Справа № 420/5911/21
19 липня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Департаменту патрульної поліції (вул..Федора Ернста,3, м.Київ, 03048) про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду,-
З позовом до суду звернувся ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, в якому просить:
стягнути з Департаменту патрульної поліції (ідентифікаційний код юридичної особи 40108646) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки виконання постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2021 року у справі №420/3645/20 за період з 03 лютого 2021 року по 04 березня 2021 року у розмірі 9141 гривню 60 копійок;
стягнути з Департаменту патрульної поліції (ідентифікаційний код юридичної особи 40108646) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати на професійну правничу (правову) допомогу.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2021 року у справі №420/3645/20, зокрема, поновлено ОСОБА_1 на посаді інспектора взводу №1 роти №3 батальйону №1 полку управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції. Стягнуто з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 16 квітня 2020 по 03 лютого 2021 року у сумі 89282,96 грн. Позивач зазначає. 04 березня 2021 року начальником Департаменту патрульної поліції видано наказ №193 о/с «Про особливий склад», яким поновлено позивача на підставі постанови суду. Таким чином, у період часу з 03 лютого 2021 року по 04 березня 2021 року, тобто протягом 30 днiв (26 днів лютого та 4 днiв березня 2021 року) суб'єктом владних повноважень - Департаментом патрульної поліції не виконувалось судове рішення, яке набрало законної сили. З урахуванням наведеного, на думку позивача, наявні підстави стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 03 лютого 2021 року по 04 березня 2021 року у розмірі 9141 гривню 60 копійок.
Ухвалою суду від 19.04.2021 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
02.06.2021 відповідачем, у встановленні судом строки, подано відзив на позовну заяву. В обґрунтування своїх заперечень зазначає, що постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 03.02.21 рішення суду першої інстанції вiд 23.10.20 скасовано та ухвалено нове, яким позовні вимоги задоволено. Також судом апеляційної інстанції було стягнуто з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу у сумі 89282,96 грн. В той же час, не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції представником відповідача було подано касаційну скаргу на це судове рішення, в якій ми також просили суд зупинити дію постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 03.02.21 у справі № 420/3645/20 до закінчення її перегляду в касаційному порядку. З метою можливого попередження безпідставного й безповоротного стягнення з відповідача грошових коштів Департамент патрульної поліції змушений був чекати результатів розгляду поданої касаційної скарги. В подальшому на виконання вимог постанови суду апеляційної інстанції відповідачем на користь позивача з рахунків ДПП було сплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15.04.20 по 03.02.21 на загальну суму 89828,96 грн. Таким чином, відповідач вважає, що в діяннях Департаменту патрульної поліції відсутнє порушення вимог законодавства під час виконання рішення суду апеляційної інстанції. Видання наказу про поновлення ОСОБА_1 на службі на початку березня 2021 року пов'язане з об'єктивними причинами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2021 року у справі №420/3645/20 скасовано рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2020 року та прийняте нове рішення, яким задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 .
Визнано протиправним та скасовано пункт 9 наказу начальника Департаменту патрульної поліції вiд 08.04.2020 №216 в частині притягнення до дисциплінарної відповідальності та застосування стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції інспектора взводу №1 роти №3 батальйону №1 полку УПП в Одеській області ОСОБА_1 .
Визнано протиправним та скасовано наказ начальника Департаменту патрульної поліції від 15.04.2020 №275 о/с в частині звільнення зі служби в поліції інспектора взводу №1 роти №3 батальйону №1 полку УПП в Одеській області лейтенанта поліції ОСОБА_1 .
Поновлено ОСОБА_1 на посаді інспектора взводу №1 роти №3 батальйону №1 полку управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції.
Стягнуто з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 16 квітня 2020 по 03 лютого 2021 року у сумі 89282,96 грн. (вісімдесят дев'ять тисяч двісті вісімдесят дві гривнi 96 копійок).
Стягнуто з Департаменту патрульної поліції за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 4204,00 грн. (чотири тисячі двісті чотири гривні 00 копійок).
