20 липня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/1754/21
Головуючий в 1 інстанції: Потоцька Н.В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Димерлія О.О.,
суддів: Єщенка О.В. , Танасогло Т.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05.04.2021 року у справі № 420/1754/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просив суд:
- визнати неправомірним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 02.02.2021р. №21 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняти рішення відносно громадянина Анголи ОСОБА_1 про оформлення документів для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказував на те, що Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області безпідставно не прийнято до уваги побоювання ОСОБА_1 за власне життя у разі повернення до країни громадянської належності - ОСОБА_2 . У випадку повернення ОСОБА_1 до ОСОБА_2 його життю на свободі буде загрожувати небезпека, що суперечить вимогам ст.3 Європейської конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод» від 04.11.1950р., у якій зазначено, що нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або катуванню.
Відповідач з позовними вимогами не погоджувався з підстав викладених у письмовому відзиві на позовну заяву зазначаючи, що співробітниками міграційної служби проведено аналіз відповідності підстав, викладених у заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вимогам п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та установлено, що ОСОБА_1 не має обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Перевіркою ГУ ДМС України в Одеській області підтверджено відсутність умов, передбачених п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", які можуть бути розглянуті в контексті надання ОСОБА_1 додаткового захисту через недоведеність фактів побоювання застосування до нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05.04.2021 р. у справі № 420/1754/21 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії - відмовлено повністю.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції вказав на відсутність фактів реального переслідування позивача в країні громадянської належності за наступними конвенційними ознаками визначення статусу біженця, а саме за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Не погодившись з вищеозначеним рішенням окружного адміністративного суду ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу у якій зазначено, що судом першої інстанції допущено невідповідність висновків обставинам справи, у зв'язку з чим неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, а тому позивач просить оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 вказує, що судом першої інстанції не проаналізовано справу та не надано відповіді на конкуренцію норм права в її фабулі. Також, скаржник зазначає, що його заява відповідає критеріям, які передбачено Директивою Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту» №2011/95/ЕС від 13.12.2011р. Крім того, позивач стверджує, що судом першої інстанції не було досліджено інформацію по країні його належності. На думку позивача, Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області безпідставно не прийнято до уваги побоювання ОСОБА_1 за власне життя у разі повернення до країни громадянської належності - ОСОБА_2 .
Скориставшись наданим, приписами чинного процесуального законодавства, правом ГУ ДМС України в Одеській області до суду подано письмовий відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач повністю погоджується з висновками суду першої інстанції, викладеними в оскаржуваному рішенні суду від 05.04.2021р., у зв'язку з чим просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду - без змін.
В силу приписів пункту 1 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, у системному зв'язку з положеннями чинного законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає, з урахуванням наступного.
Зокрема, колегією суддів установлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Анголи, уродженцем м.Кабінда. За національністю - ібінда, за віросповіданням - християн-католик, рідна мова - португальська, сімейний стан - неодружений.
У серпні 2013р. ОСОБА_1 з м.Кабінда (Ангола) авіарейсом Кабінда - Луана вибув до м.Луана (Ангола), де перебував протягом одного місяця з метою оформлення візи.
У подальшому, 26.09.2013р. авіарейсом ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ) - Бориспіль (України) прибув до України. Державний кордон України ОСОБА_1 перетнув 28.09.2013р. легально на підставі паспортного документа серії НОМЕР_1 від 29.03.2012р. та оформленою візою типу НОМЕР_2 від 14.09.2013р. строком дії до 15.11.2013р.
Виїзд ОСОБА_1 із країни громадянської належності до України відбувся з метою навчання у вищому навчальному закладі - Вінницькому національному технічному університеті. Повертатися до Анголи шукач захисту не бажає з огляду на складну економічну ситуацію.
14.01.2021р. фахівцями органу міграційної служби виявлено громадянина Анголи ОСОБА_1 , яким порушено правила перебування в Україні.
У зв'язку із чим, головним спеціалістом ГУ ДМС в Одеській області 14.01.2021р. стосовно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МОД №004279.
За наслідками розгляду справи про адміністративне правопорушення ГУ ДМС в Одеській області винесено постанову про адміністративне правопорушення від 14.01.2021р. серії ПН МОД №004322, якою на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1700грн.
Означена сума штрафу була сплачена ОСОБА_1 , що підтверджується наявною у матеріалах справи банківською квитанцією від 29.01.2021р. №30.
Апеляційним судом з'ясовано, що 14.01.2021р. ОСОБА_1 звернувся до управління з питань шукачів захисту та соціальної міграції ГУДМС в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Під час розгляду заяви від 14.01.2021р. про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту із ОСОБА_1 проведено співбесіди, за наслідками яких складено відповідні протоколи від 26.01.2021р., від 29.01.2021р.
