П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
20 липня 2021 р.м.ОдесаСправа № 400/1659/20
Головуючий в 1 інстанції: Мороз А.О. Дата і місце ухвалення: 17.05.2021р., м. Миколаїв
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі:
головуючого - Ступакової І.Г.
суддів - Бітова А.І.
- Лук'янчук О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 травня 2021 року по справі за адміністративним позовом Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до комунального підприємства «Миколаївський міжнародний аеропорт» Миколаївської обласної ради про стягнення заборгованості,-
В квітні 2020 року Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до комунального підприємства «Миколаївський міжнародний аеропорт» Миколаївської обласної ради про стягнення заборгованості в сумі 498 998,62 грн., з яких: адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу з працевлаштування осіб з інвалідністю в сумі 498 699,40 грн. та пеня за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 299,22 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що підсумками 2019 року КП «Миколаївський міжнародний аеропорт» Миколаївської обласної ради, виходячи з середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу на підприємстві 168 осіб, зобов'язано було працевлаштувати на підприємстві сім осіб з інвалідністю. Однак, у 2019 році у КП «Миколаївський міжнародний аеропорт» Миколаївської обласної ради було працевлаштовано дві особи, яким встановлено групу інвалідності, чим порушено вимоги ч.1 ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні». У зв'язку з цим, на КП «Миколаївський міжнародний аеропорт» покладається відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій, передбачених ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні». У встановлений законодавством строк підприємством не сплачено адміністративно-господарські санкції, що тягне за собою нарахування пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій, та стягнення заборгованості в судовому порядку.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 травня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, не повне з'ясування обставин справи, просить скасувати рішення від 17.05.2021р. з прийняттям нового судового рішення - про задоволення позову.
В своїй скарзі апелянт зазначає, що при вирішенні спору судом першої інстанції не надано належної правової оцінки посиланням позивача на те, що обов'язок органів державної служби зайнятості щодо надання допомоги у підборі необхідних працівників з числа тих, хто перебуває у них на обліку як безробітний, не може бути рівнозначним обов'язку роботодавців з самостійного виявлення і підбору осіб з інвалідністю для працевлаштування в рахунок нормативу відповідно до ч.2 ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні». Таким чином, подання КП «Миколаївський міжнародний аеропорт» звітів за формою №3-ПН до державної служби зайнятості з вакансіями для осіб з інвалідністю без подальшого працевлаштування таких осіб не можна вважати тотожним виконанню нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.
КП «Миколаївський міжнародний аеропорт» подало письмовий відзив на апеляційну скаргу Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, в якому просить скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.
Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що згідно поданого КП «Миколаївський міжнародний аеропорт» до Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік форми № 10-ПІ, середньооблікова кількість штатних працівників на підприємстві становила - 168 осіб, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, - 2 особи, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» - 7 осіб.
З огляду на викладене, Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів застосувало до КП «Миколаївський міжнародний аеропорт» адміністративно - господарські санкції в сумі 498 699,40 грн., у зв'язку з не зайняттям 5 робочих місць, які призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю, згідно із даними звіту за 2019 рік, а за їх несвоєчасну сплату Фондом нараховано пеню в розмірі 299,22 грн.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення заборгованості зі сплати адміністративно-господарських санкцій за невиконання у 2019 році нормативу з працевлаштування осіб з інвалідністю та пені, дійшов висновку, що відповідачем вчинено залежні від нього заходи для працевлаштування осіб з інвалідністю, зокрема, повідомлено центр зайнятості про наявність вакантних посад для працевлаштування осіб з інвалідністю, а тому застосування до КП «Миколаївський міжнародний аеропорт» адміністративно-господарських санкцій та стягнення пені є безпідставним.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991р. №875-XII (далі - Закон №875-XII) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кІлькості одного робочого місця.
При цьому, частиною 2 статті 19 Закону №875-XII зобов'язано підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, самостійно розраховувати кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечувати працевлаштування осіб з інвалідністю.
За правилами, визначеними статтею 20 Закону №875-ХІІ, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.
Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Зі змісту частини другої статті 218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).
Отже, суб'єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.
Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012р. №5067-VI (далі - Закон №5067-VI) роботодавці зобов'язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.
На виконання п.4 ч.3 ст.50 Закону №5067-VI наказом Міністерства соціальної політики України №316 від 31 травня 2013 затверджено Порядок подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)».
В контексті прийнятого Закону №5067-VI та затвердженого Порядку подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» на роботодавців покладено обов'язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.
Колегія суддів звертає увагу, що періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов'язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі №806/1368/17, від 20 травня 2019 року у справі №820/1889/17.
До обов'язків роботодавців щодо забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю, в силу приписів частини 3 статті 17, частини 1 статті 18, частин 2, 3 та 5 статті 19 Закону №875-ХІІ, фактично віднесено укладання трудового договору з осіб з інвалідністю, який самостійно звернувся до роботодавця або був направлений до нього державною службою зайнятості (в силу статті 21 Кодексу законів про працю України саме наявність трудового договору вказує на виникнення у працівника обов'язку виконувати певну роботу, а у роботодавця обов'язку виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці).