Наказом Департаменту патрульної поліції № 193 о/с від 04.03.2021р. на виконання постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2021 року № 420/3645/20 скасовано пункт наказу Департаменту патрульної поліції від 15 квітня 2020 року № 275 о/с в частині звільнення відповідно до пункту 6 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» лейтенанта поліції ОСОБА_1 (0012236), інспектора взводу № 1 роти № 3 батальйону № 1 полку управління патрульної поліції в Одеській області, з 15 квітня 2020 року, та поновити на посаді інспектора взводу № 1 роти № 3 батальйону № 1 полку управління патрульної поліції в Одеській області, з 16 квітня 2020 року. Крім того, у вищевказаному наказі визначено виплатити на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 16 квітня 2020 року по 03 лютого 2021 року у сумі 89 282,96 грн. (вісімдесят дев'ять тисяч двісті вісімдесят двi гривні 96 копійок).
Вважаючи, що відповідач виконав постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2021 року № 420/3645/20 із затримкою, позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виконання постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2021 року у справі №420/3645/20 за період з 03 лютого 2021 року по 04 березня 2021 року у розмірі 9141 гривню 60 копійок.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
При цьому в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).
За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ОСОБА_1 Одеському окружному адміністративному суду.
Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Частиною 2 ст. 14 КАС України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Згідно ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 371 КАС України встановлено, що постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.
Отже, законодавством передбачено обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі.
Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.
Верховний Суд у постанові від 24.01.2019 року звернув увагу, що обов'язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому, з огляду на принцип загальнообов'язковості судових рішень судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов'язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.
Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.
Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника.
Частинами першою, другою та сьомою статті 235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
За правилами частини першої статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Так, норма статті 236 КЗпП України передбачає обов'язок власника, а у сфері публічно-правових правовідносинах - суб'єкта владних повноважень, виплатити працівникові середній заробіток або різницю в заробітку за весь час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника та не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника.
Тобто, положення статті 236 КЗпП України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання заробітної плати чи неможливості працевлаштуватись.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.07.2018 у справі № 552/3404/17, від 05.09.2019 у справі № 816/943/17, від 10.01.2020 у справі №340/1218/19.
Вказана норма передбачає обов'язок власника, а у сфері публічно-правових відносинах - суб'єкта владних повноважень, виплатити працівникові середній заробіток або різницю в заробітку за весь час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.
Отже, обов'язок виплатити середній заробіток за час затримки виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі, є видом відповідальності роботодавця за дії, пов'язані із такою затримкою.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 25.07.2018 у справі №552/3404/17, вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати. Положення статті 236 КЗпП України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування. Основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.
Рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.
Отже, негайне виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі є обов'язком роботодавця, який реалізується шляхом видання відповідного наказу або розпорядження про таке поновлення.
При цьому, чинне законодавство не вимагає від працівника, якого незаконно звільнено із займаної посади, вчинення додатково певних дій щодо спонукання роботодавця на прийняття наказу про поновлення його на посаді. Водночас, прийняття наказу про поновлення працівника, незаконно звільненого з роботи, є обов'язком роботодавця в силу обов'язковості судового рішення, яке підлягає негайному виконанню.
Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суд має встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - період затримки, який необхідно рахувати від наступного для після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
Як встановлено судом, постановою Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2021 року у справі №420/3645/20, зокрема, визнано протиправним та скасовано пункт 9 наказу начальника Департаменту патрульної поліції від 08.04.2020 №216 в частині притягнення до дисциплінарної відповідальності та застосування стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції інспектора взводу №1 роти №3 батальйону №1 полку УПП в Одеській області ОСОБА_1 . Визнано протиправним та скасовано наказ начальника Департаменту патрульної поліції від 15.04.2020 №275 о/с в частині звільнення зі служби в поліції інспектора взводу №1 роти №3 батальйону №1 полку УПП в Одеській області лейтенанта поліції ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на посаді інспектора взводу №1 роти №3 батальйону №1 полку управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції. Стягнуто з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 16 квітня 2020 по 03 лютого 2021 року у сумі 89282,96 грн. (вісімдесят дев'ять тисяч двісті вісімдесят дві гривнi 96 копійок).
