Справа № 420/3764/21
08 липня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Тарасишиної О.М.,
за участю секретаря: Горбаченка Е.С.,
позивача: ОСОБА_1
представника позивача: Ільченко К.Р.,
представників відповідача: Алексєєнко Р.І, Безуглої А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправним та скасування п. 1 наказу № 87 від 19.01.2021, наказу № 198 від 12.02.2021 року та зобов'язання вчинити певні дії, -
До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, в якому, позивач просив суд:
визнати протиправним та скасувати п. 1 наказу Головного управління Національної поліції в Одеській області № 87 від 19.01.2021 року «Про застосування дисциплінарних стягнень до поліцейських ВП ГУНП в Одеській області» за послідовне вчинення декількох дисциплінарних проступків, що виразилися у порушення вимог п.п. 1, 2, 3 ч. 1, ч. 2 ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію», Присяги поліцейського, ст.ст. 38, 39, 42 Закону України «Про запобігання корупції», п.п. 1, 2, 3, 6 ч. 3 ст. 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, п.п. 6, 7 Розділу 11 Порядку ведення єдиного обліку в органах (підрозділах) поліції заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події, затвердженого наказом МВС України від 08.02.2019 року № 100, абзаців 1, 2, 3 п. 1 Розділу 11 Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09.11.2016 року № 1179, п.п. 3.1, 3.2 Розділу 111 Правил внутрішнього службового розпорядку ГУНП в Одеській області, затверджених наказом Головного управління від 29.10.2018 року № 3705 про звільнення підполковника поліції ОСОБА_1 зі служби в поліції;
визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області № 198 від 12.02.2021 року «Про особову складу» відповідно до Закону України «Про Національну поліцію», згідно якого звільнено зі служби в поліції за п. 6, ч. 1 ст. 77 (у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення із служби), з 12.02.2021 року підполковника поліції ОСОБА_1 (0064361), заступника начальника секторі превенції Лиманського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області;
поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника сектору превенції Лиманського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області, зарахувати час вимушеного прогулу до вислуги років;
стягнути з Головне управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, починаючи з 12.02.2021р. день фактичного поновлення на посаді;
допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді на посаді заступника начальника сектору превенції Лиманського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області.
Ухвалою суду від 17.03.2021 р. Одеським окружним адміністративним судом вказану позовну заяву було залишено без руху.
30.03.2021 року (вх. № 15765/21) на виконання ухвали позивач надав до суду уточнену позовну заяву, чим усунув зазначені судом недоліки.
Ухвалою від 05.04.2021 року Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження по даній справі за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою від 15.04.2021 року розгляд справи відкладено.
14.04.2021 року (вх. № 19055/21) позивачем до канцелярії суду подано клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.
05.05.2021 року (вх. № 22480/21) позивачем до канцелярії суду подані пояснення.
06.05.2021 року (вх. № ЕП/12408/21) представником відповідача до канцелярії суду подано клопотання про продовження строку на ненадання відзиву на позов.
13.05.2021 року (вх. № 23977/21) представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на позовну заяву.
20.05.2021 року (вх. № ЕП/13693/21) представником позивача до канцелярії суду подано клопотання про відкладення розгляду справи.
20.05.2021 року (вх. № ЕП/13695/21) представником відповідача до канцелярії суду подано відповідь на відзив.
20.05.2021 року (вх. № 25548/21) представником відповідача до канцелярії суду подано заяву про продовження строку підготовчого провадження.
Ухвалою від 20.05.2021 року продовжено строк підготовчого провадження.
24.05.2021 року (вх. № 26151/21) представником відповідача до канцелярії суду подано відповідь на відзив.
31.05.2021 року (вх. № ЕП/14766/21) представником відповідача до канцелярії суду подано клопотання про продовження строку для надання письмових доказів.
02.06.2021 року (вх. № 28383/21) позивачем до канцелярії суду подано заяву.
02.06.2021 року (вх. № 28406/21) представником відповідача до канцелярії суду подані заперечення.
02.06.2021 року (вх. № 28410/21) представником відповідача до канцелярії суду подано клопотання проведення підготовчого судового засідання за його відсутністю.
Ухвалою від 22.06.2021 року закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив публічну службу у Національній поліції України на посаді заступника начальника сектору превенції Лиманського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області.
