20 липня 2021 року м.Київ № 320/5926/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головенка О.Д., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Текссол-С» до Київської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування рішення,
До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Текссол-С» з позовом до Київської митниці Держмитслужби, в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Київської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів №UA100300/2020/000024/2 від 16.01.2020.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що при митному оформленні товарів, які ввозилися на митну територію України, визначено їх митну вартість за основним методом за ціною договору (контракту), заявлено цей показник у відповідній митній декларації ІМ40ДЕ №UA100300/2020/400513 від 16.01.2020, до якої були надані всі необхідні документи для підтвердження ціни. На думку позивача, митний орган безпідставно не погодився із заявленою декларантом митною вартістю товарів, визначеною за ціною договору (контракту), та незаконно прийняв рішення про коригування митної вартості товарів із застосуванням другорядного шостого (резервного) методу визначення митної вартості товарів.
Позивач зазначив, що до митного контролю були подані всі документи на підтвердження заявленої митної вартості товару, подані документи не містили розбіжностей, а тому дії митного органу є неправомірними та такими, що не відповідають положенням Митного кодексу України (далі МК України).
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.07.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та витребувано докази від відповідача.
Представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує, оскільки під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товару позивача на підставі розгляду поданих разом із митною декларацією документів встановлено, що документи надані не в повному обсязі і містять розбіжності, та не підтверджують всі числові значення складових митної вартості товарів чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Також позивачем було надано відповідь на відзив, в якій позивач просить суд позов задовольнити.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані учасниками справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ТОВ «Текссол-С» (код ЄДРПОУ 35892372) зареєстроване як юридична особа 09.04.2008, номер запису 1 073 102 0000 015361 за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Як вбачається з матеріалів справи, між Dawood Exports (Pvt) Ltd., компанією, зареєстрованою в Ісламській Республіці Пакистан, (далі продавець), та ТОВ «Текссол-С» 12.10.2012 був укладений контракт №1012/12 (далі контракт), відповідно до якого продавець, зокрема продає позивачу тканини власного виробництва.
Продавець та позивач 11.10.2016 уклали додаткову угоду № 1012/12/4 до контракту, якою, зокрема продовжили строк дії контракту до 31.12.2017.
Продавець та позивач 29.12.2017 уклали додаткову угоду № 1012/12/10 до контракту, якою, зокрема продовжили строк дії контракту до 31.12.2019.
Продавець та позивач 27.12.2019 уклали додаткову угоду № 1012/12/12 до контракту, якою, зокрема продовжили строк дії контракту до 31.12.2021.
Продавець та позивач 23.09.2019 уклали додаткову угоду № 396 до контракту (далі додаткова угода), відповідно до пункту 1 якої продавець поставив позивачу, а позивач прийняв наступну тканину виробництва Ісламської Республіки Пакистан (далі товар): тканина вибивна полікотон, 55% поліестер та 45% бавовна, сток, 76х66/30х30, завширшки 220 см, у кількості 25 301 кг, 100 003 погонні метри, за ціною 3,50 долари США за 1 (один) кг; тканина пофарбована полікотон, 55% поліестер та 45% бавовна, сток, 76х66/30х30, завширшки 220 см, у кількості 1 224 кг, 4 837 погонних метрів, за ціною 3,50 долари США за 1 (один) кг.
Відповідно до п. 2.1, 3.1 та 4 додаткової угоди товар відвантажується морським контейнером на умовах CFR м. Одеса, Україна.
Загальна вартість товару за інвойсом № DE/INV/4760/19, який виставить до сплати продавець відповідно до додаткової угоди, складає 92 837,50 доларів США.
Оплата здійснюється позивачем протягом 90 (дев'яноста) календарних днів після поставки товару на склад позивача. Валютою платежу є долар США. Усі витрати, пов'язані з банківським переказом за поставку товару, несе позивач.
Продавець на виконання п. 3.1 додаткової угоди 24.09.2019 виставив позивачу до сплати інвойс № DE/INV/4760/19 (далі - інвойс) на загальну суму 92 837,50 доларів США.
Позивач 15.01.2020 з метою переміщення товару через митний кордон України подав попередню митну декларацію ІМ40ЕЕ №UA100000/2020/803298.
Одеська митниця Держмитслужби 15.01.2020 провела митний огляд товару та склала акт про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу №UA500040/2020/0224, яким підтвердила опис товару, зокрема те, що товар є стоковим.
Позивач 16.01.2020 подав до Київської митниці Держмитслужби митну декларацію ІМ40ДЕ №UA100300/2020/400513, у графах 31 якої позивачем був зазначений товар.
Київська митниця Держмитслужби 16.01.2020 провела митний огляд товару та склала акт про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу №UA100300/2020/400513, яким підтвердила опис товару, зокрема те, що товар є стоковим.
