15 липня 2021 року справа №380/11532/20
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого - судді Кухар Н.А.
секретаря судового засідання Шавель М.М. .
за участю:
представника позивача - Богомазової І.О.
представника відповідача - Іваненко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради про визнання протиправним та скасування розпорядження,-
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) звернулася в суд з позовом до Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради (79022, м. Львів, вул. І. Виговського,34) про визнання протиправним та скасування п.2 розпорядження Залізничної районної адміністрації від 12.06.2020 року № 305 «Про демонтаж самочинно влаштованої огорожі на АДРЕСА_2 ».
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що оскаржуване розпорядження є протиправним та таким, що прийняте з перевищенням повноважень, оскільки відповідач вправі заявити вимоги про демонтаж самочинного будівництва в судовому порядку, проте не має повноважень самостійно приймати рішення про зобов'язання позивача демонтувати самовільно влаштовану огорожу. Також стверджує, що відповідач прийняв рішення про зобов'язання ОСОБА_1 здійснити демонтаж огорожі без доказів встановлення огорожі саме позивачем. Повідомив суд, що адміністративна комісія при Залізничній районній адміністрації 02.06.2020 винесла постанову №120 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ст. 152 КУпАП, у формі штрафу. Надалі це рішення за позовом ОСОБА_1 скасоване постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду (справа №462/7254/20).
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу час для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року відкрито провадження у справі в порядку в порядку загального позовного провадження.
Протокольною ухвалою суду від 08 липня 2021 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
Представник позивача на електронну адресу суду надіслала пояснення до позовної заяви, де зазначила наступне. У п. 34 постанови Верховного Суду у складі Колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 липня 2020 року у справі №520/13871/16-а, суд дійшов висновку щодо правового питання аналогічного спору стосовно компетенції органу місцевого самоврядування приймати розпорядження про демонтаж в примусовому порядку встановленого самочинного об'єкта та дотримання порядку проведення контролю за благоустроєм території. Зокрема, у п. 35 зазначив, що єдиним правомірним засобом реагування у разі виявлення самочинного об'єкту є складення припису, протоколу про адміністративне правопорушення та внесення їх на розгляд адміністративної комісії району. Адміністративна комісія при Залізничній районній адміністрації 02.06.2020 винесла постанову №120 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ст. 152 КУпАП, у формі штрафу. Надалі це рішення за позовом ОСОБА_1 скасоване постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду (справа №462/7254/20).
Представник відповідача через канцелярію суду подав відзив на позовну заяву, де просив у задоволенні позову відмовити з огляду на наступне. Позивач здійснила встановлення огорожі на землях комунальної власності міста у межах червоних ліній та з порушенням Закону України «Про благоустрій населених пунктів» та Правил благоустрою міста Львова, затверджених ухвалою Львівської міської ради від 21.04.2011 року. Зокрема, п. 19.1.4, п. 20.1.31, п. 20.1.24 передбачено відповідальність за самовільне захоплення території (частини території) об'єкта благоустрою м. Львова та за самовільне встановлення огорож. Згідно з п. 4.32 Положення про Залізничну районну адміністрацію Львівської міської ради, затвердженого рішення Виконавчого комітету від 01.11.2016 №977 (зі змінами) та п. 4.1.4 Ухвали №777 від 14.07.2016 року «Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради» (зі змінами) до повноважень районної адміністрації належить забезпечення благоустрою району, а відповідно до п. 4.50 належить повноваження щодо розгляду питань та вжиття заходів у порядку, встановленому виконавчим комітетом щодо фактів самовільного будівництва (погодження, приведення до попереднього стану, демонтажу тощо). Згідно з п. 19.1.1 Правил благоустрою у Львові державний і самоврядний контроль та нагляд за дотриманням законодавства у сфері благоустрою здійснюють також комунальні підприємства м. Львова. За порушенням вимог законодавства у сфері благоустрою і Правил благоустрою складаються документи, які зобов'язують усунути порушення (припис, вимога тощо) та протоколи про адміністративні правопорушення відповідно до власних повноважень. На об'єктах благоустрою забороняється виконувати роботи без дозволу в разі, якщо обов'язковість його отримання передбачена законом (ст. 16 Закону України «Про благоустрій населених пунктів»). Громадяни у сфері благоустрою населених пунктів зобов'язані дотримуватися правил благоустрою території населених пунктів; не порушувати права і законні інтереси інших суб'єктів благоустрою населених пунктів. Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», ст. 22 Закону України «Про основи містобудування» визначено, що планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законом порядку. У позивача право на забудову не виникло у зв'язку з відсутністю документів про право землекористування. Огорожа позивачем встановлена самочинно, без відведення земельної ділянки та без отримання відповідного дозволу. Згідно із п. 5.1 рішення №834 Львівської міської ради від 09.09.2011 «Про затвердження положення про порядок влаштування огорож у м. Львові» особа, яка має намір влаштувати огорожу, повинна отримати дозвіл (розпорядження голови районної адміністрації) на проведення таких робіт, незалежно від форми власності земельної ділянки на якій буде розташована огорожа. Згідно з приписати ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відновлення становища, яке існувало до порушення. Відповідно будь яке невиконання покладених на власника чи титульного володільця юридичних обов'язків може розглядатися як порушення приписів чинного законодавства. Посилання позивача на п. 6 постанови КМУ від 07.06.2017 №406 «Про затвердження переліку будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об'єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію» є помилковим, оскільки він стосується індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків. Рішення Львівської міської ради №834 від 09.09.2011 «Про затвердження Положення про порядок влаштування огорож у м. Львові», регулює порядок влаштування огорож у м. Львові, зі сторони магістральних вулиць і доріг та між суміжними землекористувачами, а також житлових вулиць місцевого значення у м. Львові з врахуванням існуючих архітектурних традицій, функціонально-планувальних вимог до забудови вулиць, типології елементів огорож, розроблене відповідно до чинних державних норм і правил: ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», СН-441-72* «Вказівки по проектуванню огорож майданчиків та ділянок підприємств будинків і споруд», яким передбачено планувальні вимоги до влаштування огорож, зокрема, вказано, що огорожі земельних ділянок необхідно влаштувати по межі земельних ділянок, визначених документами на землекористування (Державним актом, договором оренди). Також затверджено художньо-естетичні та технічні вимоги до огорож, наприклад, висота огорожі повинна відповідати вимогам СН-441-72*, але не перевищувати 2,0 м від рівня поверхні землі (не враховуючи висоту огорожі, що служить підпірною стіною), нижня цокольна частина огорожі може бути глухою, висота якої не повинна перевищувати 0,75 м, верхня частина огорожі повинна бути прозорою. Коефіцієнт прозорості (відношення прозорих частин огорожі до суцільних частин огорожі) повинен бути більшим за 50 відсотків. Для влаштування огорожі необхідно використовувати природні та традиційні матеріали: камінь, обличкувальну цегла, бетон, дерево, а також металеві елементи - кований та прокатний метал, металеву сітку.
Представник позивача на електронну адресу суду надіслала відповідь на відзив, де зазначила наступне. Залізничною районною адміністрацією не враховано те, що позивач придбала вказану огорожу разом із земельною ділянкою площею 0,0254 га (кадастровий номер 4610136300:05:008:0048) 14.07.2014 року. Оскільки позивач не зводила вказана огорожу, вимога до неї про знесення останньої незаконною. Протягом часу, коли земельна ділянка перебуває у власності ОСОБА_1 до неї не надходило жодних звернень щодо надання доступу до суміжної ділянки та, відповідно, з її боку не було відмов у доступі. Демонтаж спірної огорожі є крайнім заходом, який застосовується у разі неможливості усунення перешкод належної реалізації територіальною громадою м. Львова своїх прав. Натомість, відповідач у своєму відзиві так і не пояснив, яким чином Позивач перешкоджає територіальній громаді використовувати земельну ділянку комунальної власності.
Представник відповідача до матеріалів справи долучила додаткові пояснення наступного змісту. Позивач стверджує, що придбала вказану огорожу разом із земельною ділянкою площею 0,0254 га. Проте, це не зафіксовано у самому договорі купівлі-продажу від 14.07.2014 року. На час укладення договору купівлі-продажу від 14.07.2014 року земельної ділянки площею 0,0254 га, кадастровий номер 4610136300:05:008:0048 за адресою: АДРЕСА_3 між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , капітальної цегляної огорожі з металевими воротами та хвірткою на земельній ділянці не існувало, а попередній власник користувався земельною ділянкою виключно у встановлених межах, що підтверджується схемою забудови земельної ділянки від 04.06.2014 року.