Згідно п. 1 Наказу Головного управління Національної поліції в Одеській області №87 від 19.01.2021 року «Про застосування дисциплінарних стягнень до поліцейських Лиманського ВП ГУНП в Одеській області», позивача звільнено зі служби в полції. Згідно наказу Головного управління Національної поліції в Одеській області №198 від 12.02.2021 року «По особовому складу» звільнено зі служби в поліції за п. 6 ч. 1 ст. 77 (у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення із служби), з 12.02.2021 року.
Позивач не погоджується з оскаржуваними наказами, зокрема зазначаючи, що змістом оскаржуваного наказу підтверджується, фактичне звільнення його за вчинення корупційного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України - наказ містить твердження про вимагання та отримання позивачем неправомірної вигоди, а тому, допустивши в оскаржуваному наказі такі твердження, начальником Головного управління Національної поліції в Одеській області без обвинувального вироку фактично звинувачено позивача у вчиненні злочину. Проте, кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62020150000000980, за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, в якому позивач має статус обвинуваченого, передано до суду, але по теперешній час вироку суду, який набрав законної сили, у вказаному кримінальному провадженні не існує.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому, в обґрунтування правової позиції, зазначено, що останній діяв у межах наданих йому повноважень, відповідно до Закону, та у спосіб і в порядку визначеному ним, у зв'язку з чим, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).
За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ОСОБА_1 Одеському окружному адміністративному суду.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
Як вбачається з позовної заяви, ОСОБА_1 проходив публічну службу у Національній поліції України на посаді заступника начальника сектору превенції Лиманського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області.
П. 1 Наказу Головного управління Національної поліції в Одеській області № 87 від 19.01.2021 року «Про застосування дисциплінарних стягнень до поліцейських Лиманського ВП ГУНП в Одеській області» за послідовне вчинення декількох дисциплінарних проступків, що виразилися у порушенні вимог п.п. 1, 2, 3 ч. 1, ч. 2 ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію», Присяги поліцейського, ст.ст. 38, 39, 42 Закону України «Про запобігання корупції», п.п. 1, 2, 3, 6 ч. 3 ст. 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, п.п. 6, 7 Розділу 11 Порядку ведення єдиного обліку в органах (підрозділах) поліції заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події, затвердженого наказом МВС України від 08.02.2019 року № 100, абз. 1, 2, 3 п. 1 Розділу 11 Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09.11.2016 року № 1179, п.п. 3.1, 3.2 Розділу 111 Правил внутрішнього службового розпорядку ГУНП в Одеській області, затверджених наказом Головного управління від 29.10.2018 року № 3705, заступника начальника сектору превенції Лиманського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області підполковника поліції ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції.
Згідно наказу Головного управління Національної поліції в Одеській області № 198 від 12.02.2021 року «По особовому складу» відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» звільнено зі служби в поліції за п. 6 ч. 1 ст. 77 (у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення із служби), з 12.02.2021 року підполковника поліції ОСОБА_1 , заступника начальника сектору превенції Лиманського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області, сплативши грошову компенсацію за 03 доби невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 01.01.2021 року по день звільнення.
Позивач, вважає незаконним звільнення за п. 6 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" (у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення) протиправними, звернувся до суду з даним позовом.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про Національну поліцію", поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Стаття 18 Закону України "Про Національну поліцію" зобов'язує поліцейського неухильно дотримуватися положень Конституції України, Законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського, професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва, поважати і не порушувати прав і свобод людини.
Частиною 1 ст. 64 Закону України "Про Національну поліцію" передбачено, що особа, яка вступає на службу в поліції, складає Присягу.
Згідно ч. 1 ст.19 Закону України "Про Національну поліцію", у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.77 Закону України "Про Національну поліцію", поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється: у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, наведеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.
Відповідно до ст. 1 Дисциплінарного статуту ОВС України, який, згідно з Прикінцевими та перехідними положеннями Закону, застосовується до поліцейських в тій частині, що не суперечить цьому Закону, службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів МВС України, підпорядкованих йому органів і підрозділів і Присяги.
Згідно ст. 2 Дисциплінарного статуту ОВС України, дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.
Відповідно до ст. 5 Дисциплінарного статуту, за вчинення дисциплінарного проступку особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим статутом.