Відповідно до граф 20, 22 та 42 митної декларації ІМ40ДЕ №UA100300/2020/400513 від 16.01.2020 загальна митна вартість товару, визначена позивачем за основним методом визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту), склала 92 837,50 доларів США, а його поставка відбувалася на умовах CFR м. Одеса, Україна.
Позивачем до Київської митниці Держмитслужби разом із митною декларацією ІМ40ДЕ №UA100300/2020/400513 від 16.01.2020 подано, зокрема такі документи: пакувальний лист продавця на товар від 24.09.2019 (0271); рахунок-фактура № DE/INV/4760/19 від 24.09.2019 (0380); коносамент № MEDUPK481216 від 04.10.2019 (0705); автотранспортна накладна №16663 від 15.01.2020 (0730); сертифікат про походження товару № PTEA/CO/20-02479 від 07.10.2019 (0861); (0865) сертифікат про походження товару форми A №TDAP (F) GSP000937/1200837 від 07.10.2019; акт Одеської митниці Держмитслужби про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу №UA500040/2020/0224 від 15.01.2020 (1721); прейскурант (прайс-лист) виробника товару б/н від 24.09.2019 (3014); додаткова угода (4103); додаткова угода № 1012/12/5 від 06.12.2016 до контракту (4103); додаткова угода № 1012/12/11 від 26.03.2018 до контракту (4103); додаткова угода № 1012/12/12 від 27.12.2019 до контракту (4103); контракт (4104).
Після подання вказаної митної декларації 16.01.2020 декларант отримав від відповідача електронне повідомлення про надання додаткових документів та інформації про правильність зазначення митної вартості товарів, а саме: інших платіжних та/або бухгалтерських документів, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; виписки з бухгалтерської документації; копії митної декларації країни відправлення; висновків про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлених спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформації біржових організацій про вартість товару або сировини.
16.01.2020 позивач на вказаний запит, посилаючись на відсутність у нього витребовуваних відповідачем документів, у тому числі у зв'язку з невзяттям позивачем на бухгалтерський облік спірного товару через його перебування в зоні митного контролю відповідача, надав відповідачу лист № 1601-1 від 16.01.2020.
Відповідач 16.01.2020 прийняв оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів №UA100300/2020/000024/2.
Так, за результатами опрацювання документів встановлено, що надані документи містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів. Зокрема, за результатами опрацювання наданих до митного оформлення документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів за митною декларацією ІМ40ДЕ №UA100300/2020/400513 від 16.01.2020 відповідачем встановлено, що в інвойсі № DE/INV/4760/19 від 24.09.2019 зазначено, що імпортований товар є стоковим, тобто залежалим на складі, нереалізованим в період попиту або таким, що не відповідає певним якісним вимогам, що в свою чергу впливає на ціну товару. Сертифікат якості надається для засвідчення якості та безпеки товару. Інші документи в підтвердження того факту, що товар є стоковим відсутні.
Пунктом 4 контракту передбачено оплату за товар протягом 25 календарних днів з дати оформлення коносамента. Коносамент №MEDUPK481216 складено 04.10.2019. У п. 4 додаткової угоди зазначено, що оплата здійснюється протягом 90 календарних днів після поставки товару на склад покупця, при цьому не передбачено яким чином здійснюється початок строку оплати за товар. Відповідно до п. 3 контракту передбачено оплату за товар протягом 30 днів з дати оформлення інвойса, тоді як сам інвойс взагалі не містить терміну та порядок оплати.
Наданий прайс-лист на стокову продукцію містить інформацію щодо можливості зробити різну щільність товару, яка не вплине на ціну у прайсі. Враховуючи, що товар є стоковим, то це унеможливлює виробництво відразу ж стокового товару або «нормального» товару з незмінною ціною. Також у прайсі відсутні дані щодо терміну дії, не міститься також інформації щодо артикулів товару для можливості ідентифікації таких виробів. Надані як прайс-лист, так і інвойс відповідної інформації не містять. Тобто, надані до митного оформлення документи не містять достовірних та об'єктивних відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості, та відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена. Тому, відповідно до ст. 58 МК України з поданих документів неможливо підтвердити заявлений метод визначення митної вартості товарів.
З метою підтвердження числових складових митної вартості від декларанта було витребувано відповідно до вимог ч. 2 та 3 ст. 53, ст. 57 МК України додаткові документи згідно з переліком, викладеним у електронному повідомленні. Декларантом додаткові документи не надано. Тому після проведення усної консультації винесено рішення про коригування митної вартості.
