07.07.2021
Справа № 497/1519/2020
Провадження № 2/497/102/2021
07.07.2021 року Болградський районний суд Одеської області у складі:
головуючого - судді Кравцової А.В.,
секретар судового засідання Бекметова Х.В.,
за участю: позивача ОСОБА_1 , її представника - адвоката Сахарової Н.М.,
відповідача ОСОБА_2 та його представника - адвоката Цоєвої В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Болград цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності у порядку спадкування, третя особа без самостійних вимог на боці відповідача - Болградська міська рада Одеської області,
09.11.2020 року позивач звернулася до суду з вищезазначеною заявою, якою просить визнати за нею, як за спадкоємцем за заповітом, право власності на майно її рідного брата ОСОБА_3 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , - на житловий будинок з господарськими будівлями та дворовими спорудами при ньому, що розташовані на АДРЕСА_1 , мотивуючи вимоги тим, що вона, позивач, - є спадкоємцем за заповітом майна її брата, але нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, що був складений у лікарні, - вважаючи, що він був неправильно складений та посвідчений, посилаючись у постанові про відмову у вчиненні нотаріальної дії на те, що при складанні цього заповіту була присутня в якості свідка сама позивач ОСОБА_1 - на користь якої спадкодавець заповідав домоволодіння, - проте свідком при складанні заповіту не може бути спадкоємець, член сім'ї та близький родич спадкоємця за заповітом. Також нотаріус відмовила у видачі позивачу свідоцтва про право на спадкове майно через те, що заповіт не був складений в двох примірниках, і другий примірник - у той самий день не був переданий до державного нотаріального архіву за постійним місцем проживання заповідача, як того вимагає чинне законодавство, що діяло станом на день складання зазначеного заповіту.
Тому вона, позивач, за захистом свого права на спадкове майно, змушена звернутися до суду.
Представник третьої особи - Болградської міської ради Одеської області - надіслав суду заяву про те, що копію позовної заяви відповідач отримав, вимоги позивача визнає, просить розглянути справу без участі представника відповідача.
Відповідач ОСОБА_4 надав суду відзив яким просив відмовити в задоволенні позовних вимог, стверджуючи що між ним та його батьком (спадкодавцем ОСОБА_3 ) батьківство було встановлено за рішенням суду, вони за батькового життя не спілкувалися, оскільки в його, відповідача, батьків були особливі стосунки - вони розлучилися ще коли він, відповідач, був дуже маленьким, і батько не виявляв бажання протягом життя спілкуватися з ним, як зі своїм сином, хоча аліменти сплачував за рішенням суду, та й сам звертався до суду з позовом про стягнення аліментів з нього, відповідача ОСОБА_2 , і він, відповідач, сплачував аліменти батькові незважаючи на те, що сам є енсіонером - інвалідом з-за травми, що отримав під час служби у лавах армії. Що ж до документу, який наданий позивачем в якості заповіту, під назвою "розписка", - то, на його, відповідача, думку, він був складений спадкодавцем під тиском позивачки та без дотримання форми заповітів і у супереч вимогам чинного законодавства на момент волевиявлення померлого, а тому не може бути дійсним.
