П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
20 липня 2021 р.м.ОдесаСправа № 490/3669/20
Головуючий в 1 інстанції: Гуденко О.А.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
доповідача - судді Косцової І.П.,
суддів - Осіпова Ю.В., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Миколаївській області Департаменту патрульної поліції на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 05 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Миколаївській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про адміністративне правопорушення, -
Короткий зміст позовних вимог.
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з позовом, в якому просила скасувати постанову Управління патрульної поліції в Миколаївській області Департаменту патрульної поліції про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ДПО18 № 571302 від 15.06.2020 року, якою позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 140 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 680 грн.
Також позивач просила закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
В обґрунтування вимог позивач зазначила про відсутність в її діях складу адміністративного правопорушення, а саме: суб'єктивної сторони - вини. На думку позивача, відповідачем притягнуто до адміністративної відповідальності неналежного суб'єкта адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.140 КУпАП, оскільки встановлення дорожніх знаків не є обов'язком позивача, а виключно компетенцією органів місцевої влади.
Також позивачем зазначено про порушення відповідачем вимог ст.283 та 284 КУпАП, адже в оскаржуваній постанові не наведено належних доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 05 листопада 2020 року позов задоволено.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив із того, що факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення не підтверджується належними та допустимими доказами, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву (заперечень).
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, Управління патрульної поліції України в Миколаївській області Департаменту патрульної поліції подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалене у справі рішення та постановити нове про відмову у задоволенні позову.
В обґрунтування своїх доводів апелянт зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про незаконність оскаржуваної постанови, оскільки допущене позивачем порушення підтверджується актом обстеження ділянки дорожньої мережі, який, на думку апелянта, є належним доказом вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 140 КУпАП. Апелянт наголошує, що позивач, як посадова особа ТОВ «Екотоптранс», здійснюючи поточний ремонт тротуару, неналежно огородила місце проведення робіт (не встановила відповідні дорожні знаки) та не виконала погоджену з органами Національної поліції тимчасову схему організації дорожнього руху, чим порушила п. 1.5 ПДР України.
ОСОБА_1 своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалась.
Фактичні обставини справи.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 25.05.2020 року між Департаментом житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради в особі першого заступника директора департаменту житлово-комунального господарства ММР Брижатого О.В. та ТОВ «Екотоптранс» в особі її директора ОСОБА_1 укладено Договір підряду №906. За умовами договору підрядник зобов'язався в порядку та на умовах, визначених Договором, на свій власний ризик надати послуги з поточного ремонту тротуару по вул. Курортній від вул. Озерна до вул. Київська (непарний бік) в м. Миколаєві.
З наявної в матеріалах справи копії акта обстеження ділянки вулично-шляхової мережі від 15.06.2020 року вбачається, що у місці проведення дорожніх робіт забезпечення безпечного експлуатаційного стану ділянки дороги покладено на ОСОБА_1 .
Експлуатаційний стан обстеженої ділянки не відповідає вимогам ДСТУ 3587-97: знято покриття тротуарної частини; огородження та тимчасові знаки регулювання дорожнього руху (ТЗРДР) відсутні зі сторони АДРЕСА_1 . Дорожні знаки встановлені не в повній мірі згідно схеми ОДР. Відсутні огородження та ТЗРДР для безпечного руху пішоходів. За результатами обстеження ділянку визнано аварійно небезпечною для пішоходів (а.с. 45).
На підставі зазначеного акту посадовою особою Управління патрульної поліції в Миколаївській області Департаменту патрульної поліції прийнято постанову серії ДПО18 №571302 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.
Зі змісту постанови вбачається, що 15.06.2020 року ОСОБА_1 , будучи відповідальною особою за проведення робіт з укладення тротуарної плитки по АДРЕСА_2 , не встановила дорожні знаки відповідно до раніше погодженої схеми організації дорожнього руху в місці проведення робіт № 859314/16/01.2020 від 13.05.2020 року, не забезпечила безпеку пішохідного руху, чим порушила п. 1.5 ПДР України та скоїла адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 140 КУпАП, що стало підставою для застосування до ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 680 грн. (а.с 91-94).
Законність оскаржуваної постанови є предметом спору у справі, що розглядається.
Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та оцінка суду апеляційної інстанції доводів апеляції і висновків суду першої інстанції.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 року №3353 -XII, встановлений Правилами дорожнього руху, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року №1306.
Відповідно до п.1.5 ПДР, дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків. Особа, яка створила такі умови, зобов'язана негайно вжити заходів до забезпечення безпеки дорожнього руху на цій ділянці дороги та вжити всіх можливих заходів до усунення перешкод, а якщо це неможливо, попередити про них інших учасників дорожнього руху, повідомити уповноважений підрозділ Національної поліції, власника дороги або уповноважений ним орган.