Пунктом 8 ч. 1 ст. 12 Дисциплінарного статуту визначено, що на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни може накладатися дисциплінарне стягнення у виді звільнення з органів внутрішніх справ.
Відповідно до ч. 15 ст. 14 Дисциплінарного статуту звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.
Наказом Головного управління Національної поліції від 16.11.2020 року № 2642 призначено службове розслідування, термін якого був продовжений до 14.01.2021 року згідно з наказом Головного управління від 16.12.2020 року № 2853.
Між тим, відповідачем не спростовано, що кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62020150000000980, за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, в якому позивач має статус обвинуваченого, передано до суду, але по теперешній час вироку суду, який набрав законної сили, у вказаному кримінальному провадженні не існує, а тому відповідно до положень ч. 1 ст. 62 Конституції України та ч.ч. 1,5 ст. 17 КПК України позивач вважається невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), доки його вину не буде доведено у порядку, передбаченому КПК України, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, і поводження з ним має відповідати поводженню з невинуватою особою.
За змістом висновку службового розслідування, в ході його проведення було встановлено, що СОГ Лиманського ВП ГУНП здійснювала виїзд на території ПрАТ «АТП 15172», розташованого в смт. Нові Біляри, по вул. Лиманна, 47, де старшим лейтенантом поліції ОСОБА_2 , було відібране письмове пояснення у директора даного підприємства ОСОБА_3 , який зокрема пояснив, що на території підприємства будь-якого виробництва спиртовмісної продукції не здійснюється. У подальшому матеріали ЄО №13337 були списані за спрощеною системою на підставі електронного рапорту старшого лейтенанта поліції ОСОБА_4 . Під час надання пояснень старші лейтенанти поліції ОСОБА_4 та ОСОБА_2 підтвердили інформацію про наслідки реагування на повідомлення особи з приводу незаконного зберігання спирту, вказану в електронному рапорті, доданого до ЄО № 13337 від 15.09.2020 року. Таким чином, Підполковник поліції ОСОБА_1 у невстановлений дисциплінарною комісією спосіб отримав доступ до інформації, що міститься в матеріалах ЄО № 13001 від 09.09.2020 року та № 13337 від 15.09.2020 року, за допомогою якої встановив особу, причетну до здійснення незаконної діяльності у сфері обігу спирту, при цьому відповідних заходів по запобіганню та припиненню виявленого правопорушення не вжив та до територіального органу поліції про це не повідомив. Вказану інформацію ОСОБА_1 протягом біль ніж місячного терміну використовував у власних інтересах, при цьому для реалізації своєї протиправної мети, в частині отримання неправомірної вигоди, у робочі дні 01.10.2020 року, 21.10.2020 року, 12.11.2020 року використовував робочі час для проведення зустрічей з фізичною особою задля її схилення до надання йому грошових коштів без законних на те підстав.
Згідно оскаржуваних наказів відповідачем також зазначено в якості причини звільнення самоусунення ОСОБА_1 від виконання обов'язків заступника начальника сектору превенції Лиманського ВП ГУНП, що підтверджується матеріалами службового розслідування.
Разом з тим, в самому висновку службового розслідування від 14.01.2021 року (т.1 а.с. 229) вказано, що ОСОБА_1 не виконував службові обов'язки протягом вересня-листопада 2020 року внаслідок накладення на нього додаткових службових обов'язків в частині організації службової діяльності на території обслуговування Фонтанської та інших сільських рад в прибережній зоні Лиманського району Одеської області.
Відтак, зазначена обставина про самоусунення позивача від виконання обов'язків заступника начальника сектору превенції Лиманського ВП ГУНП не може бути підставою для звільнення позивача.
Що стосується посилань відповідача про те, що негідна поведінка позивача відривала довіру у населення, оскільки набула суспільного резонансу внаслідок висвітлення у ЗМІ, зокрема в інтернет виданнях «Тараса Е-95», « Pushkinska.net », « Первый городской », « Society.comments.ua », « Станкор », « UNN », « Оdessit.ua » (т.1 а.с. 232), суд наголошує на тому, що відповідачем не зазначено режим доступу на посилання конкретної сторінки інтернет ресурсу, а лише перелічено інтернет видання. Окрім того, відповідач під час надання пояснень на відповідне запитання суду зазначив, що ПІБ позивача не фіксувалося у цих виданнях.