Позивач та її представник адвокат Сахарова Н.М., у судовому засіданні підтримали доводи позову, просили їх задовольнити, погоджуючись на частину спадкового майна за мінусом обов'язкової долі, на яку має право відповідач, що є інвалідом другої групи, та, з урахуванням, що право на цю спадщину мають два спадкоємці першої черги - відповідач та дочка спадкодавця, яка від спадщини не відмовлялася, хоча й відсутні відомості про її намір прийняти спадщину. Крім того, позивач повідомила, що в її батьків була багатодітна родина, спадкодавець ОСОБА_3 - є її старшим братом, якому батьки, щоби його відокремити, - придбали окремий будинок, на який заробляла уся їхня багатодітна родина, включаючи дітей, яким доводилося важко працювати, оскільки родина не була заможна. Брат - спадкодавець ОСОБА_3 - одруженим ніколи не був, хоча двічі намагався створити сім'ю, має двох дітей від різних жінок, з якими у шлюбі ніколи не перебував, майже все життя прожив сам, часто хворів, і вона, позивач, доглядала за ним - вилікувала одного разу від туберкульозу, але від цієї останньої хвороби, що пов'язана з кишківником - не змогла, хоча не ОСОБА_5 усіх своїх накопичень, також оформила кредит. На її, позивача, прохання, разом з братом - спадкодавцем ОСОБА_3 , в його будинку тривалий час 0- декілька останніх років - проживала на правах компаньйона гр. ОСОБА_6 , яка теж була одинока, і яка не претендує на спадщину, оскільки вона, позивач, завжди їм обом допомагала матеріально з коштів своїх дочок: її, позивачки, дочки працювали за кордоном, а вона доглядала їхніх дітей, тому, фактично, утримувала брата - спадкодавця ОСОБА_3 , в якого власні доходи були мізерні. Він так, отримував аліменти від відповідача, але дуже в маленькому розмірі, бо сам відповідач є інвалідом і отримує пенсію; про намір залишити відповідачу будинок у спадщину вона від спадкодавця не чула - навпаки, він завжди намагався написати їй, позивачці, заповіт в нотаріуса, але вона йому казала, що пізніше, оскільки вважала його ще молодим і думала, що він житиме ще довго. В день операції брат сам наполягав на заповіті, і, оскільки була субота і нотаріуси були вихідні, та й часу їх шукати не було, оскільки операція в брата була ургентною, - він вирішив сам зафіксувати свою волю прямо у приміщенні палаті, але через те, що йому було важко - диктував заповіт сусіду по палаті у лікарні, потім ту розпису підписали усі присутні, у тому числі вона, позивачка, й лікар, що його, ОСОБА_3 лікував і оперував. Той факт, що вона на лікування брата - спадкодавця ОСОБА_3 брала кредитні кошти і ще довго після його смерті розраховувалася з кредитом, що можна перевірити - підтверджує, що брат міг розраховувати лише на її, позивачки допомогу і отримував її, а вона - у свою чергу, лише на себе, проте кидати брата в біді вважала не по родинному, тому навіть у думках не мала наміру залишити брата без допомоги, на відміну від братових дітей і колишніх дружин - які зовсім не мали наміру навіть спілкуватися зі спадкодавцем.
Відповідач та його представник - адвокат Цоєва В.В. - заперечували у задоволенні позиву, стверджуючи, що заповіт, як таковий, взагалі відсутній, а та "розписка", що написана «від руки» і яка надана суду позивачем - не відповідає формі заповіту і ним вважатися не може.
Судом були допитані свідки на вимогу сторін.
Так, свідок ОСОБА_7 у судовому засідання повідомила, що вона є матір'ю відповідача ОСОБА_2 , проживала разом зі спадконавцем ОСОБА_3 однією сім'єю нетривалий час, але пішла від нього через деякий час після народження їхнього спільного сина, оскільки ОСОБА_3 виявився поганим батьком та чоловіком, і, оскільки син в них народився не у шлюбі, вона, свідок, зверталася до суду з позовом про встановення батьківства і стягнення аліментів. В ході розгляду її позову з'ясувалося, що ОСОБА_3 має ще дочку, для утримання якої з нього теж було стягнуто аліменти за рішенням суду; їй, свідку, відомо, що ОСОБА_3 після неї деякий час проживав з іншою жінкою, з якою в них народилася дочка, але вона, свідок, не знайома ані з тією другою дружиною, ані з дочкою батька свого сина.
Свідок ОСОБА_8 у удовому засіданні підтвердив, що є лікарем, оперував спадкодавця ОСОБА_3 , та перед операцією ОСОБА_3 дійсно, за власним бажанням, сам, вирішив скласти заповіт на користь своєї сестри - позивачки ОСОБА_1 , але, оскільки, був дуже слабкий, - диктував свою волю сусіду по палаті, і цю розписку, що є, фактично, заповітом, підписали усі присутні. Оскільки лікарня - не нотаріальна контора і такі випадки - складання заповіту - трапляються не часто, та й перед операцією часу обмаль, то заповіт був складений у довільній формі, але він, свідок, підтверджує, що він дійсно відображає волю спадкодавця ОСОБА_3 .