Пунктом 1.9 ПДР встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Частиною третьою статті 140 КУпАП передбачено, що порушення нормативів щодо обладнання на автомобільних дорогах, вулицях, залізничних переїздах місць: провадження робіт, залишення дорожніх машин, будівельних матеріалів, конструкцій тощо, а так само не усунення після закінчення робіт перешкод і не приведення автомобільної дороги, вулиці, залізничного переїзду в стан, що гарантує безперешкодний і безпечний рух транспортних засобів та пішоходів, - тягнуть за собою накладення штрафу на громадян у розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб, громадян - суб'єктів господарської діяльності - у розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
В свою чергу, відповідно до ст.252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Статею 280 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Стаття 62 Конституції України передбачає, що усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Частиною 3 розділу ІІ Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України від 07.11.2015 №1395, зареєстрованої в Мінюсті України 10.11.2015за №1408/27853, зокрема передбачено, що при складанні постанови у справі про адміністративні правопорушення, передбачені частинами першою - третьою статті 140 КУпАП (коли протокол не складається), до них необхідно долучати акт обстеження ділянки вулично-шляхової мережі (додаток 2) з відповідними замірами та схемою.
Як вже зазначалося вище, оскаржуваною постановою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.140 КУпАП, а саме, за порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху при утриманні автомобільних доріг. Зокрема, у спірній постанові зазначено про недотримання позивачем п. 1.5 ПДР України.
Зважаючи на вимоги Інструкції №1395, основним доказом, який підтверджує вчинення особою порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху при утриманні автомобільних доріг, є акт обстеження ділянки вулично-шляхової мережі (затвердженої форм), а також надані до нього заміри та схеми.
Ознайомившись зі змістом наявних у справі матеріалів, судова колегія встановила, що матеріали справи не містять відповідних замірів та схем, що долучаються до акту обстеження ділянки вулично-шляхової мережі.
Як вже зазначалось, в акті визначено, що експлуатаційний стан обстеженої ділянки не відповідає вимогам ДСТУ 3587-97: знято покриття тротуарної частини; огородження та тимчасові знаки регулювання дорожнього руху (ТЗРДР) відсутні зі сторони АДРЕСА_1 . Дорожні знаки встановлені не в повній мірі згідно схеми ОДР. Відсутні огородження та ТЗРДР для безпечного руху пішоходів. За результатами обстеження ділянку визнано аварійно небезпечною для пішоходів.
Разом з цим судова колегія зазначає, що зміст акту обстеження ділянки дорожньої мережі не дозволяє встановити конкретно, в чому саме полягає вчинення позивачем порушення, зокрема не зазначено, які конкретно дорожні знаки не були встановлені позивачем, а також не зазначені умови та стан шляху, які загрожують безпеці дорожнього руху. З доданого до матеріалів справи Акту обстеження стану обстеженої вулично-шляхової мережі від 15.06.2020 року, складеного інспектором ВБДР УПП в Миколаївській області старшим лейтенантом поліції ОСОБА_2 , також не вбачається, які саме умови та стан шляху загрожували безпеці дорожнього руху, зокрема пішоходам, в чому саме полягало суттєве обмеження руху та які саме об'єктивні показники стали підставою для визнання обстеженої ділянку дороги небезпечною для руху пішоходів.
За відсутності відповідних замірів та схем, що долучаються до акту обстеження ділянки вулично-шляхової мережі, судова колегія позбавлена можливості визначити належні місця розташування/відсутності ТЗРДР.
За відсутності конкретного переліку не встановлених дорожніх знаків з зазначеними місцями їх розташування, надані відповідачем фотографії не можуть бути визнані належними доказами вчинення позивачем порушень п.1.5 ПДР України.
Управління патрульної поліції в Миколаївській області Департаменту патрульної поліції разом з апеляційною скаргою надало до суду апеляційної інстанції погоджену з органами Національної поліції тимчасову схему організації дорожнього руху №859314-16/01.2020 від 13.05.2020 року, проте апелянтом не наведено жодних об'єктивних підстав для прийняття цього доказу судом апеляційної інстанції та причин неможливості подання вказаної схеми в ході розгляду справи в суді першої інстанції.
Частиною 4 статті 308 КАС України визначено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Управління патрульної поліції в Миколаївській області Департаменту патрульної поліції не виконало покладений на нього обов'язок щодо доведення правомірності винесення оскаржуваної постанови під час розгляду справи у суді першої інстанції та не навело жодного обґрунтування неможливості подання відповідних доказів під час розгляду справи у суді першої інстанції.
Крім того, наявність затвердженої тимчасової схеми організації дорожнього руху не звільняє відповідача від обов'язку доказування правомірності свого рішення та конкретизації встановлених фактів порушень та їх наслідків.
Згідно п.41 висновку Консультативної ради європейських суддів №11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Оскільки Управління патрульної поліції в Миколаївській області Департаменту патрульної поліції, як суб'єкт владних повноважень, не довело належними доказами правомірність притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу за ч.3 ст. 140 КУпАП, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для скасування оскаржуваної постанови.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Відповідно до ч. 3 ст. 272 КАС України судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтями 273-277, 282-286 цього Кодексу, набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.
Керуючись ст.ст. 272, 286, 308, 311, 315, 317, 322, 325 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Управління патрульної поліції України в Миколаївській області Департаменту патрульної поліції - залишити без задоволення.
Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 05 листопада 2020 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Косцова І.П.
Судді Осіпов Ю.В. Скрипченко В.О.