Справа № 703/2023/20
2/703/124/21 .
13 липня 2021 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:
головуючого-судді Опалинської О.П.,
при секретарях Бойко Л.М., Холодняк Л.П.,
за участю позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сміла в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про усунення від права спадкування, -
встановив:
28 червня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5 з вимогою про усунення її від права на спадкування за законом спадщини, що відкрилась після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позов мотивовано тим, що позивач ОСОБА_1 , відповідно до рішення виконавчого комітету Смілянської міської ради Черкаської області №530 від 29 липня 2002 року була призначена опікуном свого малолітнього племінника ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки мати останнього померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , а батько відбував покарання в місцях позбавлення волі.
Неповнолітній ОСОБА_6 виховувався в сім'ї позивача з липня 2002 року по грудень 2019 року. ОСОБА_1 вказує, що виховувала племінника разом зі своїми дітьми, приділяла йому належну увагу в навчанні, вихованні, дитині були створені належні умови для розвитку та життя.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, після його смерті відкрилася спадщина на 1/2 частину будинковолодіння, що розташоване по АДРЕСА_1 .
Позивач зазначає, що після смерті ОСОБА_6 вона звернулась до нотаріуса із відповідною заявою про прийняття спадщини, як спадкоємець 3-ї черги по закону. Крім того, із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 звернулася його рідна сестра ОСОБА_4 (дівоче прізвище - ОСОБА_4 ), яка є спадкоємцем 2-ї черги по закону. Баба спадкодавця - ОСОБА_8 відмовилася від своєї частки у спадщині на користь ОСОБА_1 на підставі нотаріально завіреної заяви.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги ОСОБА_1 посилається на те, що ОСОБА_4 не виявляла бажання та ухилялася від свого обов'язку утримувати спадкодавця у передбаченому законом порядку, яке виражалося в умисних діях та бездіяльності, а саме: не спілкувалася з братом, не цікавилася його життям та здоров'ям, не приділяла йому уваги у вихованні та навчанні, не відвідувала школу та інші навчальні заклади, не допомагала матеріально, ні разу не купила одягу чи продуктів харчування для брата, хоча мала таку можливість. Тоді як позивач ОСОБА_1 самостійно забезпечувала нормальні умови для життя та розвитку неповнолітнього ОСОБА_6 до дня його смерті, несла витрати, пов'язані з його похованням. Крім того позивач зазначила, що вона за власні кошти починаючи з 2003 року по даний час проводила всі ремонтні роботи в частині будинковолодіння, що належало спадкодавцю, сплачувалися комунальні платежі.
Відтак, позивач вражає, що відповідача слід усунути від права на спадкування за законом спадщини, що відкрилась після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно з частин 1-2 ст. 174 Цивільного процесуального кодексу України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.
Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
11 вересня 2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, за змістом відзиву на позов відповідач просить відмовити у задоволені позову в повному обсязі за відсутності у позивача правових підстав для звернення з цим позовом до суду, крім того зазначає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які мали підтвердити стан здоров'я спадкодавця та перебування його в безпорадному стані, та ухилення відповідача від обов'язку доглядати за братом, що є предметом доказування в межах даного спору (а.с. 94-97).
Так, у вказаному відзиві на позов відповідач ОСОБА_4 пояснила, що її батько - ОСОБА_9 загинув в дорожньо-транспортній пригоді 26 вересня 1996 року.
14 грудня 2001 року її мати ОСОБА_10 одружилась з ОСОБА_11 . Прізвище матері після одруження « ОСОБА_12 ». Від вказаного шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_4 у них народився син - ОСОБА_6 .
21 січня 2002 року ОСОБА_11 вбив її матір, в зв'язку з чим вироком Смілянського міського суду від 05 квітня 2002 року був засуджений за вчинення злочину передбаченого ч.1 ст.115 КК до 8 років позбавлення волі.