Системний аналіз вищезазначених норм законодавства дає підстави для висновку, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю інформацію у порядку, передбаченому Законом №5067-VI та Наказом №316; звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Законом №875-ХІІ та Порядком №70; у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.
В свою чергу, закон не покладає обов'язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - осіб з інвалідністю.
Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі №П/811/693/17, від 02 травня 2018 року у справі №804/8007/16, від 13 червня 2018 року у справі №819/639/17, від 20 травня 2019 року у справі №820/1889/17.
При цьому, Законом №875-ХІІ також визначено, що працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такої особи з інвалідністю.
З огляду на викладене, обов'язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом нормативу субсидіарно покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.
Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми №3-ПН, що подається у порядку, визначеному наказом Міністерства соціальної політики України №316 від 31 травня 2013 року.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 02 травня 2018 року у справі №804/8007/16, від 13 липня 2020 року у справі №804/4097/18.
Разом з тим, як вбачається з приписів частини 3 статті 18 Закону №875-ХІІ, до обов'язків органів державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування осіб з інвалідністю, бо саме з цією метою роботодавці зобов'язані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію.
Таким чином, передбачена частиною 1 статті 20 Закону №875-ХІІ міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов'язку сплатити адміністративно-господарської санкції на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону №875-ХІІ, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування осіб з інвалідністю, або 2) у разі порушення роботодавцем вимог частини 3 статті 17, частини 1 статті 18, частин 2, 3 та 5 статті 19 Закону №875-ХІІ, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні особи з інвалідністю, яка звернулась до роботодавця самостійно чи була направлена до нього державною службою зайнятості.
Системний аналіз наведених вище правових норм дає підстави зробити наступні висновки: Фонд, центр зайнятості і роботодавець несуть субсидіарну відповідальність за працевлаштування осіб з інвалідністю; обов'язок працевлаштування осіб з інвалідністю, головним чином, лежить на центрі зайнятості, який повинен бути виконаний шляхом визначення кількості вакантних посад для осіб з інвалідністю на підставі поданих звітів роботодавців, проводити пошук та направлення осіб з інвалідністю до роботодавців, у яких наявні вакантні посади; Фонд аналізує отримані звіти, проводить перевірки та застосовує санкції, а також інші заходи впливу передбачені законодавством до суб'єктів господарювання, які не виконують нормативів щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю, крім того, зокрема, сприяє у працевлаштуванні осіб з інвалідністю; до обов'язків роботодавця належить створення робочих місць для осіб з інвалідністю, звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів та центром зайнятості щодо наявності вакантних робочих місць, працевлаштування осіб з інвалідністю, які звертаються безпосередньо до роботодавця або направляються для працевлаштування центром зайнятості; додатковими доказами належного виконання роботодавцем своїх обов'язків є розміщення на телебаченні, у друкованих чи електронних засобах масової інформації, або у іншій формі оголошень, які містять інформацію про пошук відповідних працівників та підтверджують реальність намірів стосовно здійснення такого працевлаштування, а також підписання договорів співпраці з Державною службою зайнятості стосовно оперативного підбору претендентів на заявлені роботодавцем вакансії.
Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 21 серпня 2018 року у справі №817/650/17, від 20 травня 2019 року у справі №820/1889/17, від 12 липня 2019 року у справі №812/1126/18.
Як правильно встановлено судом першої інстанції та не спростовано апелянтом протягом 2019 року КП «Миколаївський міжнародний аеропорт» подавало до центру зайнятості звітність форми №3-ПН з інформацією про наявність вакансій для працевлаштування на них осіб з інвалідністю. Зокрема, відповідну звітність подано 06.03.2019р., 31.05.2019р., 30.07.2019р. та 11.11.2019р.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що КП «Миколаївський міжнародний аеропорт» було створено у 2019 році робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю.
В матеріалах справи відсутні докази безпідставної відмови відповідачем особам з інвалідністю, які направлялись центром зайнятості на працевлаштування до підприємства.
Враховуючи обставини щодо виконання відповідачем вимог щодо створення робочих місць відповідно до нормативів, встановлених ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», та належне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць на його підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості осіб з інвалідністю для працевлаштування, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що застосування до КП «Миколаївський міжнародний аеропорт» адміністративно-господарських санкцій та нарахування пені є необґрунтованим.
Доводи апеляційної скарги Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів висновків суду не спростовують, а тому підстав для задоволення скарги відповідача та скасування рішення суду першої інстанції від 17 травня 2021 року колегія суддів не вбачає.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 травня 2021 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст судового рішення виготовлений 20 липня 2021 року.
Головуючий: І.Г. Ступакова
Судді: А.І. Бітов
О.В. Лук'янчук