справа №380/7588/21
16 липня 2021 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравціва О.Р. розглянув в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Восьмого апеляційного адміністративного суду про стягнення суддівської винагороди, зобов'язання вчинити дії.
Суть справи.
До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Державної судової адміністрації України (далі - відповідач 1, ДСА України), Восьмого апеляційного адміністративного суду (далі - відповідач 2, Восьмий ААС), в якій просить:
- стягнути з Державної судової адміністрації України для виплати ОСОБА_1 недоотриманої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 (за винятком днів відпустки) у сумі 497260,22 грн., з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті, шляхом безспірного списання коштів з наявних бюджетних програм, на забезпечення здійснення правосуддя місцевими апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України, перерахувавши дану суму Восьмому апеляційному адміністративному суду;
- зобов'язати Восьмий апеляційний адміністративний суд провести виплату суддівської винагороди позивачу за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 у сумі 497260,22 грн., з утриманням з цим сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 із застосуванням ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», відповідачі діяли з порушенням приписів ст.ст. 19, 126, 130 Конституції України, ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що призвело до порушення прав позивача, та гарантій незалежності судді. Будь-які обмеження суддівської винагороди не могли бути застосовані до позивача як судді на підставі інших нормативних актів, крім Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Сума недоплаченої суддівської винагороди визначена та розрахована Восьмим апеляційним адміністративним судом і ним не заперечується. Спірним є лише питання її виплати. Оскільки ДСА України є розпорядником бюджетних коштів та виділяє з відповідного рахунку кошти для проведення виплат недоплаченої суддівської винагороди, які перераховуються ДКС України шляхом списання коштів з відповідних рахунків ДСА України, слід зобов'язати відповідача 1 виділити та перерахувати відповідачу 2 відповідні кошти для виплати їх позивачу.
Просив задовольнити позов повністю.
Ухвалою суду від 17.05.2021 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами.
Відповідач 1, Державна судова адміністрація України, проти задоволення позову заперечив повністю з підстав викладених у відзиві. Зазначив, що держава прагне до збалансованості державного бюджету. Суди фінансуються згідно з кошторисними і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог законодавства. ДСА України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів.
Згідно з рішеннями Конституційного Суду України держава повинна забезпечувати загальносуспільні потреби у сфері соціального захисту за рахунок коштів державного бюджету, дотримуватися рівномірного співвідношення між ними. Виходячи з фінансових можливостей держава повинна справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами. Передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічні безпеці України, що згідно з ч. 1 ст. 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції закону №553-IX) установлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому, у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Обмеження встановлене в частині першій цієї статті застосовується серед іншого і до суддівської винагороди.
Додатково поінформував, що виплата суддівської винагороди як і заробітної плати працівникам апарату суду у 2020 році здійснювалася за кодом економічної класифікації видатків 2111 «Заробітна плата», кошторисні призначення за цим кодом станом на 31.12.2020 становили 123237,814 тис. гривень. Зміни до кошторису Восьмого ААС стосовно зменшення бюджетних асигнувань за КЕКВ 2111 «Заробітна плата» ДСА України у 2020 році не вносилися.
Наголосив, що Конституційний Суд України своїм рішенням від 28.08.2020 №10-р/2020 визнав такими, що не відповідають Конституції України положення частин 1 і 3 ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону №553-IX). Однак Конституційний Суд України у своєму рішенні не визначив будь-яких особливостей застосування чи виконання свого рішення та зазначив лише, що положення Закону визнані неконституційними втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом цього рішення. Отже, дія частин 1, 3 ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» втратила чинність 28.08.2020. Тому, Восьмий ААС, як розпорядник коштів нижчого рівня, не мав правових підстав для виплати суддівської винагороди у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 без застосування обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону №553-IX).
Просив у задоволенні позову відмовити.
Відповідач 2, Восьмий апеляційний адміністративний суд, проти задоволення позову заперечив повністю з підстав викладених у відзиві. Зазначив, що згідно з Бюджетним кодексом України головним розпорядником бюджетних коштів є ДСА України. Отже, виплаті будь-яких коштів Восьмим апеляційним адміністративним судом передує їх виділення головним розпорядником бюджетних коштів - ДСА України. Оскільки апеляційний суд у спірному питанні діяв у межах наданих йому повноважень, як розпорядник коштів нижчого рівня не мав правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом №553-ІХ. Звернув увагу на те, що у період з 18.04.2020 до 28.08.2020 положення частин 1, 3 ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» були чинними і на підставі них здійснювалося нарахування та виплата ОСОБА_1 суддівської винагороди. Починаючи з 28.08.2020 виплата суддівської винагороди позивачу здійснюється у повному обсязі, відповідно до ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Просив у задоволенні позову відмовити.
Ухвалою суду від 16.07.2021 відмовлено у задоволенні клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Відповідно до приписів ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі (ч. 2 ст. 262 КАС України).