Представник позивача на електронну адресу суду надіслала пояснення до позовної заяви, де зазначила наступне. Оскаржуване розпорядження не відповідає положенням Цивільного кодексу України щодо самочинного будівництва. Так, якщо припустити, що спірна огорожа була зведена самочинно її демонтаж буде вважатися крайнім заходом у розумінні ЦК України. Відповідно до ч. 7 ст. 376 цього Кодексу у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану. ОСОБА_1 не було запропоновано здійснити відповідну перебудову. ОСОБА_1 не зводила спірної огорожі, а натомість придбала земельну ділянку на якій остання вже була розташована.
Представник позивача на електронну адресу суду надіслала пояснення до позовної заяви, де зазначила наступне. Видання Відповідачем розпорядження Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради №114 від 30.03.2021 «Про внесення змін в п. 2, 3 розпорядження голови Залізничної районної адміністрації від 12.06.2020 року № 305 «Про демонтаж самочинно влаштованої огорожі на АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 ». Вказаним розпорядженням формулювання «зі сторони АДРЕСА_4 » було замінено на формулювання «зі сторони АДРЕСА_6 » мотивоване технічною опискою. Видання вказаного розпорядження не вирішує суперечності, яка виникла щодо розташування спірної огорожі та суперечить європейському принципу належного урядування.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала з підстав, наведених у позовній заяві.
Представник відповідача у задоволенні позовних вимог просила відмовити.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши в сукупності письмові докази, якими обґрунтовуються позовні вимоги, суд встановив наступне.
09 червня 2020 року Міжвідомча комісія при Залізничній районній адміністрації Львівської міської ради розглянула лист Департаменту містобудування від 26.12.2019 №4-2403-2851 та інформацію подану ЛКП «Сигнівка» про самочинне будівництво на АДРЕСА_4 та дійшла до висновку, що слід рекомендувати позивачу демонтувати капітальну цегляну огорожу довжиною 2,2 м з металевими воротами та хвірткою довжиною 5,0 м на земельній ділянці комунальної власності міста зі сторони АДРЕСА_4 , оскільки встановлено, що позивач використовує земельну ділянку комунальної власності, також у позивача відсутні дозвільні документи, що підтверджували б право власності чи користування цією земельною ділянкою, а також факт встановлення цієї огорожі на червоних лініях міста.
Розпорядженням голови Залізничної районної адміністрації від 12.06.2020 року № 305 «Про демонтаж самочинно влаштованої огорожі на АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 » вирішено таке:
1. Висновок міжвідомчої комісії - протокол №10 від 09.06.2020 §7 затвердити.
2. Рекомендувати гр.. ОСОБА_1 , власниці будинку АДРЕСА_4 , в термін до 15.06.2020 демонтувати капітальну цегляну огорожу довжиною 2,2 м з металевими воротами та хвірткою довжиною 5,0 м, самочинну влаштовану на земельній ділянці комунальної власності міста зі сторони АДРЕСА_4 ;
3. Рекомендувати гр. ОСОБА_4 , гр. ОСОБА_5 , співвласникам буд. АДРЕСА_4 , в термін до 15.08.2020 демонтувати капітальну цегляну огорожу довжиною 4,0 м з металевими воротами та хвірткою довжиною 5,0 м, самочинну влаштовану на земельній ділянці комунальної власності міста зі сторони АДРЕСА_4 ;
4. При невиконанні гр. ОСОБА_1 , гр. ОСОБА_4 , гр. ОСОБА_5 п.п. 2.3 даного розпорядження зобов'язати ЛКП «Сигнівка» в термін до 30.08.2020 підготувати та передати в юридичний відділ Залізничної районної адміністрації відповідні документи для заявлення позову в суд про примусове виконання п.п. 2.3 даного розпорядження;
5. Контроль за виконанням п.п. 2.3.4 даного розпорядження покласти на директора ЛКП «Сигнівка»;
6. Контроль за виконанням даного розпорядження покласти на заступника з питань житлово-комунального господарства.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Предметом доказування відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ч. ч. 2, 6 ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Як розтлумачено Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 248-2 Цивільного процесуального кодексу України (справа щодо права на оскарження в суді неправомірних дій посадової особи) від 25 листопада 1997 року N 6-зп, "Частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді".
При цьому, як зазначив Конституційний Суд України у Рішенні від 14 грудня 2011 року N 19-рп/2011 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 55 Конституції України, ч. 2 ст. 2, п. 2 ч. 3 ст. 17 КАС України, ч. 3 ст. 110, ч. 2 ст. 236 Кримінально-процесуального кодексу України та конституційним поданням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо офіційного тлумачення положень ст. ст. 97, 110, 234, 236 Кримінально-процесуального кодексу України, ст. ст. 3, 4, 17 КАС України в аспекті ст. 55 Конституції України (справа про оскарження бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо заяв про злочини), права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 55 Конституції України.