Відповідач вказує, що на день смерті матері їй було 12 років, а брату ОСОБА_6 не було і місяця. В зв'язку з цим, ОСОБА_6 потрапив до дитячого будинку. Згодом рішенням виконавчого комітету Смілянської міської ради від 29 липня 2002 року позивача ОСОБА_1 призначено опікуном над малолітнім ОСОБА_6 .
Над відповідачем ОСОБА_4 (дошлюбне прізвище « ОСОБА_4 ») також була встановлена опіка, опікуном було призначено її бабу - ОСОБА_8 з якою вона прожила до п'ятнадцятирічного віку в с. Катеринівка Кам'янського району. Після закінчення дев'ятого класу вона вступила до Черкаського медичного коледжу.
Відповідач вказує, що після смерті її матері залишилась спадщина - домоволодіння АДРЕСА_1 .
Ухвалою Смілянського міського суду від 18 лютого 2003 року затверджено мирову угоду між опікунами відповідача та її брата, відповідно до якої за нею та ОСОБА_6 визнано право власності в порядку спадкування по 1/2 частці за кожним на домоволодіння АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер. Після його смерті залишилась спадщина, яка складається з 1/2 частки домоволодіння АДРЕСА_1 .
Спадщину після смерті брата відповідач прийняла шляхом подачі до приватного нотаріуса Кам'янського районного нотаріального округу Бойко Л.В. заяви відповідного змісту. Баба померлого - ОСОБА_8 відмовилась від прийняття спадщини на користь позивача ОСОБА_1 .
Відповідач зауважує, що відповідно до положень ст. 267 ЦК України, обов'язок повнолітнього брата чи сестри щодо утримання малолітніх, неповнолітніх братів та сестер виникає за умови, якщо вони потребують матеріальної допомоги і якщо вони не мають батьків, чоловіка, дружини або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що повнолітні брати та сестри можуть надавати матеріальну допомогу.
Разом з тим, на день смерті матері відповідачу було дванадцять років, а тому опікуном малолітнього брата була призначена його тітка ОСОБА_1 .
Таким чином, відповідно до положень ст.ст. 67,69 ЦК України обов'язок виховувати і утримувати брата відповідача - ОСОБА_6 був покладений рішенням виконавчого комітету Смілянської міської ради №530 від 29 липня 2002 року на опікуна ОСОБА_1 .
Відповідач також вказує, що ОСОБА_1 або особисто ОСОБА_6 жодного разу не зверталися до неї за будь-якою допомогою. При цьому, ОСОБА_1 забороняла і створювала для неї перешкоди у спілкуванні і участі у вихованні ОСОБА_6 налаштовувала брата проти неї.
В зв'язку з цим відповідач зверталася до служби у справах дітей для визначення порядку побачень з рідним братом. Проте, всупереч встановленому порядку, ОСОБА_1 не дозволила їй бачитись з братом.
Відповідач також зауважила, що ОСОБА_1 відповідно до ЗУ «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» отримувала допомогу на дитину над якою встановлено опіку чи піклування.
Крім того, у ОСОБА_6 був батько, який хоча і був засуджений до позбавлення волі та позбавлений батьківських прав, проте згідно ст.166 СК України, як особа, позбавлена батьківських прав, не звільнявся від обов'язку щодо утримання дитини.
Відповідач також зазначила, що оскільки ОСОБА_1 утримувала у себе документи на належну їй частину домоволодіння АДРЕСА_1 і створювала перешкоди у вселенні її до спірного будинку, відповідач у 2009 році була змушена звернутися до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ вищевказаного домоволодіння.
Ухвалою Смілянського міськрайонного суду від 18 грудня 2009 року затверджено мирову угоду між ОСОБА_5 і ОСОБА_1 відповідно до якої ОСОБА_5 виділено в користування частину спірного будинку та земельну ділянку площею 299,3 кв.м. Після затвердження судом вказаної мирової угоди відповідач змогла вселитись в належну їй частину житлового будинку.
Відповідач вказує, що позивачем не надані належні та допустимі докази, які б свідчили про те, що спадкодавець ОСОБА_6 потребував допомоги сестри, а остання мала можливість її надати, проте ухилялася від обов'язку щодо її надання. При цьому, як зазначено вище, ОСОБА_1 навпаки забороняла і створювала перешкоди у спілкуванні відповідача з братом.
Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю. Тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Крім цього, підлягає з'ясуванню судом питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.
З вказаних обставин, відповідач вважає, що відсутні будь-які встановлені ст.1224 ЦК України підстави для усунення її від права на спадкування після смерті брата, відтак просила у задоволенні позову відмовити та стягнути з позивача на її користь понесені нею витрати за надання правничої допомоги, пов'язані із підготовкою та складанням відзиву, а також представництвом її інтересів в суді.
30 вересня 2020 року до суду надійшла відповідь на відзив позивача ОСОБА_1 , за змістом відповіді на відзив позивач наполягає на заявлених вимогах, вважає правомірним своє звернення з цим позовом до суду, таким чином вона реалізує своє право вимагати усунення відповідача від спадкування щодо майна її підопічного ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки його рідна сестра - відповідач по справі ОСОБА_4 , будучи повнолітньою та маючи фінансову можливість надавати матеріальну допомогу своєму неповнолітньому брату, ухилялася від обов'язку щодо його утримання (а.с. 110-111).
02 грудня 2020 року Смілянським міськрайонним судом постановлено ухвалу про закінчення підготовчого провадження у цивільній справі та призначено розгляд справи для розгляду по суті в судовому засіданні.
Позивач та представник позивача - адвокат Давіденко Н.І., в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили позов задовольнити, з підстав викладених у ньому.
Позивач в судовому засіданні наголошувала, що відповідач ОСОБА_13 не виявляла бажання та ухилялася від свого обов'язку утримувати спадкодавця (свого рідного брата) у передбаченому законом порядку, яке виражалося в її умисних діях та бездіяльності, а саме, вона взагалі не спілкувалася зі своїм братом ОСОБА_6 , не цікавилася його життям ті здоров'ям, не приділяла йому уваги у вихованні та в навчанні, не відвідувала школу та інші навчальні заклади де навчався її брат, жодного разу не вітала брата з днем народження чи іншими святами, не допомагала матеріально, ні разу не купила одягу чи продуктів харчування для брата, хоча мала таку можливість. Відтак, вважає, що відповідач своєю бездіяльністю по відношенню до свого брата порушила не лише норми моралі, але й приписи закону, що дає підстави позивачу для звернення до суду з позовом про усунення відповідача, як спадкоємця другої черги з законом, від права на спадкування на майно ОСОБА_6 .
Представник відповідача - адвокат Терещенко С.І. в судовому засіданні просив у задоволенні позову відмовити з підстав, викладених у відзиві на позов, який приєднано до справи, вважає заявлені вимоги безпідставними та необґрунтованими, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів, які мали підтвердити стан здоров'я спадкодавця та перебування його в безпорадному стані, та ухилення відповідача від обов'язку доглядати за братом, зазначив, що відсутні докази того, що у ОСОБА_6 була необхідність саме у допомозі відповідача, а допомоги, яку йому надавала опікун, було недостатньо для нього. Тому, на думку представника відповідача, позивач переслідує лише корисливі мотиви, маючи намір отримати у спадок майно, яке належало спадкодавцю за життя, обмеживши право його рідної сестри на свою частку у спадщині.
Свідок ОСОБА_15 в судовому засіданні пояснив, що позивач у справі є його дружиною, а відповідач - племінницею дружини. Зазначив, що ОСОБА_6 був у них із дружиною під опікою та проживав разом з ними приблизно до 5 класу. Свідок вказав, що коли ОСОБА_16 і ОСОБА_17 були маленькими, в них були дружні стосунки. Після того, як ОСОБА_17 переїхала до м. Сміла вони рідко спілкувалися, хоча ОСОБА_6 тягнувся до неї, сестра не проявляла до нього інтересу. Фінансової допомоги брат від сестри не отримував, хоча вона могла надавати йому таку допомогу, окрім того відповідачу належить на праві власності певне майно. Свідок зазначив, що останнім часом ОСОБА_6 проживав у його доньки, а потім проживав у належній йому 1/2 частині будинку. Каліцтва чи хвороби у ОСОБА_6 не було, безпорадного стану він не мав.