Відтак, суд не вбачає можливим встановити, яким саме чином ОСОБА_1 негативно вплинув на відношення громадськості та пересічних громадян до органів поліції.
При цьому, приймаючи наказ про звільнення позивача у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення, не було враховано обставини, вказані в ст. 19 Дисциплінарного статуту, а саме, оскаржуваний наказ не містить будь-яких висновків щодо характеру проступку, обставини, за яких він був вчинений, ступень вини порушника, обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.
Окрім того, в матеріалах справи відсутні будь-які докази притягнення ОСОБА_1 , до дисциплінарної відповідальності до вказаного випадку, що також, у свою чергу, з позитивного боку характеризує позивача.
Вирішуючи спір, суд враховує, що точність та передбачуваність підстав для дисциплінарної відповідальності є надзвичайно необхідними для цілей юридичної визначеності та особливо для гарантування незалежності.
Вислів "згідно із законом" вимагає, по-перше, щоб оскаржуваний захід мав певне підґрунтя у національному законодавстві; він також стосується якості закону, про який йдеться, вимагаючи, щоб він був доступний для зацікавленої особи, яка, окрім того, повинна мати можливість передбачити наслідки його дії щодо себе, та відповідав принципові верховенства права (серед інших джерел, рішення від 25 березня 1998 року у справі "Копп проти Швейцарії", п. 55, Reports of Judgments and Decisions 1998-II).
Отже, ця фраза передбачає, що формулювання національного законодавства повинно бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, що вплинуть на їхні конвенційні права (див. рішення від 24 квітня 2008 року у справі "C.G. та інші проти Болгарії", заява № 1365/07, п. 39). Крім того, законодавство повинно забезпечувати певний рівень юридичного захисту проти свавільного втручання з боку державних органів. Існування конкретних процесуальних гарантій у цьому контексті є необхідним. Те, які саме гарантії вимагатимуться, певною мірою залежатиме від характеру та масштабів зазначеного втручання (рішення у справі "P. G. та J. H. проти Сполученого Королівства", заява № 44787/98, п. 46, ECHR 2001-IX).
Оцінюючи обґрунтованість оскаржуваних наказів, суд виходить із того, що відповідний висновок, що передував прийняттю таких наказів, має прийматися на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, підтверджених доказами, які були досліджені під час перевірки і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню.
При цьому належність доказу означає встановлення інформації (фактичних даних), які визначають предмет доказування. Зміст фактичних даних повинен відповідати їх формі, а саме документально підтверджувати певні обставини, на які посилається сторона, тобто мати ознаку допустимості, що виключає суперечливість поєднання змісту та форми доказу. Останній критерій є обов'язковою ознакою для правової придатності доказу та його достовірності, що, в свою чергу, визначає якісну оцінку вже наявного доказу як належного та допустимого, тобто дозволяє перевірити його правдоподібність та відповідність реальній дійсності у співвідношенні з іншими засобами доказування.
Відповідне дисциплінарне провадження повинно бути здатним призвести до встановлення фактів справи та до встановлення і покарання винних осіб. Отже, розслідування повинно бути ретельним. Це означає, що органи влади завжди повинні добросовісно намагатись з'ясувати, що трапилось, і не покладатися на поспішні або необґрунтовані висновки. Вони повинні вживати усіх розумних і доступних їм заходів для забезпечення збирання доказів, що стосуються події. Будь-який недолік розслідування, що стає на заваді встановленню причин порушення, є загрозою недотримання цього стандарту.
Судом встановлено, що у матеріалах службового розслідування відсутнє повідомлення про вручення листів про виклик та/або відмови від отримання такого виклику для надання відповідних пояснень.
Відповідно до частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
Як вбачається з позовної заяви та не спростовано відповідачем, листком непрацездатності серії АНД №358705 підтверджено непрацездатність позивача у період з 16.11.2020р. по 04.12.2020р.
Довідкою про тимчасову непрацездатність поліцейського, військовослужбовця Національної гвардії України № 7833 від 07.12.2020 року посвідчено непрацездатність у період з 07.12.2020р. по 24.12.2020р.
Листок непрацездатності серії АНД № 496471 посвідчує непрацездатність позивача з 29.12.2020р. по 25.01.2021р.
У період з 26.01.2021р. по 01.02.2021р. перебував на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності серії АНД №496980.