Суд на підставі позовної заяви, відзивів, та долучених письмових доказів, -
Рішенням Вищої ради правосуддя від 15.10.2019 №2690/0/15-19 суддю Львівського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 переведено на посаду судді Восьмого апеляційного адміністративного суду /арк.спр.10/.
Наказом Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.10.2019 №526-к/тв ОСОБА_1 зараховано з 18.10.2019 до штату Восьмого апеляційного адміністративного суду на посаду судді як переведеного з Львівського апеляційного адміністративного суду; відповідно до п. 5 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», п. 34 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено щомісячну доплату за вислугу років в розмірі 70% посадового окладу відповідно до стажу роботу, що дає право на отримання доплати, який станом на 18.10.2019 становить 31 рік 03 місяці 26 днів /арк.спр.11/.
Згідно з довідкою про доходи від 16.02.2021 №17/1 заробітну плату ОСОБА_1 за період квітня-серпня 2020 року нараховував та виплачував Восьмий ААС. Загальна сума обмеження заробітної плати за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 складає 497260,22 грн. /арк.спр.12/
Оскільки позивач вважає обмеження у нарахуванні і виплаті заробітної плати протиправними, він звернувся до суду за захистом своїх прав.
Вирішуючи справу суд керується таким.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 2 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Головним питання цього спору є оцінка дій суб'єкта владних повноважень в частині нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 28.08.2020 по 12.07.2020.
Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до ст. 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Відповідно до ч. 1 ст. 135 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з ч. 2 ст. 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Пунктом 2 ч. 3 ст. 135 Закону №1402-VIII встановлено базовий розмір посадового окладу судді апеляційного суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Відповідно до ч. 9 ст. 135 Закону №1402-VIII обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
У рішенні від 08.06.2016 №4-рп/2016 Конституційний Суд України зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід'ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов'язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені.
Однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 03.06.2013 №3-рп/2013 будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.
У рішенні від 04.12.2018 № 11-р/2018 Конституційний Суд України вказав, що обов'язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов'язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність.
Така позиція Конституційного Суду України узгоджується з положеннями Європейської хартії щодо статусу суддів від 10.07.1998, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.
З врахуванням викладеного слід виснувати, що законодавче регулювання питання суддівської винагороди може здійснюватись виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів», що узгоджується з приписами ч. 2 ст. 130 Конституції України, згідно з якою розмір суддівської винагороди встановлюється законом про судоустрій.
18.04.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29.
Статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» встановлено, що в квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в Операції об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).
З інформації про нараховану та виплачену позивачу суддівську винагороду судом встановлено, що з 18.04.2020 по 28.08.2020 така нараховувалась та виплачувалась з урахуванням обмежень встановлених статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», що не заперечувалося відповідачами.
Проте рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 №294-ІХ зі змінами; абзацу дев'ятого пункту 2 розділу ІІ «;Прикінцеві положення» Закону України "Про внесення змін до Закону України" Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 №553-ІХ.
Водночас у вказаному рішенні зазначено, що при вирішенні питання щодо конституційності оспорюваних положень Закону № 294-IX, Конституційний Суд України виходить із юридичної позиції, яку він неодноразово висловлював: оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 9 липня 2007 року №6-рп/2007).
Також виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (далі - Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в рішенні від 27.02.2020 №3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
З врахування викладеного, Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
Крім того, в рішенні Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 констатовано, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи як чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування) (абзац п'ятий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 року № 1-р/2020). Установлення граничного розміру заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування), передбачене у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України (частини перша, третя статті 29 Закону №294), є невизначеним щодо дії в часі та не забезпечує передбачуваності застосування цих норм права.
Згідно з частиною першою статті 113 Конституції України, частиною першою статті 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Тобто, оспорюваними положеннями статті 29 Закону №294-IX заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб органів законодавчої та судової влади поставлені в залежність від виконавчої влади.
Також, у вищезазначеному рішенні Конституційний Суд України звернув увагу на те, що згідно з Конституцією України виключно законами України визначається, зокрема, статус суддів (пункт 14 частини першої статті 92); незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України; вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється (частини перша, друга статті 126); держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (перше речення частини першої, частина друга статті 130). Конституційний Суд України неодноразово звертав увагу на недопустимість обмеження законом незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення від 24 червня 1999 року №6-рп/99, від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, від 18 червня 2007 року №4-рп/2007, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 3 червня 2013 року №3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013, від 8 червня 2016 року №4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року №11-р/2018, від 18 лютого 2020 року №2-р/2020, від 11 березня 2020 року №4-р/2020).
Проаналізувавши юридичні позиції щодо незалежності суддів, Конституційний Суд України дійшов висновку, що гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя; законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 11.03.2020 №4-р/2020).
Окрім цього, Конституційний Суд України зазначив, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України. Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв'язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України (п. 4.3 рішення від 28.08.2020 № 10-р/2020).