Свідок ОСОБА_18 в судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_6 проживав у родині позивача, яка була його опікуном. Коли ОСОБА_4 вийшла заміж та почала проживати в м. Сміла, спілкування у неї із братом ОСОБА_6 не було. Свідок зазначив, що зі слів ОСОБА_6 йому було відомо про те, що сестра відмовила ОСОБА_6 у придбанні нового телефону, не купувала йому цукерки, хоча мала фінансову можливість надавати матеріальну допомогу брату, вона мала пай. У безпорадному стані ОСОБА_6 не перебував, каліцтва у нього не було, він не хворів, смерть його не пов'язана з хворобою, а настала, неначе, в результаті падіння з вікна.
Свідок ОСОБА_19 в судовому засіданні пояснив, що позивач є його матір'ю, а відповідач - двоюрідною сестрою. Зазанчив, що ОСОБА_6 проживав у їх родині до 8-10 класу, відповідач не цікавилася справами брата, фінансово не допомагала йому, хоча таку можливість мала. ОСОБА_6 останнім часом проживав у належній йому на праві власності 1/2 частині будинку. У безпорадному стані ОСОБА_6 не перебував, це була нормальна здорова дитина.
Заслухавши доводи сторін, пояснення свідків, вивчивши матеріали справи, надані сторонами докази, дослідивши їх всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи та правовідносини, що врегульовані нормами сімейного та спадкового права, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом свої порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Як передбачено ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 76 ЦПК України визначено, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч. 1 ст. 95 ЦПК України).
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У відповідності до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності з наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). (ст. 1216 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст.1217 Цивільного кодексу України спадкування здійснюється за заповітом та за законом.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що виконавчим комітетом Баландинської сільської ради Кам'янського району Черкаської області було складено відповідний актовий запис № 25, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 10 грудня 2019 року (а.с. 14).
Статтею 1258 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених ст.1259 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 1268 Цивільного кодексу України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Як з'ясовано судом, визнано сторонами спору, після смерті ОСОБА_6 відкрилась спадщина на 1/2 частину будинковолодіння, що розташоване по АДРЕСА_1 , яка належала йому на підставі мирової угоди, затвердженої ухвалою Смілянського міського суду Черкаської області від 18 лютого 2003 року (а.с. 39-40).
За життя спадкодавець не залишив заповіту.
Відповідно до статті 1262 ЦК України у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.
Спадкоємцем майна спадкодавця другої черги за законом є його сестра - ОСОБА_4 , яка в межах шестимісячного строку заявила про намір прийняти спадщину та подала до приватного нотаріуса Кам'янського районного округу Черкаської області - Бойко Л.В. заяву про прийняття спадщини (а.с. 128).
В свою чергу, баба спадкодавця - ОСОБА_20 , яка також є спадкоємцем другої черги відмовилась від прийняття спадщини після смерті онука - ОСОБА_6 на користь своєї доньки, тітки померлого - ОСОБА_1 , про що подала відповідну заяву (а.с. 132).
Відповідно до положень ст.. 1263 ЦК України у третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця.
Спадкоємцем майна спадкодавця третьої черги за законом є його тітка - ОСОБА_1 , яка в межах шестимісячного строку також заявила про намір прийняти спадщину та подала до приватного нотаріуса Кам'янського районного округу Черкаської області - Бойко Л.В. заяву про прийняття спадщини (а.с. 131).
На підставі заяв спадкоємців, приватним нотаріусом Кам'янського районного округу Черкаської області - Бойко Л.В. заведено спадкову справу №51/2020 щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_6 , яка в копії долучена до матеріалів цивільної справи (а.с.127-134).
Суд керується положеннями статті 16 ЦК України, відповідно до частини 1 якої, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Процесуальний закон також містить норми, відповідно до яких судовому захисту підлягає порушене, невизнане або оспорюване право, свобода чи інтерес (статті 1-4 ЦПК України).