У період з 02.02.2021р. по 11.02.2021р. перебував на стаціонарному лікуванні, що підтверджується випискою з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №1834. Вказані листки непрацездатності, 13.01.2021 року були направлені начальнику Суворовського відділу поліції, що підтверджуються поштовою квитанцією та описом (т.1 а.с. 21-23).
Вказані обставини свідчать, що службове розслідування було проведено з порушенням вимог чинного законодавства України, без отримання від позивача відповідних пояснень.
Між тим, як встановлено судом та не спростовано відповідачем, на момент складання та затвердження висновку службового розслідування, видання наказів про звільнення позивача зі служби в поліції, а також на час судового розгляду даної справи відсутнє відповідне судове рішення про визнання позивача винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.
Відповідно до ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Тобто, на час видання наказів про звільнення позивача зі служби в поліції (та під час розгляду данної адміністративної справи у Одеському окружному адміністративногму суді), наведені у висновку службового розслідування та оскаржуваних наказах обставини не були підтверджені належними доказами.
Також, суд звертає увагу, що ч. 1 ст. 14 Дисциплінарного статуту визначено, що метою проведення службового розслідування є з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, вчиненого особою рядового або начальницького складу.
У контексті наведеної правової норми слід зазначити, що зміст дослідженого в судовому засіданні висновку службового розслідування свідчить, що під час проведення службового розслідування відповідні докази, на які посилався представник відповідача в судових засіданнях та підготовці письмової правової позиції, не досліджувались та не враховувались при складанні такого висновку.
Суд зазначає, що у наданих відповідачем до матеріалів справи документах, які стали підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з поліції, не визначена суть вчиненого позивачем саме дисциплінарного проступку, натомість висновок службового розслідування містить посилання на існування кримінального провадження, зареєстрованого за повідомленням про вимагання неправомірної вигоди.
Водночас, у висновку службового розслідування відсутні відомості, підтверджені документально щодо обставин, які стали підставою для призначення такого, зокрема, факту вимагання і отримання позивачем неправомірної вигоди, а також достовірно не встановлено, чи мали вони місце взагалі. При цьому, відповідач у названому висновку не конкретизував положення законодавства або посадові обов'язки, які було порушено позивачем з посиланням на конкретні норми законів та підзаконних нормативно правових актів, наказів, вимог посадової інструкції, тощо.
Таким чином, проаналізувавши правові норми, що регулюють інститут службової дисципліни, та дослідивши підстави звільнення позивача, суд дійшов висновку, що одержання службовою особою неправомірної вигоди не може кваліфікуватись як порушення службової дисципліни, оскільки така діяльність підпадає під ознаки корупційного або кримінального діяння, вчинення якого та визнання винною особи за яким повинно бути доведено у визначений законодавством спосіб.
Відповідачем також не доведено порушення позивачем Присяги поліцейського та його функціональних обов'язків.
За наведених обставин, суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ відповідача Наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області №2780 від 15.08.2018 року є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки обставини, які покладені в основу їх прийняття, спростовані в судовому порядку.
За правовою позицією Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (рішення від 30.01.2003 N3-рп/2003 та від 02.11.2004 №15-рп/2004).
Верховенство права, будучи одним з основних принципів демократичного суспільства, передбачає судовий контроль над неправомірним втручанням у право кожної людини.
Для вирішення спору та оцінки оскаржуваних рішень суд також врахував вимоги Європейської соціальної хартії, обов'язок з дотримання якої Україна взяла на себе відповідно до Закону України від 14 вересня 2006 року № 137-V "Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)" та якої не дотримався відповідач.
Так, Україна взяла на себе зобов'язання вважати обов'язковими для України такі статті та пункти частини II Хартії: п.1 (визнати однією зі своїх найголовніших цілей і одним зі своїх найголовніших обов'язків досягнення та підтримання якомога високого і стабільного рівня зайнятості, маючи на меті досягнення повної зайнятості), п.2 (ефективно захищати право працівника заробляти собі на життя професією, яку він вільно обирає), п.3 (створювати безкоштовні служби працевлаштування для всіх працівників або забезпечувати їхнє функціонування), п.4 (забезпечувати належну професійну орієнтацію, підготовку та перекваліфікацію або сприяти їм) статті 1 "Право на працю".
