П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
20 липня 2021 р.м.ОдесаСправа № 523/1687/21
Головуючий в І інстанції Далеко К.О.
Місце ухвалення: м. Одеса
Дата складання повного тексту рішення: 27.04.2021р.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі:
головуючого - Ступакової І.Г.
суддів - Бітова А.І.
- Лук'янчук О.В.
(у зв'язку із неявкою у судове засідання сторін,
справа розглядається в порядку ст..311 КАС України)
розглянувши у порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції на рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 27 квітня 2021 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції про визнання незаконною та скасування постанови серії ЕАН №3537061 від 09.12.2020 року про накладення на нього адміністративного стягнення, по справі про адміністративне правопорушення за ч.1 ст. 121 КУпАП, та закриття провадження по справі про адміністративне правопорушення, у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.
Позовні вимоги вмотивовані тим, що 09.12.2020 року приблизно о 22год.30хвил. за адресою: м. Одеса, вул. Балтська дорога, 15 співробітниками УПП в Одеській області було зупинено вантажний автомобіль марки «DAFT FT XF105», державний номерний знак НОМЕР_1 , який належить на праві власності ТОВ «Ламан Транс-Експрес», під керуванням ОСОБА_1 ,. Після зупинки, відносно ОСОБА_1 було складено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення за те, що на зупиненому вантажному автомобілі відсутній задній захисний пристрій, а саме бризковик та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн. Вказану постанову позивач вважає незаконною, такою що порушує норми діючого законодавства. Позивач зазначає, що всі захисні пристрої, грязезахисні фартухи і бризковики, передбачені конструкцією, під-час зупинки працівниками поліції на автомобілі DAFT FT XF105 були присутні. Доказів вчинення інкримінованого позивачу адміністративного правопорушення, а саме порушення п. 31.4.7.е ПДР відповідач на час винесення оскаржуваної постанови не пред'явив.
Рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 27 квітня 2021 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано незаконною та скасовано постанову по справі про адміністративне правопорушення серії ЕАН№3537061від 09.12.2020 року,у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху,зафіксоване не в автоматичному режимі, про накладення на ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) адміністративного стягнення за адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 121 КУпАП, у виді штрафу в розмірі 340 гривень, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрито, у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції (ідентифікаційний код юридичної особи - 40108646) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) сплачений судовій збір у розмірі 454,00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції подало апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказує, що факт вчинення адміністративного правопорушення позивачем було зафіксоване на відео реєстратор встановлений в службовому автомобілі. Даний факт підтверджується інформацією зазначеній у п. 7 постанови про адміністративне правопорушення серії ЕАН №3537061 від 09.12.2020 року.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що постановою серії ЕАН №3537061 від 09.12.2020 року позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн.
Як зазначив суд першої інстанції, згідно описової частини Постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАН №3537061 від 09.12.2020 року, складеної відповідачем вбачається, що 09 грудня 2020 року о 22 год. 30 хв. в м.Одеса по вул. Балтська дорога, 15 ОСОБА_1 керував транспортним засобом DAF FT XF 105 НОМЕР_1 , на якому був відсутній задній грязе-захисний пристрій, а саме бризговик, який передбачений конструкцією транспортного засобу, чим порушив п.п. 31.4.7.е ПДР України.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що, відповідачами не доведено факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення та з матеріалів справи неможливо достовірно встановити даний факт, відтак і підстави для притягнення позивача до адміністративної відповідальності відсутні.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 121 КУпАП керування водієм транспортним засобом, що має несправності системи гальмового або рульового керування, тягово-зчіпного пристрою, зовнішніх світлових приладів (темної пори доби) чи інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється, або переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють ПДР України, затверджені постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 року.
Пунктом 1.1 ПДР України визначено, що ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
У відповідності до п. 1.3 ПДР України учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Пунктом 1.9 ПДР України передбачено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
В свою чергу, згідно з п.1 ст. 247 КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Відповідно до п.4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України №1395 від 07 листопада 2015 року, у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Згідно з п.2 розділу ІІІ Інструкції, постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачене ч.1 ст. 121 КУпАП виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Згідно ст. 283 КУпАП, постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Постанова у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
З метою забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, індивідуалізації її відповідальності та реалізації вимог ст. 245 КУпАП щодо своєчасного, всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи, вирішення її у відповідності з законом уповноважений орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При накладенні стягнення необхідно враховувати характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність (ч.2 ст. 33 КУпАП).
Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідно до ч. 2 ст. 77 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції в свої апеляційній скарзі зазначає, що факт вчинення адміністративного правопорушення позивачем було зафіксоване на відеореєстратор встановлений в службовому автомобілі.
При цьому, дослідивши матеріали справи, колегія суддів зазначає, що скаржником не надано до суду диск з відеозаписом із відео реєстратора відповідача, на який посилається скаржник, як на доказ вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 121 КУпАП.
Відповідно до ч.2 ст. 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Виходячи із норм даної статті, колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги та зазначає, що докази надані суб'єктом владних повноважень не повинні викликати сумніву, а отже, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, про скасування постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, оскільки інших належних та допустимих доказів вчинення адміністративного правопорушення відповідачами не надано та матеріали справи не містять.
Надаючи правову оцінку посиланням апелянта про не доведення ОСОБА_1 належними доказами понесення ним витрат на правничу допомогу, розмір якої є завищеним, колегія суддів виходить з наступного.
Частинами 3-5 статті 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
За змістом частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
За положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
При цьому, Верховний Суд у постанові від 21.01.2021 року у справі №280/2635/20 дійшов висновку, що КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено
Правова допомога позивачу у даній справі була надана адвокатом Юшинською І.Є. на підставі угоди про надання правової допомоги №9-12/20 від 17.12.2020 року та додаткової угоди №1 від 29.03.2021 року, пунктом 3.1 якої визначено, що оплата за надані послуги з представництва інтересів у суді першої інтонації сплачується Клієнтом у розмірі 3000 гривень.
Позивачем надано до суду акт про прийняття передачу наданих послуг від 17.12.2020р., згідно якого адвокат надала послуги на суму 3000 грн.
Відповідно до акту, адвокатом Юшинська І.Є. зазначено наступні роботи:
- Вивчення обставин справи та аналіз документів, що посвідчують правомірність позиції Клієнта для звернення до суду.;
- Консультація Клієнта щодо визнання протиправним дій співробітників патрульної поліції, визнання незаконними та скасування індивідуальних актів(рішень) суб'єктів владних повноважень.;
- Вивчення судової практики перед зверненням до суду.;
- Формування правової позиції та складання тексту позовної заяви;
- Складання інших процесуальних документів (клопотання, заяви, тощо).
Дослідивши подані ОСОБА_1 докази, суд першої інстанції дійшов висновку, що справедливим і спів мірним у даному випадку буде відшкодування на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені позивачем витрати на правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн.
Таким чином, враховуючи, що судом першої інстанції при вирішенні питання про розподіл судових витрат, зокрема, витрат на правничу допомогу, враховано критерії, визначені частиною дев'ятою статті 139 КАС України, тому колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта, що присуджений до відшкодування розмір витрат на правничу допомогу є завищеним.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача та скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст.272, ст.286, ст.308, ст.311, п.1 ч.1 ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення, рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 27 квітня 2021 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст судового рішення виготовлений 20 липня 2021 року.
Головуючий: І.Г. Ступакова
Судді: А.І. Бітов
О.В. Лук'янчук