За результатами проведеної консультації встановлено, що вищевикладені розбіжності, неточності та сумніви в достовірності відомостей, що містяться в наданих документах, не дають можливості визнати заявлену митну вартість товарів за першим методом. Другорядні методи визначення митної вартості 2а та 2б - за ціною договору щодо ідентичних/подібних (аналогічних) товарів відповідно до ст. 59, 60 МК України неможливо застосувати через відсутність у митниці інформації про митне оформлення ідентичних чи подібних товарів саме за ціною договору. При цьому, декларантом під час проведення з ним консультацій, такої інформації також не надано, що виключає можливість застосування вказаних методів. Методи визначення митної вартості 2в та 2г - на основі віднімання та додавання вартостей - не можуть бути застосовані у зв'язку з відсутністю у митниці відомостей про всі складові вартості виробництва товару та його доставки на митну територію України, що є необхідною умовою для використання таких методів. При цьому, за умовами ст. 62, 63 МК України така інформація надається декларантом або уповноваженою ним особою. До митного оформлення такої інформації надано не було. У митниці така інформація також відсутня. Під час проведення з декларантом консультацій такої інформації не надано, а тому методи на основі віднімання чи додавання вартостей в даному випадку не можуть бути застосовані. Натомість, у митного органу наявна інформація, що відповідає ч. 2 ст. 64 МК України та є підставою для застосування другорядного методу 2ґ - резервного методу. Декларантом під час проведення з ним консультацій додаткової інформації для застосування резервного методу також не надано.
Джерело інформації, яким користувався митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товару та рівень митної вартості товару згідно з джерелом інформації: товар № 1 митна декларація №UA500070/2019/202807 від 24.12.2019 (вартість товару згідно з джерелом інформації - 3,76 долари США за 1 кг); товар №2 митна декларація №UA500050/2020/200390 від 14.01.2020 (вартість товару згідно з джерелом інформації - 3,76 долари США за 1 кг).
Після цього митним органом відповідно до п. 1 ч. 11 та 12 ст. 264 МК України було відмовлено в митному оформленні (випуску) товару за митною декларацією ІМ40ДЕ №UA100300/2020/400513 від 16.01.2020 у зв'язку з прийняттям рішення Київської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів №UA100300/2020/000024/2 від 16.01.2020.
При прийнятті відмови посадовою особою митного органу головним державним інспектором Київської митниці Держмитслужби Поляковою Іриною Михайлівною була заповнена картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA100300/2020/00011 від 16.01.2020, примірник якої невідкладно було вручено (надіслано) декларанту.
З метою випуску товару у вільний обіг у порядку, передбаченому ч. 7 ст. 55 та ч. 2 ст. 263 МК України, позивач з урахуванням коригувань подав нову митну декларацію ІМ40ДЕ №UA100300/2020/400522 від 16.01.2020 та митний орган прийняв рішення про випуск товару під фінансову гарантію в розмірі 33 074,96 грн.
Позивач 10.03.2020 у силу приписів ч. 8 ст. 55 МК України, відповідно до яких протягом 80 днів з дня випуску товарів декларант або уповноважена ним особа може надати митному органу додаткові документи для підтвердження заявленої ним митної вартості товарів, що декларуються, надав відповідачу додаткові документи разом із супровідним листом № 1003/20-02 від 10.03.2020 (далі лист), який був отриманий відповідачем 17.03.2020 та зареєстрований за вх. № 10432/11. Так, позивач надав відповідачу наступні документи та інформацію:
щодо каталогів, специфікацій, прейскурантів (прайс-листів) виробника товару позивач звернув увагу відповідача, що в нього були відсутні станом на день підписання листа будь-які каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) продавця щодо товару. Окрему увагу відповідача позивач звернув на те, що приписи ч. 3 ст. 53 МК України покладають на позивача обов'язок щодо надання вищезазначених документів лише за умови їх наявності в позивача.
Позивач звернув на те, що прайс-лист видається не позивачем, а його продавцем, який формує його відповідно до законодавства Ісламської Республіки Пакистан та своєї комерційної політики, а тому невідповідність прайс-листа певним вимогам відповідача, на думку позивача, не могла бути підставою для винесення оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів.
Що стосується твердження відповідача про те, що позивач документально не підтвердив те, що товар є стоковим, то позивач звернув увагу відповідача на те, що в додатковій угоді та інвойсі № DE/INV/4760/19 від 24.09.2019, який є первинним документом бухгалтерського обліку, міститься підтвердження того, що товар є стоковим, що, на думку позивача, було більш, ніж достатнім для ідентифікації спірного товару.
Водночас, позивача зазначив, що факт того, що спірний товар є стоковим, також підтверджує акт Одеської митниці Держмитслужби про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу №UA500040/2020/0224 від 15.01.2020.
Щодо копії митної декларації країни відправлення та висновків про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлених спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформації біржових організацій про вартість товару або сировини позивач звернув увагу відповідача, що в нього були відсутні станом на день підписання листа копія митної декларації країни відправлення та будь-який висновок про якісні та вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією.
Позивач також звернув увагц на те, що приписи ч. 3 ст. 53 МК України покладають на позивача обов'язок щодо надання копії митної декларації країни відправлення та висновку про якісні та вартісні характеристики товару, підготовленого спеціалізованою експертною організацією, лише за умови їх наявності в позивача.