Згідно статті 24 "Право на захист у випадках звільнення" з метою забезпечення ефективного здійснення права працівників на захист у випадках звільнення Сторони зобов'язуються визнати: a) право всіх працівників не бути звільненими без поважних причин для такого звільнення, пов'язаних з їхньою працездатністю чи поведінкою, або поточними потребами підприємства, установи чи служби; b) право працівників, звільнених без поважної причини, на належну компенсацію або іншу відповідну допомогу. З цією метою Сторони зобов'язуються забезпечити, щоб кожний працівник, який вважає себе звільненим без поважної причини, мав право на оскарження в неупередженому органі.
Слід наголосити, що права і свободи, закріплені в документах, які мають статус міжнародно-правових договорів, є частиною національного законодавства України. Зазначене проголошено частиною першою статті 9 Конституції України, відповідно до якої чинні міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Громадянам згідно зі статтею 43 Конституції України гарантується захист від незаконного звільнення.
Законом України "Про Національну поліцію" не врегульовано питання відновлення порушених трудових прав осіб у випадках незаконного звільнення.
Системний аналіз наведених правових норм при застосуванні до правовідносин, що є предметом судового дослідження, вказує на те, що відповідач при прийнятті оскаржуваних наказів діяв без врахування фактичних обставин, які підлягали встановленню в ході призначеного службового розслідування - тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
За загальним правилом при розгляді спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби застосовуються положення, встановлені спеціальними законами. У разі коли ці закони зазначені питання не врегульовують, то необхідно субсидіарно застосовувати законодавство про працю, зокрема КЗпП України.
Так, згідно з ч. 1 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
В рішенні у справі "П'єрсак проти Бельгії" ЄСПЛ зазначив, що він виходитиме з того принципу, що заявник має бути, по можливості, повернений у становище, в якому б він перебував, якби не була порушена стаття 6 Конвенції, таким чином підкреслюючи верховенство обов'язку відновлення status quo ante.
На підставі наведеного суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Національної поліції в Одеській області поновити ОСОБА_1 на службі на попередній посаді.
Згідно з ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
За приписами ч. 1 ст. 94 Закону України "Про Національну поліцію", поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.
Згідно з правовим висновком Верховного Суду України в постанові від 14.01.2014 року по справі № 21-395а13, суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у порядку.
Середній заробіток працівника згідно з ч.1 ст. 27 Закону України "Про оплату праці" визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 р. (далі - Порядок № 100).
Із пункту 5 Порядку № 100 вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку № 100).
Згідно довідки про доходи (т.2 а.с. 133) за підписом начальника УФЗБО ГУНП в Одеській області Т.П. Францева середньомісячне грошове забезпечечення ОСОБА_1 за останні два місяці роботи перед звільненням (грудень, січень) складала 24026,98 грн.; середньоденна - 387,53 грн.
Враховуючи наведене, на користь позивача має бути стягнуто середнє грошове забезпечення за час вимушеного прогулу у розмірі 38365,47 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до п.п. 2, 3 ч.1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Беручи до уваги викладену процесуальну норму суд вважає, що рішення у частині поновлення позивача на посаді та стягнення суми середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, у межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи, що позивача звільнено від сплати судового збору, судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача не стягується.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Головного управління Національної поліції в Одеській області (місцезнаходження: 65080, м. Одеса, вул. Академіка Філатова, буд. 15А; код ЄДРПОУ 40108740) про визнання протиправним та скасування п. 1 наказу № 87 від 19.01.2021, наказу № 198 від 12.02.2021 року та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати п. 1 наказу Головного управління Національної поліції в Одеській області № 87 від 19.01.2021 року «Про застосування дисциплінарних стягнень до поліцейських ВП ГУНП в Одеській області» в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області № 198 від 12.02.2021 року «Про особову складу» відповідно до Закону України «Про Національну поліцію».
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Одеській області поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника сектору превенції Лиманського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області.
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, починаючи з 12.02.2021р. по 07.07.2021р. у розмірі 38365,47 грн. (тридцять вісім тисяч триста шістдесят п'ять грн. 47 коп.).
Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді на посаді заступника начальника сектору превенції Лиманського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області та стягнення середньомісячного грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за один місяць.
В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.
Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.
Пунктом 15.5 розділу VII «Перехідні положення» КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.
Повний текст рішення складено та підписано 19.07.2021 р.
Суддя О.М. Тарасишина