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) від 01 грудня 2004 року N 18-рп/2004, дано визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес", а саме, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Системний аналіз, який провів Конституційний Суд України, свідчить, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" має один і той же зміст.
Тобто, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване ст. 55 Конституції України та конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Вище викладені норми не дозволяють скаржитися щодо певних обставин абстрактно тільки тому, що заявники вважають, що начебто певні обставини впливають на їх правове становище. До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 15 грудня 2015 року у справі N 800/206/15 та Вищий адміністративний суд України у постанові від 21 січня 2016 року у справі N К/800/38720/15.
Поряд з цим, предметом захисту в адміністративному судочинстві є саме порушені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, їхніх посадових чи службових осіб права та інтереси осіб, тобто суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 26 березня 2013 року у справі N 21-438а12.
Крім того, як зазначено Верховним Судом України у постанові від 10 квітня 2012 року у справі N 21-1115во10, із аналізу положень ч. 1 ст. 2 та ст. 17 КАС України вбачається суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені ним рішенням.
Тобто, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, та це право, свобода або інтерес порушені відповідачем. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.
Згідно до п.п. 3 п. «б» ч. 1 ст. 31 закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», до повноважень виконавчих органів належить здійснення в установленому порядку державного контролю за дотриманням законодавства, затвердженої містобудівної документації при плануванні та забудові відповідних територій; зупинення у випадках, передбачених законом, будівництва, яке проводиться з порушенням містобудівної документації і проектів окремих об'єктів, а також може заподіяти шкоди навколишньому природному середовищу.
Порядок знесення об'єкта самовільного будівництва визначені ст. 376 ЦК України, відповідно до частини 1 якої житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Згідно ч. 7 ст. 376 ЦК України, у випадку істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.
Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила/здійснює будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила/здійснює будівництво. Особа, яка здійснила/здійснює самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.
З вищенаведених норм слідує, що зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову може лише суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування.
Судом встановлено, що незважаючи на те, що Залізничною районною адміністрацією прийнято розпорядження від 12.06.2020 року № 305 «Про демонтаж самочинно влаштованої огорожі на АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 », таке розпорядження не є рішенням про знесення, оскільки таким лише рекомендовано гр. ОСОБА_1 , власниці будинку АДРЕСА_4 , в термін до 15.06.2020 демонтувати капітальну цегляну огорожу довжиною 2,2 м з металевими воротами та хвірткою довжиною 5,0 м, самочинну влаштовану на земельній ділянці комунальної власності міста зі сторони АДРЕСА_4 . При невиконанні гр. ОСОБА_1 , п.п. 2.3 даного розпорядження зобов'язано ЛКП «Сигнівка» в термін до 30.08.2020 підготувати та передати в юридичний відділ Залізничної районної адміністрації відповідні документи для заявлення позову в суд про примусове виконання п.п. 2.3 даного розпорядження.
Отже, оскаржуване позивачем розпорядження не містить обов'язкових приписів для позивача, а має щодо неї лише рекомендаційних характер.
Доказів прийняття відповідачем рішення про примусове знесення самочинно збудованої огорожі, яке б порушувало права позивача, матеріали справи не містять, як і не містять належних та допустимих доказів того, що оскаржуваним розпорядженням порушено законні права та інтереси позивачів.
Суд звертає увагу позивача, що вона жодним чином не позбавлена права захистити свої права у випадку подання відповідачем, в порядку визначеним чинним законодавством, до суду позову про знесення самочинно збудованої огорожі, шляхом подання відповідних заперечень на позов.
З урахуванням встановлених фактичних обставин справи та норм діючого законодавства суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки оскаржуваним розпорядженням відповідача жодних прав чи інтересів позивачів не порушено.
Судові витрати згідно ст. 139 КАС України покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 19-20, 22, 25-26, 90, 139, 229, 241-246, 250, 251, 255, 295, пп. 15.5 п.15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради про визнання протиправним та скасування розпорядження - відмовити повністю.
Понесені позивачем судові витрати покласти на позивача.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, що постановив рішення, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ).
Відповідач: Залізнична районна адміністрації Львівської міської ради (79022, м. Львів, вул. І. Виговського,34).
Повне рішення виготовлене 20.07.2021.
Суддя Кухар Н.А.