Щодо інших платіжних та/або бухгалтерських документів, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару, та виписки з бухгалтерської документації позивач додатково надав відповідачу для ознайомлення на 2 аркушах фотокопії наступних документів бухгалтерського обліку позивача щодо спірного товару, а саме: прибуткової накладної № ТЕК-000006 від 16.01.2020, складеної позивачем; податкової накладної № 21 від 24.01.2020.
Водночас, позивач надав відповідачу для ознайомлення на 2 аркушах роздруківку картки рахунку бухгалтерського обліку позивача 632 за січень 2020 року в розрізі кредиторської заборгованості позивача перед продавцем.
Позивач додатково звернув увагу відповідача на те, що відповідно до п. 1 додаткової угоди №1012/12/2N від 24.03.2014 до контракту продавець та позивач, зокрема погодили викласти п. 3 контракту в новій редакції, згідно з якою ціна товару включає в себе вартість товару, пакування, маркування та доставку. Загальна вартість контракту складає 100 000 000,00 доларів США і є незмінною, а оплату здійснюється протягом 30 (тридцяти) календарних днів із дня оформлення інвойса, якщо інше не передбачено контрактом.
Таким чином, п. 1 додаткової угоди № 1012/12/2N були змінені умови оплати, визначені п. 3 контракту.
Водночас, додаткова угода, на підставі якої безпосередньо здійснювалась поставка спірного товару, є невід'ємною частиною контракту. При цьому так як контракт передбачає можливість продавця та позивача узгодити інші умови оплати, то застосовуватися в даному випадку повинні положення додаткової угоди, п. 4 якої передбачає, що інвойс оплачується протягом 90 календарних днів після поставки товару на склад позивача.
Позивач також повідомив відповідачу, що інвойс № DE/INV/4760/19 від 24.09.2019 станом на день підписання листа був неоплаченим, а відтак позивач не міг надати платіжні документи, що підтверджують вартість товару.
Додатково позивач надав відповідачу для ознайомлення фотокопії постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2019 у справі № 320/3222/19, постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.02.2020 у справі № 320/3338/19 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.03.2020 у справі № 320/4491/19, які стосуються попередніх поставок позивача в рамках договору.
Відповідач 07.04.2020 у відповідь на лист позивача надав свій лист №7.8-1/15/11/6102 від 23.03.2020, яким відмовив позивачу в скасуванні оскаржуваного ним рішення Київської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів №UA100300/2020/000024/2 від 16.01.2020.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що пов'язані із справлянням митних платежів, регулюються Митним кодексом України, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.
МК України від 13.03.2012 № 4495-VІ (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлює порядок визначення митної вартості імпортованих товарів та правила її декларування, а також регулює правовідносини з приводу митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України.
Відповідно до ч. 1 ст. 246 МК України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.
Згідно з ч. 3 ст. 318 МК України митний контроль передбачає виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію (ч. 1 ст. 248 МК України).
У силу приписів ч. 1 ст. 257 цього Кодексу декларування товарів здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії.
Частинами 7 та 8 ст. 257 МК України передбачено, що перелік відомостей, що підлягають внесенню до митних декларацій, обмежується лише тими відомостями, які є необхідними для цілей справляння митних платежів, формування митної статистики, а також для забезпечення додержання вимог цього Кодексу та інших законодавчих актів.
Митне оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення здійснюється митними органами на підставі митної декларації, до якої декларантом залежно від митних формальностей, установлених цим Кодексом для митних режимів, та заявленої мети переміщення вносяться відомості, передбачені ч. 8 вказаної статті, у тому числі відомості про найменування товару, код товару згідно з УКТ ЗЕД, фактурну вартість товарів, митну вартість товарів та метод її визначення.
Митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України в силу приписів ст. 49 МК України є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.
Система визначення митної вартості товарів ґрунтується на загальних принципах митної оцінки, прийнятих у міжнародній практиці. Міжнародно-правовим стандартом, на який зорієнтоване українське митне законодавство, є угоди по застосуванню ст. VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року (ГААТ).
Згідно з ч. 2 ст. VII ГААТ оцінка імпортованого товару для митних цілей повинна ґрунтуватися на дійсній вартості імпортованого товару, на який розраховується мито, або подібного товару і не повинна ґрунтуватися на вартості товару національного походження чи на довільній або фіктивній вартості.
Частинами 4 та 5 ст. 58 МК України передбачено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень ч. 10 цієї статті. Ціною, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, вважається загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
При визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, за переліком, що визначений ч. 10 ст. 58 МК України, серед яких, зокрема, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України, якщо такі платежі не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.
Згідно зі ст. 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Відповідно до ст. 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів. При цьому, декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.
Згідно з ч. 1 ст. 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за основним методом (за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції) та за другорядними методами: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
При цьому, кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Відповідно до ч. 4 ст. 57 МК України застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями ст. 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
Перелік документів, що подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості, визначено ст. 53 МК України.