Свідок ОСОБА_6 пояснила суду, що проживала разом з ОСОБА_3 в його будинку як компаньонка на прохання його рідної сестри - позивачки ОСОБА_1 , що попросила її, свідка, проживати разом з її, позивачки братом через те, що він один і вдвох йому буде не так сумно. Позивачка ОСОБА_1 дійсно допомагала своєму брату матеріально: надавала матеріальну допомогу на життя і на лікування, оскільки в нього був туберкульоз, а лікування коштувало не дешево - сам він, ОСОБА_3 - не зміг би оплатити собі лікування - він навіть комунальні послуги сам оплатити не міг - допомагала сестра. ( ОСОБА_1 ) В той день, коли ОСОБА_3 складав у лікарняній палаті заповіт, - вона, свідок, була присутня і підтверджує, що спадкодавець добровільно, з власної волі, відчуваючи, що операція може бути невдалою, наполіг на складанні заповіту на користь своєї сестри - ОСОБА_1 , і це дійсно була його воля, оскільки сам заповіт зберігався після підписання у кишені піжами ОСОБА_3 і знайдений був вже після його смерті. ОСОБА_1 навпаки, казала братові (спадкодавцю), що все буде добре і заповіт писати ще зарано, тому, мабуть, він і вийшов так, "нашвидкуруч". ОСОБА_1 в цей раз, як і в той, коли в ОСОБА_3 був виявлений туберкульоз, оплатила усе лікування і ліки.
Свідок ОСОБА_9 пояснив суду, що лікувався у Болградській ЦРЛ в один й той час з ОСОБА_3 , підтвердив обставини складання заповіту, та повідомив, що саме він під диктовку ОСОБА_3 писав той заповіт, підтверджує, що то було останнє і тверде, добровільне і власне волевиявлення ОСОБА_3 - залишити у спадщину свій будинок саме сестрі ОСОБА_1 . Про дітей ОСОБА_3 не згадував, у тому числі і про сина - відповідача ОСОБА_2 .
Вислухавши у судовому засіданні позивача та її представника, відповідача та його представника, свідків, дослідивши надані суду документи та матеріали, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд дійшов висновку, що наявні обґрунтовані та непереборні підстави для відмови у задоволенні позовних вимог за наступних підстав.
Так, судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини:
- ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 (свідоцтво про його смерть серії НОМЕР_1 , видане 03.09.2019р. Болградським районним відділом державної РАЦС ГТУЮ в Одеській області, а/ з610 , а.с.11);
- згідно договору дарування від 18.02.1984р., що посвідчений державним нотаріусом Болградської державної нотаріальної контори, спадкодавець ОСОБА_3 набув право власності на житловий будинок житловою площею 24,9кв.м. з дворовими спорудами на земельній ділянці площею 910кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 - шляхом отримання його в дар від ОСОБА_10 (а.с.13-14);
- наявність домоволодіння підтверджується технічним паспортом на садибний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.15-17);
- матеріали справи містять написаний рукою документ російською мовою на аркуші у клітиночку під назвою «Розписка», згідно якої ОСОБА_3 (паспорт сер. НОМЕР_3 ), заповідає усю свою нерухомість при свідках ОСОБА_11 - своїй сестрі ОСОБА_1 , 1955р. народження (паспорт сер. НОМЕР_4 ), « ІНФОРМАЦІЯ_2 » Підписали цей документ: ОСОБА_8 , ОСОБА_12 , ОСОБА_3 , документ також мітить запис: (мовою оригіналу) «эта расписка подтверджается мною, ОСОБА_11 , дежурным врачом Болградской ЦРЛ, записана со слов ОСОБА_3 , 1948г.р., 30.05, ОСОБА_9 , Расписка до подписания прочитана в голос заявителем ОСОБА_3 ; на звороті продовжено …подписанной им в присутствии вызванных свидетелей ОСОБА_9 , ОСОБА_13 …. Больной ОСОБА_3 и свидетели установлено, диездатны… є підпис деж.врача ОСОБА_11 ; зареєстровано в реєстрі за №1; «3» виправлено на «4» , деж.врач ( ОСОБА_14 );
- довідкою про реєстрацію з місця проживання підтверджується, що ОСОБА_3 станом на день смерті проживав та був зареєстрований сам за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.20);
- постановою приватного нотаріуса Болградського районного нотаріального округу Одеської області Станєвої В.Б. від 04.03.2020р., за р.№116/02-31 - заявнику ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 , у зв'язку з відсутністю другого примірника заповіту та відомостей про нього у відповідному державному реєстрі (а.с.51);
- згідно копії спадкової справи №64935333, отриманої судом від приватного нотаріуса Болградського районного нотаріального округу Одеської області Станєвої В.Б., до нотаріуса з заявами про отримання спадщини звернулися два спадкоємці: 23.10.2019 - ОСОБА_2 та 13.02.2020р. - ОСОБА_1 - тобто, відповідач і позивач (а.с.34-44);
- згідно інформаційної довідки від 23.10.2019р. зі спадкового реєстру на запит приватного нотаріуса Станєвої В.Б., - він не містить інформації про наявність заповіту ОСОБА_3 (а.с.42);
