справа №380/5160/21
з питань залишення позовної заяви без розгляду
12 липня 2021 року зал судових засідань №11
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Гулика А.Г.,
за участю:
секретаря судового засідання Роздіна Ю. Н.,
представника позивача Дудяка Р.А.,
представника відповідача Кісіля Р.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, вимоги про сплату боргу, зобов'язання вчинити дії
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області код ЄДРПОУ 43143039, місцезнаходження: 79026, м. Львів, вул. Стрийська, 35, в якій позивач просить:
- визнати протиправним і скасувати рішення відповідача про відмову у списанні суми недоїмки у формі листа від 11.03.2021 №6759/6113-01-24-07 “Про надання відповіді”;
- визнати протиправною і скасувати вимогу відповідача про сплату боргу (недоїмки) в сумі 35588,74грн від 18.11.2020 №Ф-2398-51;
- зобов'язати відповідача прийняти рішення про списання позивачу боргу (недоїмки) в сумі 35588,74грн.
Представник відповідача подав до суду клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду. Клопотання мотивоване тим, що до спірних правовідносин застосовується 10-денний строк звернення, встановлений статею 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Позивач подав до суду заперечення проти заяви про залишення позовної заяви без розгляду. Вказані заперечення обґрунтовані тим, що 10-денний строк звернення встановлений для адміністративного оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки), а не для її судового оскарження.
Розглянувши клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого вказаним Кодексом або іншими законами.
Частина перша статті 122 КАС України встановлює, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого вказаним Кодексом або іншими законами.
Згідно з абзацом першим частини четвертої статті 122 КАС України, якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався вказаним порядком, або законом визначена обов'язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI (далі - Закон України № 2464-VI) є нормативно-правовим актом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Дія Закону України № 2464-VI поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених вказаним Законом, або в частині, що не суперечить вказаному Закону (частина перша статті 2 вказаного Закону України).
Згідно з абзацами четвертим - шостим частини четвертої статті 25 Закону України №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску.
Порядок узгодження сум недоїмки з єдиного внеску встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (абзац восьмий частини четвертої статті 25 Закону України № 2464-VI).
Відповідно до абзаців дев'ятого - десятого частини четвертої статті 25 Закону України № 2464-VI у разі якщо згоди з органом доходів і зборів не досягнуто, платник єдиного внеску зобов'язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку. У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки.
Згідно зі статтею 5 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР загальнообов'язкове державне соціальне страхування громадян України здійснюється, зокрема, за принципами: законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов'язкового державного соціального страхування; державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав. У статті 2 вказаного Закону вказано, що законодавство України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування складається з цих Основ та прийнятих відповідно до них законів, інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування. Відповідно до статті 12 вказаного Закону спори, що виникають із правовідносин за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, вирішуються в судовому порядку, якщо законом не встановлено досудовий порядок їх розгляду.
У преамбулі Закону України № 2464-VI йдеться про те, що цей акт визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Наведене означає, що закон про загальнообов'язкове державне соціальне страхування може, зокрема, встановлювати особливості адміністративної процедури досудового врегулювання спорів, але не може регламентувати порядок судового оскарження з порушенням гарантій платника єдиного внеску.
Аналіз частини четвертої статті 25 Закону України № 2464-VI свідчить про те, що в разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Наступні абзаци вказаної статті регламентують адміністративну процедуру досудового врегулювання спорів: порядок і строки подання скарги на вимогу про сплату єдиного внеску до органу доходів і зборів, особливості розгляду такої скарги та прийняття відповідного рішення.
Закон України № 2464-VI не визначив детального та послідовного алгоритму дій платника податків у разі незадоволення результатами досудового оскарження та, як наслідок, не визначив строків звернення до суду в такому випадку.
Частина четверта статті 25 Закону України містить юридичні норми, викладені в такій редакції на момент виникнення спірних правовідносин, щодо наслідків процедури досудового оскарження:
«У разі якщо згоди з органом доходів і зборів не досягнуто, платник єдиного внеску зобов'язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку».
«У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки.».
Зазначені норми регулюють питання, пов'язані з установленням порядку оскарження вимоги про сплату єдиного внеску, між якими суб'єктами, з яким змістом спірних правовідносин щодо досудового врегулювання спорів, у які строки та що можна вимагати, коли та які настають наслідки при невиконанні положень закону про порядок досудового оскарження спірної вимоги, у яких межах права й обов'язки можуть бути здійснені, порядок виконавчого провадження. Тому такі норми є матеріально-правовими, що встановлюють права й обов'язки платників щодо сплати єдиного внеску, недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
До норм «платник єдиного внеску зобов'язаний ... сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу ... в судовому порядку» і «якщо платник єдиного внеску ...не оскаржив вимогу в судовому порядку ... протягом десяти календарних днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки» у їхньому системному взаємозв'язку не підлягає застосуванню розширювальне тлумачення. За своїм лексико-стилістичним змістом ці норми сутнісно врегульовують саме та лише альтернативне право платника єдиного внеску на оскарження вимоги в судовому порядку та кореспондуючі повноваження органу доходів і зборів направити до відповідного підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки, якщо платник єдиного внеску, зокрема, не сплатив суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею та не оскаржив вимогу протягом 10 днів.