Згідно з ч. 1 ст. 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Так, в силу ч. 2 цієї статті, документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у ч. 5 і 6 ст. 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару (ч. 6 ст. 53 МК України).
Цією ж статтею передбачено, що вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті, забороняється.
Дана норма кореспондується з приписами ст. 318 МК України, якими визначено, що митний контроль передбачає виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.
Це також відповідає положенням п. 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення і гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур» від 15.02.2011 № 3018-VI, якими запроваджено наступні стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.
Відповідно до ч. 2 ст. 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у ч. 1 ст. 58 цього Кодексу.
Так, згідно з ч. 1 ст. 58 МК України метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень ч. 10 цієї статті; покупець і продавець не пов'язані між собою особи або хоч і пов'язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 54 МК України митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості (п. 1 ч. 5 ст. МК України).
Цією ж статтею визначено, що у випадках, встановлених цим Кодексом, митний орган наділений правом письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені ст. 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.
Такими додатковими документами, відповідно до ч. 3 ст. 53 МК України є: договір (угода, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписка з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копія митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
При цьому, право митного органу на витребування у декларанта або уповноваженої ним особи додаткових документів за наведеним вище переліком виникає виключно у разі, якщо документи, зазначені у ч. 2 цієї статті (тобто основні документи), містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Декларант або уповноваженої ним особи зобов'язані протягом 10 календарних днів надати за наявності такі додаткові документи.
Частиною 6 ст. 54 МК України передбачено, що митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у ч. 2-4 ст. 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Аналіз положень ч. 3 ст. 53, ч. 2, 4-6 ст. 54, ст. 58 МК України надає підстави для висновку про те, що митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов'язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у ст. 58 МК України.
Митний орган має право відійти від наведених вище законодавчих обмежень, пов'язаних з перевіркою основного переліку документів, які підтверджують митну вартість, та витребувати від декларанта додаткові документи лише якщо надані декларантом документи містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або ці документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, тобто не дозволяють митному органу законно здійснити визначений законом мінімум митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи для розмитнення задекларованого товару.
За стандартним правилом, визначеним п. 3.17 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення і гармонізацію митних процедур, у випадках, коли окремі підтверджуючі документи не можуть бути представлені разом з декларацією на товари з причин, які визнані митною службою обґрунтованими, вона дозволяє подачу таких документів протягом визначеного періоду часу.
Як зазначалося вище, ч. 3 ст. 53 МК України визначено, що додаткові документи (за наявності) подаються декларантом протягом 10 календарних днів з моменту отримання письмової вимоги органу доходів і зборів.
За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень ст. 55 цього Кодексу.
Суд зазначає, що законодавцем встановлений вичерпний перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів, який міститься, як зазначалося вище, в ч. 2 ст. 53 МК України.
Судом встановлено, що оскаржуване рішення не містить конкретної складової митної вартості товару, яка не була підтверджена позивачем під час його митного декларування та митного оформлення за митною декларацією IM40ДЕ №UA100300/2020/400513 від 16.01.2020.
При цьому суд не погоджується з твердженням відповідача, наведеним у відзиві на позовну заяву, про необхідність підтвердження позивачем витрат на страхування спірного товару, так як спірний товар постачався на умовах CFR м. Одеса, Україна (Incoterms 2000), які не передбачають обов'язку ані продавця, ані позивача страхувати спірний товар, а відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження своєї позиції.
Судом також встановлено, що відповідач не витребовував у позивача страхові документи при направленні позивачу запиту щодо надання додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, що вказує на непослідовний підхід відповідача при визначенні митної вартості товару позивача.
Як наслідок, суд критично ставиться до тверджень відповідача, наведених в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів, про те, що в наданих до митного оформлення документах позивача, які підтверджують митну вартість товарів, є розбіжності, а також що в них відсутні всі відомості, що б підтверджували числові значення складових митної вартості.
Судом досліджено контракт, додаткову угоду, в п. 3.1 якої є посилання на інвойс, та сам інвойс № DE/INV/4760/19 від 24.09.2019, зі змісту яких слідує, що товар постачався продавцем позивачу на умовах CFR м. Одеса, Україна, а сама вартість товару в розмірі 92 837,50 доларів США відповідає заявленій позивачем митній вартості товару в митній декларації IM40ДЕ №UA100300/2020/400513 від 16.01.2020 в розмірі 92 837,50 доларів США.
Відтак, суд вважає передчасними та такими, що не відповідають обставинам справи, твердження відповідача про те, що надані позивачем документи, які підтверджують митну вартість товару, містять розбіжності та що в них відсутні всі відомості, що б підтверджували числові значення складових митної вартості товару.