- згідно отриманої судом інформації з Болградського відділу РАЦС та Кодимського районного суду на ухвали про витребування доказів, в спадкодавця ОСОБА_3 окрім сина - відповідача ОСОБА_2 - є ще дочка - ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , щодо якої рішенням Кодимського районного суду Одеської області від 15.05.1979р. встановлено батьківство, проте місце перебування її суду не відомо, сторони запевняють, що їм не відомо також.
Відповідно до ст.4 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст.ст.12,13,81,84 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, суд розглядає цивільні справи не інакше, ніж за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі; особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд, таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги; кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи; письмові докази, як правило, подаються в оригіналі, але якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу; сторони зобов'язані подати свої докази суду до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті.
Статтею 328 Цивільного кодексу (ЦК) України регламентовано, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Відповідно до статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового та майнового права та інтересу.
Положеннями ст.41 Конституції України регламентовано, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної та творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
А, згідно з ч.1ст.317 ЦК України, власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. Статтею 318 ЦК України визначено, що усі суб'єкти права власності є рівними перед законом. А частинами 1,2 ст.319 ЦК України регламентовано, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Відповідно до ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, а відповідно до ст.16 ЦК України, - кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого не майнового права або майнового права та інтересу. Відповідно до п.1 ч.2 ст.16 ЦК України - одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Ст.392 ЦК України регламентовано, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також в разі втрати ним документу, який засвідчує його право власності.
Крім того, щодо права особи на заповіт та на майно, яке їй заповідав спадкодавець, судом встановлено наступне. Вимоги до форми заповіту визначені статті 1247 ЦКУ, відповідно до якої заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення, дати та місця народження заповідача та має бути особисто підписаний заповідачем. Таким чином, згідно ст.1247 ЦК України, «1. Заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. 2. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. 3. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. 4. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України {Статтю 1247 доповнено частиною четвертою згідно із Законом № 2527-VI від 21.09.2010}».
Згідно «Порядку державної реєстрації заповітів і спадкових договорів у Спадковому реєстрі», що був затверджений Постановою КМУ за №491 від 11.05.2011р., «1. Цей Порядок визначає процедуру державної реєстрації у Спадковому реєстрі заповітів і спадкових договорів, посвідчених в Україні, а також посвідчених (складених та/або прийнятих на
зберігання) і зареєстрованих в іноземних державах згідно з Конвенцією про запровадження системи реєстрації заповітів (994-678) (далі - Конвенція). Спадковим реєстром є електронна база даних, яка містить відомості про посвідчені (складені та/або прийняті на зберігання) заповіти і спадкові договори, заведені спадкові справи та видані свідоцтва про право на спадщину. Порядок внесення до Спадкового реєстру відомостей про посвідчені (складені та/або прийняті на зберігання) заповіти і спадкові договори визначається Мін'юстом. 2. Держателем Спадкового реєстру є Мін'юст, що забезпечує його функціонування і виконує функції національного органу, які випливають з Конвенції (994-678). 3. Адміністратором Спадкового реєстру є державне підприємство, яке належить до сфери управління Мін'юсту, що забезпечує технічне і технологічне створення та супроводження програмного забезпечення Спадкового реєстру, надання доступу до зазначеного реєстру, забезпечує збереження та захист даних, що містяться в ньому. Пункт 3 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМУ №424 (424-2015-п) від 15.06.2015}. 4. Державній реєстрації у Спадковому реєстрі підлягають: заповіти і спадкові договори, посвідчені нотаріусами, консульськими установами України, посадовими та службовими особами, що зазначені в статтях 1251 і 1252 Цивільного кодексу України (435-15 ), статті 37 та частині першій статті 40 Закону України "Про нотаріат" (3425-12), а також зміни до них, скасування заповітів та розірвання спадкових договорів; заповіти, посвідчені (складені та/або прийняті на зберігання) і зареєстровані в іноземних державах, які є учасницями Конвенції (994-678), а також зміни до них та скасування заповітів у разі подання в установленому порядку Мін'юсту відповідних запитів.
Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ листом від 27.09.2012 року за №10-1387/0/4-12 "Про практику застосування судами при розгляді справ окремих норм законодавства про власність та спадкування", зазначив наступне.
Заповіт - це розпорядження, зроблене на випадок смерті, яке укладається у передбаченій законом формі, містить призначення спадкоємця (стаття 1233 ЦКУ).
Відповідно до статті 202 ЦКУ заповіт є одностороннім правочином, тобто дією особи, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Глава 16 ЦКУ встановлює поняття правочинів, підстави визнання їх недійсними та правові наслідки їх вчинення - і це є загальні норми права. Проте, ст.1257 ЦКУ містить норми щодо недійсності заповіту, які є спеціальними нормами і унеможливлюють застосування загальних норм для визнання недійсності правочинів (статті 215, 225 ЦКУ). Недійсні заповіти діляться на нікчемні та оспорювані. Згідно з частиною першою статті 1257 ЦКУ нікчемним є заповіт, складений особою, яка не мала права на це майно, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (статті 1247, 1248 ЦКУ). До нікчемних заповітів відносяться: заповіти, складені фізичною особою, яка не має повної цивільної дієздатності; вчинені через представника; посвідчені уповноваженою особою, але з порушенням вимог, встановлених законом; посвідчені не уповноваженою на це особою; секретні заповіти, посвідчені нотаріусом з порушенням вимог, встановлених законом (стаття 1249 ЦКУ); посвідчені за відсутності свідків у випадках, коли їх присутність є обов'язковою (стаття 1253 ЦКУ); заповіт, який відчужувач склав щодо майна, вказаного у спадковому договорі (стаття 1307 ЦКУ). Однак - чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини. Заповіт щодо майна, вказаного у спадковому договорі, складений і посвідчений під час дії спадкового договору, який в подальшому було розірвано в судовому порядку, не може бути визнаний недійсним на підставі частини другої статті 1307 ЦК України. Для встановлення нікчемності заповіту не має необхідності звертатися до суду, оскільки обов'язок щодо перевірки нікчемності заповіту покладено на нотаріуса. Якщо нотаріус при відкритті спадщини встановить, що заповіт є нікчемним, він відмовляє у видачі свідоцтва про право на спадщину. Якщо ж дії нотаріуса не відповідають нормам законодавства, тоді є можливість оскаржити їх у судовому порядку.
За позовом заінтересованої особи суд може визнати заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (частина друга статті 1257 ЦКУ), тобто якщо суд прийде до переконання, що документ складено людиною, не здатною усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними або заповідач перебував під чиїмось тиском, впливом обману, погрози насильства, якщо оформлення його було вимушеним, написаним під час небезпечної для життя хвороби або внаслідок важких обставин, тоді цей заповіт буде визнано недійсним. Суд може визнати заповіт частково недійсним і в тому випадку, якщо в нього не включені особи, які мають право на обов'язкову частку у спадщині (їх перелік наводиться вище). Чинним цивільним законодавством не передбачено можливості скасування заповіту за позовом заінтересованої особи у судовому порядку. Право скасувати заповіт належить лише заповідачу (стаття 1254 ЦКУ). Законом не допускається відчуження права на складання заповіту, його обмеження або відмова від права на заповіт. Принцип свободи заповіту в якості свого невід'ємного елементу включає можливість для особи, яка склала заповіт, в будь-який час змінити його або повністю скасувати. Причому таке рішення заповідач має право приймати неодноразово, керуючись виключно своїми міркуваннями та інтересами, не беручи до уваги ні думку спадкоємців, зазначених у заповіті, ні нотаріуса, який посвідчив заповіт. Заповідач, скасовуючи або змінюючи заповіт, не повинен вказувати причини його зміни або скасування.