Закон України № 2464-VI не передбачає застосування обмежувального (присічного) строку в 10 днів для судового оскарження та/або послідовного застосування вказаного ж 10-денного строку двічі поспіль у разі незадоволення скарги, поданої в адміністративному порядку.
Строк, протягом якого особа може звернутися до суду після застосування процедури досудового оскарження вимоги контролюючого органу про сплату єдиного внеску, визначений частиною четвертою статті 122 КАС України.
Указана норма є процесуальною, регулює процесуальний порядок захисту судом порушеного або оскаржуваного суб'єктивного права і створює оптимальні умови для досягнення юридично визначеного результату.
Наведене свідчить про відсутність колізії між нормами статті 25 Закону України №2464-VI та частини четвертої статті 122 КАС України. Колізія виникає, коли на регулювання одних фактичних обставин (суспільних відносин) претендують як мінімум дві правові норми, які регулюють одні й ті самі суспільні відносини по-різному. Водночас кожна галузь права обов'язково має свій власний самостійний предмет правового регулювання, тобто коло суспільних відносин, урегульованих нормами відповідної галузі права. Норми різних галузей права не можуть перебувати в колізії, оскільки вони регулюють різні сторони одних і тих самих суспільних відносин.
Критерієм для виокремлення правових систем з переважанням юридичного процесу є пріоритетність у правовому регулюванні процесуальних правил, які передують появі норм матеріального права. Можна допускати відступ від правила застосування тієї норми, яка закріплена у відповідній галузі, і обирати норму іншого акта у випадках, коли вона покращує правове положення суб'єктів.
У практиці, зокрема, адміністративного судочинства застосовується загальний принцип in dubio pro tributario (пріоритет з найбільш сприятливим для особи тлумаченням норми права): у разі якщо норма закону або іншого нормативного акта, виданого на основі закону, або якщо норми різних законів або нормативних актів дозволяють неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків особи у її взаємовідносинах з державою (в особі відповідних суб'єктів владних повноважень), тлумачення такого закону здійснюється на користь особи (суб'єкта приватного права).
Принцип преюдиції правомірності поведінки з найбільш сприятливим для особи тлумаченням відповідної норми права узгоджується з наведеним у статті 5 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування принципом загальнообов'язкового державного соціального страхування щодо державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав.
Отже, платник єдиного внеску для захисту своїх законних прав, свобод і законних інтересів відповідно до принципу in dubio pro tributario має право на звернення до суду з позовом про оскарження вимоги у межах гарантованого процесуальним законом строку, встановленого статтею 122 КАС України, а не статтею 25 Закону № 2464-VI.
ЄСПЛ у рішенні у справі «Белле проти Франції» («Bellet v. France») зазначив, що право на доступ до суду повинно бути «практичним та ефективним», а не «теоретичним чи ілюзорним» (заява № 23805/94, параграф 36). У справі «Зубак проти Хорватії» ЄСПЛ, розглядаючи загальні принципи щодо доступу до судів вищої інстанції та обмеження ratione valoris (компетенція з огляду на цінність), зробив висновок, що стаття 6 Конвенції не зобов'язує Договірні держави створювати апеляційні чи касаційні суди, проте якщо такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6, наприклад, у тій частині, в якій вона гарантує учасникам судового процесу ефективне право на доступ до суду.
Пункт 1 статті 6 Конвенції втілює «право на суд», за яким право на доступ до суду (тобто право ініціювати провадження у національних судах) становить лише один з його аспектів. Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання в її права (зокрема, рішення від 4 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France), параграф 36; від 28 лютого 2008 року у справі «Церква села Сосулівка проти України», заява №37878/02, параграф 50).
Вказана позиція суду відповідає правовому висновку Верховного Суду, відповідно до якого строк, протягом якого особа може звернутися до суду після застосування процедури досудового оскарження вимоги фіскального органу про сплату єдиного внеску складає три місяці з дня отримання платником рішення органу доходів і зборів вищого рівня, прийнятого за наслідками розгляду відповідної скарги (постанова від 25.02.2021 у справі №580/3469/19).
Суд враховує, що отримавши 04.01.2021 вимогу відповідача про сплату боргу (недоїмки) в сумі 35588,74грн від 18.11.2020 №Ф-2398-51, позивач звернулася до суду з позовом 05.04.2021, тобто у строк, визначений частиною 2 статті 122 КАС України.
Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для залишення позовної заяви без розгляду, а тому у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду необхідно відмовити повністю.
Керуючись статтями 121, 123, 248, 256 КАС України, суд
у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду відмовити повністю.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її проголошення та окремо не оскаржується. Заперечення на ухвалу суду можуть бути включені до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за результатами розгляду справи.
Повна ухвала суду складена 19 липня 2021 року.
Суддя А.Г. Гулик