З приводу доводів відповідача, що підставою для проведеного коригування стала неможливість встановити умови оплати за товар, то суд зазначає, що відповідно до п. 1 додаткової угоди №1012/12/2N від 24.03.2014 до контракту оплата за товар згідно з інвойсом здійснюється відповідно до п. 3 контракту, який, у свою чергу, передбачає, що ціна товару включає вартість товару, упаковки, маркування і доставки. Загальна вартість контракту складає 100 000 000,00 доларів США і є незмінною, а оплата здійснюється протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дня оформлення інвойсу, якщо інше не передбачено даним контрактом.
Суд звертає увагу, що додаткова угода, на підставі якої безпосередньо здійснювалась поставка товару, є невід'ємною частиною контракту. При цьому так як контракт передбачає можливість продавця та позивача узгодити інші умови оплати, то застосовуватися в спірному випадку повинні положення додаткової угоди, п. 4 якої передбачає, що інвойс № DE/INV/4760/19 від 24.09.2019 оплачується протягом 90 календарних днів після поставки товару на склад позивача.
Суд зазначає, що позивач повідомляв відповідача про те, що інвойс № DE/INV/4760/19 від 24.09.2019 станом на день підписання листа позивача №1003/20-02 від 10.03.2020 був неоплаченим, а тому позивач не міг надати витребовувані відповідачем банківські платіжні документи.
Не знайшли свого об'єктивного відображення і твердження відповідача про те, що позивачем не доведено приналежності товару до стокового.
Судом встановлено, що відповідно до додаткової угоди та інвойса № DE/INV/4760/19 від 24.09.2019 продавець передав у власність позивачу, а позивач прийняв та зобов'язався оплатити товар відповідно до контракту та додаткової угоди. При цьому сторони угоди чітко визначилися, що товар є стоковим.
Приналежність товару до стокового також підтверджена актом Одеської митниці Держмитслужби про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу №UA500040/2020/0224 від 15.01.2020, в п. 8.3 якого Одеська митниця Держмитслужби під час проведення митного огляду товару встановила відповідність опису товару тому, який був задекларований позивачем у графах 31 попередньої митної декларації ІМ40ЕЕ №UA100000/2020/803298 від 15.01.2020, та актом Київської митниці Держмитслужби про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу №UA100300/2020/400513 від 16.01.2020, в п. 8.3 якого Київська митниця Держмитслужби під час проведення митного огляду товару встановила відповідність опису товару тому, який був задекларований позивачем у графах 31 митної декларації ІМ40ДЕ №UA100300/2020/400513 від 16.01.2020.
При цьому суд звертає увагу, що в компетенцію митного органу не входить перевірка правильності визначення постачальником/продавцем по зовнішньоекономічному договору ціни товару чи віднесення постачальником такого товару до певних категорій, зокрема до «стокового» товару.
Митний орган здійснює контроль за правильністю визначення митної вартості і має право вимагати додаткові документи на підтвердження митної вартості лише у випадку, якщо подані декларантом документи, що підтверджують заявлену митну вартість, перелік яких визначений ч. 2 ст. 53 МК України, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
У даному випадку митний орган повинен здійснювати контроль за правильністю віднесення декларантом товару до певної товарної позиції на підставі Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД), затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України № 428 від 21.05.2012 «Про затвердження Порядку ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України».
При цьому, суд зауважує, що в розділі XI (групи 50-63) «Текстильні матеріали та текстильні вироби» УКТЗЕД відсутня така кваліфікуюча ознака товару як «сток», «стоковий товар», що могло б вплинути на ставки мита на такий товар в залежності від правильності його класифікації. Не містять також жодних роз'яснень щодо понять «сток», «стоковий товар» і Пояснення до Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, затверджені наказом Державної фіскальної служби України № 401 від 09.06.2015, а також МК України.
Разом із тим, приналежність товару до стокового підтверджується додатковою угодою, інвойсом № DE/INV/4760/19 від 24.09.2019 та актами митного огляду.
Суд відхиляє твердження відповідача про те, що підставою для проведеного коригування стало те, що позивач у відповідь на запит відповідача не надав витребовувані ним прайс-листи виробника товару, копію митної декларації країни відправлення й висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформацію біржових організацій про вартість товару або сировини, адже ці документи носять виключно інформаційний характер, а обов'язок щодо їх надання в декларанта на обґрунтований запит митниці в силу ч. 3 ст. 53 МК України виникає лише за умови наявності таких документів у декларанта.
Суд зазначає, що в листі позивача № 1003/20-02 від 10.03.2020 позивач повідомив відповідачу про відсутність у нього прайс-лист виробника товару, копії митної декларації країни відправлення й висновків про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлених спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформації біржових організацій про вартість товару або сировини.
Відтак, ненадання документів, які відсутні в декларанта, не свідчить про неналежне виконання вимог митниці надати додаткові документи та в цілому не може свідчити про наявність розбіжностей у наданих документах.