За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (частина друга статті 1257 ЦКУ). Остаточну крапку у вирішенні дискусій стосовно відсутності в судів прерогативи виносити рішення про скасування заповітів поставив Верховний суд України у рішенні від 28.11.2018 у справі № 2-1201/2005. В зазначеній справі позивач звернувся до суду з позовом про скасування заповіту. Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив. Ухвалою апеляційного суду 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. Верховний суд України, як суд касаційної інстанції, скасував судові рішення та у позові відмовив, акцентувавши увагу на тому, що у цивільному законодавстві не передбачено можливості скасування заповіту за позовом заінтересованої особи в судовому порядку. Право скасувати заповіт належить лише заповідачу (статті 1254 ЦКУ). Тоді як за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (частина друга статті 1257 ЦКУ). Оскільки суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що цивільним законодавством не передбачено можливості скасування заповіту за позовом заінтересованої особи в судовому порядку, Верховний Суд дійшов висновку, що у задоволенні позову про скасування заповіту слід відмовити.
Таким чином, підставами визнання недійсним заповіту є: складання заповіту особою, яка не мала на це права, тобто недієздатною особою; складання заповіту з порушенням вимог щодо його оформлення та посвідчення; при складанні заповіту волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Заповіт є нікчемним (недійсність встановлена законом) у разі складання його особою, яка не мала такого права. Так, відповідно до статті 1234 ЦКУ право на складання заповіту має фізична особа з повною цивільною дієздатністю, тобто повнолітня особа, яка досягла вісімнадцяти років, а у деяких випадках - шістнадцяти років. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Щодо судової практики стосовно складання і дійсності заповітів.
Постановою Колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справі №6-73цс11 від 26 грудня 2011 року, м.Київ, зазначено, що відсутність у заповідача паспорта громадянина України не може бути підставою для визнання заповіту недійсним оскільки в даному випадку відповідно до ст. 43 Закону України "Про нотаріат" та пункту 10 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України визначальним для нотаріуса було саме встановлення особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії.
Постановою Колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справі №6-9цс12 від 29 лютого 2012 року, м.Київ, зазначено, що неможна визнавати заповіт недійсним, базуючись на висновку експерта про нездатність усвідомлювати свої дії, якщо в ньому відсутній висновок про абсолютну неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій. Постановою Колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справі №6-2цс13 від 20 лютого 2013 року, м.Київ, зазначено, що нотаріус може посвідчувати заповіт лише в межах свого нотаріального округу. Рішенням Колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справі №6-6246св10 від 12 жовтня 2011р., м.Київ, зазначено: якщо глуха особа підписала заповіт без свідків, але вміла читати, то такий заповіт є дійсним.
Рішенням Колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справі №6-44487св13 від 9 липня 2014 року, м.Київ, визнано: заповіт є недійсним, адже актами амбулаторної посмертної судово-психіатричної експертизи встановлено, що на час складання заповіту особа виявляла ознаки тривалого психічного розладу - "органічного амнестичного розладу, обумовленого, на думку комісії, комплексом наявних у під експертного соматно-неврологічних, в тому числі ендокринологічних захворювань, що позбавляло його на вказаний період часу здатності розуміти значення своїх дій та керувати ними".
Постановою Верховного Суду України від 28 листопада 2018 року у справі №2-1201/2005р. вказано, що заповіт може бути визнаний недійсним в разі недодержання в момент його складання вимог щодо оформлення та посвідчення.