Також суд наголосив, що в силу приписів ч. 2 ст. 130 Конституції України питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентується виключно статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що, у свою чергу, виключає можливість застосування до правовідносин стосовно суддівської винагороди норм інших законів.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що обмеження розміру суддівської винагороди позивача шляхом застосування Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами, внесеними на підставі Закону України №553-ІХ було протиправним, порушило права та гарантії незалежності судді. Такі дії відповідача суперечать вимогам ч. 2 ст. 130 Конституції України, ст. 135 Закону №1402-VIII. Тому, позовні вимоги в частині проведення виплати позивачу недоотриманої за період з 18.04.2020 до 28.08.2020 суддівської винагороди є обґрунтованими.
Слід також наголосити, ще цей позов не стосується відшкодування шкоди, завданої нормативно-правовим актом (законом), визнаним неконституційним. Рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у контексті спірних правовідносин не є підставою для звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості із виплати суддівської винагороди за період квітень-серпень 2020 року. Аргументація позивача ґрунтується на неправильному застосуванні відповідачем положень Закону № 1402-VIII, яким визначено розмір суддівської винагороди і, як наслідок, виплати цієї винагороди у значно меншому розмірі, що якраз і зумовило появу заборгованості. Тому, доводи відповідача про недопустимість зворотної дії у часі Рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 у цій справі є недоречними.
Щодо позовної вимоги про стягнення з Державної судової адміністрації України для виплати позивачу недоотриманої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 (за винятком днів відпустки) у сумі 497260,22 грн. та перерахувати ці кошти Восьмому апеляційному адміністративному суду слід зазначити таке.
Відповідно до частин 3, 4 ст. 148 Закону №1402-VIII, Державна судова адміністрація України (далі - ДСА) здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА.
Згідно з ст. 149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Також, згідно з п. 1 ч. 2 ст. 22 Бюджетного кодексу України ДСА України є головним розпорядником бюджетних коштів. Відповідно до ч. 5 ст. 22 Бюджетного кодексу України головний розпорядник бюджетних коштів затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством; здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі.
Відповідно до пунктів 1, 4 Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого Рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 №141/0.15-19 (далі - Положення), ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.
Згідно з п.п. 1, 2 п. 5 Положення основними завданнями ДСА України є організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом; забезпечення належних умов діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених законом.
Вочевидь саме ДСА України бере безпосередню участь у механізмі фінансування видатків на виплату суддівської винагороди, зокрема й до появи заборгованості з її виплати протягом квітня-серпня 2020 року.
Отже, виплаті будь-яких коштів Восьмим ААС передує їх виділення головним розпорядником бюджетних коштів - Державною судовою адміністрацією України.
У цьому контексті суд не бере до уваги покликання ДСА України щодо відсутності змін до кошторису Восьмого ААС у 2020 році в частині зменшення заробітної плати, адже у відзиві ДСА України, як головний розпорядник бюджетних коштів, виклала правову позицію, згідно з якою схвалила обмеження виплати суддівської винагороди розпорядником нижчого рівня протягом спірного періоду.
Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення коштів з ДСА України для виплати суддівської винагороди позивачу та перерахунку їх Восьмому ААС є обґрунтованими, відповідають меті ефективного виконання рішення, а запропонований спосіб захисту прав позивача узгоджується з позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 23.06.2021 у справі №520/13014/2020.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про підставність і обґрунтованість позовних вимог та протиправність дій відповідачів, а отже позов слід задовольнити повністю.
Судові рішення, які виконуються негайно визначено у ст. 371 КАС України. Зокрема, негайному виконанню підлягають рішення суду про присудження суми виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць (п. 2 ч. 1 ст. 371 КАС України).
Тому, виплату позивачу недоплаченої суддівської винагороди в межах суми стягнення за один місяць слід звернути до негайного виконання.
При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч. 1 ст. 139 КАС України).
Оскільки позовні вимоги задоволено повністю, позивач звільнений від сплати судового збору в силу положень п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», судовий збір зі сторін стягувати не слід.
Керуючись ст.ст. 2, 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 263, 371, п.п. 15.5 п. 15 розділу VII Перехідні положення КАС України, суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державної судової адміністрації України (01601, м. Київ, вул. Липська,18/5; ЄДРПОУ 26255795) для виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) недоотриманої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 (за винятком днів відпустки) у сумі 497260 (чотириста дев'яносто сім тисяч двісті шістдесят) грн. 22 коп., з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті, шляхом безспірного списання коштів з наявних бюджетних програм, на забезпечення здійснення правосуддя місцевими апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України, перерахувавши дану суму Восьмому апеляційному адміністративному суду (79005, м. Львів, вул. Саксаганського, 13; ЄДРПОУ 42268515).
3. Зобов'язати Восьмий апеляційний адміністративний суд (79005, м. Львів, вул. Саксаганського, 13; ЄДРПОУ 42268515) провести виплату суддівської винагороди ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 у сумі 497260 (чотириста дев'яносто сім тисяч двісті шістдесят) грн. 22 коп., з утриманням з цим сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
4. Рішення суду в частині виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у межах суми стягнення за один місяць звернути до негайного виконання.
5. Судові витрати зі сторін не стягувати.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Кравців О.Р.