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
При цьому за змістом статей 4, 265 ЦПК України позов може бути задоволений лише у випадку встановлення факту порушення, не визнання або оспорення відповідачем (відповідачами) прав, свобод чи інтересів позивача. Якщо такого факту не встановлено, позов не підлягає задоволенню.
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого статтею 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Вимога про усунення спадкоємця від права на спадкування може бути пред'явлена особою, для якої таке усунення породжує пов'язані зі спадкуванням права та обов'язки, одночасно з її позовом про одержання права на спадкування з підстав, визначених у частині другій статті 1259 ЦК України.
Згідно ч.2 ст.1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Таким чином, лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів, у їх сукупності, спадкоємець може бути усунений від спадкування.
Статтею 1224 ЦК України визначено коло осіб, які позбавляються суб'єктивних прав на спадкування, незважаючи на те, що існували певні передумови для закликання їх до спадкування - призначення спадкоємцями у тексті заповіту, наявність певного ступеня спорідненості, перебування у шлюбі зі спадкодавцем або на його утриманні протягом встановленого строку.
З аналізу норм ст.1224 ЦК України вбачається, що законодавець визначив дві групи негідних спадкоємців - осіб, які усуваються від права на спадкування.
До першої належать особи, які не вправі спадкувати ні за заповітом, ні за законом (частини 1-2 ст.1224 ЦК України).
До другої групи (ч.ч.3-5 ст.1224 ЦК України) належать спадкоємці, чиї проступки не становлять настільки великої суспільної небезпеки, як правопорушення осіб, зазначених у частинах 1,2 даної статті. Тому ці особи усуваються тільки від спадкування за законом, а право призначити їх спадкоємцями у тексті заповіту у спадкоємця зберігається.
Виходячи з положень частини 3 статті 1224 Цивільного кодексу України не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітті діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялись від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п'ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.
Для ухвалення рішення про усунення від спадкування у справі повинні бути надані належні та допустимі докази, які б свідчили про те, що спадкодавець потребував допомоги відповідача, останній мав можливість її надати, проте ухилявся від обов'язку щодо її надання.
Як роз'яснено у п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року за №7 «Про судову практику у справах про спадкування», правило частини п'ятої статті 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом. Вимога про усунення спадкоємця від права на спадкування може бути пред'явлена особою, для якої таке усунення породжує пов'язані зі спадкуванням права та обов'язки, одночасно з її позовом про одержання права на спадкування з підстав, визначених у частині другій статті 1259 ЦК України.
Виходячи з наведеного, правило частини п'ятої статті 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема, й тих, які відповідно до Сімейного кодексу України не були зобов'язані утримувати спадкодавця.
Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю. Тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини.
Крім цього, принципове значення має питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.
Відповідно до абзацу 2 частини третьої статті 1224 ЦК України не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.
За змістом частини п'ятої статті 1224 ЦК України особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо судом буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Виходячи зі змісту частини п'ятої статті 1224 ЦК України та з урахуванням роз'яснень, наданих судам у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7, правило частини п'ятої статті 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов'язані утримувати спадкодавця. Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Факт ухилення особи від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади).
При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов'язку щодо надання допомоги, її необхідність для життєдіяльності спадкодавця, наявність можливості для цього та свідоме невиконання такою особою встановленого законом обов'язку.
Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права спадкування відповідно до частини п'ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання, перебування спадкодавця у безпорадному стані, потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин та їх доведеності в сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.
У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2019 року у справі № 752/12158/14-ц, від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15-ц та від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц зроблено висновок, що ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 25 березня 2019 року по справі № 766/810/17, від 11 лютого 2019 року по справі № 756/11676/16-ц.
