про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
Справа № 500/4079/21
19 липня 2021 рокум.Тернопіль
Суддя Тернопільського окружного адміністративного суду Дерех Н.В., розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу від 30.12.2020 року №4575/5,
14 липня 2021 року до Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України , в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України №4575/5 від 30.12.2020 "Про задоволення скарги".
Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що у зв'язку із прийняттям оскаржуваного наказу ОСОБА_1 довічно був позбавлений доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а отже довічно позбавлений можливості займати посаду державного реєстратора. Позивач зазначив, що через відсутність доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з 19.01.2021 ОСОБА_1 був звільнений із посади державного реєстратора Білобожницької сільської ради Чотртківського району Тернопільської області, у зв'язку з чим, змушений звернутися до суду не як державний реєстратор.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Дослідивши матеріали адміністративного позову, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, з огляду на наступне.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша ст.2 КАС України).
Відповідно до пунктів 1, 2, частини першої ст.4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Згідно пункту 1 частини першої ст.19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої ст.4 КАС України).
За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 12 червня 2019 року (справа № 344/10480/16-а), від 04 червня 2019 (справа №826/4204/18), від 23.05.2018 року (справа N 914/2006/17) публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Тобто, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами щодо їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний виконувати вимоги цього суб'єкта владних повноважень.
Так, у вищезазначених постановах Великої Палати Верховного Суду вказано, що під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.
Водночас неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії.
Поряд з цим, приватноправові відносини відрізняються від публічно-правових наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, визначений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Тому, в разі якщо особа вбачає порушення своїх прав, свобод та інтересів у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними і такі наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних (господарських) правовідносин та/або мають майновий характер чи пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) цих рішень, дій чи бездіяльності є способом захисту цивільних (господарських) прав та інтересів.
Як слідує з прохальної частини позовної заяви, позивач просить визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України №4575/5 від 30.12.2020 "Про задоволення скарги".
Так, пунктом 1 вказаного Наказу скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СтарКом-Агро" від 16.06.2020 задоволено в повному обсязі; пунктом 2 скасовано рішення, прийняті державним реєстратором Білобожницької сільської ради Чортківського району Тернопільської області Іванісіком Сергієм Васильовичем; пунктом 3 анульовано доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державному реєстратору Білобожницької сільської ради Чортківського району Тернопільської області Іванісіку Сергію Васильовичу.
Згідно Висновку Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 22.12.2020, вказані рішення прийняті державним реєстратором Білобожницької сільської ради Чортківського району Тернопільської області Іванісіком С.В. щодо скасування права оренди ТОВ "СтарКом" на земельні ділянки.
Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, наведеним у постанові від 21.11.2018 в справі № 127/93/17-ц, не є публічно-правовим спір суб'єкта приватного права - фізичної особи щодо управлінських дій суб'єкта владних повноважень, які були спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав третьої особи. Такий спір є спором про цивільне право, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб'єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовані нормами цивільного й адміністративного права.
В даному випадку, реєстраційні дії, що скасовані Наказом Міністерства юстиції України №4575/5 від 30.12.2020 "Про задоволення скарги" стосуються виконання судового рішення господарського суду у справі № 902/536/19, а тому правовідносини між сторонами у цій справі, виходячи із їх суті, змісту та наслідків, не мають ознак публічно-правових, так як являються наслідком реалізації судового рішення в господарській справі. Відтак ініційований позивачем спір не є публічно-правовим спором, оскільки стосується скасування рішень та визнання протиправними дій державного реєстратора, внаслідок яких, зокрема, виникло інше речове право третіх осіб.
За наведених вище обставин, суд вважає, що пункт 1 та пункт 2 спірного Наказу стосується майнових прав третіх осіб, а пункт 3 спірного Наказу є похідним від 1 та 2 пунктів.
Наведене, на думку суду, підтверджується пунктами 8, 9 Висновку Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 22.12.2020.
Так, згідно пункту 8 вказаного Висновку, державним реєстратором Іванісіком С.В. було порушено вимоги законодавства у сфері державної реєстрації прав, а тому оскаржувані рішення підлягають скасуванню.
У відповідності до пункту 9 Висновку, зважаючи на характер порушень вимог законодавства у сфері державної реєстрації прав, допущених державним реєстратором Іванісіком С.В., колегією вбачаються достатні підстави для анулювання йому доступу до Державного реєстру прав.
Суд зазначає, що правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачено в статті 19 ЦПК України, а господарських - в статті 20 ГПК України.
Зокрема, частиною першою статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
При цьому, згідно з пунктом 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Крім цього, згідно пункту 6 частини першої ст.20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Таким чином, дану справу належить розглядати за правилами господарського або цивільного судочинства залежно від суб'єктного складу сторін.
Отже, на переконання суду, оскільки юрисдикція адміністративних судів на такі спори не поширюється, це є підставою для відмови у відкритті провадженні на підставі до пункту 1 частини 1 статті 170 КАС України.
Суд звертає увагу на тому, що відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20.07.2006 року в справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів".
Враховуючи те, що подану позовну заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, тому слід відмовити у відкритті провадження у даній справі та повернути позивачеві позовну заяву разом із всіма доданими до неї матеріалами.
Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Керуючись статтями 170, 241, 248 КАС України, суддя
Відмовити у відкриті провадження в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу від 30.12.2020 року №4575/5.
Роз'яснити позивачу, що дану справу належить розглядати за правилами господарського або цивільного судочинства залежно від суб'єктного складу сторін.
Копія ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надіслати особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя Дерех Н.В.