Тобто, на момент складання заповіту ОСОБА_3 - 31.08.2019р. - стаття 1247 ЦК України містила усі вимоги, що є чинними станом і на теперішній час, оскільки останні зміни до неї вносилися у 2010 році, а саме, - вона містила вимогу щодо складання заповіту, відповідно до ч.3 цієї статті - іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу, - які, підлягають, відповідно до ч.4 цієї статті, - державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Позивачка ОСОБА_1 , звернулася до суду за захистом свого права власності на спадкове майно за заповітом, що, на її думку, не визнав нотаріус, який, вважаючи, що заповіт спадкоємцем був неправильно складений та посвідчений, послався у постанові про відмову у вчиненні нотаріальної дії на те, що при складанні цього заповіту була присутня в якості свідка сама позивач ОСОБА_1 , що є спадкоємцем і на користь якої спадкодавець заповідав свою нерухомість, - але, свідком при складанні заповіту не може бути спадкоємець, член сім'ї та близький родич спадкоємця за заповітом. Також нотаріус відмовила у видачі позивачу свідоцтва про право на спадкове майно через те, що заповіт не був складений в двох примірниках, і другий примірник - у той самий день не був переданий до державного нотаріального архіву за постійним місцем проживання заповідача, як того вимагає чинне законодавство, що діяло станом на день складання зазначеного заповіту.
Проте у постанові приватного нотаріуса Болградського районного нотаріального округу Одеської області Станєвої В.Б. від 04.03.2020р., за р.№116/02-31 нотаріусом визнано, що при ознайомленні з оригіналом заповіту (розписки), нотаріус визнав, що він є прирівняним до нотаріально посвідченого відповідно до ст.ст.245 і 1252 ЦК України та ст.40 ЗУ «Про нотаріат», оскільки посвідчений у приміщенні лікарні черговим лікарем ОСОБА_8 у присутності двох свідків: ОСОБА_9 і ОСОБА_13 , однак, у порушення вимог ст.ст.1252,1253 ЦК України, та ст,40 ЗУ «Про нотаріат» при складанні заповіту була присутня сестра померлого - ОСОБА_1 , на яку складено заповіт, яка, до того ж, не може бути свідком як член сім'ї або близький родич; крім того, заповіт не складений у двох примірниках і один не переданий в той самий день до державного нотаріального архіву за постійним місцем проживання заповідача, хоча, з огляду на те, що у Болграді відсутній державний нотаріус, він, якщо не секретний, може бути посвідчений головним лікарем, його заступником або черговим лікарем цієї лікарні.
Враховуючи викладене, а переважно саме те, що, оскільки предметом позову не є заповіт та дотримання вимог чинного законодавства стосовно його законності, тобто, ніким з учасників судового засідання перед судом не оскаржувався сам заповіт і не ставилася вимога щодо визнання заповіту дійсним або недійсним, та, враховуючи, що право власності позивача на спадкове майно, що є предметом позову, - не може бути підтверджене, у даному випадку, заповітом, що завірений з порушенням вимог чинного законодавства, а саме, - ст.1247 ЦК України, - тобто, що є завіреним «іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу», - та у зв'язку з тим щодо якого, відповідно до ч.4 цієї статті, - не відбулося процедури «державної реєстрації у Спадковому реєстрі у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України», - суд дійшов висновку, що станом на теперішній час відсутні законні підстави для задоволення вимог позову ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно за заповітом.
Керуючись ст.ст.259,263,351,352,354-356 ЦПК України, ст.ст.1-5,11-16,19,20, 1216, 1223,1233-1235,1244,1247,1288-1270 ЦК України, суд
ст.ст.16,317-319, 321, 328, 392 ЦК України, ст.ст.12, 13, 81, 84, 95, 247п.2, 258, 259, 263-265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд
ухвалив:
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності у порядку спадкування, третя особа без самостійних вимог на боці відповідача - Болградська міська рада Одеської області.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду через Болградський районний суд Одеської області з дотриманням вимог ст.356 ЦПК України, - протягом тридцяти днів з дня отримання його копії. Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі його пропуску з поважних причин. Законної сили рішення суду набирає після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Повний текст судового рішення виготовлено 19.07.2021 року.
Суддя А.В. Кравцова