20 липня 2021 р. м. Чернівці справа № 600/905/21-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маренича І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Чернівецькій області про визнання наказу незаконним та поновлення на посаді,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив :
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції України в Чернівецькій області від 11.02.2021 р. №36 о/с, яким звільнено майора поліції ОСОБА_1 з посади дільничного офіцера поліції сектору превенції Заставнівського відділення поліції Кіцманського відділу поліції ГУ НП в Чернівецькій області;
- поновити майора поліції ОСОБА_1 на посаді дільничного офіцера поліції сектору превенції Заставнівського відділення поліції Кіцманського відділу поліції ГУ НП в Чернівецькій області;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції України в Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення по день ухвалення рішення по справі про поновлення на службі;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції України в Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 завдану моральну шкоду у розмірі 8000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що його з 11.02.2021 р. звільнено з посади дільничного офіцера поліції сектору превенції Заставнівського відділення поліції Кіцманського відділу поліції ГУНП в Чернівецькій області. Також вказував, що при проходженні атестації позивачем не складено першу підсумкову контрольну. При проходженні підсумкової контрольної вдруге позивачеві офіційно повідомили, що тест він склав успішно. При ознайомленні з результатами позивач наочно переконався, що склав тестування загальних здібностей та навичок та тест на знання законодавчої бази (професійний тест) відповідно на 38 і 49 балів з 60 можливих. Проте, перед новим поточним роком, позивача вже повідомили про зворотнє: тест ним не складено і вказано, що він зобов'язаний з'явитися до атестаційної комісії. Позивач прибув на атестаційну комісію, що відбулась 28.01.2021 р. Незважаючи на успішне складання тестування вдруге та проходження атестаційної комісії, відповідач протиправно звільнив позивача через службову невідповідність.
05.03.2021 р. ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); встановлено строки для подання заяв по суті справи.
06.04.2021 р. на адресу суду від Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області (далі - відповідач, ГУНП в Чернівецькій області) надійшов відзив на адміністративний позов, відповідно до змісту якого відповідач адміністративний позов не визнає, вважає його необґрунтованим та таким що не підлягає задоволенню, посилаючись на те, що підставою для видачі вищевказаного оскаржуваного наказу слугував висновок атестаційної комісії, оформленої протоколом 31 від 28.01.2021 р. Передумовою, яка слугувала підставою для направлення позивача на атестацію, є те що за результатами підсумкової перевірки ним отримано з функціональної підготовки оцінку 2 «незадовільно», останній безумовно підлягав направленню на атестування. Також на низькому рівні проявив себе під час перевірки фізичної підготовки, отримавши оцінку « 3». Вказані факти були відображені в атестаційному листі.
Крім того, під час проведення атестації, встановлено, що позивач неодноразово притягувався до дисциплінарної відповідальності.
Отже переважна більшість критеріїв оцінки позивача є негативними. Набрання позивачем за тестування прохідного балу вище мінімальної межі, само по собі не може мати перевагу над іншими критеріями. Таким чином, вважають, що підстави для задоволення позовних вимог позивача відсутні.
Ухвалою суду від 09.04.2021 р. призначено адміністративну справу №600/905/21-а до розгляду в судовому засіданні з повідомленням сторін на 10:00 год 19.04.2021 р.
19.04.2021 р. відкладено розгляд справи у зв'язку з неявкою сторін на 19.05.2021 р. 09:40 год.
19.05.2021 р. судом оголошено перерву до 11:30 год. 26.05.2021 р.
26.05.2021 р. відкладено розгляд справи у зв'язку з поданим клопотанням представника позивача на 12:00 год. 07.06.2021 р.
07.06.2021 р. відкладено розгляд справи у зв'язку з поданим клопотанням представника позивача на 12:00 год. 14.06.2021 р.
14.06.2021 р. представником відповідача подано до суду заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, за його відсутності. Вказував, що позовні вимоги підтримує повністю.
Представник позивача та позивач 14.06.2021 р. подали до суду клопотання про відкладення розгляду справи.
Частиною 3 ст. 194 КАС України встановлено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Пунктами 1 та 2 ч. 3 ст. 205 КАС України встановлено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Згідно із ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
ОСОБА_1 з 30.08.2004 р. прийнятий на службу в органи внутрішніх справ, а з 07.11.2015 р. прийнято на службу в поліцію.