Відповідно до ч.2 та 3 ст. 83 Цивільного процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви; відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму. Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Звертаючись з позовом до суду, позивач посилається як на підставу усунення відповідача від права на спадкування на наявність обставин, визначених у ч. 3 ст. 1224 Цивільного кодексу України, мотивує тим, що відповідач, сестра спадкодавця, проживаючи окремо від неповнолітнього брата, його життям та здоров'ям не цікавились, ухилялась від виконання своїх обов'язків, передбачених Сімейним кодексом України, що, на думку позивача, дає підстави для усунення відповідача, як спадкоємця другої черги за законом, від права на спадкування майна після смерті брата.
Як убачається з наявних у справі доказів, ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 17 років, на момент смерті не досяг повноліття.
Разом з тим, матеріали справи не містять доказів на підтвердження перебування спадкодавця у безпорадному стані, а саме медичної документації про стан здоров'я ОСОБА_6 та висновків лікарів стосовно необхідності здійснювати сторонній догляд за хворим та його стан, що унеможливлює (обмежує) пересування хворого.
Згідно ч. 1 ст.267 ЦК України повнолітні брати, сестри зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх братів та сестер, які потребують матеріальної допомоги і якщо вони не мають батьків, чоловіка, дружини або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що повнолітні брати та сестри можуть надавати матеріальну допомогу.
Отже, зі змісту вказаної статті вбачається, що обов'язок повнолітнього брата чи сестри щодо утримання малолітніх, неповнолітніх братів та сестер виникає за умови, якщо вони потребують матеріальної допомоги і якщо вони не мають батьків, чоловіка, дружини або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що повнолітні брати та сестри можуть надавати матеріальну допомогу.
Крім того, згідно витягу з рішення виконавчого комітету Смілянської міської ради Черкаської області №530 від 29 липня 2002 року вбачається, що ОСОБА_1 була призначена опікуном свого малолітнього племінника ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки його мати ОСОБА_21 ІНФОРМАЦІЯ_3 загинула, а батько ОСОБА_11 відбував покарання в місцях позбавлення волі (а.с. 12).
Згідно ст.55 ЦК України опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки.
Згідно ст.67 ЦК України опікун зобов'язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням. Опікун малолітньої особи зобов'язаний дбати про її виховання, навчання та розвиток. Опікун має право вимагати повернення підопічного від осіб, які тримають його без законної підстави. Опікун вчиняє правочини від імені та в інтересах підопічного. Опікун зобов'язаний вживати заходів щодо захисту цивільних прав та інтересів підопічного.
Згідно ст.69 ЦК України піклувальник над неповнолітньою особою зобов'язаний дбати про створення для неї необхідних побутових умов, про її виховання, навчання та розвиток. Піклувальник над фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, зобов'язаний дбати про її лікування, створення необхідних побутових умов. Піклувальник дає згоду на вчинення підопічним правочинів відповідно до статей 32 та 37 цього Кодексу. Піклувальник зобов'язаний вживати заходів щодо захисту цивільних прав та інтересів підопічного.
Отже, обов'язок виховувати і утримувати ОСОБА_6 був покладений рішенням виконавчого комітету Смілянської міської ради від 29 липня 2002 року за №530 на опікуна ОСОБА_1 .
В свою чергу, позивачем не надано належних, допустимих та безспірних доказів, що є її процесуальним обов'язком, щодо ухилення відповідача від надання братові допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреби спадкодавця в допомозі саме від відповідача. Крім того, належними доказами не підтверджено, що спадкодавець мав потребу у постійному, довічному сторонньому догляді, у тому числі з боку опікуна чи його сестри.
Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. (ст.2 ЦПК України)
Відповідно до вимог ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. ( ст. 89 ЦПК України)
Враховуючи викладене, беручи до уваги встановлені судом фактичні обставини справи та правовідносини, що їх регулюють, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про усунення від права спадкування є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.
У відповідності до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При цьому, підстав для відшкодування позивачу понесених судових витрат суд не вбачає, оскільки відмовляє в задоволенні позовних вимог.
Щодо вимоги представника відповідача про стягнення витрат за надання правничої професійної допомоги, суд зазначає наступне.
Згідно з ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
У відповідності зі ст. 133 ч.3 ЦПК України, витрати на професійну правничу допомогу відносяться до судових витрат як витрати, пов'язані з розглядом справи.
