відповідності до вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України №1402-VIII. Водночас, виплата такої винагороди здійснювалась не у повному обсязі внаслідок обмежень, запроваджених законодавцем у статті 29 Закону України №294-ІХ.
За правилами частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Варто також наголосити, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права.
З огляду на вищевикладене, та враховуючи, що право позивача на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі не може бути поставлено в залежність від виконання обов'язків державними органами в частині врахування внесених змін до законодавчих актів чи то до формування бюджету, враховуючи вимоги позовної заяви, колегія суддів приходить до висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача є стягнення суддівської винагороди на користь позивача у розмірі 196031,42 грн., з відрахуванням обов'язкових податків та зборів.
Гарантії держави щодо виконання судових рішень встановлює Закон України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 05 червня 2012 року №4901-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №4901-VI),
Частиною 1 статті 3 цього Закону закріплено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами) визначає Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінета Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845 (далі - Порядок №845).
Відповідно до підпункта 3 пункта 35 цього Порядка Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації): шкоди, заподіяної органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності.
Пунктом 38 Порядка №845 встановлено, що для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядка в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок.
Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.
Абзацом 10 пункта 25 Порядка №845 передбачено, що у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою.
Відповідно до абзаца 2 частини 3 статті 148 Закону України №1402-VIII функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України.
Виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється у порядку черговості згідно з чинним законодавством України Державною судовою адміністрацією України за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів" у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період.
Ураховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що стягнення суддівської винагороди на користь позивача у розмірі 196031,42 грн. має здійснюватись шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів", головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України.
Отже, колегія суддів приходить до висновку про необхідність відповідно змінити резолютивну частину рішення окружного суду.
За змістом частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для зміни рішення суду першої інстанції є порушення норм матеріального права.
Частиною 4 цієї правової норми передбачено, що зміна судового рішення може полягати у зміні його резолютивної частини.
Відповідно до пункта 2 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити судове рішення.
Керуючись статтями 243, 311, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року змінити. Абзац другий резолютивної частини рішення викласти у наступній редакції:
"Стягнути з Держави України за рахунок коштів Державного бюджету України, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України з рахунку бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів", на користь ОСОБА_1 шкоду ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) (компенсаційну виплату) у виді обмеження суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020, яка згідно довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області від 07.10.2020 №04-1598/20, становить 196031 (сто дев'яносто шість тисяч тридцять одна) грн 42 коп., заподіяної прийняттям неконституційного правового акта, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при її виплаті.»
У решті судове рішення залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач Собків Я.М.
Суддя Глущенко Я.Б.
Суддя Черпіцька Л.Т.
Повний текст постанови виготовлено - 19 липня 2021 року.