На підставі ст. 57 Закону України «Про Національну поліцію», для вирішення питання про звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність наказом від 26.01.2021 р. №56 відповідачем наказано провести атестування поліцейських ГУНП в Чернівецькій області, які за результатами підсумкової перевірки за 2020 навчальний рік отримали оцінку з функціональної підготовки «незадовільно», не брали участь у підсумковій перевірці без поважних причин, а також ті, які не змогли успішно закінчити навчання на навчально -перевірочних зборах, в тому числі згідно списку атестуванню підлягав ОСОБА_1
28.01.2021 р. на засіданні атестаційної комісії з атестації поліцейських Головного управління поліції в Чернівецькій області оформленого протоколом №1 ухвалено, що позивач займаній посаді не відповідає та підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність.
Наказом Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області №36о/с від 11.02.2021 р. відповідно до ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» звільнено зі служби в поліції: за п. 5 ч. 1 (через службову невідповідність) майора поліції ОСОБА_1 , дільничного офіцера поліції сектору превенції Заставнівського відділення поліції Кіцманського відділу поліції ГУНП в Чернівецькій області, з 11.02.2021 р.
20.05.2021 р. відповідачем внесено зміни до наказу ГУНП в Чернівецькій області від 11.02.2021 р. №36 о/с, в частині звільнення ОСОБА_1 , змінивши слова та цифри: «з 11.02.2021 р.» на слова та цифри: «з 18.02.2021 р.» та замінивши слова та цифри « 16 років 09 місяців 28 днів» на слова та цифри « 16 років 10 місяців 05 днів».
Не погоджуючись із наказом про звільнення, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом України від 02.07.2015 №580-VIII “Про Національну поліцію”.
Відповідно до ст. 57 ч. 1-4 Закону України "Про Національну поліцію", атестування поліцейських проводиться з метою оцінки їхніх ділових, професійних, особистих якостей, освітнього та кваліфікаційного рівнів, фізичної підготовки на підставі глибокого і всебічного вивчення, визначення відповідності посадам, а також перспектив їхньої службової кар'єри. Атестування поліцейських проводиться:
1) при призначенні на вищу посаду, якщо заміщення цієї посади здійснюється без проведення конкурсу;
2) для вирішення питання про переміщення на нижчу посаду через службову невідповідність;
3) для вирішення питання про звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність.
Атестування проводиться атестаційними комісіями органів (закладів, установ) поліції, що створюються їх керівниками. Рішення про проведення атестування приймає керівник поліції, керівники органів (закладів, установ) поліції стосовно осіб, які згідно із законом та іншими нормативно-правовими актами призначаються на посади їхніми наказами.
Як визначено п. 1 розділу І Інструкції про порядок проведення атестування поліцейських, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 17 листопада 2015 р. № 1465, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 18 листопада 2015 р. за № 1445/27890 (надалі - Інструкція № 1465), ця Інструкція, розроблена відповідно до Закону України "Про Національну поліцію", визначає порядок атестування поліцейських, яке проводиться в апараті Національної поліції України, територіальних (міжрегіональних) органах (закладах, установах) Національної поліції України (далі - органи поліції) з метою оцінки ділових, професійних, особистих якостей поліцейських, їх освітнього та кваліфікаційного рівнів, на підставі глибокого і всебічного вивчення, визначення відповідності посадам, а також перспектив їхньої службової кар'єри.
Відповідно до розділу IV п. 1 Інструкції № 1465, організаційні заходи з підготовки та проведення атестування оголошуються наказами відповідних керівників і передбачають:
1) створення атестаційних комісій;
2) складання списків поліцейських, які підлягають атестуванню;
3) визначення дати, часу і місця проведення засідання комісії;
4) розміщення на офіційному веб-сайті МВС, Національної поліції України чи відповідних органів поліції оголошень про набір до атестаційної комісії;
5) доведення до поліцейських інформації про проведення атестування, у тому числі шляхом розміщення на офіційному веб-сайті МВС, Національної поліції України чи відповідного органу поліції інформації про час та місце проведення атестування.