На виконання вказаного рішення суду, Наказом Департаменту патрульної поліції № 193 о/с від 04.03.2021р. скасовано пункт наказу Департаменту патрульної поліції від 15 квітня 2020 року № 275 о/с в частині звільнення відповідно до пункту 6 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» лейтенанта поліції ОСОБА_1 (0012236), інспектора взводу № 1 роти № 3 батальйону № 1 полку управління патрульної поліції в Одеській області, з 15 квітня 2020 року, та поновити на посаді інспектора взводу № 1 роти № 3 батальйону № 1 полку управління патрульної поліції в Одеській області, з 16 квітня 2020 року. Крім того, у вищевказаному наказі визначено виплатити на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 16 квітня 2020 року по 03 лютого 2021 року у сумі 89 282,96 грн. (вісімдесят дев'ять тисяч двісті вісімдесят двi гривні 96 копійок)..
Відповідачем не заперечується вищевказана обставина щодо дати фактичного виконання постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2021 року у справі №420/3645/20.
Таким чином, періодом затримки є 04 лютого 2021р. (дата, яка слідує за датою набрання законної сили постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від від 03 лютого 2021 року у справі №420/3645/20) по 03.03.2021р. (дата, що передує прийняттю наказу Департаменту патрульної поліції № 193 о/с від 04.03.2021р.), що в календарному обчисленні складає 28 днів.
Частиною 1 ст. 27 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР передбачено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Пунктом 8 Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
З аналізу вказаної норми вбачається, що середньомісячна заробітна плата у даному випадку обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Як встановлено у постанові П'ятого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2021 року у справі №420/3645/20, що набрала законної сили, при визначенні розміру середнього заробітку за весь час затримки виплат при звільненні з 16.04.2020 року ОСОБА_1 слід виходити з розміру середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_1 - 304,72 грн.
Так, за період з 04 лютого 2021р. (дата, яка слідує за датою набрання законної сили постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від від 03 лютого 2021 року у справі №420/3645/20) по 03.03.2021р. (дата, що передує прийняттю наказу Департаменту патрульної поліції № 193 о/с від 04.03.2021р.) - 28 календарних днів, тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні складає 28 днів*304,72 грн. = 8532,16грн.
За приписами абз.3 п. 3 Порядку № 100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Відтак, враховуючи неведене, аналізуючи норми чинного законодавства та встановлені судом обставини у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати за період з 04 лютого 2021р. по 03.03.2021р. включно в сумі 8532,16грн.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач доказів понесення судових витрат до суду не надав.
Стосовно клопотання відповідача щодо залишення адміністративного позову без розгляду у зв'язку з несплатою судового збору суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» №3674-VI від 08 липня 2011 року, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Суд зазначає. що порушення прав позивача виникло у зв'язку с порушенням строків поновлення ОСОБА_1 на посаді та виплати йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу таким чином суд вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин положення пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Стосовно клопотання відповідача щодо залишення адміністративного позову без розгляду у зв'язку з пропуском строків звернення до суду суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з ч.2 ст.122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не Частиною третьої статті 122 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч.1 ст.233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Оскільки спірні правовідносини не відносяться до процедури звільнення суд вважає, що позивачем подано справу в межах строку звернення до суду.
Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
В задоволенні клопотань Департаменту патрульної поліції (вул. Федора Ернста, 3, Київ, 03048, код ЄДРПОУ 40108646) про залишення адміністративного суду без розгляду,- відмовити.
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Департаменту патрульної поліції (вул. Федора Ернста, 3, Київ, 03048, код ЄДРПОУ 40108646) про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду,- задовольнити частково.
Стягнути з Департаменту патрульної поліції (вул. Федора Ернста, 3, Київ, 03048, код ЄДРПОУ 40108646) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки виконання постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2021 року у справі №420/3645/20 за період з 03 лютого 2021 року по 04 березня 2021 року у розмірі 8532,16 грн.
В решті позову відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в місячний строк з дня отримання повного тексту судового рішення, в порядку п.15.5 Перехідних положень КАС України.
Суддя К.С. Єфіменко