Як зазначено у протоколі співбесіди з громадянином Анголи ОСОБА_1 від 29.01.2021р.: «під час демонстрацій люди збирались з плакатами.. на даний час мітинги через безробіття. Під час мітингів поліція забирає буйних людей до поліції. Наприклад, коли в моєму місті була демонстрація, то одразу людей забирали до тюрми. Ні я, ні моя родина ніколи не брали участі в таких демонстраціях».
Згідно із протоколом співбесіди від 26.01.2021р. громадянин Анголи ОСОБА_1 не приймав участі у мітингах, протестах, демонстраціях в Анголі. Позивач не був причетний до інцидентів із застосуванням фізичного насилля, які б були пов'язані з конвенційними ознаками визначення статусу біженця. Жодних арештів чи затримань не було, фізичне насилля не застосовувалось, ані шукач захисту, ані члени його родини жодного разу не порушували законодавство, не мали та не мають проблем із правоохоронними органами, органами державної влади Анголи чи антидержавними формуваннями.
Право на освіту Сасса Жозе ОСОБА_5 в Анголі не порушувалося.
Причиною виїзду із країни громадянської належності, під час співбесіди, ОСОБА_1 назвав відсутність роботи. Шукачу захисту нічого не заважає повернутись до ОСОБА_2 , крім відсутності у нього такого бажання.
Під час навчання в Україні ОСОБА_1 неодноразово безперешкодно виїжджав на Батьківщину та згодом повертався до України.
За результатами розгляду справи №2021ОD0008 громадянина Анголи ОСОБА_1 , фахівцем ГУДМС в Одеській області 02.02.2021р. складено висновок про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у якому зазначено, що ОСОБА_1 не зазнавав і не зазнає жодних переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця, відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», оскільки у нього відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Також, відсутні умови, які можуть бути розглянуті в контексті визнання заявника особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, у зв'язку з відсутністю доведених фактів загрози життю, безпеці чи свободі шукача захисту в країні походження через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини.
02.02.2021р. відповідно до п.п.4,6 ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», п.п.4.3, 4.4 Правил Наказу МВС від 07.09.2011р. №649, з урахуванням Висновку головного спеціаліста відділу соціальної інтеграції управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУДМС в Одеській області Чегодар С., стосовно матеріалів особової справи №2021ОD0008 громадянина Анголи ОСОБА_1 , Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області видано Наказ «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» №21, яким відмовлено ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначено Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011р. №3671-VI (зі змінами та доповненнями), відповідно до п.1 та п.13 ст.1 якого біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Згідно із Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом щодо статусу біженця 1967 року поняття «біженець» включає в себе 4 основних підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця:
1) особа повинна знаходиться за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання;
2) неможливість або побоювання користуватися захистом країни походження;
3) особа повинна мати цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань;
4) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расова належність; б) релігія; в) національність (громадянство); г) належність до певної соціальної групи; д) політичні погляди.
Отже, під час вирішення питання щодо визнання або відмови у визнанні біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, мають враховуватися усі чотири підстави, які наведено вище.
Відповідно до ч.ч.1, 7 ст.7 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника. До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.
Згідно із ч.1 ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.
Частинами 4, 6, 7 статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, що рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту. Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися. У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.
Згідно із частинами 1, 2, 5 статті 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п'яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом. Рішення, що приймаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, щодо визнання іноземця або особи без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, про скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, можуть бути оскаржені в установленому законом порядку та в установлені цим Законом строки до суду. Рішення за скаргою приймає центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом місяця з дня отримання особової справи. Строк прийняття рішення може бути продовжено керівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, але не більш як на три місяці.
Управлінням Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців видано Керівництво по процедурам та критеріям визначення статусу біженців (відповідно до Конвенції про статус біженця 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року) (Женева, 1992), згідно із яким процес визначення статусу біженця проходить в два етапи: 1) визначення фактів, які відносяться до справи та 2) встановлення чи відповідають такі факти положенням Конвенції про статус біженця 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року.
Відповідно до п. 45, 66 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців, особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками. Тобто, особа, яка звертається із заявою про надання статусу біженця повинна надати конкретні документи, які б давали підстави вважати реальною наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.
Відповідно до Директиви Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається" від 27.04.2004 року №8043/04, які використовуються у практиці Європейського Суду з прав людини, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними, не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри ( пункт 5 статті 4 Директиви).
"Побоювання стати жертвою переслідувань» складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи "побоювання". "Побоювання" є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Термін "побоювання" означає, що особа не обов'язково постраждала від дій, які змусили її покинути країну, а відтак побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи, тощо).