На виконання цієї норми, 26.01.2021 р. відповідач видав наказ № 56, яким ОСОБА_1 включено до списку поліцейських, які підлягають атестуванню.
Згідно з розділом IV п. 3 Інструкції № 1465, атестаційні листи на поліцейських складають безпосередні керівники. Безпосередній керівник складає атестаційний лист на підлеглого за умови спільної служби в одному підрозділі з ним не менше 3 місяців.
В атестаційному листі зазначаються такі відомості про поліцейського, який атестується: 1) результати службової діяльності згідно з функціональними обов'язками; 2) дисциплінованість, принциповість у вирішенні службових питань, уміння будувати свої стосунки з громадянами та колегами по службі, здатність працювати над усуненням особистих недоліків, авторитет у колективі та серед населення; 3) прагнення до вдосконалення службової діяльності, почуття особистої відповідальності, стійкість моральних принципів, сміливість, рішучість, організованість, здатність контролювати власні емоції, поведінка поза службою; 4) володіння іноземними мовами; 5) культура в службі та ставлення до підвищення свого освітнього та культурного рівнів; 6) стан здоров'я та фізична підготовленість, уміння володіти табельною вогнепальною зброєю, прийомами рукопашного бою, спеціальними засобами індивідуального захисту та активної оборони, здатність переносити психофізичні навантаження та труднощі служби; 7) основні найбільш характерні та істотні недоліки в службовій діяльності та особистій поведінці; 8) інші дані, які, на думку керівника, заслуговують на увагу для більш повної характеристики підлеглого; 9) результати проходження підвищення кваліфікації (розділ IV п. 8 Інструкції № 1465).
Атестаційний лист ОСОБА_1 відповідає вищенаведеним вимогам. Зокрема в ньому зазначено, що за період служби в ОВС позивач 7 разів притягався до дисциплінарної відповідальності, за час служби в поліції до дисциплінарної відповідальності притягався 7 разів, одне діюче дисциплінарне стягнення «сувора догана» накладеного згідно наказу Кіцманського відділу поліції ГУНП в Чернівецькій області від 31.12.2020 р. №199. За період служби в Національній поліції та на займаній посаді зарекомендував себе посередньо, для виконання службових обов'язків має недостатньо хорошу професійну підготовку. Роботу виконує не в повному обсязі.
Також зазначено, що за результатами підсумкової перевірки, яка проходила в 2020 р. у ІІ етапи, в І етапі із «функціональної підготовки «загально профільної підготовки» та «вогневої підготовки» отримав оцінку «незадовільно». Після завершення 30 денного терміну самопідготовки останній повторно був запрошений на здачу підсумкової перевірки в ІІ етапі, за результатами якої із «функціональної підготовки та вогневої підготовки» отримав оцінку «незадовільно» та загальну оцінку «незадовільно».
Атестаційні комісії при прийнятті рішень стосовно поліцейського повинні враховувати такі критерії: 1) повноту виконання функціональних обов'язків (посадових інструкцій); 2) показники службової діяльності; 3) рівень теоретичних знань та професійних якостей; 4) оцінки з професійної і фізичної підготовки; 5) наявність заохочень; 6) наявність дисциплінарних стягнень; 7) результати тестування; 8) результати тестування на поліграфі (у разі проходження) (розділ IV п. 16 Інструкції № 1465).
Як передбачено розділом IV п. 10 Інструкції № 1465, з метою визначення теоретичної та практичної підготовленості, компетентності, здатності якісно та ефективно реалізовувати на службі свої потенційні можливості атестаційна комісія проводить тестування поліцейського, який проходить атестування. За результатами проведеного тестування атестаційна комісія встановлює мінімальний бал, що становить 25 балів за тестом на знання законодавчої бази (далі - професійний тест), та 25 балів за тестом на загальні здібності та навички, який в обов'язковому порядку ураховується атестаційною комісією при прийняті рішення, визначеного пунктом 15 цього розділу.
Як слідує з протоколу № 1 засідання атестаційної комісії, при прийнятті нею свого рішення, були враховані факти притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, низькі бали за результатами тестувань та підвищення кваліфікації.