Суд критично ставиться до інших виявлених відповідачем недоліків у документах, наданих позивачем та які не належать до документів, які підтверджують митну вартість товару, адже виявлені недоліки не можуть спростовувати заявлений позивачем рівень митної вартості товару, який підтверджується наданими належними та допустимими доказами, а саме: контрактом, додатковими угодами № 1012/12/10 від 29.12.2017 та № 1012/12/12 від 27.12.2019 до контракту, додатковою угодою, інвойсом № DE/INV/4760/19 від 24.09.2019 та не викликають у суду сумнівів у достовірності визначеної позивачем митної вартості товару.
Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовної вимоги щодо протиправності рішення Київської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів №UA100300/2020/000024/2 від 16.01.2020.
Суд також зауважує, що відповідач надав (надіслав) свій лист № 7.8-1/15/11/6102 від 23.03.2020 лише 07.04.2020.
При цьому відповідно до ч. 9 та 10 ст. 55 МК України у разі надання декларантом або уповноваженою ним особою додаткових документів митний орган розглядає подані додаткові документи і протягом 5 робочих днів з дати їх подання виносить письмове рішення щодо визнання заявленої митної вартості та скасовує рішення про коригування заявленої митної вартості або надає обґрунтовану відмову у визнанні заявленої митної вартості з урахуванням додаткових документів. У такому випадку надана фінансова гарантія відповідно повертається (вивільняється) або реалізується в порядку та у строки, визначені цим Кодексом.
Якщо митний орган протягом строку, зазначеного у ч. 9 цієї статті, не надає обґрунтованої відмови у визнанні заявленої митної вартості з урахуванням додаткових документів, вважається, що декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість товарів визначено правильно. У такому випадку митний орган скасовує рішення про коригування заявленої митної вартості, а надана фінансова гарантія повертається (вивільняється) у порядку та строки, визначені цим Кодексом.
Відповідно до п. 158 та 194 Типової інструкції з діловодства в міністерствах, інших центральних та місцевих органах виконавчої влади, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 55 від 17.01.2018, документи реєструються лише один раз: вхідні - у день надходження, створювані - у день підписання або затвердження.
Вихідні документи опрацьовуються і надсилаються централізовано в день їх надходження від структурних підрозділів - виконавців або не пізніше наступного робочого дня.
Судом встановлено, що 17.03.2020 відповідач отримав лист позивача №1003/20-02 від 10.03.2020 та зареєстрував його за вх. №10432/11. Таким чином відповідач був зобов'язаний надати (надіслати) позивачу свій лист №7.8-1/15/11/6102 від 23.03.2020 в силу приписів ч. 9 ст. 55 МК України до 24.03.2020 включно.
Проте відповідач надав (надіслав) позивачу свій лист №7.8-1/15/11/6102 від 23.03.2020 за результатами розгляду наданих позивачем додаткових документів для підтвердження митної вартості товарів, визначеної позивачем, лише 07.04.2020.
Відтак, митна вартість товару в розмірі 92 837,50 доларів США, визначена позивачем, в силу ч. 10 ст. 55 МК України вважається визначеною ним правильно, що, в свою чергу, є самостійною підставою для скасування рішення про коригування митної вартості товарів №UA100300/2020/000024/2 від 16.01.2020.
Суд також дослідив правомірність застосування відповідачем шостого (резервного) методу визначення митної вартості товарів при прийнятті оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товару та зазначає наступне.
Відповідно до п. 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених Наказом Міністерства фінансів України № 598 від 24.05.2012, (далі - Правила), у графі 33 рішення про коригування митної вартості товарів посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у Рішенні допускається тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень ст. 59, 60 та 64 Кодексу з обов'язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо.
Судом встановлено, що Київська митниця Держмитслужби у графі 33 оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів №UA100300/2020/000024/2 від 16.01.2020 лише зазначила номери та дати митних декларацій, використаних нею як джерело інформації при здійсненні коригування митної вартості спірного товару, при цьому відповідач всупереч вищезазначеним вимогам Правил не навів жодних пояснень щодо зроблених ним коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов, що свідчить про протиправний характер оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 31.01.2018 у справі № 813/7272/13-а (К/9901/3036/18) та у постанові від 02.03.2018 у справі № 804/2997/17 (К/9901/4472/17).
Відтак, суд доходить висновку, що відповідач при прийнятті рішення про коригування митної вартості товарів №UA100300/2020/000024/2 від 16.01.2020 протиправно застосував шостий (резервний) метод визначення митної вартості товарів, що є самостійною підставою для скасування оскаржуваного рішення відповідача.
У відповідності до ч. 2 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд вважає, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів суду правомірність прийнятого оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів №UA100300/2020/000024/2 від 16.01.2020.
За наведених обставин суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Ураховуючи, що позивачем при подані даного адміністративного позову було сплачено судовий збір у розмірі 2 102,00 грн (платіжне доручення № 4201 від 09.07.2020), суд вважає за необхідне стягнути дану суму на користь позивача.