Порядок визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, розподілу витрат між сторонами визначається ст. 137 ЦПК України.
Згідно зі ст. 137 ч.2 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Як передбачено ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до п.48 постанови Пленуму ВССУ №10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
На підтвердження розміру витрат відповідача на правничу допомогу в розмірі 4950 гривень суду надано:
- договір № 41/20 про надання правничої допомоги від 09 вересня 2020 року укладений між відповідачем ОСОБА_4 та адвокатом Терещенком С.І. (а.с. 107);
- акт виконаних робіт (по договору про надання правничої допомоги від 09 вересня 2020 року) від 11 вересня 2020 року (а.с. 108);
- квитанцію № 41/20 від 11 вересня 2020 року (а.с. 106);
- ордер серії ЧК № 161128 від 11 вересня 2020 року (а.с. 112);
- договір № 42/20 про надання правничої допомоги від 10 вересня 2020 року укладений між відповідачем ОСОБА_4 та адвокатом Терещенком С.І. (а.с. 113);
- квитанцію № 42/20 від 12 липня 2021 року;
- розрахунок витрат за надання адвокатських послуг;
Статтею 30 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» № 5076-VI від 05 липня 2012 року визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування витрат за надання правничої допомоги, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.
Зокрема, згідно з практикою Європейського суду заявник має право на компенсацію судових витрат та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).
У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються тільки витрати, які мають розумний розмір.
Відтак, враховуючи критерії розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, суд вважає, що витрати за надання правничої допомоги понесені відповідачем ОСОБА_4 підлягають відшкодуванню в заявленому її представником розмірі, а саме в розмірі 4950 гривень. Саме така сума коштів, на думку суду, відповідає обсягу виконаних робіт адвокатом.
У відповідності до ст.141 ЦПК України суд, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, відносить судові витрати по сплаті судового збору на рахунок позивача у сплаченому при зверненні до суду розмірі.
Відповідно до положень ч.ч. 9,10 ст. 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.
Відтак, заходи забезпечення позову вжиті ухвалою Смілянського міськрайонного суду від 30 червня 2020 року, а саме арешт, накладений на 1/2 частину будинковолодіння АДРЕСА_1 та заборону будь-яким особам вчиняти будь-які реєстраційні дії, щодо зазначеного нерухомого майна слід скасувати, при цьому заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили даним рішенням суду.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 1216, 1217, 1223, 1224, 1258, 1259, 1276 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2-5, 12, 13, 76-81, 83, 89, 90, 133, 137, 141, 158, 258, 259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, -
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про усунення від права спадкування - відмовити у повному обсязі.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП- НОМЕР_2 , проживаючої за адресою АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП - НОМЕР_3 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_3 , судові витрати за надання правничої допомоги адвоката у розмірі - 4950 (чотири тисячі дев'ятсот п'ятдесят гривень 39 (тридцять дев'ять) копійок.
Скасувати заходи забезпечення позову вжиті ухвалою Смілянського міськрайонного суду від 30 червня 2020 року, а саме зняти арешт, накладений на 1/2 частину будинковолодіння АДРЕСА_1 та заборону будь-яким особам вчиняти будь-які реєстраційні дії, щодо зазначеного нерухомого майна.
Заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили даним рішенням суду.
Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду через Смілянський міськрайонний суд Черкаської області протягом 30 днів.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження, а в разі оскарження після розгляду справи апеляційним судом, якщо рішення не буде скасовано.
До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Смілянський міськрайонний суд Черкаської області.
Повний текст рішення суду виготовлено 20 липня 2021 року.
Сторони по справі:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП - НОМЕР_2 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
Представник позивача: адвокат Давіденко Наталія Іванівна, діє згідно ордеру серії СА № 1006120 від 12 жовтня 2020 року.
Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП - НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 .
Представник відповідача: адвокат Терещенко Сергій Іванович, діє згідно ордеру серії ЧК № 161128 від 11 вересня 2020 року.
Головуючий О.П.Опалинська