Пункт 9 розділу IV Інструкції № 1465 передбачає, що прямі керівники зобов'язані всебічно розглянути зміст атестаційного листа, з'ясувати відповідність викладених у ньому даних дійсному стану справ у службовій діяльності поліцейського, який атестується, та внести до відповідного розділу атестаційного листа один з таких висновків:
1) займаній посаді відповідає;
2) займаній посаді відповідає, заслуговує призначення на вищу посаду;
3) займаній посаді не відповідає, підлягає переміщенню на нижчу посаду через службову невідповідність;
4) займаній посаді не відповідає, підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність.
Членами атестаційної комісії одноголосно прийнято рішення про невідповідність позивача займаній посаді.
Зазначене вище свідчить про те, що атестаційна комісія під час проведення атестування позивача діяла в межах повноважень визначених Інструкцією та на підставі якої з дотриманням визначеного порядку прийняла повне та обґрунтоване рішення про невідповідність позивача займаній посаді.
Відповідно до ст. 77 ч. 1 п. 5 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється через службову невідповідність.
На підставі наведеної норми, 11.02.2021 р. відповідач видав спірний Наказ № 36 о/с, яким ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції.
Окрім того, суд не бере до уваги доводи позивача, стосовно того, що його звільнено в період його тимчасової непрацездатності, оскільки після надходження листа Управління охорони здоров'я Тернопільської обласної державної адміністрації від 13.05.2021 р. №2321/16-01 відповідачем внесено зміни до наказу ГУНП в Чернівецькій області від 11.02.2021 р. №36о/с в частині зміни дати звільнення позивача на перший робочий день після закінчення тимчасової непрацездатності.
Відповідно до ст. 2 ч. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Таким чином, суд дійшов до висновку, що при виданні оскаржуваного наказу по особовому складу Головне управління Національної поліції в Чернівецькій області діяло виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені діючим законодавством, а тому відсутні підстав для його скасування.
Враховуючи те, що вимоги позивача, щодо поновлення майора поліції ОСОБА_1 на посаді дільничного офіцера поліції сектору превенції Заставнівського відділення поліції Кіцманського відділу поліції ГУНП в Чернівецькій області та стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції України в Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з дати звільнення по день ухвалення рішення по справі про поновлення на службі, є похідними від вимоги про визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу, тому суд вважає, що в таких вимогах також слід відмовити.
Стосовно позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною 1 ст. 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
В адміністративному позові позивач зазначив, що бездіяльність відповідача негативно вплинула на його фізичний та психічний стан, у зв'язку з чим просив стягнути з відповідача моральну школу.
Будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження завдання відповідачем шкоди позивач до суду не надав.
Статтею 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Отже, першочерговим завданням судочинства є захист порушених прав та свобод людини, які визнаються найвищою цінністю. З цією метою сторонам забезпечується рівність та свобода у наданні суду доказів, що підтверджують заявлені ними вимоги.
Поняття доказів наведено у ст. 72 КАС України, відповідно до якого доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ст. ст. 73, 74 КАС України, надані сторонами докази мають відповідати вимогам належності та допустимості, тобто, містити інформацію щодо предмета доказування та бути одержаними в порядку, встановленому законом.
Обов'язок доказування в адміністративному процесі встановлений ст. 77 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи.
Отже, у справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.
Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.
З огляду на те, що позивач будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження завдання відповідачем шкоди до суду не надав, а також враховуючи неможливість встановлення причинно-наслідкового зв'язку між діями (бездіяльністю) відповідача та їх вплив на стан здоров'я позивача, суд приходить до висновку, що позовна вимога відшкодування моральної шкоди не підлягає до задоволення.
Згідно ст. 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ч. 1 - 3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність доказів наданих позивачем окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги є не обґрунтованими.
Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що адміністративний позов є таким, що не підлягає задоволенню у повному обсязі.
Стосовно розподілу судових витрат.
Частиною 5 ст. 139 КАС України встановлено, що у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Оскільки, у задоволенні позову позивачу відмовлено повністю та за відсутності понесення відповідачем судових витрат, судом розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
В задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.
Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування учасників процесу:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
Відповідач - Головне управління Національної поліції України в Чернівецькій області (вул. Головна, 24, м. Чернівці, 58002, код ЄДРПОУ 40109079).
Суддя І.В. Маренич