Як міжнародно-правові норми, так і положення законодавства України, що регулює питання надання особі статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, не визначають конкретну кількість випадків з аналогічними або зі схожими обставинами, яка має викликати в особі, яка звертається за захистом до міграційної служби, побоювання настання негативних наслідків для неї в країні походження. Відтак, достатньо лише наявності правдоподібної інформації про таку можливість, наданої заявником, що ґрунтується як на його особистому припущенні, так і на отриманих відомостях з якнайбільшої кількості джерел, використаних органом влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, в процесі розгляду ним заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Так, колегією суддів з'ясовано, що наведені у заяві громадянина Анголи ОСОБА_1 від 14.01.2021р. обставини не дають підстав для висновку про наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань та недоведеності загрози його життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування смертної кари, або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання.
Безпосередньо позивач не зазнавав переслідувань чи насилля за ознаками раси, релігії, національності, громадянства, чи через політичні погляди, по відношенню до нього не застосовувалися будь-які адміністративні заходи, докази притягнення до кримінальної відповідальності відсутні.
Позивач не вказує про участь у політичній та релігійній діяльності, особисту приналежність до тієї чи іншої організації чи будь-яких політичних партій, а також про його участь у демонстраціях проти влади.
Також, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження здійснення над ОСОБА_1 фізичного насильства або будь-якого тиску відповідних органів із країни походження, що унеможливлювало б існування на території країни громадянської належності.
Отже, із урахуванням установлених у межах розгляду даної справи фактичних обставин, на думку колегії суддів, позивач прибув до України не з метою уникнення стати жертвою переслідувань у країні своєї громадянської належності (спосіб уникнути переслідування), а отримати більш кращі умови життя.
До того ж, матеріали справи не містять відомостей про те, що позивач належить до осіб групи ризику, які відповідають критеріям міжнародного захисту.
Позивачем не наведено жодної аргументації своїм побоюванням щодо повернення до країни громадянського походження, які б ґрунтувалися на реальних подіях, або інших доказів того, що такі побоювання є обґрунтованими, як і не доведено причетності до інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були пов'язані з расовою, національною, релігійною належністю, політичними поглядами.
За наслідками дослідження, розміщеної у всесвітній мережі Інтернет, інформації по країні походження ОСОБА_1 , судом апеляційної інстанції установлено наявність позитивних тенденцій економічного, соціального, туристичного розвитку Ангола, дотримання прав людини тощо (інформація з сайту https://ru.euronews.com/news/africa/angola).
З урахуванням наведеного, виїзд позивача з Анголи до України та звернення до ГУ ДМС в Одеській області за міжнародним захистом обумовлені суто особистими мотивами. Позивач добровільно залишив країну своєї громадянської належності з причин, що відрізняються від умов, які містяться у визначенні «біженця».
Таким чином, у даному випадку, громадянин Анголи ОСОБА_1 не зміг довести існування фактів загроз життю, безпеці чи свободі в країні своєї громадянської належності через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує людську гідність поводження чи покарання.
У постанові Верховного Суду від 14.03.2018 року у справі № 820/1502/17 зазначено, що про відсутність у позивачів реальних побоювань стати жертвою переслідувань у країні походження свідчить дата звернення із відповідною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яка є значно пізнішою від дат їх прибуття в Україну.
Як установлено апеляційним судом, позивач - ОСОБА_1 прибув до України 28.09.2013 року легально з метою навчання у вищому навчальному закладі, та лише 14.01.2021р. звернувся до органу міграційної служби за захистом.
У даному контексті суд апеляційної інстанції зауважує, що, людина, якій загрожує небезпека не буде вирішувати свої власні питання, а змушена шукати притулку для найскорішого захисту свого життя, що є втіленням інстинкту самозбереження притаманному кожній людині.
Відтак, беручи до уваги вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком окружного адміністративного суду щодо обґрунтованості та правомірності наказу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» від 02.02.2021р. №21.
Не підлягає задоволенню також і позовна вимога ОСОБА_1 про зобов'язання Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняти рішення відносно громадянина Анголи ОСОБА_1 про оформлення документів для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки є похідною від попередньої вимоги, у задоволенні якої відмовлено.
При цьому, на думку апеляційного суду, є необґрунтованими доводи апеляційної скарги стосовно того, що судом першої інстанції не досліджено інформацію по країні належності позивача, оскільки як зазначено у постанові Верховного Суду від 23.06.2021р. у справі №420/5005/20 інформація по країні походження сама по собі не може бути підставою для позитивного вирішення питання щодо надання статусу біженця особам, які прибули до України та звернулись із такою заявою або визнання особою, що потребує додатково захисту, без наявності передбачених на це законодавством підстав щодо конкретної особи, яка звернулась за захистом.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції, в системному зв'язку з положеннями чинного законодавства, та не впливають на висновки суду, викладені в рішенні суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи позивача, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже, при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано усіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для його скасування.
З підстав визначених статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05.04.2021 року у справі № 420/1754/21 - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її підписання суддями та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання сторонами копії судового рішення.
Суддя-доповідач Димерлій О.О.
Судді Єщенко О.В. Танасогло Т.М.