Щодо клопотання позивача про розподіл судових витрат та стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7 500,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 3 ст. 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно з ч. 1 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 134 КАС України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною 7 вказаної статті передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (ч. 9 ст. 139 КАС України).
При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Верховний Суд у додатковій постанові від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15 зазначив, що з аналізу положень ст. 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 у справі № 826/856/18 зазначив про те, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України», п. 80 рішення у справі «Двойних проти України», п. 88 рішення у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents vs. Latvia зазначено, що згідно зі ст. 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Крім того, у справі «East/West Alliance Limited проти України» Європейський суд з прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії»).
У п. 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» № 5076-VI від 05.07.2012 (далі Закон № 5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Таким чином, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Відповідно до ст. 30 Закону № 5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставин Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
На підтвердження фактичного понесення витрат на професійну правничу допомогу та їх розміру в 7 500,00 грн позивачем подано до суду копії: договору про надання правової допомоги № 5/25062019 від 25.06.2019, додаткової угоди № 1 від 01.06.2020 до договору про надання правової допомоги № 5/25062019 від 25.06.2019, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КВ № 000539 від 10.06.2019, виданого на ім'я Божка Андрія Володимировича, ордера на надання правничої (правової) допомоги серії АА № 1036812 від 10.07.2020, акту про надання адвокатських послуг № 27 від 25.08.2020 до договору про надання правової допомоги № 5/25062019 від 25.06.2019, рахунка № 27/5/25062019 від 25.08.2020 та платіжного доручення № 4373 від 31.08.2020.
Судом встановлено, що 25.06.2019 між ТОВ «Текссол-С» (Клієнтом) та адвокатом Божком Андрієм Володимировичем укладено договір про надання правової допомоги № 5/25062019, за умовами якого адвокат зобов'язався надавати Клієнту правові консультації; організовувати ведення претензійно-позовної роботи за матеріалами підготовленими Клієнтом; надавати клієнту правову допомогу щодо захисту та інтересі останнього у судах будь-яких інстанції по всіх категоріях справ; представляти інтереси клієнта та здійснювати його захист в правоохоронних та контролюючих органах з усіх питань.
Пунктом 4.1 зазначеного договору визначено, що вартість послуг адвоката (гонорару) становить 6 000,00 грн за 1 (один) повний календарний місяць надання адвокатських послуг.
У подальшому, між ТОВ «Текссол-С» (Клієнтом) та адвокатом Божком А.В. укладена додаткова угода № 1 від 01.06.2020 до договору про надання правової допомоги № 5/25062019 від 25.06.2019, якою внесено зміни до п. 4.1 договору № 5/25062019 від 25.06.2019, щодо вартості послуг (гонорару) адвоката.
Судом встановлено, що згідно з вищезазначеним актом про надання адвокатських послуг № 27 від 25.08.2020 правову допомогу в цій справі позивачем та його представником оцінено в наступних розмірах: ознайомлення з рішенням Київської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів № UA100300/2020/000024/2 від 16.01.2020, юридичний аналіз підстав його прийняття та формування правової позиції щодо його оскарження в судовому порядку - 1 500,00 грн; формування переліку доказів, необхідних для підготовки позовної заяви Клієнта про визнання протиправним та скасування рішення Київської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів №UA100300/2020/000024/2 від 16.01.2020, та їх збір - 1 000 грн; підготовка позовної заяви Клієнта до Київського окружного адміністративного суду про визнання протиправним та скасування рішення Київської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів №UA100300/2020/000024/2 від 16.01.2020 - 3 500,00 грн; ознайомлення з відзивом Київської митниці Держмитслужби №7.8-10-01/3641 від 19.08.2020 в адміністративній справі № 320/5926/20 та підготовка відповіді Клієнта на відзив в адміністративній справі № 320/5926/20 - 1 500,00 грн Вартість вищезазначених адвокатських послуг (гонорар адвоката) з урахуванням положень пп. 4.1.1 п. 4.1 договору складає 7 500,00 грн Клієнт сплачує гонорар адвокату у відповідності до п. 4.2 Договору.
Дослідивши надані позивачем документи та враховуючи наведені норми права, суд дійшов висновку, що розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на оплату послуг адвоката в даному випадку є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами).
Відтак, на користь позивача слід присудити судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 102,00 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 7 500,00 грн, разом 9 602,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці Держмитслужби, оскільки спірне рішення про коригування митної вартості товарів призвело до спірних правовідносин.
Керуючись ст. 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 241-246, 250, 255 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Київської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів №UA100300/2020/000024/2 від 16.01.2020.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Текссол-С» (код ЄДРПОУ 35892372) судові витрати щодо сплати судового збору у розмірі 2 102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп. та витрати на правничу допомогу в розмірі 7 500 (сім тисяч п'ятсот) грн 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Київської митниці Держмитслужби (код ЄДРПОУ 43337359).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Головенко О.Д.